Особливості роботи редактора із зверстаним текстом.

Верстання – цеоптимальне розкладання прямокутних зображувальних елементів на прямокутній площині друкарської форми чи аркуша паперу. Види верстання: макетне (газетно-журнальні видання), безмакетне (книжково-журнальні видання). Норми верстання: загальні, для безмакетного верстання, для макетного верстання. Характеристика загальних норм верстання. Особливості норм безмакетного і макетного верстання.

Робота редактора із зверстаним текстом. Елементи тексту, що потребують особливого контролю у зверстаному тексті: переноси, виділення, “висячі” рядки, пробільні елементи. Технічні правила переносів тексту. Норми для контролю текстових виділень: види виділень, прийоми виділень, загальні вимоги до використання прийомів виділення.

.Література: 1 (С. 61, 289), 2 (С. 99–105), 3 (С. 300–308), 53.

1.Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – С. 61, 289.

2.Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – С. 99–105.

3.Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – С. 300– 308.

4.Ярема С. М. Технічне редагування. – К.: Ун-т “Україна”, 2003. – 284 с.

 

Літературний редактор і його праця

 

Редагування, як і будь-яка праця, цікава насамперед з боку її організації, тобто технологічного боку. Структура технологічного процесу редагування включає редакторський аналіз, прийняття рішення й правку.

Структура технологічного процесу визначається певною послідовністю, способом виконання тих чи інших техноло­гічних операцій, які в своїй системі становлять багатофа­зовий ієрархічно організований процес. Це значить, що тех­нологічні операції в своїй сукупності можуть становити певну техніку. Таким чином, технологічний процес може бути визначений як система технік, задіяних для досягнення пев­ної мети.

 

Редакторський аналіз

 

 

Існує два різновиди аналізу: з позицій автора і з позицій читача. Але будь-який редакторський аналіз глибоко ана­літичний. Це означає, що синтетизм читацького сприймання замінений послідовним, поступовим аналізом твору під час його читання або слухання. На відміну від звичайного читача редактор має володіти методикою аналітичного сприймання твору.

Редакторський аналіз охоплює три сфери: аналіз тема­тичної організації твору та актуальної теми; аналіз розробки теми й аналіз розкриття теми.

Особливого значення набуває розмежування аналізу роз­робки й розкриття теми. Під розробкою теми необхідно розуміти роботу автора, пов'язану зі збором та обробкою фактичного матеріалу, його розташуванням: у творі, гли­биною і спрямуванням бачить перед собою готовий текст, тобто вже певним чином розкриту тему. Розробка теми автором залишається захованою від редактора. Останній може зробити лише припущення, що (а) тема так розроблена автором, як вона і розкрита, (б) тема розкрита недостатньо, але, певно, розроблена автором належно, (в) автор зумів подати тему краще, ніж вона розроблена ним (напустив туману в очі!).

Найзручнішим для роботи редактора з автором є при­пущення (б), бо воно дає редакторові підстави для спілку­вання з автором як з компетентною людиною, якій, правда, не вдалося добре виразити словом те, що вона знає. Маючи таку психологічну установку і спілкуючись з автором, редактор, однак, завжди відчує глибину авторської орієнтації в темі, глибину її розробки.

 

 

ВИСНОВКИ

Редакторський висновок

Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редакторського висновку така: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини порушень); рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора).

Формулювання редакторського висновку є надзвичайно важливою справою, оскільки на цьому етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редак­тора, який виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встанов­люється комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора.

Мета редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретш завдання щодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу.

Під час формулювання загального й конкретних виснов­ків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів типу "мова твору - барвиста, соковита, яскрава; не­достатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лако­нічними, точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діаг­нозів, коли називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хворо­ба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позна­чали б порушення у творі та їх причини. Так, замість форму­лювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення те­матичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних тематичних від­хилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою механізмів уваги й пам'яті.

Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єди­ним документом після аналізу твору, на який може посила­тися редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

Правка твору

"Текст —живий організм, а правка —хірургічна операція на ньому. Щоб вона не перетворювала хворого в каліку, потрібно чітко дотримуватися умов,,за яких загроза шкоди неможлива або дуже мала"¹.

А.Е.Мільчин виділяє такі умови правки. Основна умова — правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити. На жаль, у засобах масової інформації ця

умова найчастіше порушується, оскільки рідко випадає змога спів­працювати з автором над його матеріалом. '

1. Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому. •. • - <

2. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору.

3. Під час правки не виходити за межі доцільного редак­торського втручання в авторський твір.

4. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби.

5. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.

¹ Міпьчин А.Е. Названа праця. С. 306.

6. Брати під сумнів свої власні правки.

7. Погоджувати усі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:

1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.

3. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.

4. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.

5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми.

7. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.

Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

 

На формування літературного редагування у ЗМК впли­вала редакторська робота українських письменників, оскільки вони часто редагували журнали й газети. На жаль, це питання у науковій літературі висвітлене недостатньо, воно може бути темами студентських наукових робіт, дисер­таційних і монографічних досліджень. Про редакторську працю українських письменників пише у своєму підручнику Р.Г.Іванченко ("Літературне редагування").

 

Досвід редакторської праці і науки про літературне реда­гування у радянський період не варто відкидати і перекрес­лювати. Власне, основні засади професіонального літератур­ного редагування були закладені в цей суперечливий для культури України час. Літературне редагування як діяльність, що має свою структуру, свій предмет аналізу,— безперечно явище позапартійне. Партійність може виявлятися лише на рівні мотиваційно-цільових установок редактора. У цьому плані літературне редагування в усі часи, в усі епохи, як і сама журналістика, партійне, тобто залежне від видавця, від того, хто утримує видання.

На цьому ми зупиняємо історію літературного редагуван­ня, бо вона вже є для нассучасністю і лежить в основі наших теоретичних і методологічних переконань, що й будуть на­лежно висвітлені у наступних розділах. На завершення роз­ділу варто лише сказати, що кінець XX століття ознамену­вався поєднанням редакційної й друкарської діяльності знову. Історія повернула "на круги своя", але на вищому технічному рівні. Якщо в період І.Федорова друкар був освіченою людиною й виконував функції редактора, видавця, то з упровадженням комп'ютерної техніки друкарські про­цеси поступово переносяться в редакцію. І редактор має виконувати функції складальника і верстальника за дис­плеєм. Поступово автоматизуються функції редактора і ви­никають автоматизовані системи редагування текстів.

 

Розглядаючи поняття літературного редагування, професор В. В. Різун зазначає: "Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осмисленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досягнення оптимального результату" [Різун В. В.].

Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу на газетній шпальті. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги всього редакційного колективу.

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 368 с.

2. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування журналістських текстів. – Львів: ПАІС, 2003. – 344 с.

3. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

4. Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

5. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 415 с.

6. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

7. Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – 688 с.

8. Мучник Б. С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов н / Д: Феникс, 1997. – 478 с.

9. Накорякова К. М. Литературное редактирование информационных заметок: Учебно-методическое пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 48 с.

10. Накорякова К. М. Литературное редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. – 189 с.

11. Накорякова К. М. Редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 216 с.

12. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – 415 с.

13. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

14. Работа над словом. Язык, стиль и литературное редактирование газеты / Под ред. А. З. Окорокова, 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1971. – 184 с.

15. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

16. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328 с.

17. Справочная книга редактора и корректора: Редакционно-техническое оформление издания. – М.: Книга, 1985. – 244 с.

18. Абрамович А. В., Лазаревич Э. А. Литературное редактирование, 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 92 с.

19. Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. праць. – Ужгород: Ужгород. нац. ун-т, 2001.

20. Былинский К. И. Язык газеты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 302 с.

21. Васильева А. Н. Газетно-публицистический стиль речи. – М.: Русский язык, 1982. – 198 с.

22. Галь Н. Слово живое и мертвое: Из опыта переводчика и редактора, 3-е изд., доп. – М.: Книга, 1976. – 208 с.

23. Гаранина Н. С. Работа редактора над фактическим материалом: Учебно-методическое пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 63 с.

24. Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 168 с.

25. Западов А. В. От рукописи к печатной странице, 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Советский писатель, 1982. – 302 с.

26. Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту. – К.: УМК ВО, 1989. – 160 с.

27. Зильберт Б. А. Тексты массовой информации. – Саратов, 1991. – 80 с.

28. Іванченко Р. Г. Адекватність розуміння і ясність тексту. – К.: Т-во “Знання” України, 1991. – 48 с.

29. Кириченко І. Кітч як зображальний засіб журналістики (за матеріалами львівської газети “Ратуша”) // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 93–97.

30. М’яснянкіна Л. Структурно-семантичні типи порівнянь у мові газети // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 80–85.

31. Мильчин А. Э. Культура издания, или Как не надо и как надо делать книги. – М.: Логос, 2002. – 224 с.

32. Мучник Б. С. Человек и текст. – М.: Книга, 1985. – 252 с.

33. Накорякова К. М. Методика редакторской оценки текста. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 27 с.

34. Особливості мови і стилю засобів масової інформації. – К.: Вища школа, 1983. – 152 с.

35. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

36. Пронина Е. Е. “Живой текст”: четыре стилевых признака Net-мышления // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 2001. – № 6. – С. 74–80.

37. Пэн Д. Б. Слово и тема в газете. – Ростов н / Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1991. – 109 с.

38. Рисс О. Д. Что нужно знать о корректуре. – М.: Книга, 1973. – 72 с.

39. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: Київ. ун-т, 1998. – 336 с.

40. Розенталь Д. Э. Справочник по правописанию и литературной правке, 2-е изд., испр. – М.: Рольф: Айрис-пресс, 1999. – 368 с.

41. Свинцов В. И. Логические основы редактирования текста. – М.: Книга, 1972. – 272 с.

42. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста, 2-е изд., перераб. – М.: Книга, 1979. – 272 с.

43. Солганик Г. Я. Лексика газеты. – М.: Высшая школа, 1981. – 112 с.

44. Солганик Г. Я. Стилистика текста. – М.: Флинта: Наука, 1997. – 256 с.

45. Стецула І. Стилістична багатовимірність як визначальна прагмалінгвістична тенденція сучасного політичного дискурсу (на матеріалі мови преси) // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 85–88.

46. Стилистика газетных жанров. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 230 с.

47. Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.

48. Терехова В. С. Литературное редактирование. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. – 272 с.

49. Терехова В. С. Специальная лексика в языке газеты. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. – 136 с.

50. Українська мова і сучасність: Зб. наук. праць. – К.: НМК ВО, 1991. – 156 с.

51. Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – Львов: Вища школа, 1978. – 193 с.

52. Язык и стиль СМИ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 256 с.

53. Ярема С. М. Технічне редагування. – К.: Ун-т “Україна”, 2003. – 284 с.

54. Яцимірська М. Культура мовлення – актуальна проблема нашого часу // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 88–93.

55. УСЭС, т.3. К.-1989. УРЕ.