Білки, будова, біологічна роль. Властивості білків, класифікація.

Білки, будова, біологічна роль. Властивості білків, класифікація.

Білки — високомолекулярні органічні сполуки, азотовмісні нерегулярні біополімери, побудовані з великої кількості залишків амінокислот, сполучених пептидним та іншими видами зв'язків.

Свою назву білки дістали від яєчного білка, що з давних-давен використовувався як харчовий продукт. Уперше термін «білки» було застосовано за аналогією з яєчним білком французьким фізіологом Ф. Кене в 1747 р. Пізніше, в 1838 р., дослідником Н. Мульдером білки були названі протеїнами (від грец. — перший, найважливіший).

Білки є найважливішими в біологічному відношенні і найскладнішими за своєю хімічною структурою сполуками. Вони становлять структурну і функціональну основу всіх живих організмів.

Згідно з сучасними уявленнями, у білках розрізняють чотири рівні структури - первинну, вторинну, третинну і четвертинну.

Під первинною структурою розуміють порядок розміщення або чергування залишків амінокислот в одному або кількох поліпептидних ланцюгах.

Характеристика первинної структури білка

• Первинна структура білка стабілізується ковалентними зв'язками. Поліпептидний ланцюг з характерною для нього первинною структурою має N- і С-кінцеві амінокислоти.

• N-Кінцевою амінокислотою називається амінокислота поліпептидного ланцюга з вільною аміногрупою, а С-кінцевою амінокислотою — з вільною карбоксильною групою.

• Нумерацію залишків амінокислот починають з N-кінцевої амінокислоти і закінчують С-кінцевою амінокислотою.

• Білки, що подібні за первинною структурою і виконують у різних видів організмів одні і ті самі функції, називаються гомологічними.

Вивчення первинної структури значної кількості білків дало змогу з'ясувати на молекулярному рівні причини виникнення багатьох спадкових захворювань (серповидно-клітинна анемія).

Вторинна структура білків. Це просторова конфігурація окремих ділянок поліпептидного ланцюга, його орієнтація та спосіб укладання в просторі. Розрізняють такі види просторової конфігурації поліпептидних ланцюгів, які характеризують вторинну структуру-

1. спіральна, - представлена такою структурою, як α-спіраль,

2. пошарово-складчаста - β-структурою, крос-β-формою та β-вигином.

3. статичний клубок - утворює невпорядковані безструктурні або аморфні ділянки поліпептидного ланцюга.

Спіральна структура. Модель просторової конфігурації поліпептидного ланцюга у вигляді α-спіралі Пошарово-складчаста структура. Це різновидність вторинної структури білків, яка має зигзагоподібну конфігурацію і характерна для розміщених паралельно витягнутих ділянок одного поліпептидного ланцюга (крос-β-форма) або кількох поліпептидних ланцюгів (повна β-структура).

Третинна структура білків Дослідженнями було встановлено, що крім первинної і вторинної структур для білкових молекул характерна тривимірна організація, яку назвали третинною структурою. Третинна структура білків є досить важливою їх характеристикою. Вона специфічна для кожного окремого білка і визначає його фізико-хімічні властивості (каталітичні, гормональні, антигенні). Враховуючи це, третинна структура білків дістала назву нативної конформації.

Четвертинна структура білків Храктеристика

a) Під четвертинною структурою білків слід розуміти взаємне просторове розміщення протомерів в олігомерній молекулі.

b) Протомери, що становлять четвертинну структуру білка, за амінокислотним складом можуть бути однакові або різні. Якщо протомери мають однаковий амінокислотний склад, то такі білки називають гомогенними, а якщо протомери не ідентичні, то білки називають гетерогенними.

c) До білків з четвертинною структурою належать також складні надмолекулярні комплекси, що складаються з сотень тисяч субодиниць. Такі білки називають мультимерами.

закономірності, характерні для четвертинної структури білків:

1. четвертинна структура характерна для білків, молекулярна маса яких понад 50 тис.;

2. білки, що мають четвертинну структуру, складаються переважно парної кількості субодиниць;

3. від наявності четвертинної структури значною мірою залежать біологічні властивості білків та їхні функції;

4. четвертинна структура білків стабілізується за рахунок сил слабкої взаємодії — водневих, іонних, гідрофобних зв'язків, які виникають між субодиницями, що контактують;

5. в забезпеченні контактів між субодиницями важлива роль належить полярним групам радикалів амінокислот, між якими виникають різні види зв'язків.

КЛАСИФІКАЦІЯ БІЛКІВ.

Існує кілька класифікацій білків. В їх основі лежать різні ознаки:

* Ступінь складності (прості і складні);

* Форма молекули (глобулярні і фібрилярні білки);

* Розчинність в окремих розчинниках;

* Виконувана функція. За складом білки поділяють на прості, що складаються тільки з амінокислотних залишитися-ков (протеїни), і складні (протеіди). Складні можуть включати іони металу (металлопротеіди) або пігмент (хромопротеїдів), утворювати міцні комплекси з ліпідами (ліпопротеїни), нуклеїновими кислотами (Нуклеопротеїни), а також ковалентно пов'язувати залишок фосфорної кислоти (фосфопротеіди), вуглеводу (гли-копротеіни) або нуклеїнової кислоти (геноми деяких вірусів). За характерними властивостями протеїни можна розділити на кілька підгруп: Альбуміни. Вони розчинні у воді, згортаються при нагріванні, нейтральні, порівняно важко осаджуються розчинами солей. Прикладами: альбумін білка курячого яйця. Глобуліни. Вони нерозчинні у воді, але розчиняються в дуже слабких розч-рах солей. Прикладами: фібриноген, глобулін кров'яної сироватки. Гістони. Білки основного характеру. Знаходяться у вигляді нуклеопротеїдів в лейкоцитах.

Проламіни. Знаходяться в різних зернах хлібних злаків. Чудовою їх особливістю є розчинність в 80%-ному спирті. Представником цих може служити гліадин, що становить головну частину клейковини.

Трофічна структура біогеоценозу

Основу трофічної (харчової) структури біогеоценозу складають ланцюги живлення.

Екологічна ніша – це загальна сума всіх вимог організму до умов існування, включаючи простір, який він займає, функціональну роль у співтоваристві (наприклад, трофічний статус) та його толерантність відносно факторів середовища – температури, вологості, кислотності, складу ґрунту та ін. Три критерії визначення екологічної ніші можна визначити як просторову, трофічну та багатовимірну ніші. Просторова ніша може бути названа «адресою» організму. Трофічна ніша характеризує особливості живлення і, відповідно, роль організму у співтоваристві. Багатовимірна ніша – це ділянка гіперпростору, вимірами якого є різні екологічні фактори. Вона охоплює діапазони толерантності з кожного фактора. Два види не можуть займати одну й ту саму екологічну нішу (принцип Гаузе). Цей принцип дав змогу збагнути, що для існування видів у конкурентних співтовариствах необхідні якісь відмінності їхніх екологічних ніш. Оскільки для кожної з конкуруючих сторін уникнення взаємодії вигідне, конкуренція відіграє роль потужного еволюційного фактора, що призводить до розподілу ніш, спеціалізації видів і виникнення видового різноманіття. Явище розподілу екологічних ніш у результаті міжвидової конкуренції називають екологічною диверсифікацією. Екологічна диверсифікація між існуючими разом видами здебільшого здійснюється за такими параметрами: просторовим розміщенням, раціоном живлення та розподілом активності в часі. Досить одного з перелічених параметрів, аби послабилась чи повністю зникла конкуренція.

ДНК складається з первиної, вторинної, третиної і четвертиної структури.

Під первиною розуміють послідовне розміщення нуклеотидів у полінуклеарному ланцюзі. Вілкрита Мішером в 1869. Нуклеотиди зв’язані між собою фосфодиефірним звязкомміж залишками Н3РО4 з одного нуклеотида і дезоксирибозою іншого. між собою ланцюги зв’язані водневим зв’язком який виникає між нуклеотидами. Між А і Т виника 2 зв а Г і Ц 3. Відстань між АТ 0,28 0,30 Нм; а ГЦ 0,29 0,30 Нм.

Вторина структура. 1. Азотисті основи розміщені всередині спіралі а пентозофосфатний комплекс зовні утв каркас спіралі. 2. Азотисті основи займають фіксоване положення одна навпроти іншої що називається компліментарністю. 3. Азотисті основи знаходться на відстані 0, 34 Нм. 4. Маса 1 нуклеотида складає 345 дальтон. 5. Кут підйому ланцюга спіралі складає 36*. 6. Кут нахилу азотистої основи до осі спіралі складає 2*. 7. Відстань між азотистою основою 0.063 Нм. 8. Діаметр спіралі 2Нм. 9. Крок спіралі складає 10 нуклеотидів 3,4Нм. 10. У спіралі розрізняють велику – мажорні, і малі – мінорні борозни. Родини і форми ДНК: Родина правообернутих (підродина А,В,С) родина лівообернетих ДНК (підродина Z)

Третина структура лінійна ДНК зустрічається рідко. А якщоб таке і сталося б то для всього геному потріьно щоб ядро було 8 см. Головну роль в упаковці та утворені третиної структури належить білкам пістонам та негістоним білкам. Тому її назив сеперспіралю. Вона стабілізується за рахунок ковалентних зв’язків між нуклеотидами та залишками амінокислот які входять до нуклеопротеїнового комплексу.

Четвертина структура близько 80%ДНК зєднанаі з білками пістонами які містять велику к-сть аргініну лізину валіну. Завдяки основним радикалам ДНК взаємодіє з пістонами утворюючи нуклеосоми.

Біологічна роль ДНК

ДНК є носієм генетичної інформації, записаної у вигляді нуклеотидної послідовності за допомогою генетичного коду. З молекулами ДНК зв'язані дві основоположні властивості живих організмів — спадковість і мінливість. У ході процесу, що називається реплікацією ДНК, утворюються дві копії початкового ланцюжка, які успадковуються дочірніми клітинами при поділі. Клітини, що утворилися таким чином, будуть генетично ідентичними. Генетична інформація, потрібна для життєдіяльності клітини, зчитується при експресії генів. У більшості випадків вона використовується для біосинтезу білків у процесах транскрипції (синтезу молекул РНК на матриці ДНК) і трансляції (синтезу білків на матриці РНК).

Послідовність нуклеотидів «кодує» інформацію про різні типи РНК: кодуючі — матричні або інформаційні (мРНК) — та некодуючі — рибосомальні (рРНК), транспортні (тРНК). Всі ці типи РНК синтезуються на основі ДНК у процесі транскрипції.

Підкласи:

1. Підклас Магнолііди (латаття біле, магнолія зірчаста)

2. Ранункуліди (клематіс цілолистий, мак снотворний, чистотіл великий)

3. Гвоздиковидні або Каріофіліди (зірочник, буряк звичайний, гречка їстівна)

4. Гамамеліди (Дуб звичайний, береза поникла, горіх грецький)

5. Діленііди (диня посівна, огірок посівний, тополя біла)

6. Розиди (яблуня, горох посівний,)

7. Ламііди (паслін чорний, картопля, помідор їстівний)

8. Айстериди (соняшник однорічний, нагідки лікарські)

 

 

Родина Цибулеві (Alliaceae)

Охоплює близько 750 видів широко поширених. Суцвіття зонтикоподібні (цимозні). Листки соковиті, м`ясисті, трубчасті, жолобчасті або плескуваті.

Характерний різкий специфічний запах, зумовлений наявністю в тканинах часникової ефірної олії. Вони багаті на антибіотики, які відкрив і докладно дослідив радянський вчений Б.П. Токін, назвавши їх фітонцидами.

Родина Злаки Poaceae

1) Переважно трав’янисті рослини, 10000 видів рідше деревоподібні (бамбуки), з додатковими мичкуватими коренями і кореневищами. В Україні зростає близько 500 видів.

2) Стебла прості, рідше розгалужені, тонкі, циліндричні, з вузлами і порожнистими (в більшості злаків) міжвузлями.

3) Листки чергові, розміщені дворядно з лінійною пластинкою і довгою піхвою, що охоплює стебло; на межі між піхвою і пластинкою є язичок у вигляді плівчастого виросту або війок.

4) Суцвіття верхівкове, рідше пазушне, складене з колосків, що зібрані у волоть, китицю, складний колос, султан або початок.

5) Плід – суха однонасінна зернівка, в якої насінина зростається з оплоднем (оболонкою плода), рідше плід ягодоподібний (у деяких бамбуків).

6) За типом кущіння злаки поділяють на 3 групи: кореневищні (пирій повзучий, очерет), щільнокущові (ковила); нещільнокущові (грястиця збірна).

Складні ліпіди

Фосфоліпіди – складні ефіри гліцерину і високомол. жирних кислот і містять залишок ортофосфатної к-ти і звяз. з азотистими основами (еталоніл, серин, холін)

Власт.: прийм. участь у процесі метаболізмі, обміну; з них можна отрим. ліпосоми

Сфінголіпіди – це складні ефіри сфінгозинових к-т і жирних к-т

Власт.: вход до складу нерв. сис., прийм. участь у побудові міліїнової оболонки, передача нерв. імпульсів.

 

Редукційний поділ

ПРОФАЗА 1

1. лептотена

1) сітчаста структура ядра зникає, хром. набув. вигл. окремих ниток;

2) хром. набір. дипл. і його добре видно у мікроскопі;

3) хром. подв. із-за того що вони подв. у мітозі

2. зиготена

1) гомол. хром. притяг. одна до одної гомол. діл.

2) зєднання хром. почин. з кінців, дистал. діл, зближ. відбув по принципу блискавки – кон’югація або синопсис

3) хром орієнтовані дистал. діл. до поверхні ядра

хром від місця їх зєднання – центросоми, розход радіально утв. пучок петель, які наз синаптичним букетом

3. пахітена

1) хром посил. спіраліз., що веде до їх потовщ.

2) процес відбув синхронно у гомол. хром.

3) добре видно будову хромосом, яка скл. з 2 хроматид, які утрим. центромерою, таким чином 2 гомол. хром. мають вигл. 4 хроматид, зєдн. попарно 2 центромерами, утв. тетроду

4) відбув. обмін гомол. діл. – кросинговер

4 диплотена

1) хром. перекруч. і розвив. зворот. процес – відштовхування

2) центромери відтяг. гомол. хром. одну від одної внаслідок вкорочу. ниток веретена поділу

3) центром ери сповз. до дистал. кінця хромосоми. Внаслідок цього утв. класичний вигл. Х-подібної хром.

4) к-сть хіазм зменш, хром. розход.

5 діакінез

1) хром. вкорочу. і потовщ. відбув. максимал. спіраліз.

2) біваленти відособл. після чого в кліт. можна легко підрах гапл. набір хром.

3) зник. ядерна оболонка, ядерце

МЕТАФАЗА 1

1) у кожній тетроді пара сестрин. хроматид стрим 1 центромерою

2) обидві центромери гомол. хром. рух. до екватора

3) нитки веретена поділу дещо довщі, хроматини виник на екваторі в одній площині утв. метафазну пластинку, оскільки наборів 2, то і пластинок 2.

АНАФАЗА 1

1) нитки веретена поділу інтенс. скороч. внасл. чого гомол. біваленти розход. до протил полюсів

2) у зв. з тим, що розход. цілі хром. набір зменш. у двічі, відбув. редукція.

3) хіазми можуть зберіг. у анафазі до її заверш., чим забезп. прав. розходж. центромерів

ТЕЛОФАЗА 1

1) утв. гапл. набори хром.

2) відбув. деспіраліз. хром.

3) з'явл. нові ядра та ядерце

4) телофаза не завжди закінч. цитокінезом, іноді кліт. має 2 сформ. ядра після чого розпочин. мейоз. поділ.

ІНТЕРКІНЕЗ – період між 2 мейот. поділами під час якого не відбув. редуплік. ДНК

Екваційний поділ

ПРОФАЗА 2 1) немає суттєвих відмін. від мітотичного

МЕТАФАЗА 2 1) хром., які тепер наз діадами виник. у екватор. площині, утв. метафазну пластинку.

АНАФАЗА 2 1) нитки веретен поділу вкороч. і розвод. діади до протил. полюсів клітини утв. уніваленти – хроматини, які з часом стають окремими хромосомами

2) вкінці кожен унівалент наз. монада.

ТЕЛОФАЗА 2 1) спостеріг. відновл. ядерної оболонки, ядерець, деспіраліз. хром., відбув. цитокінез.

Біологічне значення мейозу:

1) забезпеч. гапл. набір гамет, чим попередж. процес поліплоїдії при стат. розмнож.

2) кросинговер – забезпеч. постійну рекомбінацію ген. інф., що є основою еволюційного процесу.

 

Нециклічне фосфорилювання

світло надходь. на світлозбир. комплекс фотосис. 1 →мол. пастка Р-700, яка у момент збудж. має потенц. – 0,62 В → вибив. ē, який надходь. на сис. переносників →Z →флавопротеїд →феродоксин, з якого ē переход. від НАДФ до НАДФ·Н₂ (перший продукт не цикл. фосфорил.). При цьому у мол. Р-700 утв. електрон. дірка, яка заповн. за рах. 2 фотосис.: світло надходь. на фотозбир. комплекс сис. 2, якщо мол. достат., то ē за градієнтом окисно-відновного потенціалу з Р-680 → цитохром В→ пластохінон→цитохром F → пластоціанін → Р-700. На етапі між пластохіноном і цитохромом F виділ. достат. к-сть енергії, щоб утв. АТФ з АДФ (2 продукт)

Тепер електрон. дірка утв. на Р-680, яка заповн. за рах. р-ції Хілла (фотоліз води) і з'явл. вільні ē: Н₂О + hν ­­→2Н⁺ + ½ О₂ + 2ē

Циклічне фосфорилювання

Задіяна лише 1 фотосис., характер. для клітин обгортки суд-волокнистих пучків.

Світло надходь. на світло-здир. комплекс сис. 1, енергія перед. на мол. Р-700, якщо енергії достат. вибив. ē → Z →феродоксин → цитохром В →цитохром F → Р-700. На етапі між. цит. В і цит. F виділ. енергія, щоб відбув процес фосфорилюв. і виділ. АТФ (єдиний продукт)

Псевдоциклічне фосфорилювання В окремих випадках коли в кліт. збіднений фонд НАДФ, задіяні 2 фотосис., але продуктами є АТФ і вода.

 

У живих організмах

Осмос — це явище, що суттєво впливає на існування живих клітин. Клітинні мембрани більш проникні для води ніж для більшості іонів, малих гідрофільних молекул та макромолекул. Така різниця великою мірою виникає внаслідок наявності в мембранах білків аквапоринів, що пропускають тільки молекули води. Якщо клітина перебуває в ізотонічному розчині (0,9%хлориду натрію або 5% глюкози для людських клітин^[3]), вона не втрачає і не набуває води. Угіперотонічому середовищі, тобто у середовищі з більшою осмолярністю, клітина зморщується внаслідок зневоднення, а в гіпотонічому навпаки — набухає, і якщо надходження води не вдається спинити, це призводить до розривання, осмотичного лізису, клітини^[1].

Осмотичні властивості розчинів також впливають і на форми запасання енергії живими клітинами. Так вони зберігають вуглеводи у виглядіполісахаридів (крохмалю і глікогену), а не моно- чи олігосахаридів. Оскільки осмос зростає пропорційно до кількості частинок розчиненої речовини, а не до їх маси, 1 г гілкогену, молекули якого містять по 1000 залишків глюкози, збільшуватиме омолярність цитоплазми до такої ж міри, як і 1 мг глюкози^[1].

Осмос також відіграє важливу роль в екології водойм. Якщо концентрація солі та інших речовин у воді піднімається чи падає — мешканці цих вод гинуть через згубну дію осмосу.

n Гіпертонічний розчин – це розчин, концентрація якого вище порівняно з внутрішньою концентрацією клітини

n Ізотонічний розчин – розчин, концентрація якого однакова з внутрішньою концентрацією клітини

n Гіпотонічний розчин – розчин з нижчою концентрацією порівняно з клітиною.

Деплазмоліз – процес, зворотній плазмолізу, відбувається при зміні концентрації оточуючого розчину на гіпотонічний

n тургор (Т) – внутрішній тиск, який створюється водою та розчиненими у ній речовинами.

n Осмотичний тиск (P) – це сила, з якою внутрішній вміст клітини утримує воду. Осмотичний тиск можна визначити дослідним шляхом, користуючись рівнянням Вант-Гоффа: P=RTCi

n Сисна сила (S) – це сила, з якою клітина здатна всмоктувати воду. Цю величину також можна визначити дослідним шляхом

n Т = Р – S;

n S = Р – Т

Классификация

Роды семейства Злаки

Семейство злаков включает 777 родов и 11 461 вид^[4].

Современная классификация APG II выделяет следующие подсемейства:

· Arundinoideae — Тростниковые

· Bambusoideae — Бамбуковые

· Pooideae — Мятликовые

· Panicoideae — Просовые

· Centothecoideae

· Chloridoideae — Хлорисовые

· Stipoideae — Ковылёвые

Примечание: последние три подсемейства признаются не всеми. Так, по классификации Тахтаджяна вместо них рассматриваются Рисовые (Oryzoideae) и Полевичковые (Eragrostideae)^[5].

РОДИНА БОБОВІ - FABACEAE

Родина Бобові включає близько 18 тисяч видів, які розповсюджені майже по всій Землі.

Життєві форми: трав’янисті рослини, рідше кущі, ліани або дерева.

Підземні органи: стрижнева коренева система, іноді є кореневище. На коренях Бобових оселяються бульбочкові бактерії, формуючи бактеріоризу (1).

Листки: переважно складні – трійчасті, пальчасті або перисті (2), з прилистками (3). Частини листка іноді видозмінюються у вусики (4) або колючки (5). Листкорозміщення чергове.

Суцвіття: найчастіше китиця (6), рідше головка, волоть або зонтик.

Квітки: двостатеві, зигоморфні (рідше актиноморфні), з подвійною оцвітиною. Чашечка 5-членна, зрослолиста (7), залишається при плодах. Віночок метеликоподібний (8). Андроцей (9) складається з 10 тичинок: одна переважено вільна, інші зростаються до половини. Гінецей монокарпний (10), зав'язь верхня.

Плід: біб (11), який може бути одно- або багатонасінним, розкривним і нерозкривним. Сформоване насіння не має ендосперму. Запасні поживні речовини (білки, жирна олія) відкладаються у сім'ядолях насінини.

Акація - рослина великий групи кущів і дерев роду Acacia сімейства бобових Leguminosae. Рід акацій містить у собі колючі дерева африканської савани і камедне дерево А. сенегальська у північній Африці, поряд із багатьма видами, що ростуть на південному заході США і Мексики.

Акації трапляються в теплих кліматичних зонах, особливо в Австралії

ра́хіс (Arachis) — рід рослин родини бобових. Містить кілька десятків видів, що дико ростуть у Південній Америці. Поширений у культурі у деяких країнах (Індія, Китай, США та багато країн Африки). Щонайменьш один вид, арахіс культурний або підземний (A. hypogaea) — широко культивується як олійна культура. Представники роду — однорічні трав'нисті рослини 25-35 смзаввишки. Квітки з'являються у травні — червні. Листки парноперисті, із чотирма овально-яйцеподібниими листочками. Квітки сидячі або на коротких ніжках у пазухах листків. Плід — підземний біб, видовжено-цилідричний, 1-5-насінний. Насіння деяких видів їстівне, містить багато олії.

Група - б-пептидні гормони

Гормони підшлункової залози:

-інсулін (б, що містить 16різновидів а.к. і 51 залишок, скл. з 2-х поліпептидних ланцюгів: 1 ланцюг - 21 а.к,а 2-й - 30 а.к., що зв'язуються s-s зв'язками. Стимулює синтез з глікогену глюкози і відкладання її в печінці, м'язах, підсилює її використааня в ц.Кребса, окисненні ж.к.,стимулює біосинтез б.)

-глюкагон (сприяє підвищенню рівня глюкози в крові, стимулює розподілення глюкози в організмі)

Гормони гіпоталамусу (нейрогормони):

є дві групи: -ліберини (синтезуються у дрібнозернистих ядрах, стимулюють виділення гормонів)

-статини (синтезуються в дрібнозернистих ядрах, пригнічують виділення гормонів)

Гормони передньої долі гіпофізу (аденогіпофіз):

-соматотропін (стимулює синтез б., ДНК, використання ж. з жирових тканин)

-адренокортикотропний гормон (АКТГ), (39 залишків а.к., гормон стресу)

-тіреотропін (ф-я щитовидної залози)

-лактотропний (199 залишків а.к.,утворення молока)

-гонадотропний (фолікулостимулюючий та лютелізуючий, ф-ї сім'янників, яєчників)

-ліпотропний (91 залишок а.к., розщеплення ж., утворення ж.к., окиснення ж.к.)

Задня доля гіпофізу (нейрогіпофіз):

складаються з 9 залишків а.к., але відрізняються за 2.

-вазопресин (сприяє утворенню води, при нестачі нецукровий діабет - вода не утр в організмі)

-окситоцин (діє під час народження, активує пролактин)

Гормони тимусу (вилочкова залоза):

Виділяє тимозин і сприяє утворення лімфоїдних клітин. При нестачі імунна недостатність. Гормони паращитовидної залози (відп. за концентрацію Са в крові, всмоктування в кишечнику Са і Р)

Група - похідні а.к.

Гормони щитоподібної залози:

-тироксин і трийодтирон (складається з триглобул, води, йоду.Активний регулятор метаболічних процесів, забезпечує нормальну функціоналіність організму і органів. Гіперф-я - базедова хвороба (вирячкуватість, збудженість, втрата ваги), гіпоф-я - міксидема (гальмуються процеси обміну речовин, кволість, апатичність, слабкість, сонливістья. Кретинізм - затримка психологічного та фізичного розвитку)

Гормони мозкового шару наднирників:

-адреналін і норадреналін (похідні тирозину, мають додаткову ОН групу в β положенні. Вони звужують просвіт кровоносних судин, підвищують працездатність, обмін речовин, тонус м'язів, імунітет)

Група - стероїдні гормони

Гормони коркового шару наднирників:

-кортикостероїди (обмін речовин, в.)

Є три зони: зовнішня (клубочкова зона)

мінералокортикоїди (регулюють обмін води і електролітів, мінеральний обмін, затримують натрій та воду) глюкокортикоїди (середня (пучкова зона) в. обмін, метаболічні процеси, обмін б.,ж., в.,) Гіпеф-я: стероїдний діабет, ожиріння, гіпоф-я: втрата натрію, хлору, падає осмотичний тиск крові, порушення обміну речовин, в., б., ж., набряки, порушення роботи серцвої системи, бронзова хвороба 0 бронзоий колір шкіри, порушення роботи ЦНС

Статеві гормони(змішана секреція):

- Жіночі (естрогени) - стимуляція розростання, набрякання, поттовщення стінок матки і утворення жовтого тіла з прогесторону. Ф-ї - біосинтез б., тканинне дихання, синтез РНК, репродуктивна ф-я, поява вторинних статевих ознак, розвиток плоду. Праестрини в жовтому тілі.

-Чоловічі (андрогени) - похідні андростану. Найважливіші андростерон, дегідроандростерон, тестостерон. Ф-ї - визначення зовнішнього вигляду, розвиток психіки, репродутивна ф-я.

Клас сцифоїдні поділяється на 4 ряди, 24 родини та 71 рід, що налічують більш ніж 220 видів. Розподіл на найбільші таксономічні одиниці всередині класу — ряди — базується на морфологічних особливостях та розповсюдженні.

Гідра — рід радіально-симетричних хижих тварин простої будови, що живуть в прісній воді.

Гідри належать до ряду антомедузи класу гідроїдні; вони можуть бути знайдені в більшості не надто сильно забруднених прісноводних ставків, озер та річок в помірних та тропічнихширотах. Звичайно гідри досягають розміру кількох міліметрів (від 1 до 20, при повністю витягнутому тілі) в довжину, і найкращим пристроєм для їхнього дослідження є мікроскоп. В біології гідра є одним з класичних піддослідних об'єктів, в першу чергу завдяки її видатної здатності до регенерації.

Тіло гідри в плані являє собою трубку, яка за допомогою просто побудованого базального диску (розширення на аборальному полюсі тіла) кріпиться до субстрату. Базальний диск є липким завдяки роботі одноклітинних залоз, що виділяють клейкий секрет. На протилежному, оральному (ротовому), полюсі гідр знаходиться ротовий отвір, оточений кільцем щупалець кількістю від п'яти до дванадцяти. Кожне щупальце, або кніда, несе високоспеціалізовані жалячі клітини-кнідоцити, які вражають здобич отруйним паралізуючим секретом; втім, з огляду на мікроскопічну кількість отрути при враженні людини вона може у найгіршому випадку призвести до незначного свербіння.

Основним харчовим ресурсом гідр є дрібні водні безхребетні, такі як дафнії, циклопи,коловертки, а також найпростіші. Кілька видів гідр розвинули симбіотичні відносини з одноклітинними зеленими водоростями, які живуть в їхніх тканинах. В цьому випадку гідра надає водоростям захист від хижаків, а водорості постачають гідрі поживні речовини, вироблені в ході фотосинтезу.

Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному кінці його міститься рот, оточений віночком із 5—12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів, її тіло разом із стебельцем звичайно завдовжки до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.

Гідра має променеву симетрію. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з будь-якої водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з'явитися з будь-якого боку, тому променеподібно роз ставлені щупальця найкраще відповідають такому способові полювання. Променева симетрія загалом характерна, як правило, для тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя.

Тіло гідри складається з двох шарів клітин (похідних ектодерми та ентодерми), між якими знаходиться мезоглія, що являє собою желеподібну неструктуровану речовину; таким чином, як і всі інші гідроїдні поліпи, гідри належать до двошарових тварин (Diploblasta). Зовнішній тканинний шар гідри називається епідермісом, а внутрішній — гастродермісом. Обидва ці шари складаються з відносно просто побудованих клітин.

Нервова система являє собою нервову сітку, і є найпростішим з існуючих варіантів нервової системи багатоклітинних тварин. Гідри не мають чітко виділеного мозку та м'язів. Нервові клітини сполучають чутливі фоторецептори та механічні рецептори, що розкидані по зовнішній оболонці та щупальцях гідри.

Дихання здійснюється шляхом дифузії через епідерміс; також цим шляхом здійснюється виведення частини шкідливих продуктівметаболізму.

Будь-які елементи жорсткого скелету у представників роду Гідра відсутні.

В життєвому циклі гідр, на відміну від більшості інших гідроїдних, відсутня стадія медузи: гідра існує у вигляді поліпу протягом усього життя.

В 19-му столітті деякі науковці звітували, що гідра є настільки простим організмом, що її можна протерти через тканину, а потім отримана маса знову складеться у життєздатну тварину; попри те, що пізніші досліди не підтвердили цього, дана інформація стала поширеною легендою.

Коралові поліпи (лат. Anthozoa) утворюють найбільшу за кількістю підкласів і найорганізованішу групу кишковопорожнинних. Це виключно морські одиночні і колоніальні організми, що ведуть сидячий спосіб життя. На відміну від гідроїдних, у коралових поліпів внутрішня порожнина розділена перегородками на камери. За розмірами вони значно більші від гідроїдних. У них відсутня зміна поколінь і медузна стадія. Є ще ряд менш помітних відмін.

Колоніальні корали часто утворюють коралові рифи. Вони живуть переважно на глибині до 20-40 м, в теплій воді (не менше 200 середньорічної температури), при солоності близько 3,5 ‰. Вода повинна бути чистою, але з планктоном і достатньою кількістю кисню.

Окремі корали живуть на різних глибинах, іноді до 2000 м.

Навколо ротового отвору у коралових поліпів розташований віночок яскраво пофарбованих щупальців, завдяки яким деякі з них зовнішнім виглядом нагадують квіти. Від цього і пішла латинська назва класу — Anthozoa (Anthoz — квітка, zoon — тварина).

Більшість коралів виділяє тверду вапнисту трубочку або чашечку — скелет. Всередині трубочки можуть бути радіальні перегородки — септи, а також горизонтальні перегородки — днища. Вапнисті скелети окремої особи коралів називаються коралітами.

Клас коралових поліпів поділяється на 6 підкласів: табуляти, хететиди, геліоліти, чотирипроменеві, шестипроменеві, восьмипроменеві.

 

Функція сечової системи

Сеча в нирках утворюється безперервно по канальцям надходить до миски, далі поступово стікає по сечоводах у сечовий міхур де спускається і виділяється назовні при сечовипусканні. Акт сечовипускання є дія довільна. Через нирки проходить величезна кількість крові. Через кожних 5 −10 хв. нирки пропускають усю масу крові людини: протягом доби через нирки проходить до 1000 л крові. Нирки є видільним органом. Який виводить з організму розчинені у воді непотрібні, шкідливі продукти обміну речовин і різні солі. Цими речовинами є головним чином продукти білкового розпаду (різні азотисті речовини). Первинна сеча ре адсорбується в канальцях, повністю піддається зворотному всмоктуванню цукор, трохи менше — кухонна сіль і рідина, ще менше — сечовина, зовсім не всмоктується креатинін, сульфати. Тому при діагностиці захворювань нирок слід враховувати виділення азотистих шлаків: креатиніну і сечовини, а також продуктів білкового обміну, фосфатів і сульфатів.

Будова статевої системи

До чоловічих статевих органів відносяться яєчка (сім'яники) розташовані у калтитці, статевий член (пеніс) і додаткові залози та протоки, по яким секрет предміхурової залози, яєчок і сім'яних міхурців поступає в статевий член. У чоловіків сечовидільний канал має довжину 12- 15 см. До жіночих статевих органів належить: яєчники, маткові труби, матка, піхва (внутрішні); зовнішні — лобок, великі та малі статеві губи, клітор, пристінок піхви. Сечовидільний канал у жінки має довжину 3- 4 см (знаходиться позаду клітора на 1 −3 см).

А)Ініціація

1)відбувається розкручування двох спіральної ділянки, ДНК-АТФ азою, топоізомерази, ДНК-розкручучих білків свіверлаз.

2)формується реплікацій на вилка.

3)На 1 з ланцюгів синтезується праймер – 8-10 нуклеотидів, ДНК – ДНК та ДНК – зв’язуючи білків, синтез в напрямку 5-3, спочатку випереджуючий ланцюг потім відстаючий

Б)Елонгація

ДНК-ДНК3 діє.Діє на 2 субстрати на ДНМФ, і кінець затравки з вільною ОН групою.

Відбувається приєднання ДНМФ до Он групи виділяється пірофосфатний залишок.

ДНК-ДНК 3 синтезує лідируючий ланцюг

На відстаючому ланцюгу ДНК –РНК синтезує відстаючий РНК-затравки.

ДНК-ДНК 3 синтезує відстаючий доки не досягне фрагментів ОКазакі.

ДНК-ДНК 1 видаляє затравку.

Фрагменти Оказакі зшиваються ДНК-лігазою

В)Термінація

Коли зістрічається 2 редуплікаційні вилки.

 

А)Ініціація

А. Впізнання ДНК –РНК певної послідовності боксу-Прибнова – зчитує у напрямку 3-5 і 5-3.

ТАТААТ

АТАТТА

Перед цим він впізнає

ТТГ АЦА

ААЦТГТ

Б. Апоферметн приєднується до бокса.

В. приєднується кофермент.Утворюється закритий промоутер ний комплекс.

Г. Звязування з промоутером зумовлює локальну денатурацію ДНК 10-15 нукл. Утворюється транскрипційне вічко.

Д. ДНк доступні для зєднання з РНТФ.Утворюється відкритий промоутер ний комплекс.

Е.Перший включається пуриновий РНТФ.

Є.Утворюється перший зв'язок.Апофермент від’єднується.

Б)Елонгація

Відбувається зєднання 2 коферменту з активним центром 3, 3 з 4 і т.д. Почергово до нуклеотидів РНК приєднуються наступні за принципом компліментарності.

Тетрамет переміщується по нитці зі швидкістю 30 нуклеотидів за..с.

Б)Термінація

Сигнал – ГЦ багаті ділянки. У зв’язку з тим що вони містять по 3 водневі зв’язки, треба більше часу на розєднання – чим гальмується швидкість пересування ферменту.

Сигнал 1 із стоп-кодонів.Після стоп-кодону є шпильки які від’єднують ДНК від РНК.

 

Будова спори

екзоспоріум

зовнішня оболонка спори

внутрішня оболонка спори

кортекс (кора)

клітинна стінка зародку

цитоплазматична мембрана

цитоплазма з ядерною речовиною

Спори бактерій – ендоспори – внутрішньоклітинні утворення круглої або овальної форми. При забарвленні бактерій за Грамом клітина – синя, а спора прозора. Продукція спор – стадія циклу розвитку паличкоподібних грам позитивних Bacillus та Clostridium (виняток Lactobacillus), яка виробилась в процесі еволюції в боротьбі за збереження виду. Функція спор бактерій – захист. Спори знаходяться в стані анабіозу – не розвиваються, не розмножуються, але зберігають життєздатність. При попаданні в благо приємні умови одна спора проростає в одну вегетативну клітину.