Мета дисципліни і основні завдання.

Мета дисципліни і основні завдання.

Метою ЕА є сприяння виконанню планів підприємства та їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння подальшого розвитку і поліпшення економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до мети ЕА виконує такі основні завдання:

1) об’єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами.

2) виявлення впливу відповідності факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв’язків.

3) пошук наявних резервів підвищення ефективності виробництва.

4) Опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлення резервів та здійснення контролю за їх виконанням.

5) Узагальнення результатів аналізу з метою прийняття відповідних раціональних управлінських рішень.

До неосновних завдань належать такі:

1) оцінка реального напруження та оптимальних планів і обґрунтованості норм споживання.

2) Виявлення забезпеченості підприємства матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

3) Оцінка дієвості поточного контролю на всіх виробничих дільницях.

4) Вивчення новацій і сприяння їх поширень.

5) Дослідження конкурентоспроможності підприємства та кон’юнктури ринку.

 

 

3. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК ГАЛУЗЬ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Економічний аналіз - спеціальна галузь знань, становлення якої як науки визначене об'єктивними передумовами і потребами, характерними для виникнення будь-якої нової галузі науки. ЕА розкриває практичну розв'язання проблем економіки на макро- чи мікрорівнях. На різних рівнях господарювання необхідна інтеграція розрізнених форм ЕА, які були притаманні обліковим наукам (облік, статистика, планування) як окремим наукам. Найбільшого поширення ЕА здобув з розвитком науки управління (менеджменту). Відбулося виділення ЕА для обґрунтування, оцінювання управлінських рішень, для реалізації ін. завдань (планування, регулювання, обліку, контролю, аудиту тощо). В менеджменті використовуються прямі та зворотні зв’язки. У прямому зв’язку ЕА забезпечує параметри можливого впливу на об'єкт управління, то у зворотному - оцінює ефективність такого впливу та доцільність його корекції. Отже, ЕА - система спеціальних знань для дослідження зміни і розвитку економічних явищ, процесів у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості, що визначається суб'єктивними та об'єктивними причинами з метою забезпечення цільового управління ними.

ЕА пов'язаний з:

1) дослідженням причинно-наслідкових зв'язків зміни та розвитку економічних явищ та процесів;

2) вибором і обґрунтуванням ділового партнерства;

3) дослідженням зовнішнього економічного середовища (маркетинговий аналіз), зміни параметрів ринку;

4) оцінюванням підприємницького ризику;

5) моделюванням поведінки економічної системи на багатокритеріальній основі;

6) обґрунтуванням цільових програм, індикативних планів і бізнес-планів та об'єктивним оцінюванням їх виконання;

7) кількісним і якісним вимірюванням об'єктивних і суб’єктивних факторів та пошуком резервів удосконалення господарських систем;

8) формуванням аналітичного забезпечення для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Головні риси економічного аналізу як науки:

1. Дослідження причинно-наслідкових зв'язків зміни та розвитку економічних явищ і процесів. ЕА характеризує явища і процеси, оцінює їх стан, проводить глибоку об'єктивну діагностику причин, які їх зумовлюють та визначають характер зміни та розвитку.

2. Об'єктивна оцінка ефективності розвитку економічної системи стосовно створених умов внутрішнього і зовнішнього економічних середовищ. (прибутковість і конкурентоспроможність)

3. Багатоваріантне, багатоаспектне забезпечення запитів користувачів - дає змогу сформувати вибір управлінських рішень на рейтинговій основі.

4. Цільова спрямованість і практична цінність аналізу полягає у розробленні планів та прогнозів, оцінці невикористаних можливостей та упущеної вигоди, узагальненні досвіду та формуванні нових можливостей.

 

Основні етапи економічного аналізу.

Основні елементи, які характеризують етапи аналітичної роботи:

1) вивчення і попередня оцінка досягнення підприємствомрівня.

2) Вимірювання взаємозв’язку факторів та визначення на цій основі розбіжностей планових і фактичних показників.

3) Підсумкова оцінка, а також підрахування резервів підвищення ефективності господарювання.

Етапи економічного аналізу:

1) підготовчий

2) основний

3) завершальний

На підготовчому етапі обираються об’єкти економічної роботи. Визначення показників або системи показників за допомогою яких буде здійснюватися аналіз обирання об’єктів. Також на цьому етапі здійснюється планування аналітичної роботи, тобто визначення контрольних періодів, відповідальні особи, що будуть здійснювати аналітичні і контролюючі особи. Формуються форми за допомогою яких будуть документуватись результати цієї аналітичної роботи, а також порядок і терміни подання результатів аналітичної роботи.

Основна робота включає в себе:

1) обробка первинної інформації

2) узагальнення цієї інформації

3) перевірка правдивості цієї інформації

4) виявлення відхилень величини показників виконання завдань від базових показників

5) виявлення взаємодіючих факторів і обчислення їх впливу значення величини показників

6) виявлення зайвих витрат і невикористаних можливостей

Завершальний етап - здійснення підведення підсумкових оцінок діяльності виробництва і узагальнення результатів аналізу щодо прийняття належних управлінських рішень за результатами аналізу. Ці висновки оформлюються у вигляді пояснювальної записки на ім’я керівної особи, яка є замовником аналізу. Розробка організаційно - технічних засобів та заходів щодо усунення недоліків та підвищення використання виявлення резервів. Здійснення підготовки управління активами та призначення осіб відповідальних за виконання рішень. Контроль за виконанням, впровадження пропозицій у виробництво,що їх було висунуто за результатами аналізу.

 

 

Види економічного аналізу.

1) За характером охопленням питань ЕА поділяють на фінансовий та управлінський. 2) За глибиною дослідж. та признач. результатів ЕА виділяють: загальноекономічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний. Загально-економічний аналіз виконують керівники та спеціалісти підприємств, керівних, фінансових, кредитних і статистичних органів за даними загальної звітності.За характером і колом питань загально економ. аналіз поділ.: 1) фінансово-економічний, 2) статистико-економічний.

Фінансово-економічний здійснюють фінансові та кредитні органи (зовнішній аналіз діяльності підприємств на підставі квартальної і річної звітності,). Статистико-економічний аналіз проводиться на підставі статистичної звітності підприємств (вивчають масові явища, проводять загальну оцінку розвитку економіки, робляться узагальнення, виявляються тенденції розвитку). Техніко-економічний аналіз виконують економісти, інженерно-технічні працівники, робітники та органи управління за даними оперативної і періодичної звітності. Мета - оцінка госп. діяльності, виявлення причинних взаємозв'язків і взаємодії різних факторів техніки та економіки, резервів виробництва, опрацювання заходів для раціоналізації використання ресурсів. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) - найбільш ефект. аналіз щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції. Проводиться в кілька етапів: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний і впроваджувальний.

3) ЕА за часом дослідження процесів і явищ поділ. на попередній, оперативний, послідовний і стратегічний.

4) За місцем проведення ЕА поділ. на внутрішньогосподарський і міжгосподарський; галузевий і міжгалузевий.

5) За обсягом дослідження та мірою охоплення даних ЕА поділ. на комплексний (повний) і тематичний (частковий, експрес-аналіз).

Економікоматематичні методи

Теорія і практика економічного аналізу охоплює понад сто різних видів економіко-математичних методів і моделей, які умовно можна класифікувати за групами:

• методи кореляційно-регресійного зв 'язку. Використовують в економічному аналізі для виявлення форми та щільності зв'язку між різними параметрами досліджуваного об'єкта, характер функціональної залежності між якими невизначено. Основна умова кореляційно-регресійного аналізу— забезпечити репрезентативність даних, обґрунтованість застосування до досліджуваного явища відповідних імовірнісних схем, що практично зводиться до вибору рівняння відповідної кривої — параболи чи гіперболи та ін. На базі методу кореляційно-регресійного зв'язку сформульований економіко-математичний метод аналізу метод виробничої функції;

• методи математичного програмування. Призначені для оптимізації господарської діяльності. Цінність їх полягає в тому, що вони дають змогу оцінювати ступінь досягнення потенціалу, ви-значити лімітуючі ресурси, «вузькі місця», ступінь конкурентності та дефіцитності. Методи математичного програмування охоплю-ють: методи лінійного та динамічного програмування;

• матричні методи та моделі економічного аналізу. Групують-ся на лінійній і векторно-матричній алгебрі, їх використовують при дослідженні складних і великорозмірних економічних структур. Найпоширенішими в аналізі є:

— модель міжгалузевого балансу є важливим методом економічно-го аналізу складних пропорційних залежностей, коли за кількістю ви-мірюваних прямих зв'язків визначається вся сукупність зв'язків (пря-мих і непрямих).

— матриця багатокритеріальної оптимізації. Використовують в економічному аналізі як метод порівняльної, рейтингової оцінки ва-ріантів можливих змін параметрів економічної системи на багато-критеріальній основі.

— метод ключової матриці. Дає змогу спростити розв'язок за-дач методом виробничих функцій.

• у складі інших економіко-математичних методів і моделей можна виділити:

— математичну теорію гри.

— математичну теорію масового обслуговування.

— метод дослідження операцій.

 

Метод моделювання

Метод моделювання — це конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації. Модель — це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об'єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. Моделювання передбачає розробку певних екон. -математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб'єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес передбачає розв'язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства. Ці завдання розв'язують для визначення напрямків підвищення ефективності виробництва на підприємстві, підготовки проектів відповідних управлінських рішень. Загальний порядок (послідовність) розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт: 1) визначення змісту господарського завдання; 2) збирання і систематизація необхідної інформації; 3) побудова імітаційної моделі; 4) перевірка функціонування моделі; 5) уточнення моделі; 6) використання моделі для розв'язання завдання.

За сп. поєднання факторів-аргументів у моделі останні поділяються на: адитивні моделі (результативний показник визначається як алгебраїчна сума кількох факторних показників), мультиплікативні, кратні моделі - застосовуються, якщо значення функціонального показника розраховується як співвідношення факторних показників; комбіновані.

Евристичні методи

До евристичних методів активізації творчості, нестандартного мислення відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв’язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності. Їх застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб рішення. Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи — методи ненаправленого пошуку та методи направленого пошуку.

Найбільш поширеним та типовим є метод «мозкового штурму», який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається «штурмом» подолати труднощі, які заважають розв’язати проблему, що досліджується. «Мозковий штурм» як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створення належної творчої атмосфери, коли навіть «найбезглуздіші», на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці, причому з різним рівнем досвіду.

Дійовий «мозковий штурм» має ґрунтуватися на суворому дотриманні розподілу в часі процесу висування ідей та процесу їх обговорення й оцінки. На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). На стадії обговорення учасники повинні розвивати висунуті ідеї: у будь-якій з них можна знайти раціональне зерно. Основний ефект «мозкового штурму» досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їх обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей в одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційних способів.

Спосіб експертних оцінок — це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на підставі передбачень спеціалістів. Його сутність полягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об’єкта, його функції, про найліпші способи досягнення цих цілей, про значущість або вагомість факторів (властивос­тей, вимог) та ймовірні терміни виконання заходів, про критерії вибору найліпшого проектного рішення. Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються спеціалісти, що мають високий професійний рівень та великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми, володіють здатніс­тю адекватного відображення тенденцій розвитку та цікавляться поставленою проблемою.

Одним із різновидів евристичних прийомів колективної творчості є так звана конференція ідей. Від «мозкового штурму» вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Критика в такій формі може навіть підвищити цінність запропонованих ідей. Заохочується фантазування та комбінування ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у протоколі без зазначення авторства.

Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію передовсім асоціативного мислення людини. Сутність цих методів полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зістав­лення з іншими більш-менш аналогічними об’єктами.

Сутність методу фокальних об’єктів полягає в перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що вдосконалюється. У результаті можна знайти кілька цілком несподіваних варіантів рішення проблеми.

Метод контрольних запитань застосовується для психологічної активізації творчого процесу. Його мета — за допомогою навідних запитань підвести до розв’язання проблеми.

Загальні показники

1. Фондовіддача. Показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гри. вартості основних виробничих фондів:

ФВ=ВД/ C_ср (2,10), де ВД — валовий дохід протягом розрахункового періоду,

2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою:

ФМ= C_ср /ВД(2,11)

3. Рентабельність основних виробничих фондів. Визначається відношенням балансового прибутку П _б до середньорічної вартості фондів С_ср:

М_о.в.ф.= П _б / С_ср

Часткові показники

1. Коефіцієнт екстенсивного використаніІя (часткове завантаження ОФ)
К_с= Т_ф / Т_п або К_с= Т_ф / Т_к (2.14), Т_п - планово відпрацьований час, Т_ф - фактично відпрацьований час, Т_к - календарний час

3. Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання

Кі=Пф/П_пасп= КУ_ф /КУмах (2.16), П_пасп - паспортна потужність, Пф - фактична потужність, КУмах - максимально можливий об"єм випуску продукції на даному обладнанні, КУ_ф – фактично можливий об"єм випуску продукції на даному обладнанні.

Показує використання потужності обладнання.

4. Інтегральний коефіцієнт використання обладнання.

К_інт=К_е*К_і (2.17)

Показує використання обладнання як в часі так і по потужності.

 

 

Аналіз прямих витрат.

Велику питому вагу в собівартості промислової про­дукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні мате­ріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електро­енергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва питома вага цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої і харчової промисловості.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах: а) за прямими статтями калькуляції; б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:

1) зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції — фактор «норм»;

2) зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор «цін».

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розван­тажувальні;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат завжди закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо­облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1) доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

2) доплати за роботу в понаднормовий час;

3) оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

4) заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці. Взагалі, на сучасному етапі підвищення рівня заробітної плати — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й мусить тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

 

 

Аналіз непрямих витрат

Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальновиробничі витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їх частка у вартості продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання чи зниження.
У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютні і відносні зміни непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт, експлуатацію, витрати по внутрішньозаводському переміщенню вантажів та інш.

В основному, на величину експлуатаційних витрат впливають кількість діючого устаткування, час його роботи і питомі витрати на один машиночаса роботи.

Витрати на ремонт обладнання можуть змінитися через обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних засобів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економічного їх використання.
На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів здійснюють вплив вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатація рухомого складу.

Для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат
за статтями витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. За кожною статтею виявляють абсолютне і відносне відхилення від плану і їх причини.

Комерційні витрати включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (завантажувальними-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту та ін..
Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення грузів, виду транспортних засобів.

Витрати з навантаження і вивантаження відреагують на зміну ваги відвантаженої продукції і розцінок за вантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали можуть змінитися через, а їх кількості та вартості. Кількість, у свою чергу, пов'язане з обсягом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції.

7) Аналіз фонду оплати праці

 

Заробітна плата є основною частиною засобів, яку направляють на споживання і є частиною доходу підприємства, що залежить від кінцевих результатів роботи підприємства.

Часто витрати на оплату праці складають меншу частку у собівартості продукції, ніж матеріальні витрати, але потрібно пам’ятати, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу фонду оплати праці має приділятися велика увага.

Аналіз фонду оплати праці починається з визначення абсолютного відхилення від планового періоду, або фактичного за базовий. Потім досліджуються причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу і зміни середньої заробітної плати працюючих. Для визначення впливу зміни середньооблікової чисельності персоналу множимо відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату. Для визначення впливу зміни середньої заробітної плати працюючих множимо відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці та виявити непродуктивні виплати.

До непродуктивних виплат належать:

- доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

- доплати за роботу в понаднормовий час;

- оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;

- заробітна плата у складі браку продукції.

Також потрібно враховувати резерви економії фонду заробітної плати: оплата невиконаних технологічних операцій, невиготовленої продукції тощо.

 

Типи фінансової стійкості: абсолютна, нормальна, нестійкий стан, кризовий стан. Абсолютна і нормальна стійкість фінансового стану характеризується прибутковістю господарювання та відсутністю порушень фінансової дисципліни. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушеннями платіжної дисципліни та зниженням рентабельності капіталу. Кризовий фінансовий стан свідчить про потенційну можливість банкрутства.

Відносні показники фінансової стійкості — система коефіцієнтів, аналіз яких полягає в оцінках їх зміни проти теоретично обґрунтованого рівня та в динаміці змін за попередні періоди. Основні відносні показники фінансової стійкості:

1. Коефіцієнт автономії(Ка): Ка₌ Кв _/ К. 2. Коефіцієнт фінансової залежності (Кз): К з ₌1- Кавт. 3. Коефіцієнт фінансового ризикуКр характеризує кількість залученого капіталу(Кз) в розрахунку на 1 грн. власного (Кв): К р₌ Кз/ Кв. 4. Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу (Кдз.)визначається як частка від ділення суми довготермінових зобов'язань (Кдз) на суму власного капіталу і довготермінових зобов'язань: Кдз₌ Кдз/(Кв+ Кдз)5. Коефіцієнт маневрування вл. капіталомКмн відношення вл. ОК (Кво) до суми всього власного: Кмн₌ Кво /Кв. 6. Коефіцієнт нагромадження амортизації Кна відношення суми нагромадженої амортизації (АМ) до початкової вартості амортизованого майна (Ма): К на₌ АМ/ Ма. 7. Коефіцієнт реальної вартості ОЗ (Крн) відношення вартості ОЗ за вирахуванням спрацювання (03) чистих активів (А): Крв ₌03/А. 8. Коефіцієнт мобільності ОА Кмо відношення грошових засобів і короткострокових фінансових інвестицій (ГЗЕ) до вартості оборотних засобів (ОБЗ): К мо₌ ГЗЕ/ОБЗ

9. Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами (Кза) визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу, розраховується відношенням суми вл. ОК до вартості запасів і затрат підприємства (ВЗЗ): Кза=К во/ВЗЗ. Нормальним вважається фінансовий стан підприємства при значенні цього коефіцієнта 0, 6-0, 8. 10. Коефіцієнт майна виробничого призначення (Квп), відношення вартості ОЗ і матеріальних оборотних засобів (Авп) до загальної величини чистих активів підприємства (А): Квп=Авп/ А

 

76. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ, ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Ліквідність підприємства —спроможність перетворювати свої активи на гроші для виконання всіх необхідних платежів у міру настання їх строку. Ліквідність будь-якого активу визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення.

Аналіз ліквідності - порівняння коштів за активом та пасивом, згрупованих за рівнем їх ліквідності. Активи під-ва: 1. Найліквідніші— суми за всіма статтями грошових коштів та їх еквівалентів, а також короткострокові фінансові вкладення, ЦП. 2. Активи, що швидко реалізуються (А2) —перетворення яких на гроші потребує певного часу, в тім числі й ДЗ.

3. Активи, що повільно реалізуються (А3), — запаси та інші оборотні активи.

4. Активи, що важко реалізуються (А4)—всі необоротні активи.

Пасиви за рівнем зростання строків погашення зобов'язань: 1. Негайні пасиви (П1) — це КЗ, розрахунки за дивідендами, вчасно не погашені кредити. 2. Короткострокові пасиви (П2)—короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані. 3. Довгострокові пасиви (П3). 4. Постійні пасиви (П4) — власний капітал.

Баланс є ліквідним, якщо: А1³П1; 2) А2³П2; 3) А3³П3; 4) А4£П4.

Показники аналізу ліквідності під-ва: 1. Заг. коефіцієнт ліквідності: КЗ=(А1+А2+А3)/(П1+П2). 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності: КШ=(А1+А2)/(П1+П2). 0, 5-1. 3. Коефіцієнт абс. ліквідності: КА=А1/(П1+П2). Показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена негайно. Прийнятним значенням коефіцієнта абсолютної ліквідності є 0, 2. 4. Маневреність вл. ОК. Визначається відношення грошових коштів до цього капіталу.

Платоспроможність п-ва –здатність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань. Коефіцієнт абс. платоспроможності Ка Ка=ГК/КСЗ. Гранично допустиме значення – 0, 1-0, 2. Коефіцієнт термінової платоспроможності Кт: Кт=(ГК+ЕГК+ПФІ) / КСЗ. Значення – 0, 25-0, 35.

Коефіцієнт загальної платоспроможності Кз визначають як відношення всієї суми оборотних активів підприємства (АО) до його короткострокових зобов’язань (КСЗ): Кз=АО / КСЗ.

Коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення поточних зобов’язань. Нормальним вважається такий фінансовий стан п-ва, коли його загальний коефіцієнт платоспроможності перевищує 2, 0-2, 5.

 

77. АНАЛІЗ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Платоспроможність п-ва –здатність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань. Платоспроможним є п-во, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові та короткострокові зобов’язання. При оцінюванні платоспроможності використовують наступні коефіцієнти: коефіцієнт абс. платоспроможності Ка, коефіцієнт термінової платоспроможності Кт, коефіцієнт проміжної платоспроможності Кп, коефіцієнт заг. платоспроможності Кз. Ка: Ка=ГК / КСЗ. Визначає, яку частину своїх короткострокових зобов’язань п-во може погасити просто зараз. Допустиме значення–0, 1-0, 2. Кт: Кт=(ГК+ЕГК+ПФІ) / КСЗ. Показує, яка частина короткострокових зобов’язань може бути погашена найближчим часом. Нормативне його значення – 0, 25-0, 35. Кп Кп=(ГК+ЕГК+ПФІ+ДЗР) / КСЗкороткострокових зобов’язань (КСЗ). Цей коефіцієнт засвідчує потенційну здатність п-ва розрахуватися за короткостроковими зобов’язання за умови отримання від короткострокових реальних дебіторів суми їхньої заборгованості. Допустиме значення цього коефіцієнта – 0, 7-0, 8. Кз визначають як відношення всієї суми оборотних активів підприємства (АО) до його короткострокових зобов’язань (КСЗ): Кз=АО / КСЗ. Коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення поточних зобов’язань. Нормальним вважається такий фінансовий стан п-ва, коли його загальний коефіцієнт платоспроможності перевищує 2, 0-2, 5.

Розглядаючи платоспроможність підприємства у перспективі й динаміці, не можна ігнорувати майбутні надходження чистого виторгу, до якого входить сума амортизаційних відрахувань і чистого прибутку, що надходить у складі загального виторгу від реалізації продукції. Решту виторгу переведуть на невідкладні платежі, пов’язані з відтворенням виробничих ресурсів, у бюджет та на інші цілі. Чистий виторг залишається у грошовій формі в обороті п-ва.

Неплатоспроможним може бути п-во через:

- невиконання виробничої програми, порушення договорів поставки, втрату ринків збуту;

- підвищення затрат за всіма видами господарської діяльності;

- зниження платоспроможності або банкрутство клієнтів та партнерів;

- сповільнення оборотності оборотних активів;

- формування понаднормативних запасів та значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість;

- інфляцію та зростання податкового навантаження.

78. Аналіз майнового стану підприємства

 

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі майна підприємства:

1. Загальна оцінка структури майна.

2. Аналіз виробничого потенціалу, перш за все, основних засобів.

3. Аналіз складу і динаміки оборотних коштів.

4. Аналіз джерел майна і наявності власних оборотних коштів.

5. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства..

Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

·коефіцієнт зносу основних засобів=сума зносу