Дієслівний спосіб позначення дії

Особливу групу становлять вислови з розщепленими при­судками, що описують дію двома словами: дієсловом-присудком, який указує тільки на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником-додатком, який показує, що саме відбувається. На­вчальні та наукові праці рясніють такими висловами: вести (здійснювати, проводити, реалізувати тощо ) вимірювання (випробування, дослідження, зміцнення тощо), які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, випробовувати, досліджувати, зміцнювати тощо.

Радимо замість розщеплених присудків, що не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук, уживати дієслова.

Там, де в російській діловій та фаховій мові вживають мовні конструкції типу дієслово + віддієслівний іменник, в українській мові часто-густо є дієслово, яке влучно передає те саме зна­чення, наприклад: моделювати, аналізувати, гармонізувати, контролювати, тестувати.

Духові української мови (у тому числі її наукового стилю) від­повідає вживання дієприслівникових зворотів чи підрядних ре­чень замість багатьох російських прийменникових конструкцій з віддієслівними іменниками, наприклад: одержавши, підписавши, розглянувши; щоб довести, щоб з’ясувати, щоб описати.

Отже, наведені вище приклади показують, що притаманні українській літературній мові дієприслівникові вислови доціль­но ширше вживати в навчальній і науково-технічній літературі та офіційно-ділових документах, оскільки вони надають текстам стислості та ясності.

Але з наведених рекомендацій не слід робитихибний висно­вок, ніби віддієслівних іменників треба уникати скрізь.

По-перше, їх зазвичай використовують у дефініціях та заго­ловках наукових праць, а також у реченнях, де ці іменники:

– виконують функцію підмета або додатка, на­приклад: програмування – це така навчальна дисциплі­на...; шукати виправдання;

– входять до складу термінологічних словосполук: розробити алгоритм виконання завдань.

Отже, уживати віддієслівні іменники у певних, властивих українській мові конструкціях цілком виправдано, проте в багатьох випадках, особливо коли речення переобтяжено віддієслів­ними іменниками на -ння, щоб уникати «ннякання» доцільніше вживати інші засоби, а саме дієслова та дієприслівники.

Безособові конструкції на -но, -то

В українській мові для позначання дії, яка не передбачає точного означення її виконавця, уживають безособові конструк­ції з віддієприкметниковими формами на -но, -то, які викорис­товують у діловому стилі від XIV ст. і які становлять національну специфіку української мови. Їх уживають замість па­сивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Наприклад: Нове рішення виробленозгідно з обставинами.

Безособові конструкції на -но, -то керують іменником у знахідному відмінку без прийменника, наприклад, вироблено (що?) новий підхід (нове рі­шення, нову методику).

Уживаючи безособові конструкції, автори часто-густо допус­кають помилку, уводячи в речення виконавця дії у формі іменни­ка чи займенника в орудному відмінку. Не можна писати Комісією виробленонове рішення, згідно з обставинами, бо в цьому реченні є викона­вець дії – комісія, причому це слово стоїть у орудному відмінку. Тому наведена конструкція є помилковою, її треба перебудувати так: Комісія виробиланове рішення згідно з обставинами.

Так само, як у розглянутих у пасивних конструкціях з дієсловами на -ся, в орудному відмінку може стояти іменник (за­йменник), що означає знаряддя дії, наприклад, пра­вильнописати: Лист написано олівцем, бо олівець — це знаряд­дя дії, але неправильно: Лист написано державним службовцем. В останньому прикладі треба вжити активну конструкцію: Державний службовець написав листа.

Отже, безособову форму дієслова на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де явно не зазначено виконавця дії. Тому пра­вильно писати: його змінено (реорганізовано)десь (за певних умов); але його змінив(реорганізував) хтось.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку минулості і доконаності: вони виражають минулу недавно дію. Тому їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було,наприклад: одержано результати, проведено дослід, якість гарантовано.

Конструкції з допоміжним словом було вживають зрідка, коли підкреслю­ють, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі (давноми­нулий час).

У висловах книгу буде написано, це буде зроблено підкреслено, що дія обов'яз­ково відбудеться і завершиться в майбутньому (доконаність дії в майбутньому). Хоча в літературі є різні думки щодо правильності таких висловів.

На нашу думку, між висловами якість гарантовано та якість гарантуємо є певна стилістична відмінність. Перший вислів підкреслює, що вже (у мину­лому)хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А в другому підкреслено, що потрібні заходи ми продовжуємо вживати ще й зараз.

Норми сполучуваності слів

Наведено (вагомий статистичний матеріал стосовно (чого?); відомості (про що?); типологія (чого?)).

Досліджено (проблему (чого?); ряд (яких?)проблем; зміст і форму (чого?); застосування (чого?); форми і методи (чого?); (які?) категорії; (яку?) парадигму; стан (чого?)).

Обґрунтовано (тезу (про що?); погляди науковців (на що? стосовно чого?); перспективи (чого?); авторське розуміння (чого?); систему (чого?); шляхи розв’язання (чого?)).

Узагальнено (досвід (кого? чого?); висновки (кого? про що?); результати дослідження; результати експерименту; матеріали дослідження; експериментальні дані; статистичні дані; матеріали науково-практичної конференції; матеріали дослідження).

Висвітлено (закономірності (чого?); тенденції (чого?); концепцію (кого? чого?); хід та результати (чого?); зміст поняття; сутність (чого?); перспективи (чого?)).

Підлягає/підлягають (критиці; аналізу; подальшому обговоренню; сумніву; розмежуванню; перевірці на практиці; додатковому аналізу; обговоренню на).

З’ясовано (причини (чого?); сутність (чого?); особливості (чого?); умови (чого?); природу й структуру (чого?); основні принципи (чого?); помилковість (чого?); недостатність (чого?); параметри (чого?); закономірності (чого?)).

Зіставлено (різні підходи до розв’язання (чого?); наукові концепції (кого? чого?); результати (чиї? чого?); погляди (кого? на що?); особливості (чого?); ознаки (чого?)).

Охарактеризовано (сутність (чого?); сучасний етап (чого?); значення (чого?); механізми (чого?); основні напрямки (чого?); особливості (чого?); передумови (чого?); зміст (чого?); попередні етапи (чого?); причини (чого?); принципи (чого?)).

Запропоновано (нові підходи (до чого?); шляхи розв’язання; підвищення ефективності (чого?); класифікацію (чого?); нову методику дослідження (чого?); здійснити (що?); рекомендації щодо (чого?); план (чого?)).

Підкреслено (актуальність (чого?); важливість (чого?); складність розв’язання (чого?); необхідність (чого?); суперечливість (чого?); перспективність (чого?)).

Сформульовано (принципи (чого?); завдання, закони (чого?); правила (чого?); висновки (про що?); рекомендації стосовно (чого?); позиція щодо (чого?)).

 

Службові частини мови

Уживання конструкцій з прийменником по

Найбільше помилок у науковому мовленні спричиняє незнання особливостей уживання конструкцій з прийменником по, відтворення в українській мові аналогічних російських конструкцій. Прийменник по в українській мові вживається з місцевим і родовим відмінками на позначення:

– мети дії (звернутися по допомогу до державного службовця);

– місця дії (по всій площині);

– галузі, виду чи сфери діяльності людини, колективу (колега по роботі);

– певної кількості осіб, предметів, дій (по двадцять п'ять студентів у групі, по вісім годин на добу).

Російським конструкціям з по в українській мові відповідають такі конструкції:

1) безприйменникові (по телефону – телефоном; по электронной почте – електронною поштою);

2) з прийменником з (знаю по опыту – знаю з досвіду; учебник по макроэкономике – підручник з макроекономіки);

3) з прийменником за (всё идёт по плану – все йде за планом; по специальности – за фахом);

4) з прийменником на (по заказу – на замовлення; по требованию – на вимогу; по имени – на ім'я);

5) з прийменником у(в) (по делу – у справі; по вопросу – в питанні; по мере повышения – в міру підвищення);

6) з прийменником для (комиссия по изучению состояния дел – комісія для вивчення стану справ);

7) з прийменником через (по болезни – через хворобу; по недоразумению – через непорозуміння; по незнанию – через незнання);

8) прийменником щодо (по отношению к нему – щодо нього; меры по улучшению – заходи щодо поліпшення);

9) з прийменником під (не по силам – не під силу);

10) з прийменником до (по следующий вторник включительно – до наступ­ного вівторка включно);

11) з прийменником після (по возвращению – після повернення; по рассмотрению – після розгляду).

Уживання конструкцій з прийменником при

Прийменник при в українській мові вживається на позначення:

– особи чи предмета, біля яких хтось, щось є (при мені);

– предмета чи ін., включеного до складу чогось; місця, установи (комісія при Президентові України);

– дії, одночасно з якою відбувається інша дія (Він допомагав колегам по роботі, при цьому встигав виконувати свої службові обов’язки).

Російським конструкціям з при в українській мові відповідають конструкції з прийменниками:

– під час (при рассмотрении вопроса – під час розгляду питання; при осмотре места происшествия – під час огляду місця пригоди). Тут також можна використати конструкції з відокремленими обставинами, вираженими дієприслівниковими зворотами: розглядаючи питання, оглядаючи місце пригоди;

– за (при условии – за умови; при температуре 40° – за температури 40°; при содействии – за сприяння);

– з (при помощи – з допомогою; при увеличении одного показателя уменьшается другой – зі збільшенням одного показника зменшується інший);

– у(в) (при решении вопроса использованы новые методы – у вирішенні питання використано нові методи);

американских экономистов – для докладного вивчення питання треба звернутися до досвіду американських економістів);

– біля (при входе - біля входу);

– в разі, у випадку (при достижении определённого возраста - в разі досягнення певного віку).

 

Уживання конструкцій з варіантами прийменника у–в

У вживається для уникнення збігу приголосних, важких для вимови:

– між приголосними (головний орган у системі центральних органів виконавчої влади);

– на початку речення перед приголосним (У сфері державного управління…; У вітчизняній науковій літературі…);

– незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв тощо (виготовлено у фотоательє; науковці описували у своїх працях; прийшла у Львівський національний університет);

– після паузи, що на письмі позначена розділовим знаком, перед приголосним (Страйк має відбува­тися в кількох виробничих об'єднаннях, в одній відомій фірмі – у шахтарів не заплановано жодної акції).

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

– між голосними (в Олени та в Ольги);

– на початку речення перед голосними (В умовах демократичної моделі державно-правового режиму…);

– після голосного перед більшістю приголосних, крім в, ф, льв, св, тв, хв тощо (відображено в законах держави).

У–В не чергуються (це стосується у–в на початку слів, а не прийменників у–в):

– у словах, що вживаються тільки з в чи тільки з у (у дача і в дача, у права і в права, в лада, в ластивість, у мова, у ява, у станова);

– у власних іменах і в словах іншомовного походження (В довенко, У довенко, У стиненко, В ласенко, у зурпатор, у льтрафіолетовий, у тилітарний, у фологія).

Між українськими прийменниками у та в немає ніякої змісто­вої різниці. Вибір у чи в зумовлено не змістом речення, а дотри­манням правил чергування.

Прийменники до та у / в синонімічні, коли позначають об'єк­тні відношення, зокрема дію, в яку хто-небудь втручається, або сфери діяльності, середовища тощо, до якої (якого) хтось перехо­дить, вступає тощо. Отже, можна казати: втрутився у бійку та втрутився до бійки, піти у військо та піти до війська. Коли позначають просторові відношення, зокрема предмет, місце, простір, куди спрямована дія, то словосполуки з прийменниками до та у / в відрізняються лише певними відтінками у значенні: у / в указує, що дія спрямована всереди­ну простору, предмета; до — що дія відбувається у напрямку до нього і може не закінчуватися проникненням усередину предмета чи простору. Отже, іти в університет означає, що особа заходить усе­редину, а вислів іти до університету підкреслює напрямок руху.

Узагалі, коли йдеться про рух у напрямку міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до, наприклад, поїхав до Києва. Але, якщо мета руху в певному напрямку супроводжується ще до­датковими поясненнями, тоді ставлять прийменник у / в, напри­клад, поїхав у Київ на ярмарок.

Коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у / в, наприклад, у Києві на майдані.

Для абстрактних понять здебільшого вживають у / в, напри­клад, у переносному значенні, рос. зайти в тупик — це зайти в глухий кут. Рух до приміщення позначають дієсловами як з од­ним, так і з другим прийменником. Отже, можна сказати: зайшов у кабінет та зайшов до кабінету.

Уживання конструкцій з варіантами сполучника і–й

Сполучник і та початковий ненаголошений і чергуються з й у тих самих позиціях, що й у–в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

– між приголосними (органів і підрозділі;, форм і методів);

– після приголосного або після паузи, що на письмі позначена розділовим знаком, перед словами з початковим приголосним (Це стосується і випадків порушення прав громадян, і, наприклад…);

– на початку речення (І за допомогою цієї моделі можна визначити стан економіки держави).

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

– між голосними (організація й управління; мова й особистість);

– після голосного перед приголосним (розкрито й проаналізовано).

Чергування і–й не відбувається:

– в разі зіставлення понять (Біле і чорне);

– перед словами, що починаються на й, є, ї, ю, я (Олена і Йосип, Іра і Яна).

Уживання конструкцій з варіантами прийменника з (із–зі–зо)

Прийменники з–із–зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й

в– у.

З уживається:

– перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова (з огляду на це; з інтелектуально-кадровим наповненням);

– перед приголосним (крім с, ш) чи перед сполученням приголосних, якщо попереднє слово закінчується голосним (державна політика з питань охорони культурної спадщини; згідно з таким підходом);

– на початку речення, після паузи (3 урахуванням усього вищесказаного…);

Із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (позначеними літерами з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних із цими звуками (із сільської місцевості, із центрального органу влади).

Зі вживається перед сполученням двох і більше приголосних початку слова, зокрема, коли початковими виступають літери з, с, ш, щ та ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: зі спеціальності, зі школи.

Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди вживається при числівниках два, три (зрідка з числівником п'ять), а також може вживатися із займенником мною: зо два гектари, зо мною.