Засоби народного виховання дітей та молоді

До найважливіших засобів підготовки дітей до життя та дія­льності слід віднести усну народну творчість, ігри, іграшки, ди­тячий фольклор, продуктивну працю, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Зазначимо, що переважна більшість традицій та звичаїв укра­їнців, пов'язаних з виробничою діяльністю, з потребами життя, побутом людей, має глибоку історію, хоч з розвитком етносу во-

 

ни змінювалися, певна частина з них відмирала або трансформу­валася, набуваючи іншого значення. Характерно, що протягом своєї багатовікової історії народ створив, примножив і зберіг у своїй пам'яті та передав нащадкам надзвичайно багаті за змістом, духовним та емоційним враженням родинні звичаї і обряди, по­в'язані з народженням дитини, вибором кумів, хрещенням. Варто погодитись з твердженням М.Г.Стельмаховича, що традиційний український обід на честь новонародженого має давнє слов'янсь­ке походження і пов'язаний із вшануванням персонажів слов'ян­ської міфології, зокрема. Берегині (покровительниці природи, землі і плодючості), із культом божества Роду і Породіллі.

У підготовці дітей до праці з найдавніших часів велика роль відводилась іграшці, основна роль якої полягала у підготовці ди­тини до майбутньої діяльності, до життя в суспільстві. Найпопу-лярнішими в українських дітей були іграшки, котрі відтворювали предмети хатнього вжитку, знаряддя сільськогосподарської пра­ці, свійських тварин, ляльки, транспортні засоби. Д.І.Фіголь під­креслює, що українська народна іграшка завжди виготовлялася в дусі давньоруських народних мистецьких і педагогічних тради­цій, але не була позбавлена й національного забарвлення. У про­цесі маніпуляцій, включення дітей у гру у них розвивалися перші уявлення про взаємини людей у повсякденному житті, побуті, праці, формувалися риси майбутнього трудівника.

Вимоги до фізичних та духовних якостей особистості, що ві­дображають ідеал людини-трудівника у народному вихованні, зафіксовані у великому пласті народної творчості - передусім у приказках та прислів'ях. У них коротко відображена програма народного виховання, а праця розглядається як потреба людини:

"Праця чоловіка годує, а лінощі марнують", "Бджола мала, а й та працює" та ін. У народних прислів'ях відображено сутність і су­купність тих морально-трудових якостей, котрі знайшли підтри­мку у народі (старанність, працьовитість, уміння, акуратність, обов'язок і т.ін.) і вад (лінь, неробство, марнотратство і т.д.), кот­рі повсякденно піддавалися осудові громадою. Спеціальними сферами прислів'їв, приказок були праця і життя народу. В них сформульовані народні уявлення про честь і безчестя, про обов'я­зок і гідність людини праці, тим самим підкреслювались прості норми народної трудової моралі. Серед них: "Менше говори, а більше діла твори", "Без труда нема плода". Отже, у змісті при­слів'їв та приказок виділяються два аспекти: з одного боку, вони містять педагогічну ідею, а з іншого - сприяють виховному впливові на дітей. Поясненню сутності зазначених засобів дітям великого значення надавав К.Д.Ушинський. Характерним є те, що ці засоби усної народної творчості містять у собі поради, осу­дження, натяки, докори, які прямо адресуються дітям, а також практичні поради дорослим з виховання юних. Перші перекону­ють, що лише в процесі праці формуються важливі моральні яко­сті людини (почуття людської гідності, наполегливість, послідо­вність, почуття обов'язку та відповідальності).

Якщо прислів'я та приказки відображають програму народно­го виховання, то казки, легенди, пісні створюють образи героїв, котрі гідні наслідування. У них у художній формі відтворювались зразки виконання вимог народної моралі, а також прищеплюва­лись тівикості підростаючій зміні, які вважались бажаними і не­обхідними. Уже з перших років життя діти з інтересом сприйма­ють "Колобко", "Івасика-Телесика", "Золоту яблуньку", "Про ді­дову дочку і бабину дочку" та ін. Під впливом казок у них розви­ваються не лише фантазія, збагачується мова, а й закладаються "міцні основи замилування до чесноти, правдивості і справедли­вості". К.Д.Ушинський ставив казки набагато вище від усіх опо­відань, називаючи їх першими блискучими спробами народної педагогіки, "педагогічним генієм народу".

У народі дітям постійно прищеплювалась ідея важливості праці для людини, для її життя та ідея праці як природна необ­хідність. У цьому зв'язку уже з малих років важливим засобом ефективного впливу на емоційну сферу були народні пісні, особ­ливо на теми праці. Вони пробуджували інтерес до трудової дія­льності дорослих, формували психологічну готовність до праці. Етнологи та фольклористи доводять, що усна народна поезія ви­никла у наших древніх предків безпосередньо із трудової діяль­ності у формі пісні. Її вважають, отже, досить древньою ("Соро­ки", "Два півники", "Огірочки" та ін.).

Діти наслідували родинні традиції, погляди, ставлення до різ­них подій та явищ життя. Часто у своїх іграх, розвагах вони від­творювали явища життя та праці, насамперед, "господарювали":

сіяли, косили, збирали хліб, варили обід, будували хатинки з піс­ку, робили човники і т.ін. Загальновідомо, що гра не ставить за мету участі дитини у створенні матеріальних цінностей, але вона

має опосередковане відношення до праці тим, що привчає підро­стаючу особистість до тих фізичних і психічних зусиль, які у не­далекому майбутньому будуть для неї необхідними.

Характерним було й те, що ігри, забави, засоби усної народ­ної творчості сприяли формуванню уявлення про працю та вимо­ги до неї у дітей 5-6-ти років. Саме цей період є необхідним для фізичного загартування дітей і психологічної Їх підготовки до праці. Академік М.Г.Стельмахович продовжує межі згаданого періоду до 6-7-ми років, називаючи його вступним. Природно, що за народною традицією, чим раніше дитина вступає у трудову діяльність, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягу людини діяти, щось робити. Дотримуючись, за Стельма-ховичем, назви цього періоду (вступний), вважаємо, що він про­довжувався в українських родинах до 6-ти років.

Характерно, що на першому етапі формування в дітей відпо­відального ставлення до праці провідними прийомами були показ та спостереження, котрі розширювали кругозір юних, давали Їм елементарні уявлення про різні види трудової діяльності. Вони охоплювали повідомлення дітям елементарних знань про працю, прищеплення загальних уявлень про трудову діяльність, забезпе­чуючи цілеспрямований вплив на емоційно-мотиваційну сферу майбутніх трудівників. Важливо, що трудовій спрямованості ді­тей сприяло саме оточення (спостереження за кропіткою працею батьків, старших братів і сестер, сусідів тощо), сприймання усної народної творчості, участь у різних сюжетно-рольових іграх, в яких відтворювались реальні (уявні) види трудової діяльності батьків, дорослих, а також посильна допомога батькам у праці (догляд за молодшим братом чи сестрою, домашніми тваринами, рослинами, прибирання будинку, самообслуговування та ін.). В результаті цього дитина починала розуміти важливість праці для життя людини.

Другий період підготовки дітей до праці, як свідчать першо­джерела, продовжувався з 6 до 14-ти років. Дотримуючись кла­сифікації Стельмаховича, його можна назвати помічним.

Патріархальний спосіб житія українців визначав традицію се­лян в основному виготовляти все для себе у власному господарс­тві. Це зумовлювало, закономірно, і відповідне ставлення підліт­ків до праці. Вони пізнавали сам характер праці, оволодівали трудовими операціями, беручи безпосередню участь у трудовій

діяльності. Форма трудового навчання була загалом індивідуаль­ною, хоча з цього періоду і до повноліття відбувалася чітка ди­ференціація у виконанні видів праці за статевою ознакою (хлоп­чик-пастушок, погонич, помічник батька; дівчина-городниця, ха­тня господарка, помічниця матері і т.п.). Отже, здійснювалося не лише формування трудових умінь та навичок у процесі праці, а й велася підготовка до конкретних видів трудової діяльності. Слід виділити два аспекти традиційної підготовки підлітків до праці:

по-перше, моральну, яка передбачала формування переконання трудитися, усвідомлення свого людського обов'язку через вплив на всі сфери особистості (передусім на сферу свідомості); по-друге, психологічну, котра передбачала неможливим стан бездія­льності, незадоволення від погано виконаної роботи, і котра здій­снювалася у процесі безпосередньої трудової діяльності. Приро­дно, що для забезпечення такої підготовки народом використову­валися не лише певні засоби, а й конкретні форми, методи, окре­слювались достатні умови.

Беручи безпосередню участь у трудовій діяльності, підлітки оволодівали найбільш характерними трудовими операціями зем­леробства (вміння орати, сіяти, косити, молотити), скотарства (догляд та випасання свиней, овець, кіз, корів, коней), а дівчата засвоювали навички землеробства (полоти, жати, в'язати, збирати овочі і т.д.), хатніх справ (варити, прати, прясти, вишивати, при­бирати і т.п.) та ведення господарства (доглядати і доїти овець, кіз, корів та ін.). Отже, традиційно ставлення підлітків до праці формувалося через безпосереднє залучення їх до діяльності доро­слих. Характерним було дотримання наступності в оволодінні трудовими операціями, що зумовлювалось віковими можливос­тями дівчат та хлопців.