Теорія навчання Й виховання Й. Гербарта

Французька буржуазна рево­люція стала поштовхом до бо­ротьби німецького народу про­ти феодалізму. Великою заслу­гою німецького освітнього ру­ху стала розробка і популяри­зація цілої низки цінних для того часу педагогічних ідей, а саме ідеї національного вихо­вання, ідея про роль держави у здійсненні національного вихо­вання, ідеї щодо організації освіти, змісту національного, морального, фізичного вихо­вання, ро­зумової освіти.

Прогресивні педагоги того часу, до яких відносяться І.Г.Кампе, П.Вілауме, К.П.Лахман, І.Ф.Гербарт та ін. ставили пе­ред вихованням завдання вільного розкриття всіх якостей людсь­кої особистості, яке (завдання) може бути реалізоване тільки в освітньо-виховних закладах, що будуть незалежні від абсолюти­стської держави.

Одним з найвидатніших представників німецького освітнього руху був Іоганп Фрідріх Гербарт (1776-1841), послідовник Пес-талоцці. Він вчився в Ієнському університеті на філософському факультеті, і з 1797 по 1800 роки працював домашнім вчителем у сім'ї знатного швейцарця. Тут почала складатися його педагогіч­на система. Коли І.Ф.Гербарт познайомився з досвідом Пестало-цці, з його "психологізацією навчання", він почав посилено ви­вчати його праці і широко пропагувати ідеї Песталоцці в Німеч­чині.

Після дворічної підготовки до професори І,Ф.Гербарт з 1802 року читав курс педагогіки у Геттінгенському університеті. По­чинаючи з 1806 року написав ряд праць: "Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання" (1806), "Головні пункти метафізики" (1808), "Загальна практична філософія" (1808). Потім він зайняв кафедру філософії і педагогіки в Кенігсберзькому університеті, яку раніше займав Кант. Тут він створив педагогічний семінарій і дослідну школу (гімназію) з інтернатом і сам брав велику участь у практичній підготовці майбутніх педагогів. У 1816 р. випустив підручник "Психологія", у 1925 - солідну працю "Психологія як наука, що грунтується на досвіду метафізики і математики". У 1833 році знову переїхав до Геттінгена, де видав ряд праць з пси­хології, філософії, етики і педагогіки. Тут вийшла друга його ос­новна педагогічна праця "Нарис педагогічних читань" (1835).

І.Ф.Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, які вміють пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Сам педагог по­винен ставити перед вихованцем ті цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Він - перший, хто спробував структурувати педагогіку як на­уку, чим зробив значний внесок в її розвиток. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між тео­рією і практикою. І.Гербарт ввів у педагогіку категорію "педаго­гічний такт".

У багатьох своїх працях І.Гербарт вимагав від вихователя "науковості і сили думки". Наука про виховання служить педаго­гу очима, що дають йому можливість чітко бачити, що він ро­бить. Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середо­вища і значення емоцій в моральному вихованні.

На думку І.Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багато­сторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розумі­ється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосун­ками з людьми.

І.Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. На­туралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спо­стереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який від­повідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), есте­тичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатич­ний інтерес (спрямований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло лю­дей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації Інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку І.Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назу­стріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів під­німалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу І.Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної ува­ги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, І.Гербарт вказував на необхідність система­тичного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спроще­ним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. І.Гербарт до­бивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної ма­нірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, І.Гербарт виділяє різні сту­пені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), фі­лософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоп­лює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матерІл у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілі­зація уваги учнів.

2. Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявлення­ми учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В ди­дактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмо­ви з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв^язним викладом нового мате­ріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил І формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані ру­ху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологіч­но цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

І.Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналі­тичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосу­вання. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і до­повнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що ви­користовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надає уяві учнів певної системи.

Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обгрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, при­вчання їх до порядку. Дитина, на думку І.Гербарта, проявляє "ди­ку пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенден­цію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрі­бно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керуван­ня: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керуван­ня.

Моральне виховання у педагогіці І.Гербарта пов'язане з на­вчанням. Його метою є формування характеру. Воно повинно прагнути зробити пануючими у вихованця п'ять моральних ідей, -які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню бороть­бу між судженнями і вчинками), ідея вдосконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею ін­ших), ідея права (яка має вирішальне значення в розв'язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея спра­ведливості (якою треба керуватися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила).

У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне у вихованцеві, тобто він на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного учня від природи. Позитивне тут по­стає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І.Гербарг'виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня;

схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз на­завжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Отже, педагогічна теорія І.Гербарта зробила великий вплив на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах світу.