РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВОГО ТЕКСТУ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВОГО ТЕКСТУ



2.1.Репрезентація наукового мовлення на лексичному рівні …………….….

2.2. Використання повнозначних частин мови………………………………..

2.3.Службові частини мови…………………………………….………………

2.4. Синтаксис наукового мовлення………………………..………………….

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ І РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТОВА І ЛІНГВІСТИЧНА КОМПОЗИЦІЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Стиль і мовлення

 

Наукові роботи різних жанрів характеризу­ватися не лише високим рівнем змісту, відповідною струк­турою, а й оформленням. Тому одночасно з написанням тек­сту наукової праці здійснюється процес її оформлення, що відбу­вається на кожному етапі дослідження, а не лише на останньому.

Особливі вимоги висуваються до мовлення і стилю викладу матеріалу, тому детально зупинимося на основних із них.

Характерною особливістю наукового мовлення є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків дослідження. Не менше значення має смислова завершеність, цілісність і зв'язність думок. Для вираження логічних залежностей у мові є спеціальні функціонально-лексичні за­соби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.), на заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), на причинно-наслідкові зв’язки (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж), на перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розгляньмо..., зупинимо­ся на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути... ), на підсумок, висновок (отже, та­ким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...). Засоба­ми логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вка­заний та ін.).

Для наукового тексту характерними є цілеспрямованість і прагматизм, томуцінними є лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та факти, що зумовлюють однозначність їх словесного вияву і, отже, використання спеціальної термінології.

Через термін не тільки пізнається наукове поняття й логіка наукового мислення, а й логіка самої науки. Завдяки спеціальним тер­мінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Зазначимо, що науковий термін — це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Тому не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, тер­мінологічну систему і прагне довстановлення точних од­нозначних термінів, що відповідають її сучасному стану.

Специфічною є також фразеологія наукової про­зи, її функція, — з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (можна навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумо­вуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.), з іншого боку, в поширеній формі позначати певні поняття, виконуючи, по суті, роль термінів (інформатизація суспільства, документно-комунікаційна система та ін.).

Є також деякі особливості наукової мови, що суттєво впливають на мовленнєвостилістичне оформлення наукового дослідження: наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.).

У науковій лексиці широко послуговуються відносними прикметниками, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з граничною точністю вказувати достатні й необхідні ознаки понять (науковий, професійний, психологічний, реальний). У науковому тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу нада­ють аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова «найбільш», «найменш».

Дієслово і дієслівні форми виконують у тексті особливе інфор­маційне навантаження, служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або у процесі розвідки), використовуються також при описі ходу дослі­дження, доведення.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного і майже ніколи — наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсло­вами, пасивними конструкціями, що зумовлено необхідні­стю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, «у даній статті розглядаються ...», «передбачено виділити додаткові чинники ...»).

У науковому мовленні дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, «ці дані служать достатньою підставою для ви­сновку ...»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через неконкретність їх значення в тексті наукових робіт, як правило, не використовуються.

Певні особливості має синтаксис наукового мовлення. Важливою ознакою синтаксичного рівня наукового стилю є виведення із структури речення суб’єкта дії і зосередження уваги на самій дії. Через те у науковому стилі переважають безособові речення. Наприклад:

За минулий рік досягнуто позитивних зрушень у співпраці України з Європейським Союзом.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання.

У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом складної будови речення. Переважають складні сполучникові речення (складносурядні та складнопідрядні), оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передавати смислові і логічні зв’язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення (відокремлені обставини, означення, додатки, прикладки), що підвищує їх спаяність. Наприклад:

Враховуючи досвід країн ЄС щодо регулювання міжрегіонального співробітництва, активізація співпраці областей України повинна відбуватися як на міжнародному, так і національному рівнях.

Зміцнення місцевої демократії, посилення прозорості адміністрацій і наближення державних органів влади до громадян – користувачів державних послуг – є пріоритетними напрямами роботи французького уряду й адміністрацій усіх рівнів у руслі державної реформи на найближчі роки.

Підкреслена логічність викладу в науковому тексті виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Наприклад:

Досліджуючи особливості регіональної політики в період до 2002 року, В. Чужиков відзначає такі основні інструменти її реалізації: інвестиційні гранти, субсидіювання відсоткових ставок, податкові пільги, субсидії, пов’язані з використанням робочої сили, транскордонні пільги.

Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже). Наприклад:

По-друге, цей орган центральної виконавчої влади має бути об’єктивним і незалежним, міжгалузевим та міжрегіональним, підпорядковуватися Кабінету Міністрів України.

Для об’єднання частин тексту, зокрема тісно пов’язаних логічними зв’язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо: Насамперед необхідно зазначити, що питання генези та розвитку індивідуальної складової ділової активності досі не вивчене.

Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Писемна наукова мова має й суто стилістичні особли­вості. Об'єктивність викладу — основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як достовірний (насправді, зрозуміло), припус­тимий (треба гадати, очевидно), можливий (можливо, ймо­вірно).

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловле­ної думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реа­лізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словоспо­лучень («за повідомленням», «за відомостями», «як свідчить», «на думку», «за даними», «на нашу думку» та ін.).

У науковому мовленні вже досить чітко сформува­лися певні стандарти викладення матеріалу. Наприклад, експеримен­ти описуються зазвичай за допомогою особових дієслівних форм на -но і -то (одержано, вирішено, проаналізовано та ін.). Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змо­гу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова.

Стиль писемного наукового мовлення — це безособовий монолог. Тому виклад ведеться від третьої особи, бо увага зо­середжена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті.

Вираз авторства через «ми» дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, на­укової школи чи наукового напрямку. І це цілком зрозумі­ло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник «ми» та його похідні як­найкраще передають і відтінюють ці тенденції. Проте нагромадження в тексті займенника «ми» справляє малоприємне враження. Тому автори наукових праць використовують й інші звороти без цього займен­ника, зокрема конструкції з неозначено-особовими речення­ми («Спочатку проводять відбір об'єктів для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами еталонів...»). Аналогічну функцію виконує речення з безособовими дієприслівними формами на -но і -тоРозроблено комплексний підхід до вивчення...»).

Властивостями, які визначають культуру наукового мовлення, є точність, ясність і стислість. Смислова точність — одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значу­щості інформації, поданої в тексті наукової праці. Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл на­писаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.

Ще одна необхідна ознака наукового мовлення — її ясність (вміння писати доступно й дохідливо). Практи­ка показує, що особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначеним або занадто уза­гальненим значенням. Дуже часто автори наукових розвідок пишуть «та ін.», не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до тексту словосполучення «цілком очевидно», коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти «відомим чином» або «спеціальним методом» нерідко засвідчують, що автор у пер­шому випадку не знає яким чином, а в другому — яким саме методом.

Здебільшого порушення ясності викладу викликане на­маганнями окремих авторів надати своїй праці уявної нау­ковості. Причиною неясності висловлювання може стати не­правильне розташування слів у реченні.

Простота викладу сприяє тому, що текст наукової роботи читаєть­ся легко, думки автора сприймаються без ускладнень. Голов­не у мовностилістичному оформленні тексту дослідження по­лягає в тому, щоб його зміст за формою викладу був доступний для того кола вчених, на яких ця праця розрахована.

Стислість — це ще одна необхідна й обов'язкова ознака наукового мовлення. Реалізація її допомагає уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мот­лоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна сформулювати так: не тільки якомога точніше, а й якомога стисліше донести суть справи.

Багатослів'я, або мовна надмірність, найчастіше вияв­ляється у вживанні зайвих слів. Щоб уникнути багатослі­в'я, необхідно передусім боротися із плеоназмами, коли до тексту «проникають» непотрібні слова. Вони не тільки свідчать про мовну недбалість її автора, а й часто вказують на не­чіткість його уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного значення слів, узятих із чу­жої мови.

До мовленнєвої надмірності слід віднести вживання без потре­би чужомовних слів, які дублюють українські й тим самим невиправдано ускладнюють вислів.

Інший різновид багатослів'я — тавтологія, тобто повто­рення одного й того ж іншими словами. Багато наукових робіт переповнено повтореннями однакових або близьких за зна­ченням слів.

Окрім лексичних форм багатослів'я в наукових роботах трап­ляються і стилістичні вади, серед яких переважають канцеля­ризми, що засмічують мову, надаючи їй казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукове мовлення через недоречне використання так званих прийменникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, у частині).

Буває, що в науковій роботі виникає необхідність подати у певній послідовності технологічні операції, трудові прийо­ми тощо. У таких випадках зазвичай використовують складні безсполучникові речення, у першій частині яких містяться слова із узагальнювальним значенням, а в наступних — такі, що за пунктами конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрики переліку будуються однаково, подібно до од­норідних членів з узагальнювальними словами. Порушення однаковості рубрик у переліку — доволі поширений недолік мовлення багатьох досліджень.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.201 (0.019 с.)