Класифікація поточних витрат підприємства.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Класифікація поточних витрат підприємства.



За вилами экономічної діяльності: оперативні, фінансові, інвестиційні витрати

За призначенням витрат: виробничі витати, у тому числі з металургійного переділу; управлінські, збутові та інші витрати

За складом: прості (витрати одного економічного змісту), комплексні (витрати декількох економічних різнорідних ресурсів)

Залежно від обсягу виробництва: постійні, змінні, постійно-змінні

За економічною сутністю: витрати минулої праці, витрати “живої” праці, майбутні витрати, інші витрати

За способом віднесення витрати на собівартість продукції: прямі (розраховуються простими прямими методами на об’єкт піднесення витрат), не прямі (пов’язані з двома і більше піднесенням витрат)

За змістом призначення: економічні елементи (характеризують склад використаних ресурсів в залежності від напрямків і місцем їхнього використання), калькуляційні статті (характеризують використані ресурси у виробництві)

 

35. Сукупні витрати та собівартість продукції(послуг). (Маша)

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.

Показник валових витрат є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, але й інші. Тому цей показник не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції і тут не розглядається.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і в підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

● з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).

● віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

● додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто ,

де — собівартість товарної продукції; — кількість найменувань продукції (послуг); — собівартість одиниці -ої продукції (послуги); — виробництво -ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом

, де — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість); — кількість чинників впливу на собівартість продукції в плановому періоді; — зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом -го фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

, де , — витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу; — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

, де — відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді; — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді; , — зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %

 

35.Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.
Показник валових витрат уведено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподатковуваного прибутку згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», що був схвалений Верховною Радою України в травні 1997 року. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші. Тому цей показник не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції і тут не розглядається (див. розділ 17).
Кошторис виробництва
Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами
Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:
• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;
• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);
• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);
• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;
• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);
• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;
• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).
Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.
Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.
Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.
До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.
Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.
Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.
Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).
Собівартість різних видів продукції
На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.
Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:
• з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);
• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;
• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).
Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.
Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто
де Ст — собівартість товарної продукції; n — кількість найменувань продукції (послуг);
Сi— собівартість одиниці i-ої продукції (послуги);
Ni — виробництво i-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.
Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом
де Ст.р. — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);
m — кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді; ΔC—зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів ΔСОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:
ΔСОТ=(C2-C1)N2 (16.13)
Де С1, С2 - витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;
N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.
Оскільки в розрахунковій собівартості Стр умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:
ΔСу.п. = Су.п.б. •(Ру.п.-Рв)\100 (16.14)
Де ΔСу.п — відносна зміна умовно-постшних витрат у плановому періоді;
Су.п.б — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;
Рв, Ру.п. — зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.
Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Ср=Смп+(Сс.п.-Сс.к.), (16.15)
де Ср — собівартість реалізованої продукції;
Сс.п., Сс.к. — собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

Планування поточних витрат підприємства : етапи, методика розрахунків.

Основні етапи планування поточних витрат підприємства:

1. Організація обміну витрат та формування інформаційної бази для їхнього аналізу, планування і прийняття управлінських рішень.

2. Аналіз витрат підприємства з метою визначення раціональності їх здійснення для кількісної оцінки факторів, які впливають на суму і рівень витрат по кожному структурному підрозділу, по кожному виду продукції і по підприємству в цілому

3. Обгронування норм використання ресурсів, трудових витрат за окремими калькуляційними статтями.

4. Планування виробничої собівартості продукції, яка передбачає використання кошторису витрат на виробництво.

5. Планування загального обсягу і структури поточних витрат

6. Складання планового калькуляції по кожній калькуляційній одиниці

7. Обмін, контроль і оперативне управління витратами підприємства.

Методика розрахунків:

Коеф. операційного левериджу: Кол = Впост/В, де Впост – постійні витрати, В – загальна сума витрат

Чим більше значення цього показника, тим більше підприємство спроможне прискорити темп приросту обсягів прибутку по відношенню обсягів реалізації

Інші показники, що характеризують витрати підприємства є:

Коеф. витратомісткості діяльності: КМд =ВЗ/OP, де ВЗ-загальна сума витрат , ОР – обсяг реалізації

Коеф. витратомісткості виробництва: КМв = ВВ/OВ, де ВВ – сума витрат(пов’язана з використання продукції) ОВ – обсяг виробництва

Коеф. витратомыствкосты збуту: КМз = Вз/OР, де ВЗ – сума витрат (повязана зі збутом)

Коеф. витратовітдачі: КВВ = OР/ВЗ

Коеф. рентабельності витрат: КРВ = ЧП/ВЗ , де ЧП – чистий прибуток.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 155; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.009 с.)