Науковий стиль, його призначення, мовні особливості й різновиди.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Науковий стиль, його призначення, мовні особливості й різновиди.



Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв; автобіографій, резолюцій,протоколів,законів,актів,анкет, розписок… Сфера вживання ОДС зумовлює його жанрову розгалуженість.

Для всіх текстів ОДС х-ні дуже виразні мовні риси:

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність, точність і лаконічність викладу фактів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

3. наявність реквізитів,які маєть певну черговість.У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від зміста документа, його призначення і способу обробки.

4. Лексика нейтральна, вживається в прямому значенні.

5.Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6.У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням поза часовості, постійної дії.

7. Найхарактерніші речення-прості поширені; уживаються складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.

Підстилі

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування.

Отже тексти ОДС вимагають аргументації тверджень, точності формулювань,не припускають двозначності сприймання змісту.

Науковий стиль, його призначення, мовні особливості й різновиди.

Н стиль обслуговує потреби науки, навчання й освіти, використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Основна функція – пізнавально-інформативна,доповнена ф доказовості.Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Провідна і постійна ознака НС – наявність термінологічної лексики з різних галузей знань.

Осн компонент – загальновживана лексика.її х-на риса-однозначність. Загальновживані слова теж набувають узагальненого значення. Широко представлена літ-книжкова лексика, професіналізми. Емоційна й експресивна лексика переважно не властива, лише у текстах соц.-псих циклу.

Синтаксис НС має яскраво виражений книжний х-тер, чітко організовану с-ру речень.Велика питома вага належить складнопідрядним реченням,зокрема з причинно-наслідковим зв’язком. Н текст як правило,містить у собі формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації,посилання,виноски.Часто поділяється на розділи,параграфи,пункти.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.

Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

логічна послідовність і довідність викладу,

узагальненість понять і явищ,

об'єктивний аналіз,

точність і лаконічність висловлювань,

аргументація й переконливість тверджень,

однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

докладні висновки

Поняття «літературна мова», «офіційна мова», «державна мова»

Літературна мова – відшліфована, регламентована, загальна мова,що обслуговує різноманітні сфери життя людей: держ і громад установи, пресу,худ літерат, науку, театр, освіту, побут.

Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціальний (порівняно з іншими мовами — "надзвичайний") статус

Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти

Державна мова – закріплена традиціями та законодавством мова,вживання якої обв’язкове в органах держ управління,громад органах, п-вах, закладах науки та культури,у сферах зв’язку та інформації.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

4. Ознаки літературної мови. Норми літер. Мови.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей.

Ознаки:уніфікованість,унормованість,стандартність, наддіалектність,полі функціональність, стилістична диференціація. 2 фори-усна,письмока.

Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. 6)пунктуаційна-вживання розділових знаків.

Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Мова у професійній діяльності економіста.

Мова – безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим. Мова сприяє виявленню і задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об”єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.

Мова і снує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із вуст в уста, закріплюючись в текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших й виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант – добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва ( театру, живопису, музики).

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народомживе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. + що для вас значить мова.

Функції та види бесід.

Бесіда є найпоширенішою формою спілкування. Оскільки кожна бесіда — це акт творчості, прояву індивідуальності, то загальних рецептів, які б сприяли її ефективності, немає. Ділова бесіда може виконувати такі функції: обмін діловою інформацією, контроль і координація розпочатих дій, формування перспективних заходів, стимулювання активності партнера зі спілкування, його розумових здібностей, пошук і розроблення стратегій і міжособистісних стосунків поведінки тощо.

Зазвичай ділові індивідуальні бесіди поділяються на дві групи:

• бесіди «вільні» з двостороннім обміном інформацією, що

відбувається без спеціальної підготовки;

• бесіди, спеціально підготовлені й суворо регламентовані.

Водночас ділова бесіда може бути офіційною й неофіційною,

короткочасною або довготривалою, корисною або безкорисною, добровільною або вимушеною.

В науковій літературі описано чимало рекомендацій, які сприяють ефективності ділової бесіди. Передусім побажання стосуються попередньої підготовки до ділової бесіди, яка може містити вирішення таких завдань: ретельно продумати мету даної акції; відпрацювати логіку її здійснення; підібрати спеціальні прийоми (засоби) стимулювання комунікативною пронесу й нейтралізації негативної поведінки опонента. Як бачимо, підготовка до ділової бесіди починається з розроблення плану дій, встановлення її мети й завдання. Далі визначається стратегія й тактика поведінки в ній.

Важливими є рекомендації щодо втілення в життя логіки проведення ділової бесіди, творчої інтерпретації ситуацій, які виникають у їх ході (під час розмови), внутрішньої «мозкової атаки» з метою розв'язання неочікуваних проблем.

10. Наради, збори, переговори, дискусія і т.д.

Наради. Ця форма спілкування належить до групового осмислення й розв'язання проблеми організації чи установи. Учасниками комунікативного процесу є: керівник або група керівників, спеціалісти, у чиїй компетенції ця проблема, ті, кому доведеться її вирішувати, та ін. Наради дають можливість спільно обговорювати важливі питання, аналізувати їх, висловлювати свої думки, пропозиції, погоджувати позиції і т. п.

Переговори. їхня мета — знайти взаємоприйнятне рішення, уникаючи крайньої форми прояву конфлікту. Отже, призначення переговорів пов'язане із співпрацею й розв'язуванням спірних питань. І одне і друге призначення спрямоване на те, аби домовитись, обговорити проблему, яка викликає спільний інтерес, ухвалити спільне рішення. Проте бувають випадки, коли сторони не готові до цього, тобто йдеться про попередні переговори, на яких їх учасники лише обмінюються поглядами, інформацією.

Збори — це форма колективного обговорення ділових проблем, які хвилюють громадськість. їх проводять з метою спільного осмислення певного питання.

Розрізняють партійні збори, збори акціонерів, виборців, жителів мікрорайону тощо.

Збори потрібно готувати. їх підготовкою займається робоча група, члени якої найбільш зацікавлені в результаті.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Деба́ти (фр. debat) — чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми. Цей різновид публічної дискусії учасники дебатів спрямовують на переконання в своїй правоті третьої сторони, а не одне одного. Тому вербальні і невербальні засоби, що використовуються учасниками дебатів, мають на меті отримання певного результату — сформувати у слухачів позитивне враження від власної позиції.

Етикет телефонної розмови

Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою.

Потрібно пам’ятати, що швидке або заповільне проголошення слів затрудняє сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух, їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах.

Якщо телефонуєте ви:

· насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім — принаймні це буде почуто;

· якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

· якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

· попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди:

· не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;

· у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

· спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

· у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

· розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

· не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас.Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Ділові папери.

Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені зафіксовані в дорученні дії.

Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими).

ПропозиціяЦе документ, у якому особа (установа) висловлює свої думки щодо методів поліпшення діяльності державних органів,

громадських організацій, установ

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.

Розписки можуть бути приватними й службовими

Розпорядження — це документ, який видається посадовими особами, державними органами, установами, підприємствами в межах їх компетенції й має обов’язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих установ, яким адресовано розпорядження.

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Довідка — це документ, який містить опис та підтвердження юридичних та біографічних фактів і подій, пов’язаних з діяльністю окремих осіб, обставинами діяльності установ, організацій.

Довідки діляться на дві групи:

- особисті - підтверджують біографічні чи юридичні факти конкретної особи;

- службові - містять інформацію про факти й події службового характеру.

Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу.

Прес-реліз - Це документ, в якому установа подає інформацію про певну подію або захід до засобів масової інформації (ЗМІ). Метою написання прес-релізу є ознайомлення ЗМІ з подією і подальше висвітлення її у найбільш вигідному або важливому для установи аспекті. Інколи журналісти використовують прес-релізи у своїх статтях без змін.

Резюме — це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає.

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.

Заява може бути:

— простою (викладається тільки прохання);

— мотивованою (вказується мотивація прохання);

— складною (заява містить додатки).

Протокол – це документ, в якому фіксується хід обговорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Документ, його функції.

Докуме́нт —основний вид офіційного ділового мовлення,де к-ється інформація,процеси,фактори ділової дійсності.

Функції документа

Головні функції – це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ з метою забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації.

Загальні функції

Інформаційна — документ створюється для передачі або зберігання інформації.

Соціальна — задовольняє певну соціальну потребу.

Культурна — засіб зв'язку між організаціями та суспільними структурами.

Спеціальні функції

Управлінська — за допомогою документа виконується управління підприємством.

Правова — за документом закріплена юридична сила.

Історична — надбання історії, матеріальне підтвердження того, що відбувалося у світі.

Класифікація документів.

Відповідно до змісту документа, зокрема відношення інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності:

—прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;

—складні — відображають два й більше питань, фактів.

16. Реквізити. Вимоги до змісту та розташування.

Реквізити — це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

Реквізити бувають: • постійні; • змінні.

Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, а змінні — під час його складання.

Кожний із реквізитів має свою довжину, визначену у формулярі-зразку. Довжина реквізиту — це кількість графічних знаків та пробілів, потрібна для запису реквізиту на документі.

Робоча площа документа — це площа уніфікованої форми чи бланка документа, призначена для заповнення основними реквізитами.

Береги документа — це площі, призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок та зображень.

У ГОСТ 6.38—90 встановлено такі розміри берегів формуляра-зразка:

• лівого — 20 мм (8 пробілів);

• правого — не менше ніж 8 мм (3—4 пробіли);

• верхнього — не менше ніж 10 мм (3—4 інтервали);

• нижнього — не менше ніж 8 мм (2—4 інтервали).

Якщо документ оформляють також і на звороті аркуша (термін зберігання такого документа має становити не більше ніж 3 роки), то лівий і правий береги на звороті відповідно міняються місцями (лівий — 8 мм, правий — 20 мм), а верхній і нижній — залишаються без змін.

Реквізити документів та їх оформлення.

Державний герб - розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації.

Емблема організації чи підприємства - розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.

Зображення державних нагород - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа.

Код підприємства, установи, організації - розташовується у верхньому правому кутку.

Код форми документа - розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.

Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині сторінки.

Суть і види перекладу.

Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

Розрізняють такі форми перекладу:

усний (у тому числі синхронний),

письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора

автоматичний (машинний).

Мистецький (художній) переклад — це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повнішим збереженням його мистецьких якостей.

За тематичним змістом текстів переклад може поділятися на літературний, технічний, юридичний, економічний та інше. Найбільш давнім у історії людства вважається письмовий переклад релігійних текстів, перш за все книг Старого заповіту та Нового заповіту Біблії.

У наш час дуже поширеним є переклад та локалізація веб-контенту та програмного забезпечення.

Листи-запрошення

Листи-запрошення з пропозицією взяти участь в семінарах, нарадах і інших заходах зазвичай адресуються керівникові організації, конкретному посадовцю, але можуть бути адресовані і всьому колективу. У листах вказуються умови участі, місце і час проведення заходів, а при необхідності і форма одягу. У листі зазвичай оформляється реквізит «додаток», в якому повідомляється програма заходу.

Гарантійні листи

Гарантійні листи складаються з метою підтвердження певних обіцянок або умов і адресуються організації або окремій особі. Гарантуватися можуть плата за виконану роботу, якість, терміни постачання продукції, оплата товару, оренда і т.д. В таких листах використовуються стандартні вирази: «фірма гарантує (гарантуємо, просимо) вислати на нашу адресу післяплатою (вид гарантії), оплату гарантуємо, терміни постачання гарантуємо, якість виробів гарантуємо...».

У листі зазвичай вказуються платіжні реквізити організації, яка дає гарантії оплати.

Бажано текст листа погоджувати з юридичною службою. Окрім підпису керівника організації може бути оформлений підпис головного бухгалтера. Підпис завіряється печаткою.

Листи-прохання

Існує величезна кількість ситуацій, які дають привід для викладу прохань від імені підприємств, організацій, установ. Текст даного листа зазвичай будується за наступною формою: в основній частині змісту виклад причини, яка спонукала поводитися з проханням; виклад самого прохання; у завершальній частині висловлюється надія на очікуваний результат. Прохання зазвичай висловлюється словами «прошу, просимо»:

«Просимо сприяти...»

«Просимо вислати на нашу адресу...»

«Просимо взяти участь.

«Прошу довести до відома...»

«Прошу ліквідовувати заборгованість...»

«Прошу прийняти заходи...»

Головна мета даного листа - переконати, довести в необхідності виконань прохання, тому в тексті листа приводяться переконливі докази, додаються розрахунки, кошториси і інші підтверджуючі підстави, які оформляються реквізитом «додаток».

Листи-відповіді

Текст листа-відповіді зазвичай починається з повторення прохання. Далі висловлюються результати розгляду прохання, мотивується відмова (якщо це лист-відмова) і констатується сама відмова.

Характер інформації ділового листа зазвичай припускає альтернативність очікуваної інформації в листі-відповіді, тобто в діловому листуванні діє принцип паралелізму в аспектах змісту, який відбивається в мові у відповідь кореспонденції. Це означає:

Наявність в листі-відповіді посилання на первинний лист і його тему.

Використання однакових мовних засобів виразу (перш за все термінології) в обох листах.

Порівнянність об'ємів інформації і аспектів вмісту в обох листах.

Дотримання певної послідовності у викладі аспектів змісту.

Тексти у відповідь листів повинні відповідати завданням, зафіксованим в резолюціях керівників.

У листі-відповіді вказується номер і дата документа, на який дається відповідь. Ці дані проставляються не в тексті листа, а у встановленому місці бланка або перед заголовком документа, оформленого не на бланку.

Листи-подяки

Останнім часом в діловому листуванні стали широко застосовуватися листи-подяки.

Листи подяки - це правила хорошого тону взаємин між партнерами. У партнерських взаєминах потрібно вміти не тільки просити, але і подякувати за надані послуги, за сумісне проведення яких-небудь заходів, за направлені привітання, за організацію прийому і т.д.

Супровідні листи

Супровідні листи складаються для повідомлення адресата про напрям яких-небудь документів. Текст листа складається з двох частин: повідомлення про висланий матеріал і уточнюючі відомості (додатки). Зазвичай текст супровідного листа дуже короткий, уміщається на форматі А5 і не має самостійного заголовка.

Різновидом супровідного листа виступає договірний лист. У цьому листі йде мова про конкретний вид документа - договір. Структура тексту цього листа така ж, як супровідного листа.

Листи-пропозиції

Останнім часом широкого поширення набули листи з пропозиціями про співпрацю. Логічна схема тексту даного листа така ж, як і в листі-проханні.

У листі доречна формула ввічливості. До тексту листа можуть бути прикладені доказові переконливі матеріали у вигляді угод, проспектів і т.д. Форма викладу тексту приблизно наступна:

- «Ми раді запропонувати (рекомендувати) Вам...»

- «Пропонуємо Вам...»

супровідний лист — складається для повідомлення адресату про направлення якихось супровідних (неадресованих) документів, матеріальних цінностей тощо

Трудова угода. Контракт.

Трудова угода — це документ, що укладається між організацією й працівником, який не входить до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах із відповідними установами та підприємствами.

Укладається в кількох примірниках, один з яких видається виконавцеві, а інші зберігаються в справах замовника.

Трудова угода містить такі реквізити:

назву документа;

дату й місце його складання;

перелік сторін, що уклали угоду;

зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника;

юридичні адреси сторін;

підписи сторін;

печатку підприємства або організації.

Контракт — це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством, установою та працівником) про засади спільної виробничої та творчої діяльності.

Контракт має відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема, законам України «Про підприємство», «Про власність».

Контракт складається в двох примірниках — по одному для кожної з сторін.

Відмінності між контрактом та трудовим договором:

1) контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір як на період виконання певної роботи, так і на невизначений термін;

2) у контракті, на відміну від трудового договору, можуть визначатися додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством;

3) за контрактом порядок надання працівникові відпустки та зарплати може визначитися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає централізоване регулювання відпустки (за встановленим графіком);

4) у контракті можуть застерігатися наслідки (додаткові гарантії та компенсації моральної та матеріальної шкоди) дострокового припинення контракту з незалежних від працівників причин;

5) контракт може укладатися як з ініціативи особи, яка наймається на роботу, так і з ініціативи роботодавця;

6) контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі;

7) контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв; автобіографій, резолюцій,протоколів,законів,актів,анкет, розписок… Сфера вживання ОДС зумовлює його жанрову розгалуженість.

Для всіх текстів ОДС х-ні дуже виразні мовні риси:

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність, точність і лаконічність викладу фактів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

3. наявність реквізитів,які маєть певну черговість.У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від зміста документа, його призначення і способу обробки.

4. Лексика нейтральна, вживається в прямому значенні.

5.Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6.У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням поза часовості, постійної дії.

7. Найхарактерніші речення-прості поширені; уживаються складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.

Підстилі

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування.

Отже тексти ОДС вимагають аргументації тверджень, точності формулювань,не припускають двозначності сприймання змісту.

Науковий стиль, його призначення, мовні особливості й різновиди.

Н стиль обслуговує потреби науки, навчання й освіти, використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Основна функція – пізнавально-інформативна,доповнена ф доказовості.Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Провідна і постійна ознака НС – наявність термінологічної лексики з різних галузей знань.

Осн компонент – загальновживана лексика.її х-на риса-однозначність. Загальновживані слова теж набувають узагальненого значення. Широко представлена літ-книжкова лексика, професіналізми. Емоційна й експресивна лексика переважно не властива, лише у текстах соц.-псих циклу.

Синтаксис НС має яскраво виражений книжний х-тер, чітко організовану с-ру речень.Велика питома вага належить складнопідрядним реченням,зокрема з причинно-наслідковим зв’язком. Н текст як правило,містить у собі формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації,посилання,виноски.Часто поділяється на розділи,параграфи,пункти.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.

Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

логічна послідовність і довідність викладу,

узагальненість понять і явищ,

об'єктивний аналіз,

точність і лаконічність висловлювань,

аргументація й переконливість тверджень,

о



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 789; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.014 с.)