Аксіологічна психопедагогіка: проблеми, здобутки, перспективи

Аксіологічні аспекти соціально-психологічноїпрактики

 

 

2013. № 1 (4).

ISSN 2309-785X

Науковий

Теоретико-методологічний і прикладний

Психологічний журнал

"Психологія особистості"

 

Видається з 2010 року

 

Засновник: Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

 

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ № 16532 – 5004 Р, видане 24 березня 2010 року Міністерством юстиції України

 

Науковий журнал "Психологія особистості"

включено до Переліку наукових фахових видань України

(Наказ МОН № 893 від 04.07.2013 р.)

 

Редакційна колегія:

З.С. Карпенко (гол. ред., Івано-Франківськ),

О. Богдашина (Лідс, Великобританія), І.С. Булах (Київ),

В.О. Васютинський (Київ), Ж.П. Вірна (Луцьк), Т.В. Говорун (Київ),

П.П. Горностай (Київ), Я.О. Гошовський (Луцьк), Г.С. Грибенюк (Черкаси), М.С. Гусельцева (Москва, Росія), І.В. Данилюк (Київ), Л.В. Засєкіна (Луцьк), О.Г. Злобіна (Київ), Н.Ф. Каліна (Сімферополь), О.А. Ліщинська (Івано-Франківськ), Л.А. Мойсеєнко (Івано-Франківськ), В.П. Москалець (Івано-Франківськ), Г.К. Радчук (Тернопіль), В.В. Рибалка (Київ), М.В. Савчин (Дрогобич), А.В. Фурман (Тернопіль),

Н.В. Хазратова (Київ), Ю.М. Швалб (Київ),

Н.Ф. Шевченко (Запоріжжя),

Ю.Р. Сидорик (відп. секретар, Івано-Франківськ)

 

 

Редакційна рада:

І.Є. Цепенда (Івано-Франківськ), Г.О. Балл (Київ),

І.Д. Бех (Київ), М.Й. Боришевський (Київ),

І.М. Гоян (Івано-Франківськ), С.Д. Максименко (Київ),

І.Д. Пасічник (Острог), М.М. Слюсаревський (Київ),

В.О. Татенко (Київ), Т.М. Титаренко (Київ),

Н.В. Чепелєва (Київ), Т.С. Яценко (Ялта).

 

Адреса редакції:

76025, Україна, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 57, к. 518,

телефони: + 38-0342-59-61-36

+ 38-067-49-51-322

e-mail: [e-mail]; [e-mail]

 

Усі друковані статті пройшли процедури рецензування,

експертного і конкурсного відбору

 

© "Психологія особистості", 2013.

© Видавництво Прикарпатського національного

університету імені Василя Стефаника, 2013

ЗМІСТ

Філософсько-психологічні моделі дослідження ціннісних засад буття людини		Василь Кремень, Василь Ткаченко Ціннісні орієнтири мережевого суспільства…
	Марина Гусельцева Культурно-аналитический подход к социализации личности в транзитивном обществе ………………………………………
	Мирослав Боришевський Концептуальні засади проблеми самотворення особистості ……………………………………..
	Олена Донченко Типи інтерсуб'єктивності (несвідоме в інтерперсональному просторі України)….……
	Мирослав Савчин Онтологія та феноменологія духовної сфери особистості….……….……….……….……….
	ЗіновіяКарпенко Медіаторно-евристичний потенціал аксіопсихології особистості в сучасному методологічному дискурсі ……………………
	Світлана Кузікова Саморозвиток особистості: суб'єктний підхід..
	Віталій Климчук Ціннісні орієнтири процесів трансформації мотиваційного дискурсу особистості ….………
	Марина Дворник Змішана методологія досліджень соціально-психологічних практик …………………………
	Жанна Вірна Аксіологія якості життя особистості …………..
Аксіологічна психопеда-гогіка: проблеми, здобутки, перспективи		Валентина Волошина Особливості об'єктивації особистісних цінностей майбут­німи психологами у процесі професійної підготовки ………………………..
	Оксана Кормило Вивчення ціннісної сфери молодшого школяра як суб'єкта учбової діяльності в умовах сучасної початкової освіти …………………….
	Дар'я Черенщикова Актуальні здібності у педагогічному спілкуванні викладача ВНЗ: порівняльний аналіз за статево-рольовою ознакою…………...
	Людмила Романюк Становлення цінностей особистості: концептуальна модель та її методологічний потенціал ………………………………………
	Людмила Прокопів Комплексний підхід у вихованні і навчанні гіперактивних дошкільників …………………
	Ольга Милюзина Аксіологічні аспекти психокорекції особистісного розвитку підлітка засобами народного мистецтва ….………………………
	Марина Сітцева Сутність та структура мультиплікаційного образу…………………………………………..
	Оксана Гринів Конструктивне подолання життєвих криз як детермінанта психологічного благополуччя особистості в ранній дорослості...……………
	Оксана Турчин Експресивна психотехніка як засіб підвищення мотивації до вивчення іноземної мови ………
	Наталя Божок Психологічні особливості юнацького віку та їх вплив на формування фрустраційної толерантності майбутнього фахівця …………
		Оксана Юрчик Гуманістичні засади психопрофілактики шкільного насильства …………………………
Аксіологічні аспекти соціально-психологічноїпрактики		Василь Осьодло Суб'єктний підхід у психологічному супроводі професійного становлення офіцера ………
	Ірина Жадан Цінності в структурі політичної картини світу молоді: концептуальні засади дослідження …..
	Вікторія Горбунова Психодіагностика цінностей у практиці командотворення……………………………….
	Тетяна Тригуб Особливості медіауподобань лідерів та аутсайдерів ……………………………………..
	Ярослава Гавриленко Перспективи якісного дослідження міжособистісної залежності у близьких взаєминах ……………………………………….
	Інна Власенко Особливості усвідомлення внутрішньоособистісних протиріч у професійній діяльності вчителя ………………
	Костянтин Савченко Взаємозв'язок показника мотивації успіху та рівня актуалізації особистісних мотивів у студентів і слухачів, що здобувають другу вищу освіту …………………………………….
	Тетяна Сватенкова Екзистенційні переживання у юнацькому вівці як чинник побудови ціннісно-орієнтаційного продукту …………………………………………
	Анастасія Склярук Сучасний стан наукової концептуалізації категорії "проблемна сім'я" ………………..……
	Оксана Сенчук Розвиток особистості та її життєстійкість у контексті подружніх стосунків ………………..
	Юлія Чаусова Особливості сімейного життєконструювання в цивільних взаєминах та офіційному шлюбі …..
	Вікторія Вінтоняк Методичні аспекти дослідження кар'єрних стратегій офіцерів ……………………………….
	Олена Ревякіна Основні теоретико- методологічні підходи до проблеми особистісного здоров’я у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці……………..
		НАШІ АВТОРИ………………………………..
		CONTENTS……………………………………

 

 

УДК 316.32 (477)

Василь Кремень, Василь Ткаченко

ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА

У статті порушено проблему ідентичності України в контексті викликів та ризиків інформаціонального суспільства сучасного глобалізованого світу.

Ключові слова: мережеве суспільство, інформаційні технології, ідентичність спротиву, ідентичність нових проектів, освіта, самопрограмована праця, соціальне виключення, фундаменталізм.

У визначенні людиною свого місця та своєї ідентичності у висококонкурентному, а часто і жорстокому й несправедливому світі, з-поміж сотень і тисяч різноманітних житейських факторів, величезну роль відіграє система освіти. Саме вона покликана формувати грома­дянську позицію молодого покоління, його здатність усвідомлювати виклики сучасної доби та спроможність дати адекватну відповідь, спираючись на здобутки сучасної науки й гуманістичний потенціал людства. А тому й політика на рівні державного управління освітою має насамперед дати відповіді на такі запитання: "які зовнішні і внутрішні виклики постають перед країною? Як відповісти на ці виклики можливостями вітчизняної науки і відповідним чином підготовленого людського капіталу?" [1].

Спробуймо дати свою версію відповіді на кардинальні виклики сучасності, покликаючись, зрозуміла річ, на напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. Центральною постаттю в цьому аналізі вбачається Мануель Кастельс – професор Каліфорнійського університету (Берклі) [2]. Вибір цей не випадковий. На нашу думку, головною проблемою сучасної України є визначення нею свого місця в сучасному глобалізованому світі. І тут ключем для продуктивного розгляду може стати положення М.Кастельса про необхідність здійснення інтелектуальною елітою культурних спільнот довгого шляху реконструкції суспільних інститутів: " від спільнот, створених на ідентичності спротиву, до висот ідентичностей нових проектів, що виросли на цінностях цих спільнот " (тут і далі курсив наш. – Авт.).

Авангардні сили суспільства покликані забезпечити на належ­ному рівні процес самоідентифікації України і самопрезентації нею себе в світі. Але у якому світі? Який його домінуючий тренд? Врешті-решт, які гуманітарні цінності несе він з собою?

Ідентичність спротиву

В аналізі соціальних процесів вихідним пунктом є визначення головного протиріччя сучасної епохи, її сутності і характерних рис.

Світ, у якому ми нині живемо, зародився десь на зламі 1960-х та 1970-х років у час глибокої культурної кризи як капіталізму з його культом індивідуалізму, так і радянської системи етатизму, де держава домінувала над особистістю. В цей час відбулося історичне пере­плетіння трьох незалежних процесів. Перший знаменував собою революцію інформаційних технологій, які густою мережею обплутали увесь світ. Другий процес стосувався піднесення культурницьких суспільних рухів з такими цінностями, як права людини, фемінізм, захист довкілля тощо. А взаємодія цих двох процесів спровокувала ще й третій: реконструкцію суспільних відносин на шляху до створення мережевого суспільства. Нове мережеве суспільство покликало до життя й нову економіку – інформаціональну/глобальну. Це ж мережеве суспільство дало поштовх до створення нової культури – культури реальної віртуальності. Саме відтоді закладена в цьому типі еконо­міки й культури логіка лягла в основу широких суспільних зрушень глобалізованого взаємозалежного світу.

Було б помилкою зводити ці зрушення виключно до технологічних і економічних трансформацій. Історія є насамперед життєдіяльністю людей, які переслідують свої інтереси. Наприкінці 1960-х потужні суспільні рухи майже одночасно потрясли увесь індустріальний світ: спочатку в Сполучених Штатах і Франції, потім в Італії, Німеччині, Іспанії, Японії, Бразилії, Мексиці та Чехословаччині. Ці рухи відлунням відбилися в багатьох інших країнах. За своєю сутністю це були культурницькі рухи, які в 1960-ті швидше прагли змінити життя, ніж захопити владу. Їх дії включали багатопланові реакції на сваволю владних структур. Це був і виклик неспра­ведливості, й прагнення вибороти право на пошук свого індивідуального самовиявлення. У підсумку цей рух ніс у собі ідентичність спротиву. Представники ідентичності спротиву висунули ідеї, які стали джерелом боротьби на захист довкілля, фемінізму, радикального захисту прав людини, рівності націй, демократії. За оцінкою М.Кастельса, "ці ідеї вимостили шлях будів­ництву культурних спільнот 1990-х, в той час як криза легітимності інститутів індустріальної ери привела до розмивання смислу демократичної політики" [3].

Показово, що суспільні рухи 1960-х не були реакцією на економічну кризу. Вони виникли в зеніті стійкого економічного зростання й повної зайнятості, як "критика суспільства споживання". Як тут не згадати Івана Дзюбу "Звичайна людина чи міщанин?" (1959), "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1965)? Висунуті владою звинува­чення проти ідентичності спротиву І.Дзюби не витримували жодної критики. Свого часу провідний теоретик Клод Леві-Стросс зазначав: "Будь­-яка культура розвивається завдяки обміну з іншими культурами. Але необхідно, щоб кожна культура здійснювала певний спротив, бо в іншому разі дуже швидко втратить те, що притаманне лише їй… Ця ситуація існувала фактично в усі часи. Це норма людської поведінки" [4].

Виступаючи як переважно культурницький рух, покоління ідентичності спротиву виявилося дійовим чинником впливу на економіку, технологію та наступні суспільно-реорганізаційні процеси. Їх культурна відкритість, інтернаціоналізм і космополітизм закладали інтелектуальні засади для утвердження взаємозалежного світу.У підсумку, зазначає М.Кастельс, культурницькі рухи 1960-х років започаткували етап фундаментального розколу в світовому масштабі:по один бік заявила про себе активна, культурно ідентифікована власною системою цінностей інтелектуальна еліта; а по другий бік опинилися "все більш невпевнені, незахищені соціальні групи, позбавленні інформації, ресурсів і влади, що стали рити окопи свого спротиву саме навколо тих цінностей, які були осуджені буремними 1960-ми". Саме цей розкол і став головним протиріччям сучасності: на зміну періоду індустріалізації з його здебільшого рутинною працею на конвеєрі прийшла технологічна революція інформаційної епохи. Відповідно плин часу зумовив і новий рівень базових відносин у сфері виробництва, влади, культури й системи цінностей.

На перевалі

Відтепер перед кожним постала проблема вибору: з яким суспільним трендом себе ототожнювати. Чи то з системою цінностей нової інтелектуальної ідентичності, чи то зі звичними критеріями та вимогами індустріальної доби. Вибір цей аж надто відповідальний, оскільки він завжди зачіпає проблему безпеки: коли індивід ототожнює себе з якоюсь соціальною чи етнічною групою, він не лише дає відповідь на запитання "Хто я?", але одночасно й вибирає стратегію своєї життєвої поведінки.

Ключовою особливістю нової доби, на думку М. Кастельса,стала інформаційно-технологічна революція, яка дала поштовх до виник­нення інформаціоналізму як матеріальної основи нового суспільства. Виробництво матеріальних благ, здійснення владних повноважень а також створення нових культурних кодів стали залежними від інфор­маційних можливостей. Інформаційна технологія була піднесена до рівня вкрай необхідного інструменту ефективної реалізації процесів соціально-економічної реструктуризації суспільства. Електронні мере­жі стали найбільш динамічним чинником організації людської актив­ності.

Криза моделей економічного розвитку призвела в 1970-х роках до паралельної реструктуризації держав двох супротивних систем. Фірми і уряди капіталістичних економік вдалися до нових інформаційних технологій. Переважаюча мережева логіка інформаціоналізму стала провідним чинником трансформації всіх сфер суспільного й еконо­мічного життя. Цепривело до появи нової форми капіталізму. Харак­терна риса його економіки– глобалізація видів діяльності, організа­ційна гнучкість і оперативність в управлінні робочою силою. З одного боку, нові інформаційні технології забезпечили оновленому капіта­лізму необхідні мережеві інструменти, дистанційні комунікації, методику збереження та обробки інформації, координовану індиві­дуалізацію праці, одночасну концентрацію і децентралізацію прийнят­тя рішень. З другого боку, тиск конкуренції, нові форми організації праці й ослаблення згуртованості робочої сили призвели до скорочення видатків держави загального благоденства – цього наріжного каменя суспільного договору в індустріальну епоху.

В той же час, як показала практика, радянський лад виявився нездатним асимілювати інформаціоналізм з цілої низки глибоких причин, які випливали з природи тотального контролю з боку партії та КДБ над суспільними процесами, насамперед над інформацією. З точки зору партійного керівництва, лише контроль міг забезпечити легітимність держави через її здатність маніпулювати населенням. Носієм інформації на той час був насамперед папір, а тому його постачання перебувало під суворим наглядом. Друкарські машинки були рідкістю і за їх використанням завжди слідкували, доступ до машин для фотокопіювання вимагав допуску служб безпеки. Входження в мережу міжнародних телефонних ліній і телекса теж контролювалося. В очах бюрократії саме поняття "персональний комп’­ютер" уже об’єктивно підривало базові засади радянського ладу. Отже, за своєю сутністю радянський етатизм відторгав розпов­сюдження інформаційних технологій, блокуючи тим самим процес спонтанної інновації шляхом використання мережевих взаємодій.

За цих умов радянська економіка не могла перейти від екстенсивної до інтенсивної моделі розвитку. Темпи економічного зростання стабільно падали, що призвело, врешті-решт, до системної кризи. Всезростаючий технологічний розрив знесилив Радянський Союз у світовому економічному змаганні, залишаючи за ним роль експортера енергії та сировини. Високоосвічене населення країни виявилося у пастці викривленої технологічної системи, яка дедалі дужче віддалялася від світових наукових досягнень, позбавляючи дослідників ефекту "перехресного запилення" інноваціями. Врешті-решт навіть воєнна машина – оплот і вирішальна запорука існування радянського режиму – стала потерпати від всезростаючого техно­логічного відставання від противника.

Усвідомлення глибини застою і спаду привело деяких радянських лідерів – від Андропова до Горбачова – до спроби реорганізувати систему, подолавши інерцію спротиву з боку партійно-державної машини. Для цього лідери-реформатори відкрили доступ до інформації та звернулися за підтримкою до громадянського суспільства. Однак цей крок несподівано для ініціаторів покликав до життя могутню хвилю піднесення національно-культурних ідентичностей, наростання вимог щодо поглиблення демократії, що вочевидь виходило за рамки приписаної згори програми перебудови. До цього додалися політична некомпетентність, тактичні помилки й посилення фактору випадку, що й викликало внутрішній розкол апарату управління і призвело до раптового колапсу комунізму в зоні радянського впливу.

Радянський лад міг більш-менш ефективно існувати в добу індустріалізму, коли в основу було покладено кількісні показники продуктивності (фізична праця,капітал і природні ресурси). Але він виявився неефективним, коли головним джерелом продуктивності стала здатність якісно організувати виробництво на основі знання та інформації. Так безславно закінчився революційний експеримент, котрий багато в чому визначав характер ХХ століття.

У пошуках дороговказу

Розпад СРСР викликав ідеологічний вакуум, який у новоутворених пострадянських державах слід було чимось заповнювати. Оскільки теорія "розвинутого соціалізму" тихо сконала і відійшла у небуття, їй слід було терміново знайти замінника, причому такого, який відкривав би нові горизонти і вніс бодай би якийсь елемент оптимізму в інтелектуально виснажену спільноту науковців у сфері гуманітарних наук.

Кінець ідеологічної монополії КПРС та потужні можливості Інтернету відкрили вікно у широкий світ. Це дало можливість науковцям пострадянського простору долучитися до набутків світової суспільної думки. Насамперед мова може йти про запозичення "теорії модернізації", що була опрацьована наприкінці 1950-х років на гранти американської Ради з суспільних наук, відомої по абревіатурі SSRC (Social Science Research Council). Оскільки йшла "холодна війна", то Сполученим Штатам Америки потрібна була наукова теорія, здатна пояснити, "хто хороші хлопці, а хто негідники". Ця теорія, за словами директора SSRCК. Калхуна, "була заснована на тій аксіомі, що уряди і народи так званих традиційних країн повинні будуть прийняти з ентузіазмом теоретичні передбачення й політичні приписи, які дають їм вчені з Гарварду, Оксфорду чи Берклі" [5].

Як це не парадоксально, але після розпаду СРСР ця своєрідна теорія "розвинутого капіталізму" була легко сприйнята на пострадянському просторі, оскільки була своєрідним американським варіантом звичного для нас "розвинутого соціалізму". Наша всеїдність до сприйняття західних моделей була прямо-таки вражаючою. А між іншим "теорія модернізації" ще в 1970-ті роки була піддана нищівній критиці в науковому середовищі західних університетів. Перший удар був нанесений з боку дослідників з Латинської Америки, які доводили, що їх країни, ставши незалежними понад сто років тому й отримуючи різноманітну допомогу від США, в тому числі з боку консультантів, виявилися врешті-решт у пастці відсталості. Ще згодом видатний американський соціолог Іммануїл Валлерстайн відкинув основні постулати "теорії модернізації", насамперед за її телеологію, яка приймає як даність, що всі країни перебувають на шляху перетворення в Америку. Він звернув увагу на те, що "теорія модернізації" впритул не бачить очевидного факту: що в світовій економіці є ядро і пери­ферія; що ядро успішно розвивається за рахунок нерівноправних відносин із периферією; що число вигідних ніш в капіталістичній системі обмежене; на світовий ринок слід пробиватися, оскільки ніхто своїм місцем не поступається [6].

Глобалізація зовсім не означає, що всі країни просто увіллються в якийсь уніфікований світовий простір. Навпаки, цілі регіони будуть зберігати свою самобутність, як це вже тривало впродовж століть. Чи доклали ми зусиль в Україні для огранки свого власного профілю в сучасній конфігурації світу? Можливо, хоч нинішня системна криза капіталізму мала б спонукати нас до більш адекватного сприйняття набутків сучасного суспільствознавства. Політичний вибір завжди присутній у суспільному житті. Він може бути зроблений елітою – високоосвіченою і відповідальною – здатною створити модель інтеграції в світову систему, виходячи з національних інтересів та існуючих обставин.