Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Шляхи народного виховного впливуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Народні традиції передбачали не лише трудові доручення, участь підростаючої зміни у процесі праці, а й широкий вплив на інтелектуальну, емоційну сферу майбутніх працівників. Підлітки, насамперед, пізнавали сенс життя, природу, своє місце в оточуючому світі через активну участь у обрядах, святах, ритуалах, піснях, танцях, які виконували не лише функцію соціалізації особистості, а, що особливо важливо, були одним із шляхів становлення загальної трудової спрямованості підростаючих поколінь. Обряди, як і звичаї, мають досить давню історію і виникли ще за язичницьких часів у наших пращурів - східних слов'ян. Обряд - це соціально-історичний феномен, який оформлює важливі події суспільства, колективу або особистого характеру, котрі є моментом суспільних відносин. Характерним для нього є те, що він не лише оформлює, а й розкриває внутрішній зміст подій, формує пов'язані з ним думки і погляди, почуття та настрої. Виникнення обрядів зумовлювалося трудовою діяльністю людей та побутовими суспільними умовами. Зрозуміло, що обряд пов'язаний з традицією чи звичаєм, але він супроводжує останні протягом всього часу їх функціонування, а виступає лише в певний момент цього процесу. На ранніх етапах традиція чи звичай можуть не мати обрядової сторони. Утворення обряду є завершальним етапом становлення традиції чи звичаю. Обряд завжди пов'язаний з переломним моментом в житті людини. Він акумулює в собі думки та почуття, які викликані виникненням, зміною чи закінченням важливого для людини суспільного зв'язку, а також відображає зміни зв'язку людини з природою і т.ін. Обряди у нашого народу виконували такі функції: а) соціальну - шляхом спеціально систематизованої зовнішньої предметності поглиблювали і підсилювали ті думки та почуття, які були необхідними для успішної реалізації оформлюваних обрядами суспільних дійств; б) педагогічну - готували підростаючу зміну до участі в обрядах поряд з дорослими, чим сприяли соціалізації особистості, підготовки її до життя та праці. Зазначимо, що у наших попередників етнічного забарвлення набула ціла система обрядів, зокрема, традиційні, пов'язані з трудовими процесами року (веснянки, обжинки, колядування тощо) та родинно-побутові (родини, хрестини, весілля, похорони). У них розкривалися морально-етичні норми життя козаків і посполитих, інших верств населення. Характерно, що в ті часи значна частина обрядів мала не лише світський, а й релігійний характер. Очевидно, у мисленні українського етносу на етапі становлення власної нації домінував скоріше не міфічний (релігійний), не раціональний, а магічний аспект. На цю своєрідність при розкритті художнього змісту обрядів вказує сучасний етнолог В.Т.Скуратівський. Серед п'яти вихідних стихій світотворення (вода, земля, повітря, вогонь) перевага віддавалась саме землі. Переважання магічного мислення характерне передусім для сфери землеробства, оскільки врожай селян залежав від метеорологічних умов, на яких і зосереджувалися магічні дії - обряди, ритуали тощо. Тому у дітей та молоді формувалася повага та любов до землі, створювався культ землі (у народі вважалося гріхом бити палицею по землі, стромляти в неї ніж і т.д.). Витоки такого шанобливого ставлення, очевидно, беруть початок ще з язичницької культури. На трудовій основі ще в глибоку давнину виник народний аграрний календар, який можна розглядати як систему практичної діяльності людей, а опосередковано (у педагогічному аспекті) як основний шлях підготовки дітей та молоді до праці. Він втілює в собі народну мудрість як узагальнення практики, досвіду. Всі дати календаря вироблялися як результат вікових спостережень людьми різних явищ природи (потепління, похолодання, випадання снігу, дощу, явища морозу, туману тощо), від яких великою мірою залежали успіхи їх трудової діяльності. Час народного календаря - циклічний (пов'язаний зі зміною пір року) з ідеєю стабілізації, котра відповідала землеробському типові національного характеру українського селянина, з його прив'язаністю до землі. Народний календар, вироблений древньоруською народністю ще у дохристиянський період, християнська церква значною мірою пристосувала до свого, церковного календаря, чим об'єднала церковні і народні обряди, свята, що особливо яскраво проявляється у побутовому православ'ї. В основі календаря лежала трудова діяльність, котра була джерелом знань про навколишній світ та сезонні зміни у навколишній природі. Цим об'єднувались акти релігійного, поетичного, громадського життя людей, переплітались аграрна та родинна обрядовість. Значна частина обрядів українців пов'язана зі святкуванням Нового року, Різдва Христового. Однак, до християнства у цей період в Україні відзначали свято зимового повороту сонця. Звідси й увійшли до різдвяних обрядів найстаріші елементи дохристиянської культури, зокрема, кутя як символ урожаю. Такими ж древніми були обряди колядок, щедрівок, посівання, в яких брали участь, насамперед, діти та підлітки. Завданням колядок та щедрівок було умиротворення та заклинання стихійних сил природи(щоб не діяли на шкоду людям та худобі), закликання доброго врожаю у наступному році, багатства, добробуту і здоров'я у дім господаря. Виконання їх вимагало від юних неабиякого хисту (умінь співати, декламувати), артистизму, ввічливості. Участь у них формувала високі почуття та глибоко емоційні переживання, радісне світосприймання юних, що служило доброю основою становлення власного світогляду, підготовки їх до життя. Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починався цикл народних весняних звичаїв, свят, пов'язаних з обрядами, іграми та хороводами. Перш за все, діти носили у руках від хати до хати зроблену з дерева ластівку, прославляючи наступаючу весну. Матері виткали з тіста пташок ("жайворонків", "сорок") на честь жайворонків, які вилітають з вирію. За твердженням П.П.Чубинського, весну закликали рано-вранці, до схід-сонця, закликали Її піснями. У цей день жінки разом з дочками виходили в поле зі шматком полотна, розстеляли його, клали пиріг і поверталися до хати з надією, що льон і коноплі цього року вродять добре. Ймовірно, що дії цих обрядів пробуджували у дітей та молоді, насамперед, почуття радості, жадобу до життя. Народним календарем зумовлювалися не лише свята та обряди, а й відображалися дати, визначені народом, повного трудового року, котрі вказували, коли і в якій послідовності виконувати ту чи іншу роботу. Господарський рік розподілявся на окремі сезони, причому кожна галзь селянського господарства (хліборобство, скотарство, бджільництво та ін.) мала свої особливості. Хліборобський період, зокрема, поділявся на такі сезони: оранка, посів яровини, сходи, дозрівання хлібів, жнива, возовиця, молотьба (яка продовжувалась часто і в зимовий час), оранка під озимину, посів озимини, оранка на зяб. Хлопчики освоювали елементарні вміння, працюючи погоничами, а старші (юнаки 16-17-ти рр.) включалися до досить тяжкої і кропіткої праці по-дорослому, удосконалюючи свій досвід, навички. У процесі праці підлітки та юнаки знайомилися з тонкощами хліборобства від батьків, старших, засвоювали певні звичаї. Зокрема, починаючи сівбу, сівач перекидав через голову першу жменю насіння і при цьому закривав очі, щоб не бачити, куди те насіння впаде. Цей звичай, започаткований ще у древніх слов'ян, був традиційною жертвою ниві. Дітей та підлітків у повсякденних буднях привчали засвоювати народні прикмети про погоду, від яких залежала урожайність, забезпечення на зиму свійських тварин кормами тощо, спостерігати за поведінкою комах, птахів, щоб передбачити зміну погоди. У цьому зв'язку поширювались приказки: "Комар за тіло - овес у землю", "Зозуля закувала - пора сіяти просо". Пізнання природи поєднувалося з формуванням бережливого ставлення до неї методом навіювання ("запуки" - заборони); "Гнізда ластівки не чіпай, бо станеш рябий", "У лебедя каменя не кидай - сім'ю спіткає горе" і т.ін. Важливим шляхом формування відповідального ставлення до життя, до праці у юних була їх участь у весняних хороводах, іграх, у яких хліборобські мотиви були визначальними. Значна частина їх виконувалася спільно (юнаки та дівчата). Найбільш поширеними в Україні були "Горошок", "Огірочки", "Сіяти просо". У більшості з них (зокрема, "Мак") імітувалися всі трудові процеси від сівби і до збирання, молотьби. Характерним, на думку О. О. Потебні, є те, що ці хороводи були в побуті молоді давньоруського періоду своєрідними священнодійствами, які мали зміцнити, розвинути природні сили, скерувати їх на збільшення врожаю. Як важливі складники народних традицій, хороводи мали певну педагогічну спрямованість - вони надавали можливість для самореалізації підростаючої особистості, чим забезпечували утвердження впевненості її у власних силах, оптимістичного світосприймання. По закінченню основних весняних робіт (в день Юрія - б травня), коли з'являлись перші сходи ярових, піднялися вруна озимини, зазеленіли сади, гаї, селяни проводили традиційні обходи полів. Здебільшого виходили в поле громадою "на жита" подивитися. Після обходів і святкового обіду вони цілий день проводили в полі. Традиційно існував у цей день обряд обливати водою пастуха. Пастухування в Україні було тоді досить поширеним. Традиційно дітей до нього готували з шестирічного віку. Спочатку діти пасли гусей, пізніше - свиней, а найстарші з 10-12-ти років - корів і коней. Існував обряд, за яким, виганяючи вперше худобу на пасовисько, мати розстеляла на порозі хвіртки червоний пояс, поклавши на нього сокиру і ключ. Батько ж свяченою вербою виганяв з кошаря худобу за ворота. Традиційно у дітей та молоді формували ставлення до хліба як до святині, як до символу людського добробуту і трудової доблесті. Це відображене, передусім, у прислів'ях ("Хліб - батько, вода - мати"), легендах, казках, піснях. Уже в підлітковому віці юні трудівники переконувалися, що земля - основа життя всього живого, а хліб є не лише щоденною потребою, а насамперед -святинею, однією з найважливіших цінностей. Сприяла цьому також участь молодих помічників у різних обрядах у процесі збирання хлібів. Разом з матір'ю, коли дозрівали жито, пшениця, молодші виходили в поле. Обряд зажинок, зокрема на Поліссі, передбачав, щоб обов'язково брали в поле буханець хліба, "щоб цілий рік було що їсти". Мати, вижавши невеликий сніп, несла його додому і ставила, частіше, на покуті в хаті, а іноді в стодолі. Підлітки, юнаки та дівчата брали найактивнішу участь у збиранні хлібів разом з батьками. Копітка праця вимагала, перш за все, значних умінь, неабиякого хисту, сміливості, кмітливості, наполегливості. У процесі цієї діяльності у юних формувалося почуття відповідальності, яке утверджувалося баченням результатів власної праці. Завершувався процес збирання обрядом об-жинок, який передбачав залишання пучка стебел на полі ("на бороду Спасу") та виплітанням вінка з колосся. Вінок клали найкращій дівчині на голову і йшли з піснями до господаря ниви на частування. Важливим чинником формування відповідальності підлітків та юнаків у цьому процесі була не лише безпосередня участь у збиранні врожаю, де кожен випробовував себе на зрілість, а й щоденне бачення власних результатів, поступове просування молодих в оволодіванні хліборобською майстерністю. Обрядовість у такий спосіб зміцнювала здобуті вміння, формувала глибоку емоційність, сприяла оптимістичному світосприйманню оточуючого життя підростаючою зміною. Осінь в українців починалася із засівання озимих та збирання овочів, фруктів. Традиційно ці роботи розпочиналися після Семена (14 вересня), про що свідчать і відповідні говірки: "Як прийде житосій, то не зважай на врожай, а жито сій". Ще за часів козацької України щорічно 14 вересня (за старим стилем) проводився обряд пострижин хлопчиків, що, очевидно, символізував закінчення періоду раннього дитинства, хоча визначальна ефективність його, швидше, педагогічна (формування у старших дітей родини таких рис, як ввічливість, гостинність, пробудження почуття дорослості). Після закінчення осінніх польових робіт для дітей та підлітків наступала відносно більш вільна пора. Частина їх відвідувала у цей час школу. Традиції, наслідування яких здійснювалося за допомогою аграрного календаря, мали неабияке значення для формування у підростаючої зміни відповідального ставлення до життя та праці. Виконання підлітками та юнаками трудових операцій за річним астрономічним колом вносило в процес оволодіння вміннями та навичками землеробської праці певну послідовність, що сприяло кращому засвоєнню народних знань та досвіду. Ефективність цього шляху трудової підготовки посилювалась завдяки аграрно-календарній обрядовості. Обряд виконував виховну функцію двома шляхами: по-перше, він вражав молодь своєю незвичайністю, святковістю, чим сприяв формуванню інтересу і прагнення бути причетним до цих подій у житті людей; по-друге, саме оточення пробуджувало постійне бажання продемонструвати власні досягнення, що сприяло розвитку голосу, рухів, міміки, самоствердженню особистості. Отже, виступаючи регулятором, взаємовідносин між індивідом та громадою (а відтак і суспільством), свята, обряди служили своєрідним відпочинком після тяжкої, а іноді і монотонної роботи, були засобом задоволення духовних потреб І в такий спосіб забезпечували соціальну активність молоді. Юнаки і дівчата пізнавали не лише усталені принципи, норми громадського співжиття села, а й набували досвіду колективної взаємодопомоги, до якої вдавалася громада, проводячи, зокрема, толоку. Толокою проводилося збирання хлібів, сіна, вивіз дерева з лісу, будівництво житлових та господарських приміщень. Важливою особливістю толоки була добровільність участі у ній для допомоги (часто у випадку стихійного лиха, іноді смерті годувальника і т.д.). Після завершення роботи всі запрошувались господарем (господинею) на частування. Отже, молоді люди не лише вдосконалювали навички готовності до праці, а й здобували конкретний досвід безкористя, який ставав опорою у формуванні почуття милосердя, альтруїзму, і на цій основі стверджувалося почуття власної гідності, яке сприяло становленню дорослості, розвитку обов'язку і відповідальності не лише перед батьками, старшими, громадою, але й перед самим собою. Важливо, що така діяльність (участь у толоках) формувала позитивну думку села про молодих людей, на що наші співвітчизники особливо зважали, перш ніж вибирати майбутню пару для сина чи доньки. Традиційно українці формували у своїх дітей не лише готовність до праці, але й до майбутнього сімейного життя. Участь молоді у толоках, супрягах, вечорницях, святах, обрядах була не чим іншим, як ініціацією ("посвяченням"), перевіркою на трудову та соціальну зрілість. Закономірно, як стверджує відомий американський етнопсихолог М.Мід, що ініціація, як обряд перевірки на соціальну зрілість, залишилася лише у примітивних культурах. Однак, у тій чи іншій формі вона була дійовим екзаменом молоді в минулі століття. У минулі століття в Україні перевіркою дорослості юнака на косовиці хлібів була постановка його ведучим (першим), а коли той успішно справлявся з роботою, то вважалося, що він може уже й женитися. Неодмінною умовою "посвячення" дівчат була наявність посагу ("скрині" - найнеобхіднішого домашньо-побутового одягу, постелі, рушників і т.д.), які неодмінно мали бути виготовленими молодою трудівницею. Таким чином, "посвячення" — не лише традиція, а й завершальний етап формування відповідального ставлення до праці юнаків та дівчат, яке передбачало остаточне професійне самоствердження, готовність, котра дозволяла брати безпосередню участь у всіх виробничих діях і в громадському житті поряд з дорослими.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 353; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.200.4 (0.012 с.) |