Основні структурні розділи філософського знання.

Філософська онтологія, або вчення, про буття розглядає питання про існуючий. Головне питання онтології: що існує достовірно, а існування чого являється ілюзією. Онтологія прагне створити певну картину світу, яка не лише дозволяла б скласти уявлення про світ в цілому, але і виявила б його приховану суть, його глибинні причини.

Видимий світ, що відчувається нами, непостійний, рухливий, текучий, мінливий. Він безперервно дробиться і розсипається на нескінченну безліч окремих частин, предметів, елементів. Що ж в нім є стійким, надійним, абсолютним? Древні мислителі дійшли висновку, що достовірно існуючою є особлива, надчуттєва реальність. Вона доступна розуму, але не органам чуття.

Гносеологія, або вчення, про пізнання розглядає особливості процесу пізнання людиною зовнішнього світу. Вона відповідає на питання: Як людина пізнає навколишній світ? Які етапи або східці пізнання? Що таке істина в пізнанні? На яких шляхах вона досяжна? та ін.

Етика - вчення про моральність. Спочатку значенням слова этос було спільне житло і правила, породжені спільним гуртожитком, норми об'єднують суспільство, подолання індивідуалізму і агресивності. Головна тема роздумів етичної теорії - добро і зло. Вона осмислює питання про природу зла, про свободу волі людини, про доброчесності і вади, про щастя, справедливість, громадському благу.

Естетика -філософська дисципліна, основним предметом вивчення якої є естетичне і його дійсність, його закони і норми, його форми і типи прекрасне, піднесене та ін., його відношення до природи і мистецтва, його походження і роль в художній творчості і насолоді; філософське вчення про суть і форми прекрасного в художній творчості, в природі і в житті, про мистецтво як особливий вид громадської ідеології.

Логіка - наука про форми, методи і законах інтеллектуальної пізнавальної діяльності, що формалізуються за допомогою логічної мови. Логіка як наука вивчає способи досягнення істини в процесі пізнання опосередкованим шляхом, не з чуттєвого досвіду, а зі знань, отриманих раніше, тому її також можна визначити як науку про способи отримання вивідного знання.

Соціальна філософія - розділ філософського знання, що вивчає найбільш загальні характеристики громадського життя. Передумовою соціальної філософії є визнання того факту, що суспільство є особлива освіта, відмінна від природи. Отже, громадське життя підкоряється власним закономірностям, що відрізняються від закономірностей природи.

Історія філософії - розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. У його рамки включені як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їх поглядів у рамках філософських шкіл. Термін історія філософії застосовується також як процес розвитку філософської думки, що означає, в цілому, відповідно до певних тимчасових періодів і існуючих в них філософських тенденцій.

Аксіоло́гія - теорія цінностей, розділ філософії.

Аксіологія вивчає питання, пов'язані з природою цінностей, їх місці в реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками і структурою особи. Уперше питання про цінності було поставлене Сократом, центральним пунктом своєї філософії, що зробив його, і сформульований їм у вигляді питання про те, що є благо.

Філософія науки - розділ філософії, що вивчає поняття, межі і методологію науки. Також існують більше спеціальні розділи філософії науки, наприклад філософія математики, філософія фізики, філософія хімії, філософія біології.

Філософія історії - вивчає питання, пов'язані з сенсом і метою громадської історії, з її рушійними причинами. Куди йде історія і чому вона взагалі осуществима? - таке головне питання філософії історії.

Філософська антропологія - розділ філософського знання, спеціально зайнятий осмисленням людини. Антропологію як філософську дисципліну слід відрізняти від антропології як приватної, передусім культурологічної, науки.

Філософія культури, культурфілософия - розділ філософії, що досліджує суть і значення культури. Філософія культури слід відрізняти як від філософії історії, бо процес культурної творчості людства у своїх ритмах не співпадає з фазами історичної еволюції, так і від соціології культури, яка розглядає культуру з точки зору її функціонування в цій системі громадських стосунків.

Філософія культури у вузькому сенсі - як філософське осмислення різних стадій еволюції людської культури. Центр тяжіння зосереджується тепер на протиставленні культури як органічній цілісності - цивілізації як прояву механічного і утилітарного відношення до життя.

Филосо́фия пра́ва (чи правова́я филосо́фия) - розділ філософії і юриспруденції, який займається дослідженням сенсу права, його суті і поняття, його підстав і місця у світі, його цінності і значущості, його ролі в житті людини, суспільства і держави, в долях народів і людства.

 

Тема 2: Філософія Стародавнього Сходу (Індія, Китай). Антична філософія.

План

1. Назвіть особливості виникнення та існування двох історичних типів філософської культури: східної та західної парадигм.

2. Складіть схему основних етапів розвитку античної філософії, визначивши при цьому, до яких філософських шкіл належить найбільш відомі філософи Давньої Греції та Риму.

 

1) Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі карб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовлена відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо європейська філософська думка в своїй основі все ж таки єдина (побудована на спільному корені — давньогрецькій філософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва.

Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією.

Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов´язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології.

Європейська філософська традиція тісно пов´язана з наукою. На Сході такого зв´язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.

Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб´єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом.

Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.

Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націленою на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв´язок: філософія — наука — техніка. Остання і є практичним втіленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння світом.

Індійську і китайську культури (особливо індійську) вважають інтравертними — спрямованими на оволодіння внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, практики морального самовдосконалення тощо.

Ці особливості філософських традицій можна пояснювати специфікою духу, психології народів Європи й Азії, але тоді постає запитання: чим зумовлена ця специфіка? Найприйнятнішим є соціально-економічне пояснення цих відмінностей.

Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмінність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідненість мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлення людини, що виявилися у східній та західній філософіях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та китайська культури практично не контактували, що філософія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу.

Єдність різних філософських традицій, яка дає підстави вважати їх саме філософіями, виявляється в тому, що всі вони тяжіють до раціонального (заснованого на розумі) пояснення світоглядних проблем. І структура порушуваних проблем (онтологічна, гносеологічна, етична, соціальна), практично однакова.