Стилі української літературної мови. Загальні ознаки, призначення, сфера поширення та мовні засоби стилів

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом мовлення, метою, характером висловлення, практикою мовного спілкування, функціональним призначенням.

Стиль – це один із різновидів літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: науковий; офіційно-діловий; публіцистичний; художній; розмовний або стиль побутового мовлення.

Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють чотири функціональні стилі: науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий. Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Кожний стиль має: сферу поширення (коло мовців);систему мовних засобів;сферу призначення;стилістичні норми;жанри реалізації;підстилі.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками. Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує різноманітні стилі літературної мови. Стилі розрізняються лексичними (набір слів), фразеологічними (усталені словосполучення), граматичними (будова речень, словосполучень) особливостями.

Науковий стиль

1. Загальні ознаки. У науковому стилі дбають про логічну послідовність, узагальненість, точність, стислість, чіткість, лаконічність, конкретність, переконливість, об’єктивність висловлення, аргументацію, висновки у висвітленні фактів, про правильність побудови теоретичних міркувань, узагальнень, доказів.

2. Призначення. Науковий стиль виконує функцію подачі наукової інформації, повідомляє про результати наукових досліджень, доводить теорію, обґрунтовує гіпотези, роз’яснює явища, систематизує знання.

3. Сфера поширення. Наука, техніка, освіта.

4. Мовні засоби. Науковий стиль характеризується широким використанням науково-термінологічної і абстрактної лексики, вживанням слів у прямому значенні. Широко використовуються складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами; використовуються схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання. У реченнях багато іменників, у тому числі абстрактних, які утворюються найчастіше суфіксами церковнослов’янського походження -ість, -ння, ство; а також суфіксами з народної мови -ота, -ок: сліпота, напрямок, розвиток, сучасність, освіта, походження, виникнення, вплив, людяність, схильність, враження, відчуття, суспільство, виробництво; значна кількість відносних прикметників приміська зона, копіювальний папір, інститутський зал; мало дієслів.

5. Жанри, в яких реалізується науковий стиль: дисертація, монографія, стаття, підручник, навчальний посібник, лекція, рецензія, відгук, анотація та ін.

6. Підстилі:

– власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, тези);

– науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах);

– науково-навчальний (підручники, навчальні посібники, методичні вказівки).

 

Офіційно-діловий стиль

1. Загальні ознаки. Для офіційно-ділового стилю характерний високий ступінь стандартизації висловлення, лаконічність, сувора регламентація тексту, стислість, чіткість, стабільність (довго зберігаються традиційні форми), документальність (кожний папір повинен мати характер документа). Мова цих документів мусить бути точною, включати різні тлумачення зафіксованих статей, пунктів, параграфів.

2. Призначення. Цей стиль обслуговує юридично-правові, державно-адміністративні, виробничі, торговельні та інші галузі суспільного життя. Регулює офіційно-ділові стосунки мовців у державноправовій і суспільно-виробничій сферах між підприємствами, організаціями, установами.

3. Сфера поширення. Офіційно-діловий стиль використовується для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, а також в офіційно-ділових стосунках.

4. Мовні засоби. Цей стиль характеризується насиченістю ділової лексики, складністю синтаксичних конструкцій, суворим дотриманням зразків оформлення ділових паперів, лексика стандартна, суспільно-політична і виробнича лексика. Використовується нейтральна лексика, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, аби уникнути подвійного (переносного) значення. Обмежена синонімія, фразеологія відсутня, текст може бути поділений на частини: параграфи, пункти, підпункти. Широко використовується наказова форма дієслів. Речення прості, поширені, іноді можуть бути складні. Мовна індивідуальність особи проявляється мінімально, авторського “я” немає. Граматичні особливості: офіційно-діловий стиль має до певної міри свій синтаксис.

5. Жанри, в яких реалізується офіційно-діловий стиль: міжнародні угоди, договори, закони, накази, постанови, обов’язкові рішення, протоколи, акти, заяви, анкети, розписки, укази, доручення, інструкції.

6. Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: інформаційний (повідомлення-комюніке);дипломатичний (міжнародні угоди, ноти, протоколи); законодавчий (закони, укази, постанови);адміністративно-канцелярський (накази, розпорядження, довідки, заяви, інструкції).

 

Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція". За допомогою плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним:

Простий - якщо в ньому зазначені лише осн. питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний - якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомогою питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Теза - коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають: вторинні; оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування. Їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез: формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові: Преамбула (1 -2 тези);Основний тезовий виклад (3-6 тез);Висновкова теза/тези (1-2).

Конспект - стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов'язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі.

Його мета - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті.

Конспектування - це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам'яті.

Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, що несуть найбільше смислове навантаження. Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо.

Зміст першоджерела передають: своїми словами; цитатами з першоджерела; своїми словами і цитатами.

До конспекту ставлять такі вимоги: залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела;текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

 

Публіцистичний стиль

1. Загальні ознаки. Публіцистичний стиль – це мова газет, журналів, радіо і телебачення, він розрахований на велику аудиторію. Визначальна риса публіцистичного стилю – вдале поєднання логіки викладення з емоційно-експресивним забарвленням, які повинні бути взаємно врівноважені. Публіцистичний стиль повинен бути одночасно і впливовим, і інформативним.

2. Призначення. У публіцистичному стилі потрібно не тільки подати інформацію, а й пояснити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. Його призначення – формування громадської думки.

3. Сфера поширення. Цей стиль тісно пов’язаний із суспільнополітичним життям народу, з поширенням періодичних видань. Різновиди його можуть наближатися або до стилю художнього (фейлетон, нарис), або до стилю наукового (стаття, лекція, доповідь, виступ, дискусія).

4. Мовні засоби. Для публіцистичного стилю характерні:

а) різноманітна загальновживана лексика, яка охоплює всі сторони життя народу: означає предмети, явища, пов’язані з життям людини. У публіцистичному стилі, крім загальновживаної лексики, широко використовується суспільно-політична лексика: демократизація, депутат, парламент, криза влади, парламентська більшість, свобода слова, страйк, біржа;

б) емоційно забарвлена лексика, у якій крім елементів характеристики й оцінки є елементи відбиття почуттів мовця – його симпатії, незадоволення, обурення, відраза: красуня, красень, любий або нелюб, горе, нещастя, збіговисько, чвалати позаду цивілізації, плентатися, лихий поплутав, злодіячка, мракобіс. Тон мовлення пристрасний (іронія, сарказм, гнів, захоплення). Лексика має бути образна, здатна привернути увагу слухача (читача); вплинути на нього.

в) штампи: чорне золото (нафта), біле золото (бавовна), зелений змій (алкоголь), блакитне паливо (газ);

г) синтаксичні особливості: окличні, питальні, спонукальні речення, багато закликів, заголовки мають привернути увагу читача. Будьмо разом!

ґ) художні засоби: вогняний ураган, запеклий ворог, земне пекло, хвороба віку (про тероризм), флагман індустрії (головне підприємство) – епітети, метафори, порівняння.

д) фразеологізми: сідати не в свої сани, (займатися не своїми справами), де згода, там і вигода (про користь дружби), накрити мокрим рядном (накинутись з докорами на когось), ні пари з уст (мовчати).

5. Жанри реалізації: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

6. Підстилі: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, телебачення, радіо); художньо-публіцистичний (памфлети, нариси, фейлетони); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті).

 

Художній стиль

1. Загальні ознаки. Цей стиль являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Автор мусить орієнтуватися на літературну норму. Це закон художньо-словесного мистецтва. Образність, поетичність, експресія як інтенсивність вираження. За допомогою цього стилю автор може передати найтонші почуття, найскладніші психологічні моменти, поетично змалювати картини повсякденного життя.

2. Призначення – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою образного відтворення життя, змалювання його за допомогою художніх образів, втілених у слова, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків мовців.

3. Сфера поширення. Творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

4. Мовні засоби. У художньому стилі застосовуються всі мовні засоби, особливо широко використовуються слова в переносному значенні, емоційно-експресивна лексика, синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми, історизми, архаїзми, діалектизми: бунда (вовняна накидка), ходоки (постоли), субітка (вогнище), журиця (журба), вінкель (теслярський інструмент), кельня (лопатка у штукатурів), либак (робітник на нафтових промислах), дараба (пліт), “токує готур (глухар) навесні” (М. Рильський).

5. Жанри реалізації: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

6. Підстилі: епічні твори (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, поезія, пісня); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); ліро-епічні або комбіновані (драма-феєрія, усмішка).

Розмовний стиль

1. Загальні ознаки. Розмовний стиль є найдавнішим стилем будьякої національної мови. Ним користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. У цьому стилі використовуються позамовні чинники (ситуація, рухи, жести, міміка, лаконізм).

2. Призначення: обмін інформацією, думками, враженнями; прохання про допомогу; виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.

3. Сфера поширення: побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, повсякденне спілкування в побуті, на виробництві.

4. Мовні засоби:

а) побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні (вільні, грубуваті), слова-звертання, вставні слова, вигуки, можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.

б) емоційно забарвлені слова: дощичок, худющий, тонесенький, щастячко, спатоньки, височенний, дитинонька, татусь, злодюга, хлопчисько, місяченько, криниченька, парубійко. До цього ж шару лексики входять і всі лайливі слова: телепень, бовдур, недотепа, дурень.

в) просторічні (вільні, грубуваті) слова, жаргонізми: крутий, шкапа, скупердяга, вилупити баньки, чортяка, чортзна-що, сюдою, тудою (сюди, туди), мо (замість може), тепера (замість тепер), тута (замість тут), монаття, уторопати, давати прочухана, намилювати чуба (сварити) г) скорочені слова: відеомагнітофон – відик, телевізор – телик, велосипед – велик, магнітофон – маг, багатоповерховий будинок – багатоповерхівка, електричний потяг – електричка, маршрутне таксі – маршрутка, вечірня газета – вечірка, бібліотека імені К. А. Тимірязєва – Тимірязєвка, роликові ковзани – ролики, мобільний телефон – мобільник, мобілка.

ґ) звертання: панове, пане, пані, добродійко, Вітько!

д) вигуки: О, ох, ой, ай, гей, ех, тьху, агей, геть, тю-тю, о, Господи; о, Боже; ой мені лихо велике; ох, як я стомилась.

е) вставні слова: по-перше, по-друге, кажуть, мабуть.

є) діалектизми: тра (треба), файний (гарний), копач (лопата).

ж) обірвані речення

з) фольклорні елементи: приказки, прислів’я, народні побажання:

и) фразеологізми: Як сіль в оці (постійна перешкода). З дощу та під ринву (з великої біди та ще в більшу). Пасти задніх (бути останнім). У цьому він собаку з’їв (досвідчений у справі). Збити з пантелику (заплутати когось). Розводити антимонії (говорити багато зайвого). Тримати камінь за пазухою (затаїти злобу). Зелена вулиця (рухатися без перешкод).

5. Жанри, в яких реалізується розмовний стиль: бесіда, приватний лист.