Редагування передбачає насамперед досконале знання української мови її стилів.

КУРСОВА РОБОТА

з предмету:

 

„ Редагування газетно-журнальних вид ань”

 

на тему:

 

„ЗМІСТ ПОНЯТЬ „РЕДАГУВАННЯ”,

„ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ”

 

 

Виконала:

студентка ІІІ курсу

група ЗВС-42

Микитенко Ф.-К.М.

 

Перевірив:

Викладач:

Губарець В.В.

 

 

Київ. 2007.

Зміст

 

 

ВСТУП 3

 

1. Роль мови у суспільному житті. 3

2. Стильові різновиди української мови. 4

 

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ПОНЯТЬ РЕДАГУВАННЯ. РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ 6

 

РОЗДІЛ ІІ. ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ 8

 

ВИСНОВКИ 25

 

ЛІТЕРАТУРА 28

 

 

 

 

ВСТУП

Поняття редагування, літературне редагування входять в коло питань редакторської професії /І.Р,2/. Останнім часом посилився інтерес не лише до друкованого слова, до професії літератора, журналіста, редактора, але й сама літературна робота набула суспільної значимості. Праця літератора, журналіста, а особливо політичного журналіста стала частиною загальнодержавної справи. Варто згадати, як після гострої політичної статті можливе аж занадто сильне загострення відносин на політичному Олімпі, в яке, часом, бувають втягнуті великі маси населення держави.

Як і кожна професія, професія редактора має свої виробничі секрети. Має свої усталені прийоми і методику виконання роботи.

Запит на професію редактора, літературного редактора в сучасній Україні доволі широкий. Варто лише відкрити сторінку Інтернету в вікні “Редагування”, “Літературне редагування” і можна побачити довгий список запитів і пропозицій по даній професії. Займатися редагуванням сьогодні можна працюючи вдома. Виховуючи дитину, можна займатися і коректурою і редагуванням. Коректорська праця – виправлення синтаксичних і орфографічних помилок. Редагування – це вже значно складніше: воно буває технічне, літературне, наукове. Часом треба скорочувати текст, знаходити логічні помилки, рецензувати. На сьогодні чимало таких пропозицій, бо правити текст необхідно і в Інтернеті. Тут умови ідеальні для молодої, заклопотаної домашніми справами матусі, але така робота вимагає вродженої або набутої грамотності, навичок правки, уважності та охайності і, як правило, вищої філологічної освіти. Але в цьому випадку роботу краще шукати у видавництвах чи на біржах праці.

 

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ПОНЯТЬ РЕДАГУВАННЯ. РЕДАНУВАННЯ ТЕКСТУ.

Протягом усього періоду радянських часів розглядалися питання преси, ке­рівництва пресою. В наші часи – актуальними стали питання свободи слова. Безперечно, мовайшла і йде про керівництво пресою і перш за все засади редакторської праці. Показовим уцьому плані є підручник М.М.Сікорського "Теория й практика редактирования", в якому розкриті принципи, редакторської праці. Зовсім не дослідженими поки що залиша­ються питання об'єктивності керівництва пресою й працею редактора, доцільності втручання державних органів у роботу редактора над твором тощо.

Поняття редагування (франц. Redaction. лат. Redactus – доведений, упорядкований) – це обробка, підготовка тексту до друку. Редагування – це форма і стиль вираження думки /55,54/. Відредагований текст – варіант твору, який є результатом обробки автором або редактором

Літературне редагування – це літературна обробка тексту, що готується до друку. Редакційно-видавничий процес – надання елементам тексту та іншим матеріалам авторського оригіналу підготовленого до видання, однакової форми, найзручнішої для читання видання і будь-якої іншої роботи з ним (транспорт, зберігання, накопичення в бібліотеках, швидке ознайомлення тощо) /54,14/.

Раїса Іванченко називає редактора “першим читачем” твору /1, 73/.

Після одержання від автора відповідного матеріалу можна розпочинати його редагування. Здебільшого у процесі редагування вирішуються такі основні завдання.

Перевірка фактичної вірогідності матеріалу. Складність вирішення цього завдання може істотно залежати від складності проекту. В будь-якому випадку першочергове значення мають компетентність автора й вірогідність поданого ним матеріалу. Якщо вірогідність матеріалу викликає сумніви, а компетенції редактора недостатньо, то слід залучити до роботи наукового консультанта або наукового редактора.

Установлення власника авторських прав й одержання дозволу на видання. Авторське право э одноосібним правом відтворювати матеріал у будь-якій формі або публікувати його В Україні знак охорони авторського права розміщується у вигляді символу @ у нижньому правому куті звороту титульного аркуша. Одним із завдань при редагуванні майбутнього видання є перевірка наявності прав або запит на одержання дозволу.

У доповнення до прав автора існують також авторські права видавця, які захищають використані у виданні друкарські засоби. Це означає, що дане видання, складене і подане у певному вигляді, захищене від можливості відтворення іншим видавництвом.

Застосування власного стилю. При перегляді тексту в необхідних місцях використовуються особливості стилю, прийнятого для певного виду видань.

Визначення структури. Ця операція включає визначення структурної організації тексту, виділення заголовків та характерних місць, підбір місця для ілюстрацій тощо для надання виданню належного вигляду.

 

Редагування — вид діяльності; і як будь-який вид діяль­ності, воно має складну системно-структурну організацію, складний механізм діяльності, складну систему факторів, що її зумовлюють. Принаймні, можна виділити такі основні аспекти аналізу редакторської праці: технологічний (організа­ція праці редактора на наукових засадах), діяльнісний (визна­чення структури діяльності, мотиваційно-цільової сфери праці, впливів, що зумовлюють працю, осмисленість праці),

психофізіологічний (визначення механізмів роботи, яку ви­конує людина як літературний редактор). Кожен із цих аспектів передбачає аналіз предмета редакторської діяльнос­ті. Вивчення предмета діяльності редактора — - журналістського твору — теж має різні аспекти аналізу: мовленнєвий, комунікативний, кібернетичний, соціальний, лінгвістичний, соціально-психологічний тощо /1/.

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ

Поняття про літературне редагування

Наука про літературне редагування пройшла відносно короткий шлях. Фактично XX століття було тим періодом, який дав перші дослідження у галузі літературного редагу­вання. До цього літературне редагування існувало як ремесло, праця, творчість /РІ/.

Без знань про твір не можна навчити редагувати твір, як без знань про людину не можна навчити лікувати людину. Немає науки про редагування конкретного твору, як немає науки про лікування конкретної людини. Є наука про твір узагалі, про пси­хологію авторської творчості, про мову, як є наука про будову людини, загальні закони її розвитку тощо. Але маючи відповідні знання, редактор може виправити слово у тексті, а лікар знешкодити нерв у зубі.

Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осми­сленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досяг­нення оптимального результату.

Таким чином, фахова підготовка з літературного редагу­вання і відповідна професійна діяльність передбачає існуван­ня роботи літературного редактора і науки про неї, в основі якої лежить певна теорія.

Літературне редагування (від лат. redactus – приведення в порядок) є однією з головних дисциплін навчального плану, що забезпечує необхідну підготовку фахівців за спеціальністю “Журналістика”.

Інтенсивний розвиток сучасної видавничої справи зумовлює потребу у знаннях методики аналізу і вдосконалення текстових матеріалів у зв’язку з підготовкою їх до друку. “Літературне редагування” покликане забезпечити редактора прийомами роботи з текстами різних видів і жанрів, їх тематичною і композиційною структурою, фактологічним матеріалом, мовою і стилем відповідно до чинних норм тих наук, з якими взаємодіє редагування (лінгвістика, психолінгвістика, логіка тощо).

 

Предмет “Літературне редагування”

 

Літературне редагування – це професійна діяльність, спрямована на аналіз і вдосконалення мовного твору у зв’язку з підготовкою його до друку. Основою цієї діяльності є критичний аналіз твору з метою правильної оцінки та допомога автору в удосконаленні форми і змісту матеріалу. Таким чином, літературне редагування – це своєрідний вид інтелектуального випробування рукопису, в основі якого лежить редакторський аналіз, що допомагає оцінювати рукопис, визначати причини недоліків, підказувати автору шляхи і засоби їх усунення, разом з автором удосконалювати рукопис.

Досить часто літературне редагування ототожнюють з мовною правкою твору і коректурою, хоча обидва процеси є лише складовими частинами редакторської праці. Літературне редагування – це всебічний багатоаспектний аналіз твору, проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати автор, яким був його задум, з якою метою він написав текст.

Предметом “Літературного редагування” як наукової дисципліни є редакторська праця з підготовки до друку текстового матеріалу, яка містить такі складові:

1) аналіз тематичної організації твору (визначення головної і побічних тем, робота над тематичними відхиленнями);

2) аналіз композиційної структури твору, перевірка її логічності;

3) роботу з фактологічним матеріалом, перевірку його точності і достовірності;

4) виявлення і виправлення порушень логічних зв’язків у тексті;

5) мовну правку;

6) редакційно-технічну обробку (робота із зверстаним текстом (виправлення порушень технічних правил набору і верстання).

Літературне редагування необхідно проводити в системі інших видів редакторської діяльності – технічного і художнього редагування, оскільки історично всі ці три види були нероздільними. У цій системі літературне редагування виділяється насамперед як робота над композицією матеріалу, компонентами змісту і тими первинними формами вираження змісту, поза якими він не існує. Хоча літературний редактор не займається макетуванням видань, він аналізує текст, виходячи з передбачуваного розташування його на полосі, а іноді й надає рекомендації щодо доцільності його розташування й оформлення. А відтак знання основ технічного і художнього редагування, правил верстання стає необхідною умовою ефективної роботи літературного редактора в сучасній видавничій справі.

Для опанування технологією редакторської праці редактору необхідно мати знання з суміжних до редагування дисциплін – лінгвістики, логіки, психології тощо. “Літературне редагування” узагальнює знання фахівця з даних дисциплін, формує його мовну культуру і сприяє виробленню практичних навичок роботи з конкретним текстом.

Головні завдання літературного редагування:

1) визначити особливості аналізу тексту як методу їх об’єктивної характеристики й оцінки, а також визначити шляхи удосконалення рукопису в процесі його підготовки до друку;

2) бути ознайомленим з нормативною базою редагування;

3) використовувати методику редагування, прийоми і засоби реалізації рекомендацій, сформульованих упродовж редакторського аналізу: різними видами правки (вичитування, доопрацювання, переробки, скорочення), техніку аналізу тематичної, композиційної і логічної організації тексту, роботу з фактологічним матеріалом, коректурними знаками для виправлення текстової та ілюстраційної частин тексту;

4) розкрити особливості редагування текстів різних видів і жанрів;

5) забезпечити методику редакційно-технічної обробки рукопису і коректурних відбитків, методику праці із зверстаним текстом, користуючись загальними і спеціальними нормами верстання.

Природно, що літературний редактор повинен знати:

1) визначення понять “літературне редагування”, “технічне редагування”, “художнє редагування”, їх відмінності;

2) основні норми і методи редагування;

3) сутність логічного аналізу тексту, способи виявлення і перевірки логічних зв’язків у ньому;

4) особливості різних видів композиційної структури і композиційних шаблонів;

5) особливості елементарних стилів мовлення і видів тексту, їх зв’язок із жанрами журналістських творів;

6) визначення поняття “верстання”, особливості загальних і спеціальних норм верстання;

7) основні методичні вимоги до аналізу мови і стилю твору;

8) загальну класифікацію помилок;

9) особливості різних видів правки і коректури;

10) правила застосування коректурних знаків.

Уміти

1) застосовувати на практиці набуті теоретичні знання;

2) здійснювати тематичний аналіз тексту;

3) перевіряти логічну будову тексту;

4) перевіряти точність і достовірність фактологічного матеріалу;

5) аналізувати композиційну структуру тексту;

6) здійснювати правку тексту, застосовуючи коректурні знаки;

7) користуватися прийомами видалення типових нормативно-стилістичних помилок;

8) працювати із зверстаним текстом, контролювати його основні елементи (переноси, “висячі” рядки, виділення тощо).

 

Літературне редагування як наукова дисципліна

З історії наукових поглядів на літературне редагування. Становлення і розвиток науки про літературне редагуван­ня, як і будь-якої іншої науки, — процес складний та неоднозначний. Чим складніший предмет наукового аналізу, тим більша ймовірність існування навіть протилежних на­укових інтерпретацій цього предмета.

Складність літературного редагування як предмета науко­вого аналізу полягає в тому, що й історично й онтологічно редагування є неоднозначним, багатоаспектним, багаторів­невим процесом, котрий охоплює активність людини одно­часно на різних рівнях свого існування — соціальному, психологічному, лінгвістичному, діяльнісному, кібернетич­ному, філософському тощо /РІ/.

Література:

1.Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – С. 386–390.

2.Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – С. 3–267.

3.Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 7–91, 108–126, 130–152, 361–363.

4.Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – С. 76–77, 263–297.

5.Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.

3 (С. 6–7, 21), 5 (С. 392, 422), 6 (С. 25–112), 15 (С. 7–12, 58–74), 54.

 

Норми редагування

 

Норма – цесукупність загальновизнаних правил. Нормами редагування є множинність простих і складних норм, установлених науками, з якими взаємодіє редагування (логіка, лінгвістика, психолінгвістика тощо). Загальні норми (постулати) редагування повідомлень: нова для реципієнта інформація, визначена модальність, адаптація до місця, часу і ситуації сприйняття, адаптація до тезаурусу реципієнта.

Існує розмаїття класифікацій норм: за формою (граничні значення; константи (літерні, цифрові); списки; шаблони; структури (моделі); положення); за змістом (лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, наукові, композиційні, видавничі, юридичні, політичні, поліграфічні, етичні, естетичні). Зафіксовані і незафіксовані (“видавничий фольклор”) норми. Об’єктивні і суб’єктивні норми. Види зафіксованих об’єктивних норм: настроюванні, ненастроюванні. Загальні і галузеві норми. Встановлені і невстановлені норми.

.Література: 1 (С. 45), 2 (С. 81–92).

1.Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

2. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

Видавничі норми редагування

Видавничі норми виступають як контроль форми подання різноманітних компонентів повідомлення. Види видавничих норм: норми для основного простого тексту, для основного складного тексту, для ілюстрацій, для апарату видання.

Характеристика норм для основного простого тексту - ценорми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня – це правила датування фактів, форма написання дат і періодів, позначення часу дня.

Норми редагування переліків – це рекомендоване вживання різних видів переліків і позначень їхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, що передує переліку; розділові знаки у фразі з переліком; рекомендоване вживання великої літери.

Норми редагування скорочень – види скорочень, основні вимоги до скорочень слів і словосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічних скорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальних абревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаної форми.

Норми редагування посилань – це загальні вимоги до редакційного оформлення посилань на елементи видання, особливості посилань на окремі елементи видання.

Норми редагування цитат – це загальні правила цитування; вживання лапок; абзаци при цитуванні; велика і мала літери на початку цитати; трикрапка; примітки при цитатах; розділові знаки у фразі з цитатою. Цитати “без лапок” - це тенденція сучасного стилю журналістських творів.

Редактор повинен знати норми редагування чужомовних текстів у повідомленні.

Характеристика норм для основного складного тексту – це необхідно знатинорми редагування таблиць: структуру таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул.

Характеристика норм редагування ілюстрацій – це особливості ілюстрацій як об’єкта редагування: редактору необхідно знати види, жанри і типи ілюстрацій. Розрізняють типи видань за співвідношенням кількості ілюстраційного і текстового матеріалу. Редактор повинен враховувати вимоги до подання підписів до ілюстрацій: підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій - це знати види нумерацій, форму номерів ілюстрацій, які ілюстрації можуть бути ненумеровані, як проводиться нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

Література: 1 (С. 386–390), 2 (С. 3–267), 3 (С. 7–91, 108–126, 130–152, 361–363),4 (С. 76–77, 263–297), 5 (С. 94–95).

1. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – С. 59–61.

2. Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – С. 5–21.

3. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – С. 17, 34, 59, 87, 169, 179, 299, 372.

4. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 338–343.

5. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 156–160, 240–256.

Коректура

Коректура – це процес приведення копії повідомлення до відповідності з його оригіналом. Процеси коректури і редагування у видавничому процесі часто переплітаються і їх часто сплутують. Завдання коректора: звіряння тексту набору з текстом оригіналу; виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок, пропущених при зчитуванні і вичитуванні; видалення порушень технічних правил набору і верстки. Залежність процесу коректури від технології видавничого процесу (класичного і комп’ютерного).

Різновиди коректури: за контролем інформації: повна (контроль ідентичності основної і службової інформації) і часткова (контроль ідентичності лише основної інформації), за суб’єктом виконання: видавнича (авторська, редакторська, коректорська), типографська. Звіряння – це різновид коректури, що передбачає перевірку коректорських виправлень у звірочних аркушах. Види звіряння: порядкове, наскрізне, внутрішнє. Методи коректури: з підчитувачем, без підчитувача, паралельна коректура.

Коректурні знаки – це спеціально утворена для видавничої справи і прийнята на державному рівні множина знаків, що використовується для фіксації місця розташування помилок і завдання методу їх виправлення. Види коректурних знаків: знаки для текстової частини оригіналу, знаки для ілюстраційної частини оригіналу. Різновиди знаків для текстової частини: заміни, вставлення, видалення, переставлення, виправлення пробільних елементів, виправлення шрифтових виділень, виправлення технічного набору тексту, відміни зробленого виправлення. Різновиди знаків для ілюстраційної частини оригіналу: зміни насиченості кольору на заданий відсоток; зміни негативу на позитив і навпаки, зміни контрастності, вирівнювання нечітких контурів, видалення окремих деталей ілюстрації, повернення ілюстрації або її деталей на вказаний кут, перетворення прямого зображення на дзеркальне і навпаки, зміни розмірів ілюстрації чи її деталей, внесення змін по всій ілюстрації. Існують з агальні правила застосування коректурних знаків: поле, на яке виносять коректурні знаки; виправлення при пропуску тексту, що перевищує три рядки набору; оформлення вставлень, що перевищують рядок набору; порядок розташування на полі коректурних знаків (при виносі тільки на праве поле, при виносі на обидва поля); направлення прапорця коректурного знаку; повторення однакових знаків для виправлення різних помилок; використання “віжків”; перекреслення тексту, що потребує видалення.

Література: 1 (С. 142–144), 2 (С. 64–65, 177–183, 299, 347, 372), 3 (С. 108–109), 4 (С. 326–338), 5 (С. 120–121, 264–267, 400–405), 6 (С. 160–167), 7 (С. 108–115), 8 (С. 226–230).

1.Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 368 с.

2.Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. –415 с.

3.Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. –М.:

Изд. Моск. Ун-та, 1982. –216 с.

4.Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

5..Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328 с.

6.Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 168 с.

7.Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.

8.Яцимірська М. Культура мовлення – актуальна проблема нашого часу //Українська журналістика: формування сучасного обличчя. –Л., 1993. С. 88-93.

 

 

Логічні засади редагування

 

Сутність логічного аналізу тексту. Вимоги логіки щодо побудови тексту: точність, визначеність, обґрунтованість, несуперечливість. Операціями логічного аналізу тексту є: уявний поділ тексту на частини, дослідження зв’язків між ними. Логічний аналіз тексту завжди має певну складність.

Основні закони правильного мислення – це закони: тотожності, виключеного третього, суперечності, достатньої підстави Характеристики закону суперечності: контактно-виразні, контактно-імпліцитні, дистантно-виразні, дистантно-імпліцитні.

Завдання редактора в оцінці твору з логічного погляду: усвідомлення логічних зв’язків у тексті, перевірка правильності логічних зв’язків. Прийоми виявлення логічних зв’язків: виокремлення слів або розділових знаків, що передають характер логічних зв’язків; зіставлення суджень чи понять, логічний зв’язок між якими вербально або пунктуаційно не виражено. Прийоми перевірки правильності логічних зв’язків: чітке виокремлення суджень і згортання їх до простіших; відновлення пропущених ланок; зіставлення логічно пов’язаних ланок; зіставлення суджень про один предмет упродовж одного твору; зіставлення логічно однорідних членів з узагальнюваним словом і між собою; зіставлення конкретизувальних фактів з узагальнюваним положенням; зіставлення частин у визначеннях; зіставлення підстави і наслідку; зіставлення тези і аргументації.

Література: 1 (С. 36–38), 2 (С. 21–28), 3 (С. 120–125, 219–255), 42.

1.Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

2.Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

3.Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

4.Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста, 2-е изд., перераб. – М.: Книга, 1979. – 272 с.

 

ВИСНОВКИ

Редакторський висновок

Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редакторського висновку така: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини порушень); рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора).

Формулювання редакторського висновку є надзвичайно важливою справою, оскільки на цьому етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редак­тора, який виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встанов­люється комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора.

Мета редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретш завдання щодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу.

Під час формулювання загального й конкретних виснов­ків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів типу "мова твору - барвиста, соковита, яскрава; не­достатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лако­нічними, точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діаг­нозів, коли називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хворо­ба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позна­чали б порушення у творі та їх причини. Так, замість форму­лювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення те­матичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних тематичних від­хилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою механізмів уваги й пам'яті.

Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єди­ним документом після аналізу твору, на який може посила­тися редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

Правка твору

"Текст —живий організм, а правка —хірургічна операція на ньому. Щоб вона не перетворювала хворого в каліку, потрібно чітко дотримуватися умов,,за яких загроза шкоди неможлива або дуже мала"¹.

А.Е.Мільчин виділяє такі умови правки. Основна умова — правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити. На жаль, у засобах масової інформації ця

умова найчастіше порушується, оскільки рідко випадає змога спів­працювати з автором над його матеріалом. '

1. Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому. •. • - <

2. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору.

3. Під час правки не виходити за межі доцільного редак­торського втручання в авторський твір.

4. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби.

5. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.

¹ Міпьчин А.Е. Названа праця. С. 306.

6. Брати під сумнів свої власні правки.

7. Погоджувати усі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:

1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.

3. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.

4. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.

5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми.

7. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.

Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

 

На формування літературного редагування у ЗМК впли­вала редакторська робота українських письменників, оскільки вони часто редагували журнали й газети. На жаль, це питання у науковій літературі висвітлене недостатньо, воно може бути темами студентських наукових робіт, дисер­таційних і монографічних досліджень. Про редакторську працю українських письменників пише у своєму підручнику Р.Г.Іванченко ("Літературне редагування").

 

Досвід редакторської праці і науки про літературне реда­гування у радянський період не варто відкидати і перекрес­лювати. Власне, основні засади професіонального літератур­ного редагування були закладені в цей суперечливий для культури України час. Літературне редагування як діяльність, що має свою структуру, свій предмет аналізу,— безперечно явище позапартійне. Партійність може виявлятися лише на рівні мотиваційно-цільових установок редактора. У цьому плані літературне редагування в усі часи, в усі епохи, як і сама журналістика, партійне, тобто залежне від видавця, від того, хто утримує видання.

На цьому ми зупиняємо історію літературного редагуван­ня, бо вона вже є для нассучасністю і лежить в основі наших теоретичних і методологічних переконань, що й будуть на­лежно висвітлені у наступних розділах. На завершення роз­ділу варто лише сказати, що кінець XX століття ознамену­вався поєднанням редакційної й друкарської діяльності знову. Історія повернула "на круги своя", але на вищому технічному рівні. Якщо в період І.Федорова друкар був освіченою людиною й виконував функції редактора, видавця, то з упровадженням комп'ютерної техніки друкарські про­цеси поступово переносяться в редакцію. І редактор має виконувати функції складальника і верстальника за дис­плеєм. Поступово автоматизуються функції редактора і ви­никають автоматизовані системи редагування текстів.

 

Розглядаючи поняття літературного редагування, професор В. В. Різун зазначає: "Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осмисленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досягнення оптимального результату" [Різун В. В.].

Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу на газетній шпальті. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги всього редакційного колективу.

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 368 с.

2. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування журналістських текстів. – Львів: ПАІС, 2003. – 344 с.

3. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

4. Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

5. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 415 с.

6. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

7. Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – 688 с.

8. Мучник Б. С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов н / Д: Феникс, 1997. – 478 с.

9. Накорякова К. М. Литературное редактирование информационных заметок: Учебно-методическое пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 48 с.

10. Накорякова К. М. Литературное редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. – 189 с.

11. Накорякова К. М. Редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 216 с.

12. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – 415 с.

13. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – 416 с.

14. Работа над словом. Язык, стиль и литературное редактирование газеты / Под ред. А. З. Окорокова, 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1971. – 184 с.

15. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

16. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328 с.

17. Справочная книга редактора и корректора: Редакционно-техническое оформление издания. – М.: Книга, 1985. – 244 с.

18. Абрамович А. В., Лазаревич Э. А. Литературное редактирование, 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 92 с.

19. Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. праць. – Ужгород: Ужгород. нац. ун-т, 2001.

20. Былинский К. И. Язык газеты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 302 с.

21. Васильева А. Н. Газетно-публицистический стиль речи. – М.: Русский язык, 1982. – 198 с.

22. Галь Н. Слово живое и мертвое: Из опыта переводчика и редактора, 3-е изд., доп. – М.: Книга, 1976. – 208 с.

23. Гаранина Н. С. Работа редактора над фактическим материалом: Учебно-методическое пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 63 с.

24. Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 168 с.

25. Западов А. В. От рукописи к печатной странице, 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Советский писатель, 1982. – 302 с.

26. Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту. – К.: УМК ВО, 1989. – 160 с.

27. Зильберт Б. А. Тексты массовой информации. – Саратов, 1991. – 80 с.

28. Іванченко Р. Г. Адекватність розуміння і ясність тексту. – К.: Т-во “Знання” України, 1991. – 48 с.

29. Кириченко І. Кітч як зображальний засіб журналістики (за матеріалами львівської газети “Ратуша”) // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 93–97.

30. М’яснянкіна Л. Структурно-семантичні типи порівнянь у мові газети // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 80–85.

31. Мильчин А. Э. Культура издания, или Как не надо и как надо делать книги. – М.: Логос, 2002. – 224 с.

32. Мучник Б. С. Человек и текст. – М.: Книга, 1985. – 252 с.

33. Накорякова К. М. Методика редакторской оценки текста. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 27 с.

34. Особливості мови і стилю засобів масової інформації. – К.: Вища школа, 1983. – 152 с.

35. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

36. Пронина Е. Е. “Живой текст”: четыре стилевых признака Net-мышления // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 2001. – № 6. – С. 74–80.

37. Пэн Д. Б. Слово и тема в газете. – Ростов н / Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1991. – 109 с.

38. Рисс О. Д. Что нужно знать о корректуре. – М.: Книга, 1973. – 72 с.

39. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: Київ. ун-т, 1998. – 336 с.

40. Розенталь Д. Э. Справочник по пр