Науковий текст як комунікативне явище

 

Спілкування в науковій сфері проходить, як правило, письмово. За своє життя науковець складає безліч текстів різного призначення — в одних він аналізує погляди інших учених і обґрунтовує необхідність їх змінити, в інших описує винайдений ним пристрій тощо. У будь-якому разі створенню тексту передує бажання автора змінити щось у системі поглядів його потенційних читачів або спонукати їх до якихось дій. Отже, насамперед автор повинен вирішити наодинці із собою: для кого я пишу і для чого я пишу? Від цього будуть залежати подальші дії — вибір форми тексту, його розміру, поділу на частини, поєднання частин, використання мовних засобів тощо.

Учені довели, що весь світ існує в свідомості людини у вигляді величезної кількості моделей, різних за своєю природою і структурою. Причому моделі, які утворюються у мозку людини внаслідок інтелектуальної обробки інформації, мають, як правило, нелінійну форму, вони дво-, три- і багатовимірні. А текст, як відомо, лінійний.

Як же зробити лінійною нелінійну структуру?

Насамперед треба добре уявити модель у нелінійному вигляді — побачити всі її елементи, простежити зв'язки між ними.

Слід розкласти модель на складові частини, кожна з яких відображає той чи інший аспект проблеми. Причому всі ці частини в сукупності повинні відображати вашу модель. Власне, це той перший план, який ви складаєте перед написанням будь-якого тексту, — план того, «про що треба сказати». Зрозуміло, що перший план нечасто буває схожим на остаточний, але він — необхідний етап організації тексту.

Далі встановлюють ієрархію окреслених (запланованих) частин — вирішують, які з них відображають головні моменти (сторони) вашої моделі, а які є допоміжними, тобто сприяють доведенню основного.

Необхідно проана­лізувати логічні зв'язки між окремими частинами і на основі аналізу визначити послідовність частин. На цьому етапі складаєте остаточний план з розділами, пунктами і підпунктами. Доведеться знехтувати другорядними деталями, щоб вони не заважали (сприймати основне), їх треба без жалю вилучити з плану, винести в дужки, в додатки, у виноски і подібне — тобто, за межі тексту.

Слід вирішити, наскільки докладно ви висвітлюватимете кожну частину. Ступінь конкретизації інформації залежить і від потенційного читача, і від загальної інформаційної насиченості вашого тексту. Ось це останнє — надзвичайно важливе: якщо зумієте ввести до кожної частини стільки інформації й конкретизувати інформацію такою мірою, щоб це відповідало вашому задумові, читач легко зорієнтується в тому, що вважаєте основним, а що другорядним, які зв'язки виділяєте як головні, а які просто берете до уваги, — тобто, він побудує таку модель, яка існує у вашій свідомості. Звичайно, кожна частина потребує різного ступеня конкретизації — залежно від своєї значущості (ступінь цієї значущості встановлюватимете ви, а за вами — читач). Але в будь-якому разі текст повинен бути оптимальним щодо інформаційної насиченості: якщо ви недостатньо (поверхово) висвітлили важливий момент, читач не зможе зрозуміти хід ваших думок, а коли, навпаки, будете докладно описувати несуттєве або всім відоме, це буде відволікати від основного.

Обов'язково треба чітко відділяти частини одну від одної. У наукових текстах це роблять з допомогою розділів, параграфів, пунктів тощо. У межах одного параграфа може існувати кілька семантично завершених частин, які потребують чітких покажчиків: ось початок частини, а ось її кінець.

Тільки чітко відділяючи одну частину від іншої, ви робите свій текст придатним до сприймання. Для цього його ділять на абзаци, а також використовують спеціальні слова, словосполу­чення й речення, які допомагають оптимально організувати текст.

Кожна семантично завершена частина тексту відображає якийсь більш-менш самостійний фрагмент вашої моделі. Щоб передати цей фрагмент словесно, потрібна певна кількість мовних засобів — слів, пов'язаних у речення. Але читач просто не в змозі запам’ятати всіх ваших речень, і, читаючи наступне, він вже забув попереднє. А через дві сторінки він не пам'ятатиме жодного. Як же тоді він позв'язує докупи всі ваші думки і, зрештою, розуміє вас? А ось як: кожна виділена вами частина — це та «порція» інформації, яку читач інтелектуально переробляє, тобто робить висновки, які відкладає в довготривалу пам'ять. Надалі він оперує цими висновками. А щоб вони (висновки) були такими, як того хотілося б вам, треба не тільки дбати про розмір «порції», а й підказувати читачеві, що в цій «порції» головне, а що другорядне.

Головна думка в кожній семантично завершеній частині — одна (це стосується тільки наукових текстів, у яких частини виділяються на логічній основі: одна думка — одна частина). Навколо неї організовується вся інформація. Отже, треба зробити так, щоб слова, які передають цю думку, не губилися серед інших. Читач повинен їх бачити відразу, навіть не заглиблюючись у зміст. Тут, безумовно, допоможуть метатекстові оператори — мовні формули наукового стилю. Вони вживаються для того, щоб пов'язати частини тексту (як уже зазначалося, згідно з цим), допомагають виразити авторську оцінку інформації (на наш погляд, мабуть), вказують на джерело повідомлення (як твердить такий-то, на думку такого-то) тощо. Слід звернути увагу на такі з них:

послідовність викладу можна передати наступними словосполученнями: по–перше, по–друге, по–третє; з одного боку, з іншого боку; насамперед, передусім, спочатку; також, тепер, даної, водночас; нарешті, на закінчення, наостанку;

ступінь вірогідності повідомлення: очевидно, безумовно, без сумніву, безперечно, напевне, певно, певна річ, звичайно, (як) відомо, мабуть;

послідовність у часі: спочатку, потім, тепер, насамперед, перш ніж, після того як, одночасно, наприкінці, зараз, тут, там, навколо, тодi, в той час, поряд, щойно, перед тим, завжди;

причина і наслідок, умова і наслідок: оскільки, тому, відтак, таким чином, отже, внаслідок, в результаті, поза як, завдяки тому, що; у зв’язку з тим, що; через те, що; зважаючи на те, що; з огляду на те, що; з огляду на викладене вище;

зіставлення, протиставлення: так само, як і; як…, так і; проте, але, навпаки, в той самий час, однак, втім;

заперечення: разом з тим, але, тоді як, однак;

доповнення, уточнення: водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як-от, точніше, зауважмо, наприклад, так, наприклад, а саме, тільки лише, навіть, адже, іншими словами, точніше кажучи, причому;

узагальнення, систематизація: отже, таким чином, відтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такі висновки; зважаючи на викладене вище, звідси, звідси висновок, підсумовуючи;

ілюстрація до сказаного: наприклад, так, проілюструємо це на; наведемо (подамо) кілька прикладів;

перехід до нової думки: перейдімо до, ще одне, розгляньмо;

зв'язок з попередніми частинами iнформацiї: як уже зазначалося, як показав аналіз, як було показано вище, доречно, до речi, враховано, взято до уваги, попереднiй, останнiй, наступний роздiл, праналiзований, дослiджений, описаний матерiал, згаданий, зазначений, викладений, знайдений, наведений вираз, як згадувалося вище; не зупиняючись на інших прикладах, нагадаємо; припустімо; виключно для прикладу візьмемо; виклад результатів дослідження, нових відомостей, застосування їх на практиці, подати цілком конкретні вказівки; це, безперечно, негативно позначається; отже, в більшості випадків має місце;

заключна частина, висновки: отже, таким чином, одним словом, iз цього видно, з цього випливає, точнiше кажучи, iншими словами, аналiз пiдтверджує, з опису видно, з одного боку, з iншого боку, i все ж, на завершення, можна пiдсумувати, слiд пiдкреслити, отже, є підстави твердити, що; в результаті можна прийти до висновку, на основі цього ми переконуємося в тому, що; узагальнюючи сказане, ці дані свідчать про те.

Для з'ясування авторської думки (ствердження, заперечення, переконаності, припущення тощо) можна скористатися дієслівно–іменниковими сполуками, які пов’язуються зі словом «автор»:

– розглядає, розкриває, висвiтлює, порушує, розв'язує, торкається проблеми, зупиняється на проблемi; вважає, виражає, відзначає, що; пише, що; підкреслює, що; справедливо вказує на те, що;

– стверджує, аналiзує, характеризує, доводить, порiвнює, зiставляє, з'ясовує, пiдкреслює, посилається на, розглядає змiст, наголошує на важливостi, формулює, виходить з того, що;

– переконаний, вважає, обґрунтовує, схвалює, поділяє погляд, автор переконливо доводить, що; погоджується, визнає, дотримується тієї ж думки, враховує, звертає увагу, накреслює перспективу;

– припускає; висловлює припущення, пропонує;

– заперечує, стверджує, відзначає недоліки, вагається, мiркує, iгнорує, дорiкає, критикує, не підтверджує висновок словами, спростовує, критично ставиться, ставить завдання, пiдтверджує висновок фактами, пояснює це тим, що; причину цього вбачає у тому, що; вважає, що.

У дослідженнях використовують різні мовні кліше, які допомагать реципієнтові сприймати наукову інформацію. Найбільш частотними є такі мовні кліше:

аналіз теми, проблеми є науковий, об'єктивний, конкретний, проведений, всесторонній, вичерпний, детальний, порівняльний, ретельний, глибокий;

вивчення проблеми може бути об'єктивне, експериментальне, теоретичне, практичне, порівняльне, дослідне, безпосереднє, спеціальне, постійне, систематичне, подальше, поглиблене, інтенсивне, глибоке, всестороннє, ретельне;

завдання – першочергові, найближчі, кінцеві, поставлені, вузлові, особливі, конкретні, визначені;

дані експерименту – дослідні, другорядні, конкретні, цифрові, сучасні, останні, попередні, перевірені, вичерпні, повні, додаткові, вихідні, цінні, надійні;

дослідження – наукове, об'єктивне, теоретичне, експериментальне, дослідне, загальне, конкретне, фундаментальне, систематичне, поглиблене, глибоке, актуальне, серйозне, цінне;

експеримент – аналогічний, подібний, важливий, цікавий, унікальний, успішний, проведений;

інформація – точна, вичерпна, повна, важлива, цінна, необхідна, отримана, оперативна, достатня, нова;

матеріал – науковий, експериментальний, довідковий, статистичний, фактичний, зібраний, систематизований, отриманий, використаний, великий, багатий, різноманітний, достатній, достовірний;

мета – важлива, головна, наукова, практична, конкретна, реальна, поставлена, вказана;

питання – актуальне, принципове, теоретичне, практичне, загальне, конкретне, важливе, складне, спірне, правомірне;

проблема – наукова, фундаментальна, актуальна, важлива, ключова, провідна, гостра, часткова, глобальна.

спостереження – наукові, об'єктивні, спеціальні, візуальні, ретельні, численні, систематичні, важливі, подальші, проведені.

Важливо також правильно розташувати ключові слова. Тут треба зважати на те, що людина за своєю природою є істота, великою мірою схильна до стереотипів. Словом, вона не прагне до оригінального, її влаштовує заведений порядок. І читаючи тексти, вона чекає на те, що їй уже відоме з попереднього досвіду. Це, зокрема, стосується структури тексту і його частин. Прогнозування змісту тексту починається від найпростішого: усі знають, що передмова міститиме загальні відомості, у змісті можна побачити коло висвітлюваних проблем і вирішити, чи варто взагалі читати текст. Читач має у підсвідомості й чекання щодо структури частин тексту: він звик, що на початку частини можна побачити основне, а наприкінці — думку автора щодо основного. А тому ключові слова повинні бути або на початку, або в кінці частини, а ще краще — і на початку, і в кінці.

Те, які слова є ключовими, підкаже читачеві й тип викладу — опис, розповідь чи міркування.

Побачивши, що частина тексту є опис, читач зосередить свою увагу на предметові опису (а предмет, як відомо, позначається іменником). Якщо йтиме розповідь про перебіг експерименту, основна увага приділятиметься діям (і, відповідно, дієсловам). У міркуваннях читач намагатиметься виділити ціле речення, оскільки тільки в реченні відображається судження.

Переважна більшість наукових текстів містить різні щодо типу викладу частини. Чергуйте опис, міркування і розповідь — і вашу наукову розвідку буде приємно читати всім.

Організація змісту навколо головної ідеї в частинах з різним типом викладу здійснюється неоднаково. У розповіді обов'язковою є пряма чи обернена хронологія; опис відображає рух погляду спостерігача по об'єкту, рух оброблюваної деталі, різні типи класифікації тощо; у міркуванні відбивається структура доказу чи інша закономірність процесу пізнання.

Кожна частина становить собою не тільки змістову, а й мовну єдність. Тип викладу значною мірою впливає на добір мовних засобів, що їх застосовують для граматичної організації семантично завершених частин тексту.

Частини наукового тексту пов'язуються переважно за змістом. Однак не варто ігнорувати мовні засоби (лексичні, синтаксичні), які допомагають зробити текст цілісним, а отже, полегшують сприй­мання і розуміння написаного.

Спілкування — акт (процес), у якому беруть участь принаймні двоє. Ви точно визначили, для кого пишете? Треба скласти чітке уявлення про потенційного читача, особливо про обсяг його знань. Ці знання стануть основою для усвідомлення вашого тексту. На них і ви будете спиратися при написанні тексту. Передати думку можна тільки тому, хто готовий її сприйняти.

Постійно пам'ятаючи про читача, ви будете легко орієнтуватися в тому, що саме і якою мірою треба конкретизувати в тексті.