Вимоги до тексту документів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вимоги до тексту документів.



Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.

Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

Текст викладати від третьої особи:

Комісія ухвалила... ; Інститут просить... ; Ректорат клопочеться...

Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв'язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку.

Використовувати синтаксичні конструкції типу:

Доводимо до Вашого відома, що... ; Нагадуємо Вам, що... ; Підтверджуємо з вдячністю... ; У порядку надання матеріальної допомоги...; У порядку обміну досвідом...; У зв'язку з вказівкою...; Відповідно до попередньої домовленості... ; Відповідно до Вашого прохання...

Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи... ; Беручи до уваги... ; Розглянувши...; Вважаючи...

Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові; означення — перед означуваними словами; додатки — після опорного слова; вставні слова — на початку речення).

Публіцистичний стиль. Вимоги.

Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу.

Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монологом.

У цьому стилі можуть використовуватись і нормативна лексика, високі, урочисті слова і фразеологізми, емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми.

Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска.

Основні ознаки:

доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),

поєднання логічності доводів і полемічності викладу,

поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,

наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,

наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо).

Засоби невербальної комунікації.

Невербальна комунікація — процес взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень невербальних (немовних) засобів комунікації. Невербальна комунікація істотно впливає на взаємини, визначає емоційну атмосферу, самопочуття співрозмовників.

До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя і фігури будовою тіла); арт-ефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); запахи (природні, штучні); б) динамічна експресія — текесика (дотики, потиски рук, поплескування); просодика (тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування, акцент голосу); екстралінгвістика (паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач); кінесика (комунікативно значущі рухи: міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода; контакт очей: спрямованість, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).

2. Міжособистісний простір: дистанція; взаємне розміщення під час спілкування.

3. Часові характеристики: тривалість спілкування; пунктуальність партнерів; своєчасність дій.

Лексикографія. Типи словників.

Лексикографія (від грецьких слів лексикос-той, що відноситься до слова і графо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Від інших книг словник відрізняється специфічною будовою.

Основні типи і види словників.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13. Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

Суть і види перекладу.

Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

Розрізняють такі форми перекладу:

усний (у тому числі синхронний),

письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора

автоматичний (машинний).

Мистецький (художній) переклад — це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повнішим збереженням його мистецьких якостей.

За тематичним змістом текстів переклад може поділятися на літературний, технічний, юридичний, економічний та інше. Найбільш давнім у історії людства вважається письмовий переклад релігійних текстів, перш за все книг Старого заповіту та Нового заповіту Біблії.

У наш час дуже поширеним є переклад та локалізація веб-контенту та програмного забезпечення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 114; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.008 с.)