Доручення. Особисте, офіційне доручення

Доручення – це письмове повноваження, за яким організація чи окрема особа надає право іншій організації чи особі від її імені здійснювати юридичні дії: купівлю-продаж майна, здійснення транспортних або грошових операцій та ін.

Доручення поділяються на офіційні та особисті залежно від того, хто оформлює повноваження – установа, організація, підприємство чи окрема особа.

Особисті доручення видаються окремими особами, які передають свої права іншим особам.

Серед особистих найпоширенішим документом є доручення на отримання грошей – заробітної платні, пенсії, поштового переказу, стипендії тощо. Таке письмове повноваження не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення. Воно може бути посвідчене організацією, де працює або навчається довіритель, адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні, або командуванням військової частини, де служить довіритель.

Обов’язковою умовою правомірності особистого доручення є наявність підпису службової особи і печатка установи, підприємства, яка засвідчує підпис довірителя.

 

Доручення поділяються на:

v разові;

v спеціальні (багаторазові);

v загальні.

 

Разові доручення розраховані на виконання певної одноразової дії. Найчастіше це отримання матеріальних цінностей.

Спеціальні доручення видаються на право здійснення кількох однотипних дій протягом певного терміну, зазначеного в документі.

Загальні доручення видаються на право здійснення операцій, пов’язаних з управлінням майном, виконанням представницьких функцій у суді та ін.

Доручення оформлюється на термін не більше трьох років. У разі потреби укладається новий документ. Якщо термін повноваження не вказаний, доручення зберігає силу протягом одного року з дня його підписання.

 

Реквізити особистого доручення:

1. Назва виду документа.

2. Текст.

2.1. Прізвище, ім’я, по батькові особи, яка доручає.

2.2. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій доручають повноваження.

2.3. Назва документа, що посвідчує особу, якій видано доручення (паспорт, посвідчення).

2.4. Найменування цінностей, зазначення їх кількості та вартості – цифрами і словами.

2.5. Термін дії доручення.

3. Дата оформлення доручення.

4. Підпис особи, яка склала доручення.

5. Підпис службових осіб, які засвідчили доручення.

6. Дата засвідчення підпису.

7. Печатка організації.

 

Реквізити офіційного доручення:

1. Назва організації, яка видала доручення.

2. Назва виду документа.

3. Номер доручення.

4. Дата.

5. Місце складання.

6. Текст.

6.1. Посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається доручення.

6.2. Назва організації чи підприємства, що доручає одержати матеріальні цінності.

6.3. Назва, номер і дата супровідного документа (наряд і т. ін.).

6.4. Точні найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість – цифрами і словами.

6.5. Термін дії доручення.

7. Зразок підпису особи, якій видано доручення.

8. Назва документа, що посвідчує особу, якій видано доручення, (серія, номер паспорта, посвідчення).

9. Підписи службових осіб, які видали доручення.

10. Печатка організації, що видала доручення.

 

Офіційні доручення оформлюються на спеціальних бланках.

Засвідчені нотаріально доручення можна передавати телеграмою, факсом. Підпис нотаріуса засвідчується органом зв’язку, через який передається телеграма-доручення. Таке доручення має силу оригіналу.

 

Зразок особистого доручення:

ДОРУЧЕННЯ

Я, Пилипчак Андрій Володимирович, доручаю Гнатишиній Валентині Миколаївні (паспорт серії АВ № 353443, виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій обл. 20 серпня 1995 року) одержати належну студентам групи 3КІ-08 факультету комп’ютерної інженерії стипендію за травень 2007 року.

Доручення дійсне до 10 червня 2007 року.

 

20 травня 2007 р. підпис

 

Підпис А. В. Пилипчака засвідчую.

 

Декан факультету

комп’ютерної інженерії підпис О. Д. Артемов

 

20 травня 2007 р.

 

Печатка

 

Зразок офіційного доручення:

Назва організації

Довідкові дані про організацію

ДОРУЧЕННЯ

________________________________________________

(дата літерами)

Видано _____________________________________________________________________

(зазначити прізвище, ім’я, по батькові)

____________________________________________________________________________

на отримання від _____________________________________________________________

(назва організації)

товарно-матеріальних цінностей за нарядом № ___________________________________

____________________________________________________________________________

(перелік товарно-матеріальних цінностей)

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Повноваження з цього доручення не можуть бути передані іншим особам.

Доручення видано терміном на _________________________________________________

____________________________________________________________________________

(зазначити термін до трьох років)

Доручення зареєстровано за № ______

 

Підпис ____________________________________________________________засвідчую.

(зразок підпису особи, що одержала доручення)

 

Керівник організації підпис І. І. Іваненко

Головний бухгалтер підпис П. О. Петрук

Печатка

 

Розписка

Розписка – це документ, який письмово підтверджує передачу або отримання матеріальних цінностей, грошей, документів.

Розписка може бути приватною (передавання й одержання відбулося між особами) і службовою (особа – представник установи – отримує цінності від цієї або іншої установи). Розписка фіксує дію, що вже відбулася.

Оформлюється розписка у присутності особи, яка видала цінності, на чистому аркуші паперу в одному примірнику.

Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її було підписано. У такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами.

Текст документа має довільну форму.

Усі вільні місця між текстом і підписом перекреслюють.

Якщо передаються великі суми грошей або цінні матеріали, в розписці подаються відомості про адресу та паспортні дані одержувача.

Сума грошей може записуватися спочатку цифрами, а в дужках – прописом: 3250 (три тисячі двісті п’ятдесят) гривень.

Документ за бажанням зацікавлених сторін може бути засвідчений нотаріусом. Розписка може бути засвідчена державним або приватним нотаріусом, а також керівником установи, організації, чи структурного підрозділу.

До повернення цінностей розписка зберігається в особи, яка видала цінності, а після повернення їх – знищується.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Текст.

2.1. Прізвище, ім’я, по батькові та посада одержувача, паспортні дані, відомості про місце проживання.

2.2. Прізвище, ім’я, по батькові та посада особи, яка видала цінності або суму грошей.

2.3. Найменування матеріальних цінностей (їх кількість і вартість) – цифрами і прописом (у дужках).

2.4. Підстава передачі й одержання цінностей (у службових розписках).

2.5. Зобов’язання про повернення одержаного із зазначенням конкретного терміну.

3. Дата (ліворуч).

4. Підпис особи, яка отримала цінності (праворуч).

5. Засвідчення підпису (ліворуч).

 

Приклад розписки:

РОЗПИСКА

Я, доцент кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету Ткачук Сергій Володимирович (паспорт серії АА № 8932479, виданий Староміським РВ УМВС м. Вінниці 25 січня 1999 року, проживаю за адресою: вул. Келецька, буд. 104, кв. 147, м. Вінниця), одержав від завідувача складу Федоренка Петра Вікторовича в тимчасове користування для археологічної експедиції: двадцять (20) рюкзаків; шість (6) наметів; двадцять п’ять (25) лопат; п’ять (5) емальованих відер. Увесь зазначений інвентар був у вжитку.

Підстава: наказ ректора ВДПУ № 119 від 12.07.2007 р.

Зобов’язуюся повернути увесь вищезазначений інвентар неушкодженим до 15 серпня 2007 р.

 

17 липня 2007 р.

Підпис

Підпис доцента Ткачука С. В. засвідчую.

 

Декан історичного факультету ВДПУ підпис Ю. А. Зінько

 

Візитна картка

Візитна картка – це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується на цупкому папері розміром 5x9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4x8 см. Вищі посадові особи інколи мають візитні картки розміром 6х9 см, 5x10 см, 6х10 см.

Реквізити:

1. Назва установи, організації.

2. Ім’я та прізвище прізвище, ім’я, по батькові) власника картки.

3. Посада.

4. Адреса установи, організації.

5. Номери телефонів, факсу, електронна адреса.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім’я, прізвище та посада її власника.

1. Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.

 

2. Стандартна картка. Зазвичай використовується під час знайомства, що передбачає подальші стосунки. Вона містить назву установи, прізвище, ім’я, по батькові (друкуються великими літерами), посаду, службову адресу, службовий телефон (інколи й домашній).

3. Картка, що використовується із спеціальною та представницькою метою. На картці зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, посада та назва організації, але немає адреси та телефону. Вона використовується для спеціальних та представницьких цілей. Якщо вам пропонують таку візитку, не слід просити написати координати: адже такий вид картки для того й існує, щоб дотримуватись правил ґречності і при цьому уникнути, по можливості, майбутніх контактів. Цей вид картки можна використовувати і при надсиланні, наприклад, сувеніру, добре знайомій людині, якій ваші координати відомі.

4. Картка для неофіційних намірів. Вона скупа на інформацію і містить лише прізвище, ім’я, по батькові та місце проживання: служить, наприклад, для вручення дамам.

5. Сімейна (спільна) візитка. На ній вказується прізвище (у множині), ім’я та по батькові кожного з членів подружжя. Або лише імена і прізвище. Ці картки можуть містити номер телефону, а також бути без нього.

 

Візитні картки прийнято використовувати ще й у таких випадках:

1. Поздоровлення.

2. Вираз співчуття.

3. Вираз вдячності.

4. Від’їзд із країни.

5. Представлення.

6. Запрошення на прийом.

Є кілька важливих правил, які слід пам’ятати:

1. Після знайомства першим залишає свою візитку той, чия
посада (ранг) нижча. За інших рівних умов до уваги береться
вік: молодший за віком залишає свою візитну картку першим.

2. Жінки ніколи не залишають свої візитні картки в оселі
неодруженого чоловіка.

3. Після представлення жінці чоловік повинен якомога швидше, але не пізніше, ніж упродовж тижня, надіслати їй свою візитку і картку для її чоловіка, навіть якщо він не був йому представлений.

4. Усім гостям, які були присутні на будь-якому прийомі (крім прийому типу “чай”), слід, якщо вони не надсилали листів із виразом вдячності, залишити впродовж дня свою візитну картку в домі господині.

 

Службовий лист

Лист – це один із засобів обміну інформацією і оперативного управління різними процесами діяльності організацій і установ. Лист – найпоширеніший вид документації в системі управління.

Оформляється на виготовленому друкарським способом бланку з позначенням усіх необхідних реквізитів. Такі листи називаються стандартними. Крім стандартних, існують листи індивідуальні.

Залежно від кількості логічних елементів листи бувають простими і складними. Прості листи містять лише висновки, складні – мотивування і висновки.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають відповіді, й такі, що не вимагають її.

За кількістю адресатів розрізняють листи звичайні, циркулярні та колективні. Звичайний лист надсилається одній інстанції. Циркулярний лист надсилається цілому ряду підпорядкованих інстанцій з одного джерела. Колективний – пишеться від імені керівників кількох підприємств і надсилається на одну адресу.

Листи-запити і листи-прохання за змістом вони поділяються на дві частини: мотивуючу (констатація фактів, явищ) та основну, в якій висловлюється запит чи прохання.

Реквізити:

1. Штамп (повна назва і адреса організації – відправника листа (індекс поштового відділення, повна поштова адреса, телефони, факс, електронна пошта, назва відділення банку, розрахунковий рахунок)).
2. Номер і дата листа.
3. Назва одержувача листа (назва посади, назва організації, прізвище, ініціали (у формі давального відмінка)).
4. Заголовок до тексту (може бути).
5. Текст.

5.1. Опис фактів або подій, які послугували підставою для написання листа.

5.2. Висновки та пропозиції.

1. Перелік додатків із зазначенням кількості сторінок.
2. Підпис керівника організації.
3. Печатка.
4. Віза.

 

Витяг з протоколу

Витяг – це копія частини документа, яка видається на руки. Витяг з протоколу – це документ, який являє собою частину протоколу, потрібну для вирішення окремого питання. Його складають та надсилають поштою (або передають) окремим особам чи підприємтсвам на їхню вимогу.

У витягу вказуються прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень з того питання, яке необхідне певній особі чи підприємству. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання, а також керівник структурного підрозділу чи керівник установи. У протоколі роблять позначку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано. Оформляється витяг на стандартних аркушах в одному примірнику.

Реквізити: Назва виду документа.; Заголовок протоколу.; Номер протоколу.; Дата.; Текст.; Підписи.; Печатка установи.

Протокол – це один з найпоширеніших видів документації колегіальних органів. У ньому фіксується мета, час, місце, послідовний хід і результати роботи зборів, конференцій, засідань, нарад.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа.

Під час засідань колегіальних органів протокол складається в чорновому варіанті. Безпосередніх записів вимагають лише виступи учасників обговорення питань. У найближчі після зборів кілька днів протокол має бути повністю оформлений секретарем і підписаний головою та секретарем. Протоколи нумеруються з початку календарного року. Оформляються на стандартних аркушах паперу або на спецбланках.

За обсягом фіксованих даних протоколи поділяються на три групи:

1. Стислі, у тексті яких записуються тільки прийняті рішення.
2. Повні, у тексті яких, крім ухвал, стисло записуються виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань.
3. Стенографічні, де усі виступи, репліки, запитання й відповіді записуються дослівно.

Реквізити:

1. Назва виду документа.
2. Дата.
3. Номер.
4. Місце видання (складання).
5. Назва колегіального органу – це заголовок протоколу.
6. Текст.

6.1. Вступна частина, яка складається з таких елементів:

6.1.1. Прізвище та ініціали голови та секретаря.

6.1.2. У реквізиті “Присутні” перераховуються в алфавітному порядку прізвища й ініціали усіх присутніх, якщо їх не більше 15; якщо більше, вказується загальна кількість, а реєстраційний список додається до протоколу.

6.1.3. У реквізиті “Запрошені” вказується посада, прізвище та ініціали запрошених на збори, нараду, засідання тощо.

6.2. Порядок денний записується посередині робочого рядка. Питання порядку денного формулюються у називному відмінку (наприклад: Розгляд і затвердження плану...); посада і прізвище доповідача зазначаються після формулювання питання. Якщо питань декілька, то вони розміщуються за ступенем важливості і нумеруються арабськими цифрами.

6.3. Основна частина тексту поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Розділи складаються з частин, позначених словами:

СЛУХАЛИ:

ВИСТУПИЛИ:

УХВАЛИЛИ:

Ці слова друкуються великими літерами в окремому рядку, після них ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказуються прізвище, ініціали доповідача, тема доповіді, повідомлення.

Частина СЛУХАЛИ нумерується арабськими цифрами відповідно до пунктів порядку денного (якщо їх два або більше). Прізвища тих, хто виступає, можуть бути підкреслені. Так само оформляється розділ ВИСТУПИЛИ.

У розділі УХВАЛИЛИ (ПОСТАНОВИЛИ) повністю викладається прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або мати вигляд резолюції, тобто складатися з двох частин: з такої, що констатує, в якій підкреслюється значення обговореного питання, досягнення й недоліки, і з резолюційної, де пропонуються заходи, необхідні для виконання поставлених завдань.

Текст протоколу має бути стислим, зрозумілим, точним, лаконічним, але водночас він повинен містити інформацію, що всебічно висвітлює обговорення питання.

7. Підписи голови та секретаря.

Якщо якесь питання порядку денного не було розглянуте, то це обов’язково фіксується в протоколі.

Протоколи ведуть посадові особи – секретарі, стенографістки або обрані секретарі.

 

Договір

Договір – документ господарсько-договірної діяльності.

Це угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Договір може бути укладений між окремими громадянами, громадянами і організаціями та між організаціями, підприємствами, установами.

В умовах економічної самостійності підприємств договір між установами – це один із важливих засобів міжвиробничих зв’язків.

В Україні існують договори різних видів. Цивільний кодекс передбачає такі договори: договір поставки товарів, продукції, договір купівлі-продажу майна, договір купівлі сільськогосподарської продукції, договір позики, договір наймання (оренди) житлового приміщення, договір про будівництво, договір про надання рекламних послуг, договір про навчання тощо.

Документ оформляється належним чином після попереднього обговорення і досягнення взаємної згоди з усіх пунктів.

Договір складається на спеціальних бланках або на аркушах паперу формату А4 у декількох примірниках, один з яких передається виконавцю, а інший знаходиться у замовника.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Місце укладання.

4. Дата.

5. Текст.

5.1. Вступна частина: повні назви сторін, їх представників (посада, прізвище, ім’я, по батькові), умовні назви сторін, повноважень, на підставі яких вони діють.

5.2. Предмет угоди.

5.3. Кількісні та якісні показники.

5.4. Порядок виконання робіт.

5.5. Порядок розрахунків.

5.6. Відповідальність сторін.

5.7. Порядок і місце розв’язання суперечок.

5.8. Форс-мажорні обставини.

5.9. Термін дії договору.

6. Відомості сторін: юридичні адреси установ або паспортні дані осіб.

7. Підписи сторін.

8. Печатка однієї або усіх установ, які укладають договір.

 

 

 

Трудова угода

Трудова угода – документ, що фіксує взаємні зобов’язання про права і обов’язки між двома або кількома державними, приватними, кооперативними, громадськими підприємствами, організаціями, установами та окремими особами. Існують трудові угоди між підприємствами, організаціями, установами та угоди між підприємством і приватною особою або між приватними особами.

Угоди укладаються між організаціями і працівниками, які не входять до складу цієї організації. Залучення працівників для виконання певних робіт відбувається, якщо в організації бракує фахівців певної галузі. Наприклад, запрошуються спеціалісти для створення комп’ютерних програм чи для виконання будівельних, ремонтних робіт і т. ін.

Трудові угоди можуть укладатися і зі штатними працівниками. За таких умов у документі визначається коло їх доручень, що виходять за межі безпосередніх службових обов’язків працівників.

Документ вважається дійсним, якщо сторони досягли взаємної згоди з усіх пунктів і належним чином їх оформили. Трудові угоди оформляються на стандартних аркушах паперу формату А4 або на спецбланках.

Складається документ у декількох примірниках, один з яких передається виконавцю, а інші зберігаються у справах організації-замовника.

Реквізити:

1. Назва виду документа.
2. Дата.
3. Місце складання.
4. Текст:

4.1. Найменування сторін (дані про працівника заповнюються згідно з даними паспорта).

4.2. Зміст угоди, в якому вказуються зобов’язання кожної із сторін.

4.3. Вимоги до якості роботи і порядку її прийняття.

4.4. Розміри оплати виконаної роботи.

4.5. Термін дії угоди.

4.6. Юридичні адреси сторін.

1. Підписи сторін.
2. Печатка установи.

 

Оголошення

Оголошення – це повідомлення про що-небудь, про когось, яке розраховане на увагу багатьох людей. В умовах ринкової економічної політики оголошення різного змісту набувають дедалі більшого поширення.

Оголошення можуть віддруковуватися і вивішуватися на спеціальних стендах у місцях масового зібрання людей або виголошуватися по радіо й телебаченню.

Оголошення-реклама – популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою преси, радіо, телебачення, плакатів, рекламних щитів,

світлових стендів.

В оголошеннях, рекламах, крім чіткої лаконічної мови, важливості теми, цікавості змісту велике значення мають оформлення, вдало підібрані кольори, симетричність розташування повідомлень, чіткість вимови, оригінальність композиції тексту. У тексті обов’язково зазначаються і підкреслюються дата, місце і час проведення оголошуваного заходу.

Оголошення дають як окремі організації, підприємства, державні установи, навчальні заклади, так і приватні особи.

 

Запрошення

Запрошення – це документ, що містить коротку інформацію про подію або захід у науковому, політичному, культурному світі, в житті колективу або окремих осіб і містить пропозицію взяти участь у цьому заході.

За змістом і формуляром запрошення нагадує службовий лист та оголошення про майбутню подію. Запрошення може бути вхідною перепусткою на урочисті збори, засідання, наукову конференцію, святкову подію. Запрошення підписується головою колегіального органу або керівником.

Оформлюється цей документ на окремих бланках із цупкого паперу або картону. Цей документ завжди повинен бути конкретним за змістом і містити дані про дату, місце, час, характер зібрання й умови, що висуваються перед його учасниками.

Реквізити:

1. Назва виду документа.
2. Текст.

2.1. Звертання до адресата у формі кличного відмінка (посада; прізвище, ім’я, по батькові).

2.2. Дата і години проведення заходу.

2.3. Місце проведення.

2.4. Назва заходу; порядок денний, тематика.

2.5. Прізвища доповідачів у послідовності заявленого виступу.

2.6. Маршрут проїзду (у разі потреби).

2.7. Номер телефону для довідок.

3. Підпис особи або назва структури, яка запрошує.

4. Печатка (у разі потреби).

Текст запрошення залежить від характеру заходу, статусу й місця, яке відводиться в ньому адресатові.

Запрошення може бути й без назви виду документа. Його текст має починатися з шанобливого звертання у формі кличного відмінка: Шановний (-а, -і)..., Глибокошановний (-а, -і)..., Вельмишановний (-а, -і)..., Добродію (-йко, -ї)..., Пане (-і, -но, -ове)... тощо.

 

Реферат

Дослідник часто стикається з необхідністю написання реферату. Реферати складають студенти ВНЗ, аспіранти…

Реферат — короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми.

Як засіб наукової комунікації реферат виконує дві функції: інформаційну (відповідає на питання, яка інформація міститься у науковому документі) та індикативну (описує документ). У науковій сфері використовують різні види рефератів.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформативний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журнали і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Індикативний реферат (анотація).

Згідно з вимогами Державного стандарту, реферат має три частини: заголовну, довідкову і власне реферативну. Заголовна частина містить прізвище й ініціали автора, назву документа, ключові слова, назву видавництва, вихідні дані. У довідковій частині подаються відомості про кількість сторінок, ілюстрацій, таблиць, додатків, джерел інформації у бібліографічному списку. Власне реферативна частина містить такі аспекти змісту наукового документа:

– предмет, тема, мета роботи;

– метод або методологія проведення роботи;

– результати роботи, їх новизна, апробація;

– рекомендації щодо застосування результатів роботи в певних галузях науки, техніки;

– додаткова інформація.

 

Стаття.

Стаття – науковий або публіцистичний твір невеликого розміру у збірнику, журналі, газеті; це самостійний розділ, параграф у юридичному документі.

Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті – 6-12-18 ст.

Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяють на розділи й підрозділи.

Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи:

1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (5 – 10 рядків);

2. Основні (останні за часом) дослідження й публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі в розроблянні даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);

3. Формулювання мети статті (постановка завдання). Висловлюється головна ідея даної публікації, яка дещо відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (5 – 10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження — основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5–6 сторінок).

5. Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії та практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Рукопис статті підписується автором(ами) і подається до редакції. У разі необхідності до нього додається диск з матеріалами статті.

Оформлення статті:

− Індекс УДК (у верхній лівій частині аркуша). УДК (універсальна десяткова класифікація) систематизує всі людські знання в 10 розділах. Кодове позначення наукової праці полегшує її пошук як джерела інформації.

− Ініціали та прізвище автора (авторів) розміщують у верхній правій частині аркуша.

− Назву міста подають після відомостей про автора статті, з нового рядка.

− Назву статті розміщують симетрично відносно тексту. Крапку після назви не ставлять.

− Тексту статті передують анотації (українською та іноземною мовами, ключові слова). Текст анотації має бути стислим і точним (до 50 слів). Набирають текст курсивом. Назву статті в анотації (резюме) не зазначають. Уживають синтаксичні конструкції безособового речення. Досліджено… Розглянуто… Установлено…

− Текст статті друкують з нового рядка, розміщують по ширині сторінки, поділяють на абзаци.

− Бібліографічний список складають за алфавітом.