Основні теоретико-методологічні підходи до проблеми особистісного здоров'я у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці

У статті розглядаються основні теоретико-методологічні подходи до проблеми особистісного здоров’я в психологічній науці. У своїй роботі для вивчення особистісного здоровья ми використовуємо принципи системного і синергетичного подходів. Об’єднавши ці принципи, ми можемо перерахувати основні властивості особистісного здоров’я: цілісність, відкритість, доцільність, самоорганізація. Використовуючи когнітивні, емоційні і поведінкові фактори, можна коректуровати рівень особистісного здоров’я.

Ключові слова: особистісне здоров’я, системний і синергетичний подходи.

 

Вивчення характерних рис здорової особистості хвилювало уми багатьох психологів. Розглянемо найвідоміші теорії особистості. Кожен теоретик пропонує унікальну теорію, виділяючи і проясняючи різні аспекти людської природи. Теорії настільки різні і суперечливі, що часто нагадують відому притчу про сліпців та слона. Коли той чи інший сліпий обмацує якусь частину слона, то припускає, що саме вона є ключем до всього зовнішнього вигляду тварини [5].

Автор кожної з описаних теорій переконаний, що вона вбирає в себе всі основні аспекти функціонування людини, однак ми вважаємо, що кожна з них спрямовує свою увагу головним чином на якісь окремі ділянки, майже повністю ігноруючи інші.

Метою нашого дослідження було розглянути основні відомі психологічні підходи до проблеми вивчення особистісного здоров'я.

Автором психоаналітичного підходу до вивчення людини є Зігмунд Фрейд. Він стверджує, що думки, почуття і поведінку людини детерміновані несвідомими психічними процесами. Вище завдання психіки полягає в підтримці прийнятного рівня динамічної рівноваги, який гранично збільшує задоволення, сприймається як зниження напруги [8].

Фріц Перлз використовував цілісний, холістичний підхід до вивчення структури особистості. Перлз твердо вірив у мудрість організму і розглядав здорову, зрілу особистість як індивіда, який сам себе підтримує і регулює. Холістичний погляд Перлза надавав особ-ливого значення зв'язку безпосереднього самосприйняття людини з її оточенням. Перлз визначає особистісне здоров'я і зрілість як здатність замінити зовнішню підтримку і регуляцію самопідтримкою та само-регуляцією. Основна ідея гештальт-теорії полягає в тому, що кожен організм має здатність досягати оптимального балансу всередині себе і по відношенню до свого оточення. Разом з тим Перлз вважав, що людина не може існувати у відриві від свого оточення [1, 9, 10].

Цілісний підхід до вивчення людини застосовував і Карл Густав Юнг, який стверджував, що все в несвідомому прагне до зовнішніх проявів, і особистість також має сильне бажання розвиватися з урахуванням свого несвідомого і набувати свій власний досвід ціліс-ності. Він вважав, що здорова особистість має внутрішнє прагнення до цілісності, і у кожної людини є тенденція до саморозвитку або індивідуації.

Альфред Адлер розглядав особистість як частину соціальної системи, нерозривно пов'язану з іншими. Він підкреслював унікаль-ність кожного індивідуума. Чотири основні принципи адлерівської системи – це цілісність, єдність індивідуального стилю життя, соціаль-ний інтерес, або почуття спільності, і важливість цілеорієнтованої поведінки. За Адлером, життя в основі своїй є рух до все більш успіш-ної адаптації в навколишньому світі, більшої співпраці та альтруїзму. Здорова особистість взаємодіє з іншими, для неї характерні сильний соціальний інтерес і конструктивне прагнення до переваги [6, 7].

Одним із психологів, що поклали початок розвитку гуманіс-тичного підходу до вивчення особистості, була Карен Хорні. Її ідеї засновані на тому, що здоров'я особистості визначається цілями і цінностями, які народжуються в процесі її самореалізації.

Яскравими представниками гуманістичного спрямування були також Г. Олпорт, Г. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей.

Предметом дослідження гуманістичної психології є унікальна і неповторна особистість, що постійно творить себе, усвідомлює своє призначення в житті і здатна регулювати межі своєї суб'єктивної волі [12]. В якості основних проблем виділяються проблеми саморегуляції, самоздійснення особистості, пошуку сенсу буття, цілеспрямованої та ціннісно-орієнтованої поведінки, творчості, свободи вибору, гідності, відповідальності, цілісності, глобального мислення і нових підходів до науки про людину. Гуманістична психологія виходить з положення про те, що людина наділена потенціями до безперервного розвитку і реалізації творчих можливостей, і вважає її здатною керувати власним розвитком.

Ще одним представником гуманістичного підходу був Карл Роджерс. Він стверджував, що прагнення до поліпшення здоров'я і самоактуалізації є частиною людської природи. Воно – головний мотивуючий фактор для людей, яким не заважають проблеми минуло-го або переконання, що обмежують їх поведінку. Здорова людина усвідомлює свої емоції, незалежно від того, виражені вони чи ні. Повноцінно функціонуюча здорова особистість – це особистість, яка перебуває у процесі зміни. Така людина вільно реагує і вільно сприй-має власну реакцію на ситуацію, така людина прагне до самоактуа-лізації.

У рамках гуманістичного підходу працював Абрахам Маслоу. Він стверджував, що досліднику слід вивчати найбільш творчих, духовно самостійних, суспільно повноцінних людей, щоб отримати картину найвищих досягнень, які може дати психічне здоров'я і зрілий досвід. Фрустрація основних потреб може стати причиною неврозу або асоціальності. Усі без винятку самоактуалізовані люди віддають своє життя обраній справі або покликанням. Для особистісного росту необхідні дві умови: людина повинна присвятити себе чомусь більшо-му, ніж її власне «я», і вона повина добре справлятися з тяжкими завданнями. Особливостями життя і характеру самоактуалізованих лю-дей є: важка, наполеглива праця, сміливість рішень і вчинків, творчий стрижень і внутрішня свобода. За Маслоу, однаково важливі базові потреби будь-якого рівня: фізіологічного, психічного і соціального.

Соціогенетичний підхід до вивчення особистості запропонував Ерік Еріксон. Будучи психосоціальним теоретиком, Еріксон усвідом-лював взаємодію тілесних, психологічних і соціальних процесів і сил. Він поділяв класичну фрейдистську точку зору про те, що біологічні імпульси є фундаментальними. Однак Еріксон вказує, що ці імпульси схильні піддаватися соціальним впливам.

У руслі функціоналістського підходу працював Вільям Джеймс За Джеймсом, для організму сприятливішим за все є стан рівноваги між вираженням почуттів та їх стримуванням. Блокована або стримувана емоція може призвести до психічної або фізичної хвороби.

Діяльнісний підхід використовував у форматі культурно-істо-ричної школи Л. Виготський. В рамках цього підходу склалося розу-міння людини як діяльної істоти, яка формулює свої цілі та поведінку і вчинки якої неможливо пояснити тільки з погляду раціональності.

Представник феноменологічного підходу Ролло Мей вважав, що людина живе сьогоденням, для неї актуально в першу чергу те, що відбувається тут і зараз. У цій єдино справжній реальності людина формує себе сама і відповідає за те, ким вона в кінцевому рахунку стає.

Він вважав, що здорова особистость кидає виклик своїй долі, цінує й оберігає свою свободу і живе справжнім життям, чесним по відношенню до себе та інших. Єдність людини та її феноменологічного світу виражається терміном «буття-в-світі». Є три форми буття-в-світі: наші відносини зі світом зовнішніх об'єктів або речей, наші відносини з іншими людьми і відносини з власною особистістю. Здорові люди живуть у всіх цих трьох світах одночасно.

Сутність акмеологічного підходу полягає у здійсненні комп-лексного дослідження та поновленя цілісності суб’єкта, який прохо-дить ступінь зрілості, а його індивідні, особистісні та суб’єктно-діяль-нісні характеристики вивчаються в єдності, у всіх взаємозв’язках і опосередкуваннях з метою сприяння досягненню суб’єктом вищих рівнів розвитку [3]. У цьому напрямку працювали А. Деркач, Е. Селез-ньова, М. Калитеєвська.

Відповідно до даного підходу психічне здоров’я особистості трактується як спосіб буття, зрілість, збереження та активність механізмів особистісної саморегуляції, міра здатності людини тран-сцендувати свою біологічну, соціальну та смислову детермінованість, виступаючи активним і автономним суб’єктом свого життя у мінли-вому світі. У результаті людина набуває здатності вдосконалювати свої внутрішні ресурси та здатність розпоряджатися ними в надскладних умовах.

М. В. Хватова зазначає, що психологічне здоров’я є необхідною умовою повноцінного існування та функціонування людини в процесі її життєдіяльності. З одного боку, як соціальний феномен, воно є умовою адекватного виконання людиною своїх соціальних, культур-них, вікових ролей (дитини або дорослого, педагога, економіста та ін.). З іншого боку, як індивідуальне явище, забезпечує людині можливість безперервного розвитку, коли достатні акмеологічні ресурси психо-логічного здоров’я забезпечують стійкість взаємодії особистості та довкілля з переваженням позитивних емоцій, оптимістичного настрою, впевненості у майбутньому, адекватній самооцінки, ясних цілей, створюють умови для саморозвитку, самореалізації, сприяють особис-тісному та професійному самовдосконаленню.

Згідно з адаптаційним підходом, в рамках якого працювала О. Хухлаєва, здорова людина є такою, що успішно адаптується та має гармонійні відносини з оточуючими. Адаптаційний підхід розуміє здоров'я як здатність організму пристосовуватися до постійно мінли-вих умов існування в навколишньому середовищі, здатність підтри-мувати сталість внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну і різнобічну життєдіяльність та збереження живого начала в організмі. Життя кожного організму, зауважив Г. Спенсер, є безперер-вне пристосування його внутрішніх сил до зовнішніх впливів. К. Бер-нар вважав, що на збереження внутрішнього середовища, його біологічних констант спрямована діяльність всіх вітальних механізмів, але він не розкривав зміст цих механізмів. Зміст їх було описано в роботах Уолтера Кеннона, одного з послідовних учнів Бернара, автора вчення про «гомеостаз». Цей термін був запропонований ним в 1929 р. Кеннон підкреслював, що механізми гомеостазу виконують захисну функцію організму, вони не дані йому від початку, а сформовані в процесі розвитку живого і мають філо-і онтогенетичний аспекти розгляду.

У руслі експериментально-генетичного підходу С. Максименко розглядає психологічне здоров’я «як аспект здоров’я взагалі, який під-креслює стан душевного комфорту, відсутність патологічних психіч-них проявів та здатність до ефективної діяльності і саморегуляції відповідно до власних (відрефлексованих) цілей та інтересів людини».

У рамкахкрос-культурногопідходуособистіснездоров'ярозглядається яксоціокультурназмінна,його характеристикивідносні ідетермінованіспецифічнимисоціальними умовами, культурнимконтекстом, своєрідністюнаціональногоспособу життяіобразу світу. Засновник цьогопідходу М Коулвимагав, щоб прививченнілюдського розвитку, врахування навколишньоїсоціальної практикибулоневід'ємною іобов'язковою частиною дослідження.

Соціокультурний аспект особистісного здоров'я проявляється в єдності з дискурсивними процесами в соціумі, тобто в ході соціальної комунікації, де розробляються, зміцнюються і поширюються ідеї здорової особистості.

Сутність інтегративного підходу полягає в тому, що світ не є складне поєднання окремих (дискретних) об'єктів, а єдине ціле можливих подій і взаємозв'язків. Звернемося до визначення терміну «інтеграція», даному в словниках. Інтеграція (лат. integratio – відновлення, заповнення, від integer – цілий) – сторона процесу розвитку, пов'язана з об'єднанням у ціле раніше різнорідних частин і елементів [9]. Завданням даного підходу виявляється не тільки процес збереження та підвищення рівня цілісності знання, але й організація нової системи знання про раніше незв'язані об'єкти і цілісне вивчення результату цього процесу. О. Васильєва, розглядаючи інтегративний підхід до здоров'я, відзначає, що будь-які пояснювальні принципи, моделі та концептуальні схеми визнаються адекватними способами вивчення здоров'я на різних рівнях людського буття [2].

Ми в своїй роботі використовували системний і синергетичний підходи. Системний підхід описує особистісне здоров'я як систему з її підсистемами та елементами, а також зв'язками між ними. Синер-гетичний підхід дозволяє визначити характер цих зв'язків і психоло-гічні механізми регуляції особистісного здоров'я як самоорганізованої системи.

Системний підхід до вивчення особистості можна визначити як визнання того, що особистість являє собою динамічну психологічну систему, інтегроване ціле, утворене взаємодією властивостей, які є специфічними особистісними «органами», що реалізують функції внутрішньої регуляції і зовнішнього обміну з соціальним та предмет-ним середовищем.

У психологічній науці були спроби розглянути особистість як ціле – розвинуту систему, включену в суспільні відносини, спілку-вання (Б.Ф. Ломов, О.О. Бодалев, Л.І. Анциферова та ін), в тому числі в колектив (концепція діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків А.В. Петровского), і особистісних «вкладів» в іншу людину (В.А. Петровський). Великий внесок у розвиток системного підходу до вивчення особистості внесли роботи А.А. Богданова, Л. фон Берта-ланфі, К.К. Платонова, В. С. Мерліна, Б. Г. Ананьєва, Е. В.Шорохової, В.Н. Мясищева та ін.

Системний підхід розглядає особистісне здоров'я як цілісне утворення, систему, що включає в себе підсистеми: психофізичну, морально-вольову та соціальну. Ці підсистеми, взаємодіючи одна з одною, формують нові властивості особистісного здоров'я як цілісного утворення (системи), відсутні у кожного з них окремо. Таким чином, особистісне здоров'я з точки зору системного підходу постає перед нами як сукупність підсистем різного рівня, що перебувають у відносинах ієрархії.

Як і в багатьох високоорганізованих системах, в особистісному здоров'ї формується механізм зворотного зв'язку – реакція системи на вплив навколишнього середовища. Особистісному здоров'ю властиві як позитивний, так і негативний гомеостатичні зворотні зв'язки, що зводять зовнішній вплив до нуля. Механізм зворотного зв'язку робить систему більш стійкою, надійною та ефективною. Також він підвищує її внутрішню організованість. Саме наявність механізму зворотного зв'язку дає змогу говорити, що система має якісь цілі, що її поведінка доцільна.

За типом взаємодії з навколишнім середовищем особистісне здоров'я є відкритою системою, яка залежить від обміну речовиною, енергією та інформацією з навколишнім середовищем. За певних умов у відкритих системах можуть виникати процеси самоорганізації.

Самоорганізація – стрибкоподібний природний процес, що переводить відкриту неурівноважену систему, що досягла в своєму розвитку критичного стану, в новий стійкий стан з вищим рівнем впорядкованості порівнян з вихідним.

Критичний стан – це стан крайньої нестійкості, що досягається відкритою неурівноваженою системою в ході попереднього періоду плавного еволюційного розвитку. Ключ до розуміння процесів самоор-ганізації знаходиться в дослідженні взаємодії відкритих систем з навколишнім середовищем.

Існує загальний алгоритм: величезна кількість елементів, скла-дових цієї системи раптом, як по команді, починають поводитися скоординовано, злагоджено, хоча до цього перебували в стані хаосу. Більше того, ця виникла впорядкованість не розпадається, а продовжує стійко існувати.

Хоча процеси самоорганізації були відомі вченим досить давно, загальні теорії самоорганізації з'явилися лише в 1970-их роках. До їх створення вчені йшли різними шляхами: Г. Хакен, творець синер-гетики, – з квантової електроніки та радіофізики; І. Пригожин, засновник неурівноваженої термодинаміки, – з аналізу специфічних хімічних реакцій.

Синергетичний підхід до розуміння сутності особистісного здоров'я, на нашу думку, передбачає більш повний, цілісний розгляд здоров'я як складної системи, дозволяє вивчити фактори взаємовпливу, що забезпечують або гальмують процес збереження здоров'я.

Основна ідея синергетики – ідея про принципову можливість спонтанного виникнення порядку й організації з безладдя та хаосу в результаті процесу самоорганізації. Це відбувається при виникненні зворотного зв'язку між системою і навколишнім середовищем. Іншими словами, під впливом зовнішнього середовища всередині системи виникають корисні зміни, які поступово накопичуються, а потім кардинально змінюють цю систему, перетворюючи її на іншу, більш складну і високоорганізовану.

Системи, що можуть самоорганізуватися, здатні зберігати внут-рішню стійкість при впливі зовнішнього середовища, вони знаходять способи самозбереження, щоб не руйнуватися і навіть покращувати свою структуру.

Таким чином, поєднавши принципи системного та синерге-тичного підходів, можна перерахувати такі властивості особистісного здоров'я як системи:

• властивість цілісності, завдяки якій психофізична, морально-вольова та соціальна підсистеми та їх елементи, перебуваючи в ієрархічному зв'язку, утворюють систему особистісного здоров'я;

• властивість відкритості, яке полягає в тому, що особистісне здоров'я залежить від здатності особистості обмінюватися речовиною, енергією та інформацією з навколишнім середовищем, причому вона може бути як споживачем, так і джерелом;

• властивість доцільності проявляється в наявності у особис-тісного здоров'я як системи механізму зворотного зв'язку, який робить систему більш стійкою, надійною й ефективною;

• властивість самоорганізації, завдяки якій особистісне здоров'я як система здатна зберігати внутрішню стійкість при впливі зовніш-нього середовища і навіть покращувати свою структуру.

На нашу думку, змінюючи і коригуючи когнітивні, емоційні та поведінкові фактори, ми можемо позитивно впливати на рівень особистісного здоров'я в цілому.

 

1. Бек А. Техники когнитивной психотерапии / А. Бек // Московский психи-атрический журнал. Спецвыпуск по когнитивной терапии. – 1996. – № 3. – С. 40-49.
2. Васильева О.С., Филатов Ф.Р. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки / О.С. Васильева, Ф.Р. Филатов. – М.: Изд. центр «Акаде-мия», 2001. – С. 58-64.
3. Деркач А.А., Казаков Ю.Н. Медико-акмеологические основания повыше-ния стрессоустойчивости психического здоровья управленцев к экстремальным ситуациям / А.А. Деркач, Ю.Н. Казаков // Мир психологии. – 2008. № 3. – C. 177-186.
4. Дружинин В.Н. Когнитивные способности: структура, диагностика, развитие / В.Н. Дружинин. – М.: ПЕР СЕ; СПб.: ИМАТОН, 2001 – С. 120-123.
5. Лебедев С.А. Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории) / С.А. Лебедев. – М.: Академич. проект, Альма Матер, 2007. – С. 48-50.
6. Психология здоровья / под ред. Г.С. Никифорова. – СПб.: Питер, 2006.– С. 52-55.
7. Психология. Учебник / под редакцией А.А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М.А. Захарова, 2001. – 584 с.
8. Руткевич А.М. От Фрейда к Хайдеггеру: Критический очерк экзистенциального психоанализа / А.М. Руткевич. – М.: Политиздат, 1985.– С. 63-68.
9. Сайко Э.В. Здоровье как явление социального бытия и основание действенной силы человека в его эволюции / Є.В. Сайко // Мир психологии. – 2000. № 1(21). – С. 3-11.
10. Столяренко Л.Д. Основы психологии / Л.Д. Столяренко. – РнД.: Феникс, 2005. – С. 73-75.
11. Хватова М.В. Акмеологические ресурсы психологического здоровья: история и теория проблемы / М.В. Хватова// Акмеология. – 2010. – № 3 (35). – С. 86-95.
12. Юдин Б.Г. Здоровье человека как проблема гуманитарного знания / Б.Г. Юдин // Философия здоровья. –М.: ИФ РАН, 2001. – С. 62 – 78.

 

The paperexamines the maintheoretical and methodologicalapproaches to the problemof personalhealthin psychological science. In his workfor the studyof personalhealth, we use the principles ofsystematic andsynergeticapproach. By incorporating theseprinciples, we can enumerate thepropertiesof personalhealth: maintain the integrity, transparency, expediency, self-organization. Using thecognitive, emotionaland behavioral factors, we can adjust thelevel of personalhealth.

Keywords :personalhealth,systematic andsynergeticapproach.

 

 

 

 

НАШІ АВТОРИ

Божок Наталія Олексіївна – аспірант Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (м. Київ).

Боришевський Мирослав Йосипович – доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України (м. Київ).

Власенко Інна Анатоліївна – аспірант кафедри психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

Гавриленко Ярослава Анатоліївна – кандидат психологічних наук, науковий співробітник лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ).

Вінтоняк Вікторія Федорівна – здобувач кафедри суспільних наук Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (м. Київ).

Вірна Жанна Петрівна – доктор психологічних наук, професор, декан факультету психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк).

Волошина Валентина Віталіївна – кандидат психологічних наук, доцент кафедри теоретичної та консультативної психології Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

Горбунова Вікторія Валеріївна – кандидат психологічних наук, доцент, докторант лабораторії соціальної і політичної психології Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ).

Гринів Оксана Михайлівна – аспірант кафедри загальної та експериментальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ).

Гусельцева Марина Сергіївна –кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник Психологічного інституту Російської академії освіти, доцент кафедри вікової психології Московського державного педагогічного університету.

 

Дворник Марина Сергїівна – викладач кафедри культурології Херсонського державного університету, аспірант лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ).

Донченко Олена Андріївна – доктор соціологічних наук, професор, головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ)

Жадан Ірина Василівна – кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії психологічних проблем політичної соціалізації молоді Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ).

Карпенко Зіновія Степанівна – доктор психологічних наук, професор, директор науково-дослідного Центру "Психологія розвитку особис­тості", завідувач кафедри педагогічної та вікової психології Прикар­патського національного університету імені Василя Стефаника (м. Іва­но-Франківськ)

Климчук Віталій Олександрович – докторант лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (м. Київ).

Кормило Оксана Михайлівна – кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Тернопільського національного університету імені В. Гнатюка.

Кремень Василь Григорович – доктор філософських наук, професор, Президент НАПН України (м. Київ).

Кузікова Світлана Борисівна – доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної психології Сумського державного університету.

Милюзина Ольга Орестівна – практичний психолог ЗОШ І-ІІ ст. с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області.

Осьодло Василь Ілліч – доктор психологічних наук, доцент, начальник кафедри суспільних наук Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (м. Київ).

Прокопів Людмила Ярославівна – викладач психолого-педагогічних дисциплін Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Ревякіна Олена Геннадіївна –кандидат біологічних наук, докторант Університету менеджменту освіти (м. Київ).

Романюк Людмила Василівна – кандидат психологічних наук, доцент, докторант факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Савченко Костянтин Васильович – науковий співробітник Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського" НААН України (м. Харків).

Савчин Мирослав Васильович – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Дрогобицького державного університету імені Івана Франка.

Сватенкова Тетяна Іванівна – аспірант лабораторії вікової та педагогічної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України (м. Київ).

Сітцева Марина Вікторівна – аспірант Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка.

Сенчук Оксана Володимирівна – аспірант лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної і політичної психології НАПН України (м. Київ).

Склярук Анастасія Володимирівна – кандидат психологічних наук, докторант лабораторії соціально-психоогічних технологій Інституту соціальної та політичної психології (м. Київ).

Ткаченко Василь Миколайович – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України (м. Київ).

Тригуб Тетяна Миколаївна – аспірант лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної і політичної психології АПН України (м. Київ).

Турчин Оксана Володимирівна – аспірант кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ).

Чаусова Юлія Анатоліївна – аспірант лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної і політичної психології АПН України (м. Київ).

Черенщикова Дар'я Вікторівна – кандидат психологічних наук, асистент кафедри практичної психології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка

Юрчик Оксана – аспірант кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ).

 

 

CONTENTS