Методи літературного редагування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи літературного редагування



Метод редагування – цепослідовність процедур, що дає змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх. Різновиди методів: методи контролю, методи виправлення.

Класифікація методів контролю: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні, спеціальні.

Послідовність операцій контролю – цеумова ефективної роботи редактора.Вимоги до послідовності операцій контролю: мінімізація ступеня редагованості повідомлення, усунення можливості повторного виправлення фрагментів тексту.

Класифікація методів виправлення. Існує розмаїття класифікацій методів виправлення. Типологія виправлень з позицій варіантності означає однозначні, неоднозначні, багатозначні виправлення. Сучасна класифікація методів виправлення повідомлень така: формалізовані (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення), неформалізовані (творчі) (скорочення, опрацювання, перероблення).

Література: 1 (С. 184–207), 2 (С. 338–343), 3 (С. 103–120).

1.Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

2.Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – С. 169–175, 186–187, 209–215.

3.Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 190–198.

 

Текст – головний елемент з яким працює редактор. Крім параграфів, пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити, щоб кожен абзац розпочинав нову думку чи мікротему.
Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.
Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з трьох чи п’яти речень. Для сприйняття краще, якщо ці речення будуть різні: найкоротші – на початку і в кінці. Абзаци теж вимагають чергування залежно від розмірів. Наприклад, у виробничих документах, де звертається увага на кожну операцію чи деталь, абзаци використовуються для виділення однорідних членів чи сурядних речень в окремі мікротексти. Тут доречні абзаци з одного – двох речень.
Найзручніші для сприйняття речення з трьох, п’яти, семи і найбільше – з дев’яти слів.
Щодо словосполучень, то слід пам’ятати, що в будь-якому діловому тексті варто використовувати звичні стандартизовані форми. Це прискорює складання і сприйняття документа.

 

ГРАМАТИЧНА ФОРМА ПРИ РЕДАГУВАНННІ ТЕКСТІВ.

 

При редагуванні текстів виникають труднощі не лише в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматичної форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, коли це стосується назви осіб за професією.
Наприклад: учитель —учителька, касир —касирка, лаборант —лаборантка, лікар —лікарка, фізик —фізичка, працівник —працівниця, викладач —викладачка.
Офіційні назви посад, професій— іменники чоловічого роду, тому в текстах слід вживати саме їх. Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.
Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна; касир управління Марія Семенівна; лаборант інституту Оксана Вікторівна; науковий співробітник Ольга Семенівнва; головний прокурор Лідія 1ванівна Шевченко.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду.

Наприклад: Старший викладач Г.І. Гаєвська відповідала на наші запитання. Головний лікар Л. 1.Ткаченко наголосила на цих рядках наказу директора.
У ділових тексах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна лікар порадила тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією типу: сельчани, городяни, заводчани, дистанційними, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці міста, робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.
Досить часто в тексах замість множини зустрічається однина.
Наприклад: Полтавські фермери зібрали великий урожай цукрового буряку, соняшнику, картоплі.

Іноді в текстах іменники, що означають речовину {вода, олія, сіль, нафта, вино тощо), набувають форм множини.

Наприклад: На цьому підприємстві можна придбати сухі вина, мінеральні води, технічні мастила.
Чимало помилок у вживанні давального відмінка іменників. Так, іменники чоловічого роду мають переважно закінчення -у, хоча останнім часом надається перевага закінченню -ові, -еві: редакторові , ректорові, директорові.
Багато помилок припадає і на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні закінчуються на –а, -я (документа), інші на –у, -ю (протоколу, принципу, факту). У випадках сумніву , слід заглянути до словника.
Щодо вживання прикметників, то тут можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки в частіше вживані аналітичні форми. Наприклад: повний, більш повний, найбільш повний; вичерпний, більш вичерпний, найбільш вичерпний.

 

 

ВСТАВНІ СЛОВА І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

 

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

За своїм визначенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:
1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення автора до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.
Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, може, можливо, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, немає сумніву, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.
2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить
висловлена думка (самому авторові чи комусь іншому).
Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.
3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, кінець кінцем, мало цього та ін.
Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному паузами.

 

Література:

1. “Сучасне українське діловодство” Теренович К. А.
2. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Слов.-довід. – К.: Вища шк., 1995. –319с./

 

Окрім того, літературному редакторові замало бути лише базою даних. Він повинен уміти свої знання творчо використовувати та постійно їх оновлювати.

Літературний редактор повинен мати відчуття мови та стилю. Ця якість взагалі не піддається алгоритмізації чи автоматизації. І нарешті, літературний редактор повинен сам бути добрим комунікатором — людиною, що може донести до сприймача (у даному разі це читач) ідею чи послання. Тому, поза всякими сумнівами, праця доброго літературного редактора є творчою діяльністю принаймні наближеною до мистецтва.

 

Коректура

Коректура – це процес приведення копії повідомлення до відповідності з його оригіналом. Процеси коректури і редагування у видавничому процесі часто переплітаються і їх часто сплутують. Завдання коректора: звіряння тексту набору з текстом оригіналу; виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок, пропущених при зчитуванні і вичитуванні; видалення порушень технічних правил набору і верстки. Залежність процесу коректури від технології видавничого процесу (класичного і комп’ютерного).

Різновиди коректури: за контролем інформації: повна (контроль ідентичності основної і службової інформації) і часткова (контроль ідентичності лише основної інформації), за суб’єктом виконання: видавнича (авторська, редакторська, коректорська), типографська. Звіряння – це різновид коректури, що передбачає перевірку коректорських виправлень у звірочних аркушах. Види звіряння: порядкове, наскрізне, внутрішнє. Методи коректури: з підчитувачем, без підчитувача, паралельна коректура.

Коректурні знаки – це спеціально утворена для видавничої справи і прийнята на державному рівні множина знаків, що використовується для фіксації місця розташування помилок і завдання методу їх виправлення. Види коректурних знаків: знаки для текстової частини оригіналу, знаки для ілюстраційної частини оригіналу. Різновиди знаків для текстової частини: заміни, вставлення, видалення, переставлення, виправлення пробільних елементів, виправлення шрифтових виділень, виправлення технічного набору тексту, відміни зробленого виправлення. Різновиди знаків для ілюстраційної частини оригіналу: зміни насиченості кольору на заданий відсоток; зміни негативу на позитив і навпаки, зміни контрастності, вирівнювання нечітких контурів, видалення окремих деталей ілюстрації, повернення ілюстрації або її деталей на вказаний кут, перетворення прямого зображення на дзеркальне і навпаки, зміни розмірів ілюстрації чи її деталей, внесення змін по всій ілюстрації. Існують загальні правила застосування коректурних знаків: поле, на яке виносять коректурні знаки; виправлення при пропуску тексту, що перевищує три рядки набору; оформлення вставлень, що перевищують рядок набору; порядок розташування на полі коректурних знаків (при виносі тільки на праве поле, при виносі на обидва поля); направлення прапорця коректурного знаку; повторення однакових знаків для виправлення різних помилок; використання “віжків”; перекреслення тексту, що потребує видалення.

Література: 1 (С. 142–144), 2 (С. 64–65, 177–183, 299, 347, 372), 3 (С. 108–109), 4 (С. 326–338), 5 (С. 120–121, 264–267, 400–405), 6 (С. 160–167), 7 (С. 108–115), 8 (С. 226–230).

1.Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 368 с.

2.Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. –415 с.

3.Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. –М.:

Изд. Моск. Ун-та, 1982. –216 с.

4.Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

5..Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328 с.

6.Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 168 с.

7.Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.

8.Яцимірська М. Культура мовлення – актуальна проблема нашого часу //Українська журналістика: формування сучасного обличчя. –Л., 1993. С. 88-93.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 427; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.013 с.)