Фізіологічні функції цитокінінів

Цитокініни - первинний фактор індукції клітинних поділів, активізують ріст клітин дводольних рослин у довжину.

Цитокініни стимулюють формування нирок і ріст пагонів, але пригнічують ріст коренів, викликає перехід рослин в умовах несприятливого фотоперіодичної або температурного режиму.

Зняття апікального домінування. Стимулюють ріст бічних бруньок.;Переривання спокою.

Фізіологічні функції абсцизової кислоти (АБК).

Вплив на процеси спокою. Перехід до відпочинку насіння, бульб, цибулин і нирок пов'язаний із збільшенням в них вмісту АБК. Зміст АБК підвищується в зимуючих органах багаторічних бобових і злакових трав, озимих зернових.

Регуляція процесів старіння і відторгнення органів;Координація ростових процесів.

Регулювання водного режиму. При зневодненні листя зміст АБК швидко підвищується.

Фізіологічні функції етилену

Інгібування росту. Регуляція процесів старіння, опадання листя і генеративних органів.

Регулювання тривалості спокою. Вплив на генеративну сферу. Етилен сприяє зсуву статі рослин в жіночу сторону, змінює співвідношення жіночих і чоловічих квіток у деяких сортів огірка, сприяє підвищенню врожайності. Участь у кореляційних взаємодіях.

Гербіциди. Це синтетичні препарати, що викликає гальмування росту і загибель рослин у зв'язку з відмиранням точок зростання.

Регулятори дозрівання. Це речовини, що прискорюють досягнення рослиною, її органами зрілого стану. Затримка опадання зав'язей у томата досягається застосуванням ауксину.

Обробка гібереліни забезпечує стимуляцію росту листя чайного куща, вигонку рослин у декоративному квітникарстві, отримання довговолокнистих стебел і підвищення врожайності конопель, вихід волокна і поліпшення його якості.

Регулятори спокою. Продовжити спокій, поліпшити лежкість бульб, коренеплодів і цибулин можна обробкою посівів за 12-15 днів до збирання гідразидом малеїнової кислоти (ГМК). Для переривання спокою щойно зібраного бульб ранньої картоплі їх обробляють розчином гібереліну і тіосечовини, що стимулює пробудження вічок.

Регулятори вегетативного розмноження рослин. Для поліпшення коренеутворення у живців, сіянців, саджанців та дорослих дерев і чагарників застосовують аналог ауксину (ІОК) - НУК і ІМК. ІУК, потрапляючи в тканини рослини, швидко руйнується і тому малопридатний для практичних цілей.

Дефоліанти та десиканти. Застосовують для прискорення опадання і засихання листя, що необхідно при механізованому збиранні бавовнику та інших культур. Дефоліанти - речовини, що викликають опадання листя, десиканти - речовини, що сприяють обезводнення рослинних тканин.

Активатори (регулятори) транспорту речовин в рослині. Набувають все більш важливе значення синтетичні регулятори, що прискорюють транспорт поживних речовин, що активізують їх накопичення в господарсько корисних органах (плодах, насінні). До таких препаратів належать речовини, що інтенсифікують відтік вуглеводів їх листя цукрового очерету або цукрового буряка в стебла або корені.

Синтетичні регулятори росту.

Особливу групу регуляторів росту складають ретарданти. Ретарданти - це синтетичні регулятори росту інгібіторного типу, які здатні уповільнювати ріст рослин і не викликати в них при цьому аномальних відхилень.

Ретардантні властивості проявляють чотири групи сполук:Четвертинні амонієві сполуки - хлормекватхлорид.Гідразинпсхідні препарати — гідразин малеїнової кислоти.Тріазолпохідні препарати – паклобутразол.Етиленпродуценти -гідрел, дигідрел, кампозан М, декстрел.

Рухи рослин.

Рухи рослин, пов’язані з іх ростом, називають ростовими рухами. Серед них розрізняють тропізм и і настії. Тропізми можуть бути позитивними (рух в бік діючого фактору) і від’ємними (рух від діючого фактору). Є фото, гідро, аеро,итермо, електро, травмо.

Настії - де ростові рухи рослин, пов’язані не з однобічним (векторним), а дифузним впливом фактору. Необхідною умовою є дорзо - вентральна симетрія органу (листка, пелюстка квітки). Якщо під впливом діючого фактору більш швидкий ріст відбувається на верхній поверхні органу, то він згинається донизу (епінастія). Якщо ріст відбувається більш інтенсивно з нижньої поверхні органу, то відбувається вигин його догори (гіпонастія), В залежності від діючого фактору розрізняють фото-, термо-, про-, нікти-, хемо-, тігмо-, сейсмо-, травмо- і електронастії.

Ферменти, хімічна природа, будова, властивості. Особливості дії ферментів як біологічних каталізаторів, механізм дії. Класифікація ферментів.

Ферменти – це біологічно активні речовини білкової природи які виконують наступні функції:

1. Знижують енергію активації хімічних реакцій.

2. Транспортують речовини через мембрану.

3. Пришвидшують або пригнічують протікання хім. Реацій.

Є:прості – складаються з а.к.

Складні – метали, ліпіди, вуглеводи.

Будова

1) Апофермент – це білкова частинка що визначає його специфічність.

Складається з: активного центру:

А)Каталітичної частини – яка проводить біохімічну реакцію.

Б)контактна – якірна зв’язування ферменту з субстратом.

Алостеричного центру- ділянка що зв’язується з інгібітором.

2) Кофермент – органічний – вітаміни і неорганічний – метали.

Активність ферменту вимірюється в каталах.

1 катал = 1 моль субстрату розщепленого ферментом за 1с.

Молекулярна активність – це кількість молекул субстрату які перетворюються за 1 хв 1 молекулою ферменту.

Є 2 теорії механізму взаємодії ферменту і субстрату:

1. Ключ до замка.

2. Рука і рукавичка – субстрат змінює під себе фермент.

Активні центри містяться в западинах, заглибинах, щілинах, для більш надійного зв’язку.

Активність залежить від: температури -37 -45 С, рН 5,5-8,8.

Всі ферменти поділяються на високо специфічні і низько специфічні.

Специфічність є просорова, температурна, молекулярна, абсолютна, групова, стерео специфічність.

Активатори і інгібітори

Активатори – це мінеральні олі, метали, неметали, солі.

Для пепсину – соляна кислота.

Інгібітори – важкі метали, отрути, алкалоїди, токсичні сполуки.

Гальмування є:

1) Оборотнє – коли інгібітор утворює з субстратом не міцний зв'язок, що легко розпадається, і фермент знову стає активний.

Воно тбуває:

А) Конкурентне – інгібітор має молекулярну структуру близьку до субстрату і відбувається боротьба за фермент.

Б)Неконкурентне або алостеричне. – інгібітор взаємодіє з функціональною групою ферменту що входить до алостеричного центру – це призводить до зміни структури активного центру і субстрат не може взаємодіяти з ферментом.

Є позитивне – коли приєднується активатор і посилює дію ферменту і негативне інгібітор.

2)Необоротнє – коли утворюються міцні зв’язки.

Специфічне - утворюється зв'язок лише з активним центром певного виду і неспецифічне – з будь яким.

Класифікація

1. Оксидоредуктази – ферменти, які каталізують окисно-відновні реакції. (оксидази –каталаза і дегідрогенази – без кисню – НАД)

2. Трансферази – ферменти, які каталізують міжмолекулярне перенесення різних хімічних груп.(фосфотрансфераза)

3. Гідролази, які каталізують реакції гідролітичного розщеплення внутрішньомолекулярних зв'язків. Амілази, протеази, ліпази, нуклеази)

4. Ліази, які каталізують реакції негідролітичного розщеплення з утворенням подвійних зв'язків, і навпаки – приєднання груп у місцях подвійних зв'язків. –декарбоксилаза

5. Ізомерази, які каталізують реакції ізомеризації. тріозофосфатізомерази

6. Лігази (синтетази) – ферменти, які каталізують з'єднання двох молекул із використанням енергії фосфатного зв'язку. Джерелом енергії для таких реакцій служить АТФ або інші нуклеозидтрифосфати.Н-АТФ – синтетаза.

Взаємодія ферменту з субстратом:

1 стадія – зв’язування субстрату з активним центром ферменту, тобто утворення ферментосубстратного комплексу (ES);

2 стадія – перетворення первинного ферментосубстратного комплексу в один або декілька активних ферментосубстратних комплексів (ЕS x i ES xx);

3 стадія – відокремлення продуктів реакції від активного центру ферменту і вивільнення ферменту та продукту (Е і Р).