Закони і правила спілкування.

Закони описують, що відбувається між співрозмовниками, а правила - рекомендації, що склалися в суспільстві щодо спілкування.

Закони спілкування:

1. Закон дзеркального розвитку спілкування - співрозмовник імітує стиль спілкування свого партнера

2. Закон залежності результату спілкування від обсягу докладених комунікативних зусиль

3. Закон прогресуючого невдоволення слухачів (має бути чіткість, стислість, лаконічність)

4. Закон падіння рівня інтелекту в аудиторії у зв’язку зі збільшенням її обсягу

5. Закон первинного заперечення нової ідеї

6. Закон ритму спілкування

7. Закон заперечення публічної критики

8. Закон довіри до простих слів

9. Закон тяжіння критики

10. Закон комунікативних зауважень

11. Закон прискореного поширення негативної інформації

Правила спілкування: Будьте завжди ввічливими; Слухайте інших і не переривайте; Не бійтеся розпочати розмову з чужими людьми, але не будьте нав’язливими; Говоріть або пишіть про те, що цікаво іншим, враховуючи їх вік, характер, інтереси; Не завдавайте шкоди словом; Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити; Намагайтеся робити так, щоб спілкув. було корисним і приємним, вмійте допомогти людям словом і справою

Етапи спілкування:

1. Ретельна підготовка до спілкування: складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; обгрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування: дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми): лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування – це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

4. Прийняття рішення: запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту: Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині,

старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі,

попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Функції спілкування (виділяє Карпенко за критеріями мети спілкування):

1. Контактна - встановлення стану готовності приймати та передавати інформацію, а також підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту

2. Інформаційна - обмін інформацією, думками, повідомленнями, висновками

1. Спонукальна - заохочення партнера або самого себе до виконання певних дій

2. Координаційна - взаємне орієнтування і узгодження дій під час спільної праці

3. Пізнавальна - взаємне розуміння одне одного

4. Емотивна - обмін емоціями

5. Встановлення відносин - усвідомлення і фіксування в системі зв’язків свого місця

6. Впливова - спрямована на зміну стану, поведінки, намірів, поглядів партнерів

Сторони спілкування (Андрєєва):

1. Комунікативна - обмін інформацією між тими, хто спілкується

2. Інтерактивна - взаємодія між людьми (конкуренція, кооперація). Тут важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності

3. Перцективна - сприйняття один одного партнерами, досягнення взаєморозуміння

Класифікація спілкування:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм: нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і не етикетне.

Ф.С. Бацевич у підручнику "Основи комунікативної лінгвістики" подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

о залежно від форм втілення мовних засобів: зовнішнє спілкування (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою);

о за способом взаємодії між комунікантами: монологічне, діалогічне, полілогічне;

о з урахування специфіки каналів спілкування: мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

о залежно від функції та змісту повідомлення: побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне;

о за способом організації: стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

о за сферами спілкування або стосунками комунікантів: дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Ø Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка- чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

маніфестація гендеру в стилі спілкування;

виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні гендерні стереотипи;

вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування; чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це - власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого "Я", а для жінок - актуалізація "Ми" в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників.

Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і способів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вербальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой! ох! аж он як, тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки - вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення сильно негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко переконаний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.