Україна в Другій світовій війні (1939-1945рр.). Схарактеризуйте перший етап війни (22 червня 1941р. – 22 липня 1942р.). Оборонні бої 1941-1942рр. (Київ, Одеса, Севастополь.).

Напад на СРСР. 22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина напала на СРСР (разом з нею у війну вступили її союзники: Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія). В цей же день на світанку авіація вермахту бомбардувала Київ, Львів, Одесу, Житомир, Тернопіль. Німецька армія наступала у трьох напрямках: група «Північ» - на Ленінград, група «Центр» — на Мінськ і Смоленськ (з Москвою як подальшою ціллю), група «Південь» — на Житомир і Київ.

Мобілізаційні заходи 1941 р.

3 початком вторгнення нацистських військ керівництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарбникам. Ця війна була для більшості радянських людей Великою Вітчизняною війною, тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 р. Державного комітету оборони (ДКО), який перебрав на себе всю повноту влади в Радянському Союзі, йшла мобілізація засобів і ресурсів в Україні. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до армії і флоту було мобілізовано 2 млн чоловік. Понад 2 млн чол. працювало на будівництві оборонних споруд. 3 числа добровольців формувалися загони народного ополчення та винищувальні батальйони. В нашому місті в перші дні війни було також створено батальйон народного ополчення в кількості 2000 чоловік, який очолив Косенко – на той час директор медичного училища. Одночасно здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад. Був збільшений робочий день, скасовувалися чергові й додаткові відпустки, вводилися обов'язкові понаднормові роботи. На виробництво озброєння, боєприпасів, військового обладнання переводилися машинобудівні заводи України.

Режим воєнного стану. Прагнучи утримати країну під контролем, сталінське керівництво запровадило воєнний стан, відповідно до якого військові власті дістали надзвичайні повноваження.

3 першого ж дня війни в районах, які, ймовірно, могли стати ареною воєнних дій, почалися масові арешти «сумнівних» і «підозрілих» осіб. У перші тижні війни таким чином було знищено від 15 до 40 тисяч безпідставно ув'язнених громадян.

Евакуація. Уже з перших днів війни стало зрозуміло, що частина території СРСР буде окупована. Постало питання евакуації розташованих на цій території заводів, фабрик, радгоспів, колгоспів, наукових й культурно-освітніх закладів, державних установ, людей. На схід виїхало понад 3,8 млн робітників, селян і службовців. На нових місцях вони включалися в роботу на оборонних підприємствах, у сільському господарстві, в установах.

До східних областей РФСР, середньоазіатських республік було евакуйовано понад 550 підприємств, майно багатьох колгоспів, радгоспів, МТС, установ. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.

Оборонні бої літа-осені 1941 р. Оборона Києва, Одеси, Севастополя.

У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Перебуваючи у винятково складних умовах, радянські солдати й офіцери чинили запеклий опір загарбникам. Тиждень, з 23 по 29 червня, в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох сторін брали участь близько 2 тис. бойових машин. Радянські танкісти зазнали в ній величезних втрат. Значний героїзм проявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, фашисти зосереджували у ключових точках потужні сили і за рахунок цього без якихось ускладнень проривали радянську оборону.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це виявлялося в тому, що вже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує головні удари на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України — «безпосереднє стратегічне завдання».

7 липня розпочалась оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. До військ Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, улилося 200 тис. жителів столиці, ще 900 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони. 160 тис. чоловік працювали на будівництві оборонних споруд.

Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту (11 липня) фашисти підійшли до річки Ірпінь, за 15 км від Києва - захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін, незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше ускладнювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі броньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Внаслідок цього на українській території сталося найбільше з усіх відомих воєнній історії оточень, коли у сер. вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. чол., у т. ч. 60 тис. командирів, Південно-Західного фронту. Одною з причин катастрофи став наказ Сталіна, що вимагав «за будь-яку ціну» утримувати Київ і заборонив військам фронту відступити на лівий берег Дніпра. Лише пізно ввечері 17 вересня Ставка дозволила відступати. 19 вересня гітлерівці зайняли Київ.

3 оточення вирвалися лише окремі загони. Командувач фронтом М.Кирпонос та група генералів загинули. Трагедія Південно-Західного фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р. Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію, як «найбільшу битву в світовій історії». Подібної поразки Червона армія зазнала наприкін. травня 1942 р. під Харковом, коли в німецький полон потрапили 240 тис. чол.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що розпочалася 16 липня і тривала 73 дні. Це велике місто, важливий промисловий центр і порт, захищала Окрема Приморська армія, підтримувана Чорноморським флотом.

Сковуючи 18 дивізій противника, де спільно з німецькими вели наступ війська 4-ї румунської армії, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу. Потім радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закріпитися в Севастополі, героїчна оборона якого тривала 250 днів.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Бої тривали до 29 травня. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 р., після захоплення німцями м. Свердловська на Ворошиловградщині (нині Луганщина), вся українська територія була остаточно окупована. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.

Висновок: Отже, некомпетентність военно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори стали основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни. Незважаючи на те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

 

■ Дати: 23 серпня 1939 р., 17 вересня 1939 р., 22 червня 1941 р.

■ Поняття, терміни, назви: пакт Молотова—Ріббентропа, таємний протокол, радянізація, українізація, політичний терор,агресія, депортація, тоталітарний режим.

 

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 4-72.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 193-210.