Аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції.

Використання цього показника зумовлене: по – перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і не порівнянну продукцію; по – друге, він забезпечує зв’язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним організаційну єдність; по – третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років. Витрати на 1 грн. продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники: зміна структури асортименту виготовленої продукції; зміна рівня витрат у собівартості окремих її видів; зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів; зміна цін на продукцію.

Підвищення питомої ваги виробів з нижчим рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на 1 гривню продукції, і навпаки. Щоб визначити розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом.

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 гривню продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрат на фактичний випуск і асортимент продукції.

Зниження витрат на 1 гривню продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 гривню продукції, обрахованих в чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах – на продукцію.

 

63. Аналіз динаміки та виконання плану за рівнем собівартості найважливіших виробів

Собівартість продукції - це виражена в грошах сума всіхвитрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Основними завданнями аналізу собівартості продукції є:визначення динаміки і рівня виконання плану за найважливішими показниками, визначення чинників, що вплинули на динаміку показників і виконання плану, величин і причин відхилень фактичних витрат від планових, виявлення резервів і шляхів подальшого зниження собівартості продукції. Для аналізу виконання плану та динаміки собівартості продукції використовують відносні величини. Відносні величини є розрахунковими і визначаються на основі абсолютних, шляхом ділення однієї величини на іншу. При цьому величина з якою порівнюють (чисельник) називається базисною величиною, а порівнювальна величина (чисельник) іменується поточної або звітної.

 

 

Фактори, що формують рівень собівартості

Рівень собівартості продукції перебуває в прямій залежності від продуктивності праці, раціонального використання основних фондів, енергоресурсів, скорочення непродуктивних витрат, організації виробництва, якості управління та інших факторів.

Собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства.

Принципи формування собівартості продукції:

v чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності ─ виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова;

v безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва та обігу;

v зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності;

v повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов;

v прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.

На зміну собівартості порівнюваної продукції впливають такі чинники: обсяг виробництва порівнюваної товарної продукції; структура порівнюваної товарної продукції; ресурсомісткість продукції; ціни і тарифи на матеріали, енергію, послуги тощо. Методика розрахунку їх впливу така:

1) вплив зміни обсягу виробництва порівнюваної товарної продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року) — (витрати на запланований випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого poкy)] х (% зміни собівартості відносно рівня минулого року)/100;

2) вплив зміни структури порівнюваної товарної продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року) (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року)] х(100% зміни собівартості відносно рівня минулого року) / 100;

3) вплив зміни ресурсомісткості продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси) — (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року)];

4) зміна цін і тарифів на матеріали, енергію, послуги тощо [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та фактичних цін на ресурси) (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси)].

Аналіз прямих витрат.

Велику питому вагу в собівартості промислової про­дукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні мате­ріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електро­енергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва питома вага цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої і харчової промисловості.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах: а) за прямими статтями калькуляції; б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:

1) зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції — фактор «норм»;

2) зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор «цін».

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розван­тажувальні;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат завжди закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо­облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1) доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

2) доплати за роботу в понаднормовий час;

3) оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

4) заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці. Взагалі, на сучасному етапі підвищення рівня заробітної плати — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й мусить тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

 

 

Аналіз непрямих витрат

Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальновиробничі витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їх частка у вартості продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання чи зниження.
У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютні і відносні зміни непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт, експлуатацію, витрати по внутрішньозаводському переміщенню вантажів та інш.

В основному, на величину експлуатаційних витрат впливають кількість діючого устаткування, час його роботи і питомі витрати на один машиночаса роботи.

Витрати на ремонт обладнання можуть змінитися через обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних засобів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економічного їх використання.
На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів здійснюють вплив вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатація рухомого складу.

Для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат
за статтями витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. За кожною статтею виявляють абсолютне і відносне відхилення від плану і їх причини.

Комерційні витрати включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (завантажувальними-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту та ін..
Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення грузів, виду транспортних засобів.

Витрати з навантаження і вивантаження відреагують на зміну ваги відвантаженої продукції і розцінок за вантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали можуть змінитися через, а їх кількості та вартості. Кількість, у свою чергу, пов'язане з обсягом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції.

7) Аналіз фонду оплати праці

 

Заробітна плата є основною частиною засобів, яку направляють на споживання і є частиною доходу підприємства, що залежить від кінцевих результатів роботи підприємства.

Часто витрати на оплату праці складають меншу частку у собівартості продукції, ніж матеріальні витрати, але потрібно пам’ятати, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу фонду оплати праці має приділятися велика увага.

Аналіз фонду оплати праці починається з визначення абсолютного відхилення від планового періоду, або фактичного за базовий. Потім досліджуються причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу і зміни середньої заробітної плати працюючих. Для визначення впливу зміни середньооблікової чисельності персоналу множимо відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату. Для визначення впливу зміни середньої заробітної плати працюючих множимо відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці та виявити непродуктивні виплати.

До непродуктивних виплат належать:

- доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

- доплати за роботу в понаднормовий час;

- оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;

- заробітна плата у складі браку продукції.

Також потрібно враховувати резерви економії фонду заробітної плати: оплата невиконаних технологічних операцій, невиготовленої продукції тощо.