Розділ 1. Зміст понять редагування. Реданування тексту.

Протягом усього періоду радянських часів розглядалися питання преси, ке­рівництва пресою. В наші часи – актуальними стали питання свободи слова. Безперечно, мовайшла і йде про керівництво пресою і перш за все засади редакторської праці. Показовим уцьому плані є підручник М.М.Сікорського "Теория й практика редактирования", в якому розкриті принципи, редакторської праці. Зовсім не дослідженими поки що залиша­ються питання об'єктивності керівництва пресою й працею редактора, доцільності втручання державних органів у роботу редактора над твором тощо.

Поняття редагування (франц. Redaction. лат. Redactus – доведений, упорядкований) – це обробка, підготовка тексту до друку. Редагування – це форма і стиль вираження думки /55,54/. Відредагований текст – варіант твору, який є результатом обробки автором або редактором

Літературне редагування – це літературна обробка тексту, що готується до друку. Редакційно-видавничий процес – надання елементам тексту та іншим матеріалам авторського оригіналу підготовленого до видання, однакової форми, найзручнішої для читання видання і будь-якої іншої роботи з ним (транспорт, зберігання, накопичення в бібліотеках, швидке ознайомлення тощо) /54,14/.

Раїса Іванченко називає редактора “першим читачем” твору /1, 73/.

Після одержання від автора відповідного матеріалу можна розпочинати його редагування. Здебільшого у процесі редагування вирішуються такі основні завдання.

Перевірка фактичної вірогідності матеріалу. Складність вирішення цього завдання може істотно залежати від складності проекту. В будь-якому випадку першочергове значення мають компетентність автора й вірогідність поданого ним матеріалу. Якщо вірогідність матеріалу викликає сумніви, а компетенції редактора недостатньо, то слід залучити до роботи наукового консультанта або наукового редактора.

Установлення власника авторських прав й одержання дозволу на видання. Авторське право э одноосібним правом відтворювати матеріал у будь-якій формі або публікувати його В Україні знак охорони авторського права розміщується у вигляді символу @ у нижньому правому куті звороту титульного аркуша. Одним із завдань при редагуванні майбутнього видання є перевірка наявності прав або запит на одержання дозволу.

У доповнення до прав автора існують також авторські права видавця, які захищають використані у виданні друкарські засоби. Це означає, що дане видання, складене і подане у певному вигляді, захищене від можливості відтворення іншим видавництвом.

Застосування власного стилю. При перегляді тексту в необхідних місцях використовуються особливості стилю, прийнятого для певного виду видань.

Визначення структури. Ця операція включає визначення структурної організації тексту, виділення заголовків та характерних місць, підбір місця для ілюстрацій тощо для надання виданню належного вигляду.

 

Редагування — вид діяльності; і як будь-який вид діяль­ності, воно має складну системно-структурну організацію, складний механізм діяльності, складну систему факторів, що її зумовлюють. Принаймні, можна виділити такі основні аспекти аналізу редакторської праці: технологічний (організа­ція праці редактора на наукових засадах), діяльнісний (визна­чення структури діяльності, мотиваційно-цільової сфери праці, впливів, що зумовлюють працю, осмисленість праці),

психофізіологічний (визначення механізмів роботи, яку ви­конує людина як літературний редактор). Кожен із цих аспектів передбачає аналіз предмета редакторської діяльнос­ті. Вивчення предмета діяльності редактора — - журналістського твору — теж має різні аспекти аналізу: мовленнєвий, комунікативний, кібернетичний, соціальний, лінгвістичний, соціально-психологічний тощо /1/.

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ

Поняття про літературне редагування

Наука про літературне редагування пройшла відносно короткий шлях. Фактично XX століття було тим періодом, який дав перші дослідження у галузі літературного редагу­вання. До цього літературне редагування існувало як ремесло, праця, творчість /РІ/.

Без знань про твір не можна навчити редагувати твір, як без знань про людину не можна навчити лікувати людину. Немає науки про редагування конкретного твору, як немає науки про лікування конкретної людини. Є наука про твір узагалі, про пси­хологію авторської творчості, про мову, як є наука про будову людини, загальні закони її розвитку тощо. Але маючи відповідні знання, редактор може виправити слово у тексті, а лікар знешкодити нерв у зубі.

Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осми­сленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досяг­нення оптимального результату.

Таким чином, фахова підготовка з літературного редагу­вання і відповідна професійна діяльність передбачає існуван­ня роботи літературного редактора і науки про неї, в основі якої лежить певна теорія.

Літературне редагування (від лат. redactus – приведення в порядок) є однією з головних дисциплін навчального плану, що забезпечує необхідну підготовку фахівців за спеціальністю “Журналістика”.

Інтенсивний розвиток сучасної видавничої справи зумовлює потребу у знаннях методики аналізу і вдосконалення текстових матеріалів у зв’язку з підготовкою їх до друку. “Літературне редагування” покликане забезпечити редактора прийомами роботи з текстами різних видів і жанрів, їх тематичною і композиційною структурою, фактологічним матеріалом, мовою і стилем відповідно до чинних норм тих наук, з якими взаємодіє редагування (лінгвістика, психолінгвістика, логіка тощо).

 

Предмет “Літературне редагування”

 

Літературне редагування – це професійна діяльність, спрямована на аналіз і вдосконалення мовного твору у зв’язку з підготовкою його до друку. Основою цієї діяльності є критичний аналіз твору з метою правильної оцінки та допомога автору в удосконаленні форми і змісту матеріалу. Таким чином, літературне редагування – це своєрідний вид інтелектуального випробування рукопису, в основі якого лежить редакторський аналіз, що допомагає оцінювати рукопис, визначати причини недоліків, підказувати автору шляхи і засоби їх усунення, разом з автором удосконалювати рукопис.

Досить часто літературне редагування ототожнюють з мовною правкою твору і коректурою, хоча обидва процеси є лише складовими частинами редакторської праці. Літературне редагування – це всебічний багатоаспектний аналіз твору, проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати автор, яким був його задум, з якою метою він написав текст.

Предметом “Літературного редагування” як наукової дисципліни є редакторська праця з підготовки до друку текстового матеріалу, яка містить такі складові:

1) аналіз тематичної організації твору (визначення головної і побічних тем, робота над тематичними відхиленнями);

2) аналіз композиційної структури твору, перевірка її логічності;

3) роботу з фактологічним матеріалом, перевірку його точності і достовірності;

4) виявлення і виправлення порушень логічних зв’язків у тексті;

5) мовну правку;

6) редакційно-технічну обробку (робота із зверстаним текстом (виправлення порушень технічних правил набору і верстання).

Літературне редагування необхідно проводити в системі інших видів редакторської діяльності – технічного і художнього редагування, оскільки історично всі ці три види були нероздільними. У цій системі літературне редагування виділяється насамперед як робота над композицією матеріалу, компонентами змісту і тими первинними формами вираження змісту, поза якими він не існує. Хоча літературний редактор не займається макетуванням видань, він аналізує текст, виходячи з передбачуваного розташування його на полосі, а іноді й надає рекомендації щодо доцільності його розташування й оформлення. А відтак знання основ технічного і художнього редагування, правил верстання стає необхідною умовою ефективної роботи літературного редактора в сучасній видавничій справі.

Для опанування технологією редакторської праці редактору необхідно мати знання з суміжних до редагування дисциплін – лінгвістики, логіки, психології тощо. “Літературне редагування” узагальнює знання фахівця з даних дисциплін, формує його мовну культуру і сприяє виробленню практичних навичок роботи з конкретним текстом.

Головні завдання літературного редагування:

1) визначити особливості аналізу тексту як методу їх об’єктивної характеристики й оцінки, а також визначити шляхи удосконалення рукопису в процесі його підготовки до друку;

2) бути ознайомленим з нормативною базою редагування;

3) використовувати методику редагування, прийоми і засоби реалізації рекомендацій, сформульованих упродовж редакторського аналізу: різними видами правки (вичитування, доопрацювання, переробки, скорочення), техніку аналізу тематичної, композиційної і логічної організації тексту, роботу з фактологічним матеріалом, коректурними знаками для виправлення текстової та ілюстраційної частин тексту;

4) розкрити особливості редагування текстів різних видів і жанрів;

5) забезпечити методику редакційно-технічної обробки рукопису і коректурних відбитків, методику праці із зверстаним текстом, користуючись загальними і спеціальними нормами верстання.

Природно, що літературний редактор повинен знати:

1) визначення понять “літературне редагування”, “технічне редагування”, “художнє редагування”, їх відмінності;

2) основні норми і методи редагування;

3) сутність логічного аналізу тексту, способи виявлення і перевірки логічних зв’язків у ньому;

4) особливості різних видів композиційної структури і композиційних шаблонів;

5) особливості елементарних стилів мовлення і видів тексту, їх зв’язок із жанрами журналістських творів;

6) визначення поняття “верстання”, особливості загальних і спеціальних норм верстання;

7) основні методичні вимоги до аналізу мови і стилю твору;

8) загальну класифікацію помилок;

9) особливості різних видів правки і коректури;

10) правила застосування коректурних знаків.

Уміти

1) застосовувати на практиці набуті теоретичні знання;

2) здійснювати тематичний аналіз тексту;

3) перевіряти логічну будову тексту;

4) перевіряти точність і достовірність фактологічного матеріалу;

5) аналізувати композиційну структуру тексту;

6) здійснювати правку тексту, застосовуючи коректурні знаки;

7) користуватися прийомами видалення типових нормативно-стилістичних помилок;

8) працювати із зверстаним текстом, контролювати його основні елементи (переноси, “висячі” рядки, виділення тощо).

 

Літературне редагування як наукова дисципліна

З історії наукових поглядів на літературне редагування. Становлення і розвиток науки про літературне редагуван­ня, як і будь-якої іншої науки, — процес складний та неоднозначний. Чим складніший предмет наукового аналізу, тим більша ймовірність існування навіть протилежних на­укових інтерпретацій цього предмета.

Складність літературного редагування як предмета науко­вого аналізу полягає в тому, що й історично й онтологічно редагування є неоднозначним, багатоаспектним, багаторів­невим процесом, котрий охоплює активність людини одно­часно на різних рівнях свого існування — соціальному, психологічному, лінгвістичному, діяльнісному, кібернетич­ному, філософському тощо /РІ/.

Література:

1.Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – С. 386–390.

2.Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – С. 3–267.

3.Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 7–91, 108–126, 130–152, 361–363.

4.Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – С. 76–77, 263–297.

5.Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.

3 (С. 6–7, 21), 5 (С. 392, 422), 6 (С. 25–112), 15 (С. 7–12, 58–74), 54.

 

Норми редагування

 

Норма – цесукупність загальновизнаних правил. Нормами редагування є множинність простих і складних норм, установлених науками, з якими взаємодіє редагування (логіка, лінгвістика, психолінгвістика тощо). Загальні норми (постулати) редагування повідомлень: нова для реципієнта інформація, визначена модальність, адаптація до місця, часу і ситуації сприйняття, адаптація до тезаурусу реципієнта.

Існує розмаїття класифікацій норм: за формою (граничні значення; константи (літерні, цифрові); списки; шаблони; структури (моделі); положення); за змістом (лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, наукові, композиційні, видавничі, юридичні, політичні, поліграфічні, етичні, естетичні). Зафіксовані і незафіксовані (“видавничий фольклор”) норми. Об’єктивні і суб’єктивні норми. Види зафіксованих об’єктивних норм: настроюванні, ненастроюванні. Загальні і галузеві норми. Встановлені і невстановлені норми.

.Література: 1 (С. 45), 2 (С. 81–92).

1.Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

2. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

Видавничі норми редагування

Видавничі норми виступають як контроль форми подання різноманітних компонентів повідомлення. Види видавничих норм: норми для основного простого тексту, для основного складного тексту, для ілюстрацій, для апарату видання.

Характеристика норм для основного простого тексту - ценорми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня – це правила датування фактів, форма написання дат і періодів, позначення часу дня.

Норми редагування переліків – це рекомендоване вживання різних видів переліків і позначень їхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, що передує переліку; розділові знаки у фразі з переліком; рекомендоване вживання великої літери.

Норми редагування скорочень – види скорочень, основні вимоги до скорочень слів і словосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічних скорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальних абревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаної форми.

Норми редагування посилань – це загальні вимоги до редакційного оформлення посилань на елементи видання, особливості посилань на окремі елементи видання.

Норми редагування цитат – це загальні правила цитування; вживання лапок; абзаци при цитуванні; велика і мала літери на початку цитати; трикрапка; примітки при цитатах; розділові знаки у фразі з цитатою. Цитати “без лапок” - це тенденція сучасного стилю журналістських творів.

Редактор повинен знати норми редагування чужомовних текстів у повідомленні.

Характеристика норм для основного складного тексту – це необхідно знатинорми редагування таблиць: структуру таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул.

Характеристика норм редагування ілюстрацій – це особливості ілюстрацій як об’єкта редагування: редактору необхідно знати види, жанри і типи ілюстрацій. Розрізняють типи видань за співвідношенням кількості ілюстраційного і текстового матеріалу. Редактор повинен враховувати вимоги до подання підписів до ілюстрацій: підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій - це знати види нумерацій, форму номерів ілюстрацій, які ілюстрації можуть бути ненумеровані, як проводиться нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

Література: 1 (С. 386–390), 2 (С. 3–267), 3 (С. 7–91, 108–126, 130–152, 361–363),4 (С. 76–77, 263–297), 5 (С. 94–95).

1. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – С. 59–61.

2. Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – С. 5–21.

3. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – С. 17, 34, 59, 87, 169, 179, 299, 372.

4. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 338–343.

5. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 156–160, 240–256.