Тип плоскі черви. Будова тіла та особливості фізіологічних функцій типових представників.

1. Двобічна симетрія тіла.

2. Плоскі черви є тришаровими тваринами. В процесі ембріонального розвитку у них відбувається закладання трьох зародкових листків – ектодерми, мезодерми та ентодерми.

3. Однією з найхарактерніших ознак типу є наявність у них шкірно – м’язового мішка, який являє собою сукупність одноклітинного одношарового епітелію, під яким розміщується кілька шарів м’язів. М’язи у плоских червів не розпадаються на окремі пучки, як у вищих білатеральних тварин, а суцільними шарами огортають все тіло, утворюючи мішок, в якому знаходяться внутрішні органи.

4. У плоских червів відсутня порожнина тіла, а проміжки між внутрішніми органами заповнені сполучною тканиною – паренхімою. У паренхімі розміщується кишечник, органи статевої системи, органи виділення.

5. Травна система плоских червів має примітивну будову, і там, де вона є складається лише з двох відділів: передньої і середньої кишки. Середня кишка у великих за розмірами представників типу може сильно розгалужуватись і тоді травна система стає подібною до травної системи кишковопорожнинних. У багатьох паразитичних плоских червів травна система взагалі відсутня, а живлення відбувається осмотичним шляхом через поверхню шкіри.

6. Вперше серед багатоклітинних у плоских червів з’являються органи виділення - протонефридії. Це система канальців, які сліпо починаються у паренхімі і відкриваються на поверхню тіла видільними отворами. Протонефридії – це видільні органи закритого типу.

7. Кровоносна система і система органів дихання у плоских червів відсутні. Вільноживучі плоскі черви дихають через поверхню шкіри, а паразитичні форми переходять на анаеробний тип обміну речовин, отримуючи енергію за рахунок ферментативного розщеплення глікогену.

8. Нервова система плоских червів представлена двома скупченнями нервових клітин, так званими мозковими гангліями, які розміщуються на передньому кінці тіла. Від мозкових гангліїв до периферії тіла у різних напрямках розходяться нервові стовбури, які сполучаються між собою поперечними нервовими перетяжками (комісурами). Від стовбурів та комісур відходять нервові волокна. Такий тип нервової системи отримав назву ортогонального.

9. Статева система у плоских червів, які у переважній більшості є гермафродитами, має складну будову. У ній з’являються вивідні шляхи, якими виводяться статеві клітини, а також з’являються органи, які забезпечують внутрішнє запліднення.

10. Тіло плоских червів не несе ніяких зовнішніх придатків і, як правило, стиснуте у дорзо-вентральному напрямку (спинно-черевному) і має вигляд листової пластинки.

2. Клас Війчасті черви

Ззовні тіло вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Між клітинами епітелію розміщуються різноманітні одноклітинні залози. Слизові залози виділяють,Клейкі залози,Рабдитні клітини містять отруйні речовини і теж служать для захисту червів.

Під епітелієм розміщується неклітинна базальна мембрана, під якою залягають шари м’язів. Безпосередньо до мембрани примикає шар колових (поперечних) м’язів., далі діагональні і косі.

Травна система. У так званих безкишкових турбеллярій кишечник відсутній, і їжа через ротовий отвір потрапляє у паренхіму, де знаходяться спеціальні травні клітини, у яких і відбувається перетравлення їжі.У решти турбеллярій глотка добре розвинена і має вигляд трубки. Трубка м’язиста і у окремих форм може висовуватись назовні через ротову порожнину для захоплення їжі. У планарії білої вона розгалужується на три гілки.

Травлення у війчастих червів частково порожнинне, а частково внутрішньоклітинне.

Органи виділення представлені протонефридіями. Їх може бути дві, або більше.

До війчастих червів належать такі найголовніші ряди:Ряд Планарії, Полікладиди, Турбеллярії.

3. Клас Дигенетичні сисуни

1. Відсутність війок у дорослих форм.

2. Поява спеціальних органів (органів фіксації) з допомогою яких ці тварини прикріплюються до тканин хазяїна. Це присоски, що являють собою м’язисті потовщення у вигляді кільця у покривах тіла. У сисунів є два присоски – ротовий і черевний.

3. У дигенетичних сисунів на поверхні тіла утворюється особлива структура – тегумент. Однією з особливостей тегумента є виділення ним речовин, які блокують ферменти хазяїна, що захищає сисунів від перетравлювання у організмі хазяїна.

4. Травна система у сисунів зазнає спрощення у будові, але натомість з’являється можливість додаткового всмоктування їжі за рахунок покривів тіла.

5. Сисуни, як правило, живуть у середовищі, немає, або дуже мало кисню. Тому вони переходять на анаеробний тип обміну речовин, отримуючи енергію за рахунок ферментативного розщеплення глікогену.

6. Життєвий цикл сисунів відбувається зі зміною хазяїна. Розвиток дигенетичних сисунів прийнято розглядати на прикладі печінкового сисуна (Fasciola hepatica), що є збудником такої хвороби, як фасціольоз переважно у ВРХ. У навколишнє середовище печінковий сисун потрапляє з фекальними масами. Далі формується личинка мірацидій, далі вона проникає в малого ставковика – 1 проміжний хазяїн, мірацидій локалізується в порожнині статевих залоз, або в печінці, де він скидає війки, заокруглюється і перетворюється на наступну стадію – спороцисти. У спороцисті з зародкових клітин партеногенетичним шляхом формується наступна личинкова стадія – редія. Спороциста руйнується, а редії залишаються у м’якуні. В організмі редії партеногенетично розвиваються дочірні редії, які через отвори на задньому кінці тіла материнської редії виходять у воду, де з них формуються церкарії. Церкарії у воді активно рухаються, знаходять водні рослини, прикріплюються, відкидають хвіст, покриваються оболонкою і на цій стадії називаються адолескарій. Це і є інвазійною стадією.

4. Клас Стрічкові, або Стьожкові черви

На передньому кінці тіла у цестод розміщена своєрідна булавовидна голівка, або сколекс. На ній знаходяться присоски, а іноді крім них є ще різноманітні гачечки, що разом з присосками є органами прикріплення паразита до тканин хазяїна.

Наступною характерною рисою стрічкових червів є поділ тіла на членики – так звані проглотиди. Характерно те, що гермафродитний статевий апарат у стрічкових повторюється у кожному членику.Травна система повністю редукується і всмоктування їжі здійснюється через поверхню тіла.Для стрічкових червів характерні складні життєві цикли, у яких відбувається зміна хазяїна. Причому, часто буває не один, а два проміжних хазяїна.

Шийка не почленована, але від неї впродовж усього життя черва відшнуровуються нові членики - стробілою. Особливостями шкірно-м’язового мішка є те, що на тегументі розміщується велика кількість ворсинок. Під мікро ворсинками розміщується велика кількість мікроканальців.

У паренхімі стрічкових червів спостерігаються конкреції CaCO_3. Допускають, що саме завдяки їм відбувається нейтралізація кислого середовища організму хазяїна.Живляться дифузно. Джерелом енергії у організмі є глікоген.

Розмноження і розвиток. У стрічкових червів спостерігається як перехресне, так і самозапліднення. Личинка виходить з яйця або у проміжного хазяїна, або у воді. Це малий кулькоподібний зародок, на якому є 6 онкосфера або 10 літосфера гачечків. У проміжному хазяїні різні види утворюють різні типи личинок. Розрізняють червоподібні (вільні) і пухирчасті (цистні). До перших належать процеркоїд та плероцеркоїд, а до других – цистицерк, цистицеркоїд, ценур та ехінокок.

До стрічкових червів належать такі найголовніші ряди:Ряд Гвоздичники,Ряд Псевдофіліди,Ряд Ціп’яки, Родина Ремнеці,Родина Лентеці. Представник Лентець широкий.Як правило, основним хазяїном є мартини. З пташиним послідом яйця потрапляють у воду, де з них виходить вкрита війками личинка – корацидій. Вона активно рухається у воді. У корацидіях формується личинкова стадія – онкосфера. Корацидії заковтуються рачками – циклопами (перший проміжний хазяїн). Там він скидає війки і з нього виходить онкосфера. Онкосфера в тілі рачка перетворюється у личинку видовженої форми – процеркоїд. Разом з рачком процеркоїд потрапляє в організм риби (другий проміжний хазяїн). З кишечнику риби процеркоїд потрапляє в порожнину тіла риби, де перетворюється на плероцеркоїд. За розмірами плероцеркоїд майже такий самий, як і дорослий паразит. У плероцеркоїда формуються майже всі внутрішні органи паразита. В організмі риби перебуває майже 4 місяці.

В міру росту паразита черевце риби роздувається, личинка викликає атрофію внутрішніх органів риби. Хвора риба втрачає здатність активно рухатись, знаходиться біля поверхні води, де і стає здобиччю рибоїдних птахів. В кишечнику птахів, що проковтнули заражену рибу, паразити за 35 – 60 годин досягають статевої зрілості і починають активно 2 – 4 дні відкладати яйця, після чого гинуть.