Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Система виховання лицаря-козака

Поиск

Наприкінці ХУст. - початку XVI ст. в країні виникло і сфо­рмувалося козацтво як форма протесту українського народу про­ти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблен­ня, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - коза­цьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершин­ному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях україн­ців синівську вірність рідній землі. Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною ме­тою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті об­раз козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні іс­нували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, брат­ськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, слугувала зраз­ком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отама­ни залишали свої сім'1!' десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Трапляло­ся, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташо­ваної на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відді­лів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і ди­яконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької стар­шини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного ви­ховання людини, оскільки одночасно з загальноосвітніми пред­метами багато уваги приділялося психофізичному вдосконален­ню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підрос­таючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовую­чи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, мріяли про невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здо­ров'я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: "маючи міцне здо­ров'я, козаки майже не знають хвороб".

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д., який супроводжувався народними дитячими забавами, ігра­ми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили "Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти й списом добре колоти". Важливе місце від­водилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допо­могою очеретини) та ін. Усе це підносило дух учнів, давало на­снагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята (за народним календа­рем) у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, ви­нахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними бу­ли змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, про що свідчать теплі зве­ртання до своїх чотириногих друзів ("брате мій", "товаришу мій" та ін.), у прислів'ях ("козак без коня - не козак" тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні зада­тки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різ­них видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали при­клад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуаль­ний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Усе це створюва­ло в них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопо­чуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей^ так званих молодиків. "Хто хотів стати козаком - мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу. Носив за козаком дру­гу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли".

Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, в першу чергу, від їх здібностей до військової та духовної науки.

До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в до­статній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацька читанка".

Перший розділ "Читанки" містить реєстр "Переяславських статей 1659 року", які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.

У чотирнадцяти статтях Богдана Хмельницького 1654 року й дев'ятнадцяти інших авторів, що входять до другого розділу, роз'яснюються обов'язки перед державою гетьмана, старшини та козацького війська. Третій розділ має текст присяги гетьмана, старшини та козацтва на вірність московському урядові. Чимало сторінок книжки відведено художнім творам, характерним для XVII ст., та географічному словнику.

Окремий розділ присвячено питанням моралі. Це уривки з "Великого Зерцала" та книги "Союз всем добродетелям". Книжка завершується низкою снів - проведінь.

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагаду­вало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одно­го для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдову­вали довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимст­во: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та друж­бі, християнській любові до кінця життя.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцюва­льне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів*я, приказки про козаків тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавальне - виховним потенціалом національної символіки.

У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводи­лась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утвер­джувало високий статус батьківської і материнської народної козаць­кої педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родин­но-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у віт­чизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримува­ли підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і вихова­ні на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і ко­зацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих на­вчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, націона­льно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

НАВЧАЛЬНІ СТУДІЇ Й ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ СТУДЕНТІВ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Наступ католицизму, що посилювався з року в рік, розорення і занепад ряду православних культурних осередків змусили про­світників України шукати захисту і підтримки в надійному місці. Таким місцем виявився Київ. Економічне становище, духовні традиції Києва, сталі зв'язки з різними землями та містами Укра­їни відіграли важливу роль в його відродженні як всеукраїнсько­го центру.

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку XVII ст. стають Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській Лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеєм Плете-нецьким. Продовжуючи традиції, започатковані в Острозі та Львові, київські просвітники розгорнули широку діяльність, не­розривно пов'язану з лаврською бібліотекою і друкарнею.

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначаль­ницею першої вищої школи нашої країни - Києво-Могилянської академії. В організації цій школи взяли участь учені осередку Е.Плетенецького. Саме завдяки підтримці освітніх діячів, біль­шість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, школа швидко досягла високого рівня наукового розвитку.

Неабияке значення для становлення школи мала її матеріаль­на підтримка з боку заможних громадян. Саме її заснування пов'язане з ім'ям Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, дружини мо-зирського маршалка Стефана Лозки. Це була освічена, інтеліген­тна жінка, котра, вочевидь, добре розуміла необхідність розвитку вітчизняної освіти. 15 жовтня 1615 року при численних поважних свідках Гулевичівна урочисто вписала в київські "городські кни­ги" свій фундуш (дарування), за якими її спадкова земля в Києві на Подолі переходила у власність братства, "на монастир і на школу дітям - як шляхетським, так і міщанським". При цьому вона бажала бачити школу, призначену "всім благочестивим хри­стиянам, духовним і світським, всякого звання і стану". Особливо велику матеріальну підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного.

При організації Київської братської школи було, безперечно, враховано досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покла­далися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук". Учні чотирьох нижчих класів (їх називали фара, інфіма, граматика й синтаксис) вивчали мови, опановували ази арифметики, геометрії, музики. Учням вищих класів (вони вже називалися студентами) викладалися поетика, риторика, фі­лософія, астрономія.

У Київській братській школі викладав К.Сакович, ректор і професор риторики. Висока ерудиція Саковича, використання ним творів античності й Відродження, широке коло вживаних філософських категорій, його інтерес до ідеологічної ситуації на Україні - все це свідчило і про досить високий рівень філософсь­кої думки на Україні, і про те, що вивчення філософії було мож­ливе лише в школах підвищеного типу, якою й була Київська братська школа.

Київська братська школа закладалася як всестанова. Цей принцип завжди зберігав чинність і посідав першість серед чис­ленних статей шкільних статутів, які зобов'язували вчителів по­стійно нагадувати учням про їхні обов'язки перед богом, батька­ми, наставниками, суспільством, виховувати їх у дусі взаємної самоповаги, любові до свого народу, його мови, традицій, віри.

Восени 1631 року у Києві виникла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила, ректором став Ісайя Трохимович, префектом - Сильвестр Косов. Молоді здібні викладачі, котрі, як писав Косов, "навчалися в ака­деміях латинських Польщі, Литви й Відня", забезпечували висо­кий рівень навчання.

Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство рі­шуче виступило за її об'єднання з братською. Цю вимогу підтри­мали митрополит Іов Борецький, а після його смерті - новий ми­трополит Ісайя Копинський, а також гетьман Війська Запорізько­го Іван Петрижицький, який у "Листі войськовому" обіцяв, у разі згоди Петра Могили, "школи охороняти й за них до самої смерті стояти".

Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 року на терито­рії братської школи і під наглядом братства. Вона отримала назву колегії. Велику роль у цій справі відіграв Петро Могила - висо­коосвічена людина, видатний просвітник. Так було зроблено но­вий крок на шляху становлення вищої освіти на Україні.

Велике значення для розвитку української національної культури мала діяльність Київського Богоявленського братства. При цьому братстві в 1615 р., у маєтку шляхтянки Гальшки Гуле-вичівної-Лозчиної, яка передала братству у власність школу, шпиталь, а також землі й будинки на Подолі, була організована Київська братська школа, родоначальниця славетної Київської Академії. Київська школа, єдина з усіх братських шкіл, досягла ступеня вищої школи, якій судилося відіграти важливу роль в історії вітчизняної освіти, науки, культури. За рівнем навчання вона не поступалася західноєвропейським університетам, довгий час була першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії і південних слов'ян.

В організації школи брали участь відомі вчені, письменники, книговидавці, що були членами братства. Значну матеріальну підтримку, а також політичний захист надало школі запорізьке козацтво. Найбільш відомими опікунами школи серед українсь­ких гетьманів є Петро Конашевич-Сагайдачний, який вступив до братства з усім військом, а помираючи у 1622 р., заповідав школі більшість своїх коштів; а також гетьман Ї.Мазепа, який виділив значні кошти і опікувався зведенням нового великого корпусу Києво-Могилянської академії у 1702 р.

Програма Київської братської школи спочатку мало чим різ­нилася від інших братських шкіл, оскільки організація її ввібрала весь багатий досвід, що існував на той час. У цій школі виклада­лися словенська, книжна українська, грецька, латинська і поль­ська мови, а також граматика, піїтика, риторика, філософія, ари­фметика, геометрія, астрономія, історія й музика. Однак уже в перші роки свого існування Київська братська школа починає розвиватися як вищий навчальний заклад. Цьому сприяли її викладачі - визначні вчені, письменники, громадські діячі. Почесне місце серед них належало першому ректору Київської братської школи професорові Івану Борецькому, одному з найвпливовіших політичних і освітніх діячів того часу.

У 1619-1620 рр. другим ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, син учителя й ректора Острозької школи Герасима Смотрицького, родом з м.Смотрича на Поділлі.

Третім ректором школи, з 1621 р. по 1624 р., був Касіян Са-кович. Народився він у м. Потеличі на Галичині, навчався у Кра­ківській та Замойській академіях.

Незважаючи на всі труднощі, Києво-Могилянська Колегія впевнено розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі ста­ла відомим в усій Європі центром освіти, науки, культури. Збері-гши традиції українських братських шкіл, вона у той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм відпо­відала вимогам, що ставилися перед європейською вищою шко­лою.

Всього в Київській академії було вісім класів - чотири грама­тичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я.

Академія мала при собі бурсу (гуртожиток). У ній прожили та навчалися студенти, що приїздили на навчання з дальніх око­лиць, і таких було немало. Бурса була серцем школи, де готува­лися всі свята Академії.

Києво-Могилянська академія відігравала важливу роль зага­льноукраїнського освітнього центру, сприяючи, таким чином, визріванню серед народних мас почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Київська академія з самого початку свого існування користувалася ви­знанням і повагою української знаті, свідчить, що рівень навчан­ня в академії задовольняв її вимоги і був не нижчим, ніж у захід­ноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше на­вчалися діти з багатих родин.

З 1753 р. в Києво-Могилянській академії навчання доводи­лось проводити тільки російською мовою. А в 1765 р., за наказом Катерини II, в Академії було запроваджено курс російської мови, щоб готувати кадри для Московії. Викладачі академії чинили опір русифікації закладу. На впертість митрополита С.Миславського щодо виконання царського указу про запрова­дження в академії викладання російською мовою, декілька вчи­телів академії подали йому клопотання про те, що вони не мо­жуть погодитися з ним і виходять з академії. Це були одні з пер­ших відкритих протестів проти русифікації українських шкіл усіх рівнів.

Однак академія в той час не могла очолити боротьбу за наці­ональну школу в Україні. По-перше, вона служила не тільки українцям, але й Іншим народам (сербам, болгарам, росіянам та ін.), в її стінах не було духу українізму. По-друге, академія була православною, а, отже, пізніше підлеглою цивільному правителю - російському царю, що був православної віри і мав спільника в особі Патріарха в Москві. Його воля і воля православного Патрі­арха ставали законом для світської влади й православних на всій території імперії. Мусила підкорятися цим законам і Київська академія. Протистояти русифікаторській політиці академія не могла, оскільки, вона була позбавлена національного духу. Мало того, академія, точніше, ще школа, організована Петром Моги­лою, злившись з братською школою в колегіум, позбавилась того національного духу, який до об'єднання вносили козаки як члени братства.

У 1817 р. Києво-Могилянська була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Ки­ївська академія була визначним освітнім і науковим центром. І ось через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська ака­демія знову відкрила двері тим, хто хоче свої знання і розум при­святити незалежній Україні.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 475; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.131.235 (0.014 с.)