Жанри публічних виступів. Промова

Промова – це усний виступ з метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття і волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовим імпульсом мовця.

Види промов:

· мітингова (виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Це короткий емоційний виступ, розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприймати уже відомі факти і реалії. Успіх промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати вербальні та невербальні засоби спілкування та майстерність імпровізувати залежно від реакції аудиторії);

· агітаційна (їй притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблеми, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя);

· ділова (характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні);

· ювілейна (присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності ювіляра, то до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів).

 

Доповідь. Види доповідей

Доповідь – один із найпоширеніших видів публічних виступів; прилюдне повідомлення на певну тему.

Види доповідей:

· наукова доповідь (інформується про наукові спостереження, досліди, їх результати, нові відкриття, зроблено узагальнення наукових даних; її виголошують на наукових семінарах, конференціях, тощо);

· ділова доповідь (офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові);

· політична доповідь (торкається політичних питань, у ній з'ясовуються суть, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства);

· звітна доповідь (виголошується під час звіту про роботу якогось органу за певний період).

Структура доповіді:

· вступ (потрібно визначити тему доповіді, причини її вибору, вказати актуальність проблеми, її значення, сформулювати мету доповіді, викласти історію питання);

· основна частина (подати характеристику проблеми (виділити основний аспект проблеми, а потім — основні положення, які детально і послідовно проаналізувати));

· висновки (мають бути чіткими, лаконічними. Рекомендується повторити основну думку, а потім підсумувати найбільш важливі положення).

 

Дискусія. Наукова дискусія

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає 3 основних етапи:

· підготовчий (формулюється тема дискусії і основні питання, а також визначається час та місце проведення дискусії);

· основний (обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії);

· заключний (підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії).

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж 3 год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв., виступ — 3—5 хв.

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Наукова дискусія – це публічне обговорення спірного наукового питання двома або кількома особами. Мета: пошук істини, а не хизування ерудицією чи розумом або перемога над опонентом. Потрібно з повагою ставитися один до одного, давати змогу кожному висловитися, не переривати один одного, бути толерантним, не можна ображати опонента, пам’ятайте правило «істинна завжди відносна, а не абсолютна», наукова дискусія – конфлікт ідей, а не людей. Емоційні репліки мають подаватися без крику, обов’язково потрібно дотримуватись стандартних етикетних формул.

 

Лекція. Види лекцій

Лекція — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу; усний виклад предмета викладачем, а також публічне читання на будь-яку тему.

Традиційні лекції: вступна, інформаційна(тематична), заключна(підсумкова), оглядова.

Вступна лекція поділяється на:

ознайомча (лектор розповідає про видатних діячів, які зробили суттєвий внесок у розвиток даної науки, здобутки викладачів і т.д.); настановча (розрахована на студентів І курсу, студентів-заочників, окреслення кола питань, проблем, які необхідно опрацювати, а також висвітлювати на наступних заняттях); інструктивна (висвітлюються вимоги кафедри до курсової, дипломної роботи, поради щодо вибору теми, збору матеріалів, підготовки до захисту робити).

Інформаційна (тематична) лекція поділяється на:

методологічна (розкриває загальні та специфічні особливості даної науки, її структури, окремі методи пізнання); загальонопредметна (розкриває загальні та специфічні особливості даної науки, її структуру, окремі методи пізнання, дає цілісну уяву про предмет вивчення); лекція теоретичного конструювання (доцільна у роботі з бакалаврами, спеціалістами, магістрами, які вже мають певні навички; ці лекції допомагають підготувати студентів до переходу на проблемне навчання); лекція-конкретизація (має на меті деталізацію, засвоєння певних теорій); лекція культурно-історичних аналогів (навчає систематизації, відбору того, що може застосовуватися в умовах розбудови в Україні правової держави); лекція-інтеграція (мета: формування у студентів системних знань на основі усвідомлення загальних закономірностей та принципів, поступового переходу від окремих до більш широких узагальнень); узагальнююча лекція (проводиться під час закінчення розділу чи теми предмету).

Оглядова лекція поділяється на: оглядово-повторювальна (передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов’язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності; проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою);

консультативна (доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні).

Нетрадиційні лекції: лекція-брифинг (складається з короткого (15 – 20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання слухачів (45 – 60 хвилин)); лекційні спецкурси (виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу); круглий стіл (два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і ті ж аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду); бінарна лекція (читається двома лекторами одночасно. Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно доповнювати один одного, імпровізувати); лекція-диспут (короткий виступ лектора на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова-діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу проблем, які розглядаються); лекція-бесіда (крім питань слухачів, вона допускає викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити питання слухачам, щоб почути їх висловлювання, викладення їх позиції); міні-лекція (може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми, як вивчається); кіно(відео) лекція (Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по темі, яка вивчається. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані).

Функції та види бесід

Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем; чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.

Існують різні види бесід.

Залежно від мети спілкування та змісту бесіди поділяються на:

· Ритуальні (вимагають дотримання певного мовленнєвого етикету. Ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв);

· глибинно-особистісні (використовуються для спілкування між батьками, дітьми, коханими, друзями тощо);

· ділові (спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них).

Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

· індивідуальні (розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети);

· групові (розмова двох або більше осіб, які прагнуть до досягнення певної мети).

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).

2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.

3. Формування мети зустрічі.

4. Обмін думками та пропозиціями.

5. Закінчення бесіди.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

· обмін інформацією;

· формування перспективних заходів;

· контроль і координацію певних дій;

· взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

· підтримку ділових контактів на різних рівнях;

· пошук, висунення нових ідей;

· стимулювання дій у новому напрямку;

· розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.