Квазіфункції ненаративних компонентів, спільних для сімейних оповідей

N	Квазіфункції	Цивільні взаємини	Офіційний шлюб
	Каузальне рефлексування
	Каналізація негативних почуттів
	Визначення подій-каталізаторів
	Неготовність до несподіванок
	Міжособистісна атракція
	Емпатійне ставлення до партнера
	Готовність до змін у стосунках
	Вибудовування спільних позицій та уявлень
	Визначеність майбутнього
	Відмова від намірів
	Каналізація позитивних емоцій

 

Друге призначення ненаративних фрагментів – каналізація негативних почуттів, тобто вираження партнерами негативних пере-живань, таких як засмучення, хвилювання, ревнощі, страх. Цікаво, що в цивільних сім’ях такі фрагменти використовуються в спільних наративах частіше, ніж в офіційних стосунках. Неодружені чоловік і жінка переживають більше тривожних почуттів, оскільки не відчу-вають надійності. До того ж, сімейні стосунки перебувають на етапі налагодження, з’являються конфлікти, тому така атмосфера може сприяти частішому виникненню у них негативних емоцій, і спільне життєконструювання супроводжується почуттям схвильованості та побоюваннями. Щодо офіційного шлюбу, то тут неприємні пере-живання більше стосуються хвилювання чоловіка і жінки один за одного, а також подружніх ревнощів, які часто з’являються через брак уваги коханої людини. Тому взаємини будуються з прагненням до максимального контролю стосунків з боку партнерів.

Наступна квазіфункція, яку виконують ненаративні компоненти – визначення подій-каталізаторів, в тому числі рефлексія переважних труднощів, усвідомлення партнерами корисності важких моментів, що зближують. Показник в офіційному шлюбі в два рази більший, ніж у цивільних сім’ях, що може говорити про прагнення членів подружжя запам’ятовувати важливі моменти, акцентувати на них увагу, берегти їх для подальшої сімейної історії. До того ж, напевно, в документально оформлених стосунках виникає значно більше ситуацій, які випро-бовують їх на міцність, і у зв’язку з цим у партнерів підвищується рівень особистісної життєстійкості, змінюється сприймання труднощів – від проблемного до перспективного, більш усвідомленого та зваженого. В такому випадку процес життєконструювання набуває певної загартованості, чіткіше визначеного напрямку. В цивільних сім’ях показник дещо нижчий, ніж в офіційних взаєминах, але все ж значний. Напевно, партнери відчувають значну сприятливу роль певних подій, особливо важких та проблемних, у побудові їхніх стосунків – вони часто підкреслюють у спільних оповідях, що труднощі підштовхнули їхні взаємини до нового етапу розвитку, тобто відбувається переосмилення значення повсякденних ситуацій, навіть з першого погляду незначних. Проте, чоловік і жінка ще не пережили великої кількості життєвих труднощів, тому вони більш болісно реагують на них, гостріше сприймають важкі моменти, і стосунки будуються із вразливістю до перешкод, зі складнощами у їхньому подоланні, а також в трансформації уявлень чоловіка і жінки про життєві події-каталізатори, які не тільки активізують процес побудови, але й змістовно його наповнюють.

Четверта квазіфункція ненаративних фрагментів у спільних текстах – неготовність партнерів до несподіванок, яка проявляється у вираженні сумніву, здивування з приводу певних ситуацій. У спільних оповідях пар в цивільних взаєминах такі фрагменти зустрічаються частіше. Можливо, це пов’язано з сумнівами чоловіка і жінки стосовно остаточного вибору партнера, невизначеністю зі статусом стосунків. Відповідно до цього, сімейне життєконструювання здійснюється у постійних ваганнях. В офіційному шлюбі показник нижчий – напевно, через юридичне узаконення взаємин, хоча стосовно деяких ситуацій партнери ще розмірковують. Це початковий період у розвитку їхніх стосунків, після одруження залишається ще багато суперечливих моментів, але чоловік і жінка не уникають їх і будують свої взаємини із прагненням до прогнозування та запобігання можливим труднощам.

П’ята квазіфункція – міжособистісна атракція, тобто підкрес-лення інтересу, симпатії партнерів один до одного. В спільних історіях громадянських сімей такі частини більш розповсюджені, оскільки стосунки перебувають ще на романтичній стадії розвитку, партнери звертають більше уваги на зовнішність один одного, і процес сімейної життєпобудови відбувається більш поверхнево, але зацікавлено з боку обох партнерів. Офіційні взаємини вже передбачають певну глибину та зосередженість на сімейному житті. Партнери хоч і намагаються не загубити кохання та інтерес один до одного, але в них не завжди це виходить, і сімейне життєконструювання розгортається у дещо напруженому просторі, де панує відповідальність та цілеспрямо-ваність, але не вистачає легкості.

Наступна квазіфункція стосується емпатійного ставлення парт­нерів один до одного, їхнього виразу підтримки, підкреслення значу­щості один одного, прагнення зміцнити стосунки таким чином. Показники в офіційному шлюбі значно перевищують відповідні дані в цивільних взаєминах. Ми припускаємо, що для офіційно одружених партнерів вкрай важливо не залишатися одним у важку хвилину, оскільки вони звикли до відчуття сімейної єдності. До того ж, для членів подружжя велике значення має вираження почуттів, акцен-тування уваги на взаємному коханні. Це робить стосунки ближчими, теплішими, дозволяє чоловікові і жінці будувати спільне життя із прагненням до максимальної взаємності та допомоги один одному. В цивільних сім’ях почуття "ми" ще не зовсім сформувалося – партнери живуть разом, але часто відчувають себе вільними від обмежень. Звичайно, вони також прагнуть отримати підтримку в складних ситуаціях, але не обов’язково від партнера (від близьких друзів, бать-ків тощо). Таке спільне життєконструювання відрізняється частими проявами суперечностей між партнерами, відмовою зосереджуватися лише на сімейних стосунках.

Сьома квазіфункція ненаративних компонентів у спільних історіях – це готовність партнерів до змін у стосунках. І знову дані в офіційному шлюбі майже вдвічі вищі за показники в цивільних сім’ях. Напевно, офіційне оформлення взаємин значно активізує процес їхніх змін – від вільних стосунків до обмежених, від невизначених зобов’язань до чітких соціальних ролей, від подружньої пари до сім’ї з дитиною. Члени подружжя пристосовуються до подібної динаміки, виробляють особисті способи реагування на зміни в житті, і у зв’язку з цим сімейне життєконструювання в офіційному шлюбі відбувається із внутрішньою готовністю партнерів до змін та формуванням здатності впоратися з ними. Показник у цивільних сім’ях нижчий, але все ж високий. Такий результат може стосуватися особливостей громадян-ських взаємин – через невелику кількість значних подій надто важливих змін у взаєминах не відбувається, тому в чоловіка і жінки способи реагування на них, внутрішня готовність виробляються значно повільніше. Відповідно, стосунки будуються з розслабленістю та певною безвідповідальністю партнерів.

Восьма квазіфункція ненаративних фрагментів – вибудовування партнерами спільних позицій та уявлень шляхом акцентування уваги на розбіжностях у поглядах, на конфліктах. Такий спосіб дозволяє чоловікові і жінці гостріше відчути ступінь вираженості міжособис-тісних суперечностей, усвідомити необхідність їхнього узгодження. Досить високий відсоток представленості зазначеної квазіфункції в спільних наративах пар у цивільних взаєминах говорить про активний пошук та формування схожих поглядів на ситуації. Відповідно, сімейне життєконструювання здійснюється в процесі перетинання життєвих світів партнерів, узгодження їхніх особистих переконань. В офіційному шлюбі спільність рішень та поглядів партнерів більш налагоджена, проте виникають інші причини суперечностей, більш практичного характеру. Це може бути подолання побутових склад-нощів, узгодження та коригування методів виховання дитини, вирі-шення проблем матеріального забезпечення сім’ї. Тому офіційно оформлені стосунки будуються з прагматичною спрямованістю, зосередженістю членів подружжя на конкретних життєвих обставинах.

Наступна квазіфункція ненаративних компонентів – це визна-ченість спільного майбутнього, в якій проявляється вираження віри в майбутнє, сподівання чоловіка і жінки. Значної відмінності між показ-никами в громадянських та офіційних взаєминах немає. В цивільних сім’ях можливість конструювання визначеного майбутнього підштов-хує та мотивує до подальшого спільного життя, і процес життєпобу-дови в такому випадку відбувається за допомогою певних стимулів, каталізаторів. В офіційному шлюбі сподівання партнерів щодо щас-ливого спільного майбутнього дає їм змогу зміцнити подружні стосун-ки, запланувати подальший шлях розвитку сім’ї. Така побудова взає-мин відрізняється прагненням чоловіка і жінки до визначеності та реалізації власних задумів у подальшому спільному житті.

Десята квазіфункція ненаративних фрагментів у спільних історіях характеризує відмову партнерів від власних намірів, від визначеного напрямку розвитку ситуації, і тут показники також незначно від-різняються в громадянських та офіційних сім’ях. В цивільних взаєми-нах така відмова може стосуватися небажання партнерів брати на себе відповідальність за сімейне життя. У зв’язку з цим стосунки констру-юються в прагненні чоловіка і жінки вийти за межі, які створює для них спільне проживання. В офіційному шлюбі заперечення, напевно, носять інший характер – партнери час від часу намагаються пере-розподіляти "сфери впливу" в сім’ї, втілювати власне бачення ситуацій і водночас, – враховувати думку коханої людини, оскільки не можуть остаточно визначитися з напрямком руху подружнього життєконстру-ювання, відмовляються від його початкового спрямування.

Цікаві результати було отримано стосовно такої квазіфункції ненаративних компонентів, як каналізація позитивних емоцій. Показ-ники в цивільних сім’ях майже вдвічі перевищують дані з офіційних взаємин. Мабуть, чоловік і жінка отримують задоволення від стосун-ків, насолоджуються успішністю власного вибору партнера, і їхнє сімейне життєконструювання здійснюється в насиченій позитивними враженнями атмосфері. Що стосується документально оформлених взаємин, то тут подібні ненаративні компоненти зустрічаються значно рідше, але все ж представлені в спільних текстах. Це говорить про те, що офіційно одружені члени подружжя також отримують задоволення від сімейних стосунків, але моменти, які викликають в них позитивні емоції, відрізняються. Зазвичай це пропозиція вийти заміж, перед-весільна підготовка та безпосередньо весілля, вагітність та народження дитини, тобто джерела вражень вже не абстрактні, а конкретні, прив’я-зані до певних життєвих ситуацій. Відповідно, стосунки будуються в тісному взаємозв'язку з конкретними життєвими обставинами, з орієнтацією подружніх партнерів на них.

Висновки. Таким чином, процес життєконструювання відбува-ється протягом міжособистісної взаємодії в культурному середовищі. Мова використовується як засіб побудови оточуючого світу, і життя стає текстуально обумовленим, набуває наративної форми. В класич-ному розумінні сімейний наратив розглядається як міжпоколінна історія з родинним досвідом, в постнекласичному – аналізується як діалогічно створювана партнерами оповідь, яка розпочинається з моменту знайомства, має відкритий фінал і здатність до побудови стосунків. В результаті аналізу сімейних наративів було виділено одинадцять квазіфункцій: каузальне рефлексування, каналізація нега-тивних почуттів, визначення подій-каталізаторів, неготовність до несподіванок, міжособистісна атракція, емпатійне ставлення до партнера, готовність до змін у стосунках, вибудовування спільних позицій та уявлень, визначеність майбутнього, відмова від намірів, каналізація позитивних емоцій. За допомогою зазначених квазіфункцій визначено, що в цивільних взаєминах стосунки конструюються ре-тельно, старанно, із зацікавленістю та позитивними емоціями, але у ваганнях партнерів та небажанні брати на себе відповідальність за сім’ю. Життєпобудові в офіційному шлюбі притаманні більша ціле-спрямованість та обов’язковість, налагоджена діалогічність, прагнення та готовність партнерів допомогти один одному в складних ситуаціях, проте через надмірну прагматичність і контроль стосункам не вистачає легкості.

 

1. Gergen K.J. Toward a Cultural Constructionist psychology / K.J. Gergen, M.M. Gergen // Theory and Psychology. – 1997. – № 7. – P. 31-36.

2. Stevens R. The self in the modern world: drawing together the threads / R. Stevens, M. Wetherell // Stevens R. (Ed.) Understanding the self. – London: Sage Publication, 1996. – P. 339-368.

3. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т.М. Титаренко. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.

4. Титаренко Т.М. Сучасна психологія особистості: Навч. Посібник / Т.М. Титаренко; 2-е вид. – К.: Каравела, 2013. – 372 с.

5. Титаренко Т.М. Особистісне самоконструювання: циклічно-поступальна динаміка [Електронний ресурс] / Т. М. Титаренко // Психологія і особистість, 2013, № 1 (3). – С. 85-96. – Режим доступу до статті: http://psychpersonality.inf.ua/ПО_№1_2013-7.pdf

6. Джерджен К. Дж. К культурно-конструкционистской психологии / К.Дж. Джерджен // Социальный конструкционизм: знание и практика: сб. статей [пер. с анг. А.М. Корбута]; под общ. ред. А.А. Полонникова. – Минск: БГУ, 2003. – С. 32-66.

7. Burman E. Introduction – discourse analysis: the turn to the text / E. Burman, I. Parker // Discourse Analytic Research: Repertoires and Readings of Texts in Action. – London, Routledge, 1993. – P. 1-13.

8. Брокмейер Й. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы / Й. Брокмейер, Р. Харре // Вопросы философии. – 2000. – № 3. – С. 29-42.

9. Проблеми психологічної герменевтики: Монографія // За ред. Н.В. Чепелєвої. – К.: Міленіум, 2004. – 276 с.

10. Титаренко Т.М. Соціально-психологічні практики життєконструювання особистості / Т.М. Титаренко // Актуальні проблеми психології. Психологічна герменевтика: зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. – Житомир, 2011. – Т. 2. – Вип. 7. – С. 110-116.

11. Чепелева Н.В. Методологические основы исследования личности в контексте постнеклассической психологии / Н.В. Чепелева // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / За ред. Н.В. Чепелєвої. – К.: ДП "Інформаційно-аналітічне агенство", 2010. – Т. 2. – Вип. 6. – С. 15-24.

12. Сапогова Е.Е. Микросоциум семьи и семейный нарратив как психологическая основа культурного социогенеза / Е.Е. Сапогова // Индивидуальные и стилевые особенности личности; отв. ред. Т.Ю.Синченко, В..Ромек. – Ростов-на-Дону: ЮРГИ, 2002. – С. 177-190.

13. Разумова И.А. Время в семейном историческом нарративе / И.А. Разумова // Потаенное знание современной русской семьи. Быт. Фольклор. История. – М.: Индрик, 2001. – С. 241-245.

14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 616 с.

 

The basic social and constructivist provisions concerning the process of life-designing are analysed: deployment in interpersonal interaction, the importance of cultural space, language conditionality. Eleven quasifunctions of non-narrative components in family narratives are allocated: causal reflection, orientation of negative feelings, interpersonal attraction etc. It is defined that in the civil relations the life-designing occurs in the positive environment, but uncertainly and insufficiently responsibly, and in official marriage it gains bigger commitment and a dialogyzm, however ease is lost.

Keywords: narrative, family life-designing, quasifunctions, non-narrative components, civil relations, official marriage.

 

УДК 159.9:331.108.2:355

Вікторія Вінтоняк