Центральна Рада: становлення національної державності.

Падіння самодержавства в Росії (лютнева революція 1917 р.), демократизація суспільства сприяли піднесенню національно-визвольних процесів. Виникла можливість самовизначення України і відродження її державності. Єдиним центром українського руху стала УЦР (Українська Центральна Рада), яка була утворена 3-4 березня 1917 року. Головою було обрано М. Грушевського. Основними програмними документами ЦР стали чотири її Універсали та Конституція УНР.

У травні делегація від УЦР на чолі з В. Винниченком виїхала на переговори з Тимчасовим урядом у Петроград. Проте уряд на чолі з О. Керенським відмовився визнати УЦР представником інтересів українського народу в складі Росії. Це викликало обурення у більшості населення України. В цих умовах Центральна Рада отримала найбільшу підтримку від українізованих військових частин. В червні 1917 р. 2 тисячі депутатів зібралися на Другий Всеукраїнський військовий з'їзд.

На з'їзді 10 червня 1917 р. було проголошено 1-й Універсал Центральної Ради. В ньому УЦР:

· проголошувала себе органом влади на Східній Україні;

· проголошувала автономію Східної України в складі Росії;

· в Універсалі наголошувалося на необхідності скликання Всеукраїнських Установчих зборів, які повинні були виробити майбутню конституцію України;

· всі місцеві управи (сільські, волосні, повітові, земські) мали встановити зв'язки з Радою.

Відповідно до рішень 1-го Універсалу, за яким УЦР фактично стала законодавчим органом влади, 15 червня 1917 р. утворено перший у XX столітті український уряд (виконавчий орган влади) - Генеральний секретаріат у складі 8 осіб. Його головою став В. Винниченко. Генеральним писарем призначено П. Христюка, секретарем з військових справ С. Петлюру. На жаль для подальших подій, Генеральний Секретаріат фактично не мав зв'язків із провінцією, жоден з секретарів не виїжджав за межі Києва. Організувати конкретну організаційну і ділову роботу практично не вдалося, на місця не надсилалося ні інструкцій, ні наказів, лише відозви.

Тимчасовий уряд засудив 1-й Універсал Центральної Ради, однак, в умовах падіння його авторитету, змушений був піти на компроміс з українцями. Наприкінці червня до Києва приїхала урядова делегація у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів окреслилися основні засади компромісу. Центральна Рада побажала його оформити від себе як II-й Універсал.

В II-му Універсалі, який оголошено 3 липня 1917 р., містилися наступні домовленості:

· Тимчасовий уряд, йдучи на поступки Центральній Раді, визнавав УЦР, як представницький орган влади українців;

· Центральна Рада у свою чергу знімала питання про автономію України;

· Центральна Рада мала поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

· поповнена Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний секретаріат, що буде представлений на затвердження Тимчасовому урядові як носій, вищої крайової влади;

· у згоді з національними меншинами Центральна Рада готуватиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчих зборів. До затвердження цього закону вона зобов'язується не здійснювати самочинно автономії України;

· комплектування окремих військових частин виключно українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра.

Цей документ засвідчив компроміс між Тимчасовим урядом і Центральною Радою. Уряд визнав УЦР як представницький орган українців, а УЦР фактично відмовилася від проголошеної в 1-му Універсалі автономії.

У середині липня голова Генерального секретаріату Винниченко виїхав до Петрограду, щоб узгодити з Тимчасовим урядом повноваження Генерального секретаріату як крайового органу влади.

В результаті переговорів Тимчасовий уряд видав так звану «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду в Україні». За цим документом: дія українського уряду поширювалась тільки на п'ять губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську. Промислові губернії і далі перебували під безпосереднім управлінням Тимчасового уряду. Генеральний секретаріат підпорядковувався не Центральній Раді, а Тимчасовому урядові (тобто фактично виконавчий орган влади відривався від законодавчого), не було визнано чотири секретарства (військових та продовольчих справ, пошт і шляхів).

Тимчасовий уряд робив все можливе, щоб перешкодити розгортанню державотворчого процесу в Україні. Після бурхливих дебатів Центральна Рада під впливом поміркованіших діячів взяла Інструкцію до відома.

Більшовицький переворот і Центральна Рада. Поміркована позиція Ради призвела до падіння її авторитету серед мас українців. Крім того діячам УЦР не вдалося налагодити ефективне керівництво підвладною територією, зупинити анархію, домогтися порядку і законності, забезпечити міста продовольством, не було розпочато аграрну реформу. Останнє відвернуло від лівих партій, що панували в Раді, симпатії більшості селян України.

Крім того УЦР негативно віднеслася до створення українізованих частин в армії і в тилу, загонів «Вільного козацтва». Коли восени 1917 р. генерал П. Скоропадський виявив бажання підпорядкувати Центральній Раді 40-тисячний український корпус, то Грушевський відмовив, вважаючи що автономній державі свого війська не треба. Він також висловив недовіру Скоропадському, як великому поміщикові. Так Центральна Рада втрачала підтримку як з боку селян - основної маси населення України, так і війська - основної сили будь-якої держави. Це були непоправні помилки, які невдовзі призвели до втрати української державності.

Погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища Росії призвело до ліквідації влади Тимчасового уряду і встановлення більшовицької влади - 25—26 жовтня (7—8 листопада) 1917 р. владу в Росії захопили більшовики (Жовтнева революція). Країну очолив новий уряд - Рада Народних комісарів (Раднарком або РНК) на чолі з лідером більшовиків В. Леніним. Більшовики, що за Тимчасового уряду на словах виступали за автономію України, після приходу до влади залишилися вірними своїм програмним вимогам - єдиній Росії.

Вже наступного дня Мала Рада та Генеральний секретаріат засудили заколот у Петрограді, вказали на його небезпеку для Української революції.

У Києві в кінці жовтня розпочалася боротьба між штабом Київського округу, що представляв інтереси Тимчасового уряду в Україні, та більшовицькими силами. Центральна Рада зайняла нейтральну позицію. Перемога була на боці більшовиків, проте контроль над містом 31 жовтня 1917 р. встановила Центральна Рада.

7 (20) листопада 1917 р. з метою убезпечення України від хаосу і громадянської війни Центральна Рада проголосила III-м Універсалом Українську Народну Республіку (УНР). Юрисдикція УНР поширювалася на дев'ять українських губерній (без Криму). Відповідно до III-го Універсалу:

· УНР мала входити як автономна держава до Російської Федерації;

· право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств скасовувалося і земля оголошувалася власністю всього трудового народу;

· для робітників встановлювався 8-годинний робочий день;

· передбачалося проведення Українських Установчих зборів;

· Центральна Рада зобов'язувалася подбати про негайний початок мирних переговорів;

· вказувалося, що в УНР забезпечуються всі свободи, здобуті всеросійською революцією: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання, можливість використання місцевих мов у зносинах з усіма установами, скасовувалася смертна кара.

· Вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів призначалися на 27 грудня 1917 р.. а їх скликання — на 9 січня 1918 року.

III-й універсал не викликав таких щирих захоплень в масах, як 1-й. В деяких місцях розпорядження Центральної Ради навіть наражалися на опір. Поміщики та буржуазія були вкрай незадоволені позиціями, зазначеними в універсалі, селянство та робітничий клас — відсутністю практичних кроків по втіленню його основних соціально-економічних позицій. Жодна соціальна верства не виявила активної підтримки III-го універсалу Центральної Ради. Відмова Центральної Ради від самостійності України об'єктивно обумовлювала залежність її від уряду радянської Росії.

Хоча влада в Україні зберігалася в руках Центральної Ради, проте її авторитет в масах стрімко падав, авторитет же більшовицької партії безупинно зростав. На кінець 1917 р. чисельність її членів в Україні досягла 70 тисяч. Це було пов'язано як з активною пропагандистською діяльністю більшовиків, так і з практичними кроками по втіленню основних своїх гасел ("Земля — селянам!", "Фабрики — робітникам!", "Мир — народам!").

Найбільшим досягненням УЦР стало те, що вперше в історії XX ст., українська державність отримала назву — Українська Народна Республіка: було проголошено основні демократичні свободи, надано вперше в історії світу культурно-персональну автономію національним меншинам, розпочалася розбудова держави.

За умов наступу більшовицьких військ та проведення переговорів у Бресті з країнами Четверного союзу 9 (22) січня 1918 р. на засіданні Малої Ради було проголошено IV-й Універсал, у якому сказано: «Народе України! Твоєю силою, волею, словом стала на землі українській вільна Українська Народна Республіка». В 4-му універсалі:

· Україна проголошувалася «ні від кого не залежною» державою, але знову зазначалося, що Українські Установчі Збори повинні порушити питання про федеративний зв'язок України з Росією;

· зазначалося, що головним завданням Ради Народних Міністрів (таку назву отримав Генеральний Секретаріат) мало бути укладення миру з Четверним союзом.

· Універсал закликав звільнити Україну від «большевиків та їх напасників»: йшлося про встановлення контролю над виробництвом, державної монополії на основні товари (залізо, шкіру, тютюн тощо), передачу всієї землі трудовому народу без викупу.

· Вперше в Європі було проголошено права народів: національним меншинам надавалася національно-персональна автономія.

У січні 1918 р. Раду Міністрів замість В. Винниченка очолив В. Голубович. і Мала Рада, перебуваючи в Житомирі, ухвалила закони про запровадження нового календарного стилю, грошову систему, державний герб, громадянство, новий адміністративний поділ України на «землі».

Прийняття ІV-го універсалу давало юридичну підставу до укладення договору з країнами Четверного союзу. Універсал має величезне значення — вперше в історії XX ст. Україна проголошувалася незалежною державою. Хоча українському народу, в силу багатьох причин, не вдалося втримати свою державність, однак цей акт показав нестримне бажання до самостійного життя.

Центральна Рада, основою якої були ліві українські партії, так і не змогла задовольнити «ліву» частину українського суспільства - селян та робітників. Селяни не отримали бажаної землі, державний контроль над виробництвом встановлено не було. Крім того вона не змогла навести в країні елементарний порядок.

В останній день свого існування (29 квітня 1918 р.) Центральна Рада прийняла Конституцію УНР. Вона гарантувала основні демократичні свободи населенню, регламентувала діяльність вищих державних органів влади, визначила права органів місцевого самоврядування, надала національно-персональну автономію народам, що проживали в УНР.

 

Висновок: Історичне значення діяльності Центральної Ради. Центральна Рада стала першим українським парламентом, органом, що розпочав державне відродження України на початку XX століття. Саме завдяки їй Україна відродилася в формі Української Народної Республіки, розпочалися перші кроки по організації державного, культурного життя України, намагалася налагодити мирні відносини з сусідніми країнами. Центральної Радою був сформований перший український уряд — Генеральний Секретаріат. Саме Центральна Рада своїм ІV-м універсалом вперше у XX ст. проголосила Україну (тоді — УНР) самостійною державою: було прийнято Конституцію УНР, за якою Україна ставала демократичною парламентською республікою, усім громадянам гарантувалися рівні права. Центральна Рада першою розпочала українізацію суспільно-політичного життя на східноукраїнських землях. Проте, не змігши завоювати підтримку більшості населення свою соціальною політикою, орієнтуючись на федеративні зв'язки з Росією, що стала більшовицькою, Центральна Рада не змогла утримати владу. До головних прорахунків УЦР можна віднести: надмірне захоплення політичними питаннями і недостатня увага питанням соціально-економічного розвитку, запізнення у проведенні важливих соціально-економічних реформ; недооцінка недемократичних місцевих рад солдатських, селянських, робітничих депутатів і переоцінка ролі демократичних органів влади; незадовільна організація апарату державної влади як в центрі, так і на місцях, відсутність армії. Центральна Рада так і не спромоглася поширити свою владу на більшість території України. Власної законодавчої бази створено не було. Більшість Центральної Ради, щиро вірячи в автономію України, так і не створила боєздатного війська: не було запроваджено власної грошової одиниці. Реального державного контролю над виробництвом встановлено не було. Жодна держава світу не визнала УНР, розглядаючи її як частину Росії. Де-факто у грудні 1917 р. УНР визнали Англія та Франція, однак Україна не отримала від них жодної допомоги.

 

■ Дати: 27 лютого 1917 р., З—4 березня 1917 р., травень 1917 р., 10 червня 1917 р., 15 червня 1917 р., 3 липня 1917 р., 25—26 жовтня (7—8 листопада) 1917 р., 7 (20) листопада 1917 р., 9 (22) січня 1918 р., 29 квітня 1918 р.

■ Поняття, терміни, назви: Тимчасовий уряд, Ради, УЦР, Мала Рада, універсали УЦР, автономія, федерація, УНР, Генеральний Секретаріат, «Тимчасова інструкція», Рада Народних Міністрів, Конституція УНР.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.

 

Відповідність програмі: Новітня історія України. Українське національно-державне відродження 1917-1920 років.Українська національно-демократична революція (1917 – 1918 рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 40-103.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 143-166.