Цінності периферійного капіталізму

Поки що факт залишається фактом: проголосивши незалежність після розпаду СРСР, еліта нових пострадянських держав виявилася не готовою сприйняти систему цінностей інформаційної доби. Можна сказати, що система цінностей інформаційного суспільства виявилася шкатулкою з подвійним дном: зовсім одні цінності культивувалися для ядра світ-системи, і зовсім інші призначалися для периферії. На практиці "шалених" 1990-х років ми переконалися, що радянська бюрократія й колишня партійна номенклатура виявила своє справжнє нутро і спрямувала суспільні процеси у вигідне для себе русло "дикого капіталізму" часів ХІХ століття. При цьому слід особливо наголосити, що відбувалося це за активного сприяння західних "акул капіталізму".

Зазначена модель суспільної трансформації практикувалася практично на всьому пострадянському просторі, в тому числі й в Україні. Це чесно визнав перший посол США в Україні Вільям Міллер, заявивши, що США зробили "величезну структурну помилку" і продемонстрували "інтелектуальну зверхність" перед Україною в момент вироблення плану радикальних економічних реформ. "Ми просто не розуміли тих величезних економічних викликів, які стояли перед Україною в момент її переходу від комунізму до вільного ринку. Ми підштовхували Україну до проведення земельної реформи, до кінця не розуміючи всіх обставин… Ми сліпо наслідували американську модель, яка не могла слугувати добрим прикладом в українських реаліях". Не маючи відповіді на запитання про те, як забезпечити найсправедливіший перерозподіл державного майна в посткомуністичних країнах, США не змогли попередити виникнення в них класу "олігархів та крадіїв державного майна" [8].

Ці запізнілі визнання нині вже мало кого хвилюють. Лише сліпий не бачить, що впродовж 20 років утворилася широка зона "периферійного капіталізму", яка повністю вплелася в систему економічної взаємозалежності, забезпечену мережевими інформа­ційними інструментами. А тим часом технологічно приваблива мере­жева система сучасного капіталізму виявилася зовсім не привабливою з гуманітарної точки зору – їй була байдужа подальша доля переважної частини населення пострадянського простору. "Інформаційні мережі, – зазначає М. Кастельс, – мережі капіталу, робочої сили і ринки по всьому світі зв’язуються технологіями, корисними функціями, людьми і територіальною близькістю і водночас стають недоступними для населення й територій, що не являють собою цінності та інтересу з точки зору динаміки глобального капіталізму. Це веде до соціального й економічного остракізму окремих суспільних прошарків, районів у містах і регіонах, ба навіть цілих країн" [9].

Який же висновок напрошується з цієї в цілому досить непривабливої картини? Очевидно один і безальтернативний – сприй­мати світ адекватно з усіма його плюсами і мінусами. А між тим слід випрацьовувати власну оптимальну модель входження в сучасний світ не у ролі лузера світової периферії, а повноправного учасника оновленої світової спільноти. А для цього, не відмовляючись від ідентичності спротиву у цьому жорсткому конкурентному світі, вибудувати належну ідентичність проекту майбутньої України відпо­відно до нових світових реалій.

Цінність самопрограмованої праці

М. Кастельс наголошує, що нове суспільство виникає тоді, коли виробничі відносини починають відповідати новим продуктивним силам. Нічого нового тут немає – це одна з давно відомих нам основоположних засад марксизму, яку не ставлять під сумнів і ліберали. Не змінилася також і сутність капіталізму: основним законом як і раніше є виробництво заради прибутку і для присвоєння цього прибутку на основі права приватної власності. Інформаціональна /глобальна економіка виявилася ще більш капіталістичною, ніж будь-яка інша економіка в історії, бо інтенсифікує всі ці параметри. І щодо цього не може бути жодних ілюзій.

То в чому ж новизна і пафос інформаціонального капіталізму, коли дві іпостасі – продуктивність і конкурентоздатність – теж залишаються визначальними процесами економіки? М.Кастельс наголошує на тому, що "продуктивність за своєю суттю є похідною від інновації, а конкурентоздатність – від гнучкості. Таким чином, фірми, регіони, країни, економічні одиниці усіх видів приводять свої виробничі відносини до збільшення інновацій та гнучкості". І тут вирішальну роль відіграють нові інформаційні технології та куль­турно-освітня здатність учасників виробництва до їх використання в процесі виробництва та управління. Саме на цій основі й формується мережеве підприємство.

Для нас як освітян першорядним у всіх цих теоретичних побудовах є те, що в нинішній модернізований системі виробництва праця стає різко диференційованою відповідно до індивідуальних характеристик самих працівників. Доконаним фактом сучасності став величезний розрив між традиційною індустріальною працею (Кастельс називає її "родовою") і "самопрограмованою" працею праців­ників нового покоління. Ключовим критерієм поділу між цими двома видами праці є освіта, при якійкожен може "перепро­грамувати" себе відповідно до безкінечно мінливих завдань процесу вдосконалення й ускладнення виробництва.

Однак потреба в цій самопрограмованій праці з’являється лише за умов інноваційного виробництва. Старі ж індустріальні технології відтворюють традиційну родову працю, яка не здатна та, власне, й не має потреби у самопрограмуванні, оскільки від неї вимагається лише здатність сприймати й виконувати певне конкретне завдання. Праця такого працівника не є індивідуалізованою, оскільки виконання найпростіших функцій може бути перекладено на якийсь механізм, або іншого працівника. До того ж додаткова вартість, вироблена такими працівниками, складає лише невелику частку прибутку.

Різка диференціація між самопрограмованою працею і родовою містить у собі серйозні соціальні ризики й загрози. Якщо інновація є основним джерелом продуктивності праці, знання й інформація – головним матеріалом нового виробничого процесу, а освіта – ключовою якістю виробничого процесу, то новими виробниками в інформаціональному капіталізмі стають насамперед ті творці знання й спеціалісти інформаційних технологій, чий вклад є найціннішим для фірми, регіону та національної економіки. Разом з менеджерами й техніками в розвинутих країнах вони вже складають близько третини всього зайнятого населення.

Це не означає абсолютного розриву між родовою працею і самопрограмованою, оскільки опрацювання знань й інформації неможливе без виробництва товарів і послуг, які й складають у сумі "колективного працівника". Принципова відмінність між ними полягає в тому, що категорія родової робочої сили все більше залежить від інтелектуалів при захисті своїх позицій в час укладання контрактів. І навпаки – інформаційні виробники меншою мірою залежать від простої робочої сили.

Ця сутнісна риса інформаціонального капіталізму вносить розкол в суспільну структуру праці, що призводить до розмивання залишків класової солідарності і до фундаментального соціального розлому, коли, за словами М. Кастельса, відбувається "соціальне виключення значного сегменту суспільства, що складається з індивідів, якими нехтують, чия цінність як виробників/споживачів вичерпана і чия значущість як людей ігнорується" [10].

Соціальне виключення

Існує загроза того, що внаслідок поглиблення прірви між родовою працею (індустріальної доби) і працею самопрограмованою (доби інформаціоналізму) Україна опиниться поза зоною новітніх технологій, прирікаючи себе на животіння в зоні "периферійного капіталізму" з усіма обставинами, що з цього випливають.

А обставини ці не лише непривабливі, але й досить таки загрозливі в сучасному світі. Перша полягає в тому, що в контексті соціальної стратифікації інформаціональний/глобальний капіталізм характеризується тенденцією до наростання соціальної нерівності й поляризації суспільства, а саме – одночасного зростання верхівки й дна соціальної шкали. Ще одна обставина – подальша індивідуалізація праці підриває засади колективної згуртованості, а відтак і захищеності працівників індустріальної сфер. У підсумку виникає третя обставина – відбувається постійне розмивання навіть існуючих елементів соціально відповідальної держави, що позбавляє рятівного кола тих людей, які не можуть самостійно дати собі ради.

Поряд із цим наростає інша загрозлива тенденція– до соціального виключення цілих контингентів населення. І на це слід особливо зважати в Україні. Адже йдеться насамперед про розрив зв’язку між "людьми як людьми" і "людьми як виробниками/споживачами" в загальній динаміці інформаціонального капіталізму. На превеликий жаль, за нової системи виробництва збільшується число людей, які, за словами М.Кастельса, "нічого собою не являють і як виробники, і як споживачі з точки зору системи". Це не означає, що всім їм судилася доля безробітних. Однак важливим є те, який це буде вид роботи, за яку плату й на яких умовах [12].

А тут картина настільки безрадісна, що доводиться вдатися до широкого цитування М.Кастельса: "Основна маса рядової робочої сили не має постійного місця роботи, циркулюючи між різноманітними джерелами зайнятості (які носять переважним чином випадковий характер). Мільйони людей постійно знаходять і втрачають роботу, вони часто включені у неформальну діяльність, причому значне їх число втягнуте в низові структури кримінальної економіки. Більше того, втрата стабільного зв’язку з місцем роботи, а також слабкі позиції працівників при укладенні контрактів приводять до більш високого рівня кризових ситуацій в житті їхніх сімей, тимчасової втрати роботи, особистісних криз, хвороб, тяжіння до наркоманії/алкоголізму, втрати заощаджень, кредиту. Багато з цих криз пов’язані одна з одною, породжуючи спіраль соціального виключення, що тягне донизу, до того, що я назвав "чорними дірами" інформаціонального капіталізму, з яких важко вибратися" [13].

Цінності фундаменталізму

Чи реагуємо ми на проблеми дня сьогоднішнього, а головне – чи убезпечуємо себе на майбутнє?

Біда в тому, що межа між соціальним виключенням і щоденним виживанням все більш розмивається для зростаючого числа людей. Із втратою звичної соціальної підтримки (згадати хоча б існуючу за радянських часів організацію робітничого постачання, гарантовану чергу на житло для молодих спеціалістів, профспілкові путівки на оздоровлення трудящих, безкоштовне дозвілля дітей у спортивних секціях та гуртках самодіяльності тощо) значна частина людей вияви­лася нездатною "триматися на плаву", враховуючи новітній виклик часу й модернізуючи постійно свою кваліфікацію. Ці люди раз-по-раз випадають із конкурентної боротьби, намагаючись втримати свої позиції хоча б до наступного раунду зменшення сегменту й так уже "всохлого" середнього класу спеціалістів та науково-технічних праців­ників, який був соціальною опорою впродовж періоду індустріалізації, особливо в секторі "оборонки".

Об’єктивно ці люди поставлені перед вибором альтернатив: яка система влади і форма державності є найбільш прийнятною для них? Оскільки за умов глобалізації вплив національної держави на виробничі й соціальні процеси послаблюється, а проголошені під час виборчих перегонів обіцянки різноманітних партій (а то навіть і закріплені на законодавчому рівні зобов’язання щодо розбудови соціально відповідальної держави) не можуть бути виконані, то легітимність парламентської демократії й самої держави неминуче ставляться під сумнів. Реагуючи на цю ситуацію, вузькоспеціалізована праця, пов'язана з індустріальним виробництвом, тяжіє до посилення політики "сильної руки".

І навпаки – самоорганізована праця інформаціонального суспільства тяжіє до збільшення кількості сторін, що представлені в інститутах влади, а також у децентралізації владних повноважень і переходу їх до локальних інституцій, що створює передумови для утворення нової геометрії влади у вигляді мережевої держави.Так, на прикладі Європейського Союзу можна відслідкувати тенденції до прагнення соціальних акторів та громадян в цілому максимізувати можливості представництва своїх інтересів і цінностей, розігруючи різноманітні стратегії у відносинах між різноманітними інституціями на різних рівнях компетенції.

Але не слід забувати й про дію відомої історичної закономірності, що там де є панування (а надто – монопольне панування!), обов’язково буде й належний спротив. До нього спонукає насамперед недієвість того суспільного договору, який колись укладався між трудом і капіталом в індустріальну епоху у вигляді соціально відповідальної держави. До того ж посилюється нездатність значної частки людей вписатися у логіку домінуючих глобальних інформаційних мереж суспільства. Це призводить до того, що значні контингенти населення прагнуть знайти новий смисл життя, реконструювавши його на засадах абсолютизації певної системи цінностей і переконань. З’являються нові групи ідентичності спротиву, з якими М.Кастельс пов’язує насамперед релігійний фундаменталізм, що "не заперечує технологію, але підпорядковує її на службу Божественному Закону, котрому мають підлягати всі інститути й цілі, без жодного торгу. Націоналізм, локалізм, етнічний сепаратизм і культурні громади поривають із суспільством в цілому, вибудовуючи його інститути не знизу доверху, але зсередини назовні, тобто "ті, хто посутньо ми" проти тих, хто до нас не належить" [14].

Навіть такі проактивні рухи, що спрямовані не на заперечення, а лише на трансформацію всієї картини соціальних відносин між людьми (наприклад, фемінізм), або відносин між людьми і природою (наприклад, енвайронменталізм) беруть свої витоки із заперечення існуючих нині базових суспільних принципів: патріархальності, продуктивізму. Вони демонстративно йдуть на розрив з усталеною соціальною логікою, домагаються автономії від державних інституцій, відкидають логіку капіталу й різноманітні зваби технологій. А тому їх учасників вже важко потім інкорпорувати в існуючий спосіб життя.

Підсумки і прогнози

Отже, про найголовніше. Чи дає нам теорія інформаціонального суспільства М.Кастельса вичерпні відповіді на актуальні проблеми сучасності? Чи внесла вона елемент оптимізму в наше світобачення? Чи стала вона для нас дороговказом на перспективу?

І так, і ні. Насамперед тому, що було б помилкою з нашого боку уповати на універсалізм запропонованої теорії, як і будь-якої теоретичної конструкції взагалі. Та й сам автор не претендує на таку роль, попереджаючи нас, що нинішні суспільні відносини не можуть бути зведеними до структури й динаміки мережевого суспільства. Таке суспільство не є всеохоплюючим, оскільки воно утворюється взаємодією між мережею і "Я", між мережевим суспільством і фактором ідентичності кожного окремого суб’єкта, який несе в собі інерцію цінностей, успадкованих від індустріального капіталізму та радянського етатизму. У підсумку "не всі соціальні зміни та інститути слідують логіці мережевого суспільства, подібно до того, як індустріальні суспільства впродовж тривалого часу включали численні передіндустріальні форми людського існування. Але всі суспільства інформаційної епохи дійсно пронизані – з різною інтенсивністю – повсюдною логікою мережевого суспільства, чия динамічна експансія поступово абсорбує і підпорядковує соціальні форми, які існували до того" [15].

Отже, розуміння нашого світу вимагає одночасного аналізу й мережевого суспільства, і його конфліктних викликів. А це означає, що для недопущення негативних явищ нам потрібні не лише відповідальні урядовці, але й відповідальне високоосвічене суспільство. Шлях, по якому ми підемо, залежить від соціальних інститутів, від людських цінностей, від свідомості нових соціальних акторів та їх рішучості формувати власну долю.

Люди інтуїтивно розуміють те, що М.Кастельс теоретично сформулював як застереження від ризиків на майбутнє. З одного боку, глобальна економіка буде розширюватися, скануючи за допомогою інформаційних мереж всю планету в пошуку нових можливостей для отримання прибутків. "Але вона буде це робити вибірково, поєднуючи значущі сегменти й нехтуючи місцевостями й людьми, які вже вичерпали свій потенціал, або не становлять інтересу на даний момент … Значущі місцевості й люди будуть віднайдені скрізь, навіть у Сахарі… Але відключені території й люди також можуть бути знайдені повсюдно, хоча і в інших пропорціях. Планета сегментується на чітко розрізнені простори, визначені різними часовими режимами" [16].

Відторгнуті сегменти суспільства, звісна річ, не змиряться зі своїм становищем, дрейфуючи, по-перше, в глобальну кримінальну економіку, яка стане фундаментальною рисою ХХІ століття. Її економічний, політичний і культурний вплив буде проникати у всі сфери життя. Знищити це явище буде неможливо, хіба що вдасться обмежити його до допустимих розмірів. По-друге, реакція на соціальне відторгнення набере форми вибуху фундаменталістських рухів, "які беруть Коран, Біблію чи будь-який інший священний текст для інтерпретації й використання його як прапору свого відчаю і зброї свого гніву. Різного штибу фундаменталізми будуть являти собою найбільш безкомпромісний вибір односторонньому пануванню інформаціонального глобального капіталізму" [17].

Отже, в підсумку, мережеве суспільство не несе в собі миру і благодаті, а скоріше засвідчує тенденцію до поглиблення драматичного розколу між елітою і масами. В той час коли світові еліти будуть окопуватися у глобальній системі фінансових та інформаційних потоків, досвід простих людей і коло їх інтересів будуть обмежуватися численними локальними спільнотами, насамперед сім’єю. М.Кастельс прогнозує, що новітній пролетаріат ХХІ століття, не маючи перед очима Зимового палацу, буде приречений вихлюпувати свою енергію протесту в буденне, неусвідомлене насилля. Скажімо прямо – досить сумнівний прогноз. Останні події в арабському світі засвідчують, що"війна палацам" набирає теж все жорстокіших форм.

Перспектива

Головна причина бід ХХІ ст. – екстраординарний розрив між технологічною надрозвинутістю і соціальною недорозвинутістю. Нинішня світова економіка, суспільство і культура побудовані на таких інтересах, цінностях, інститутах і системах правління, які в принципі обмежують колективну креативність, привласнюють плоди інформа­цій­них технологій і відхиляють енергію в русло нищівної конф­ронтації. Як наслідок, існуючі нині альтернативні мережевому суспільству культурні спільноти, які прагнуть підпорядкувати новітні технології потребам і жаданням людини, судячи з усього, приречені на довгий шлях від громад, створених на ідентичності спротиву до висот ідентичностей нових проектів, заснованих на цінностях цих громад. Йдеться і про егалітарні сім’ї, і про солідарність між поколіннями, і про концепцію стійкого (достатнього) розвитку, і про нову модель економічного росту, і про загальну мобілізацію на захист прав людини тощо.

Для того, щоб відбувся перехід від ідентичності спротиву до ідентичності проекту, має вирости критична маса представників самоорганізованої праці, які й сформують засади нової політики. Її прикметною рисою має стати поєднання інформаційних технологій з гуманітарними цінностями, підпорядкування їх вирішенню проблем, що супроводжують життєдіяльність людей в інформаційну епоху.

 

1. Згуровський М. Вища освіта на зламі суспільного розвитку // "Дзеркало тижня", - 2013 р. - №5. – 9 лютого. – С.12).

2. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Электронный ресурс]/ М.Кастельс. Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastels/08.php

3. Там же.

4. Раса и политика. Беседа Клода Леви-Стросса с Дидье Эрибаном / "Неприкосновенный запас". -2008. - №1(57) [Электронный ресурс] / К.Леви-Стросс. – Режим доступа: http://magasines.russ.ru/nz/2008/1/ral.html

5. Калхун К. Теория модернизации и глобализации: кто и зачем их придумывал [Электронный ресурс] / К.Калхун. – Режим доступа: http://www/google.C...bv.1355534169,d.bGE

6. Див.: Валлерстайн И. Миросистемный анализ: введение /И.Валлерстайн. – М., Территория будущего, 206. – 247 С.

7. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Электронный ресурс]/ М.Кастельс. Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastels/08.php

8. Смаглій К. "Україна може швидко змінити ситуацію і стати знову цікавою для Заходу". Колишні посли США дали рекомендації новопризначеному держсекретареві Джону Кері // "День", - 2013 р. - №20, - 5 лютого. – С.3.

9. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Электронный ресурс]/ М.Кастельс. Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastels/08.php

10. Там же.

11. Бжезинский З. Америка не сумела обратить себе на пользу распад СССР[Электронный ресурс] /З.Бжезинский. – Режим доступаЖ http://kp.ua/daily/180212/325532/print/.

12. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Электронный ресурс]/ М.Кастельс. Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastels/08.php

13. Там же

14. Там же

15. Там же

16. Там же

17. Там же

 

The article deals with the problem of identity of Ukraine within the contest of calls and risks informational society modern globalizing world.

Keywords: the network society, information technologies, identity of resistence, identity of new projects, education, self-programmed labor, social inclusion, fundamentalism

УДК 159.9:001.8

Марина Гусельцева