Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.



Займенник у діловому мовленні

Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.

Отже, з-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, при­кметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, за­йменник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюють­ся конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв'язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функ­ціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть за­мінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв'язків у тексті, напр.: Це місто — монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.

Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речен­ня, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного ото­чення утруднює розуміння тексту.

За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів:

І. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа -мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа -співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої вхо­дить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкрет­ний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

Давня українська традиція передбачає вживання займенника Ви як пошанної множини у стосунку до батьків. Зникнення його у звер­танні до рідних дехто сприймає не як звичайне руйнування граматич­ної форми, а як занепад моральних засад українського суспільства: ,Джерідні діти з матір 'ю на ти" (Л. Костенко). Займенник Ви, зви­чайно, використовують для називання особи, старшої за віком чи посадою.

Узагальнена вказівка на учасників комунікативного акту може бути засобом протиставлення дій, процесів, станів мовця, адресата мовлен­ня, третьої особи і на основі такого протиставлення дає змогу будува­ти стилістично марковані тексти-мініатюри, напр.: ДІЄВІДМІНЮВАННЯ ЗА ОСОБАМИ (граматична вправа 70-их - початку 80-их рр. XX ст.)

— Ну, гаразд, нехай Я мовчу. А чому ТИ мовчиш І чому ВІН мовчить? — ВІН мовчить, очевидно, тому, що МИ мовчимо - Я і ТИ. А МИ чому мовчимо? А ВИ чому мовчите? А ВОНИ, ВОНИ-їх багато -чому мовчать і ВОНИ? (В. Ганущак)

2. Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь,що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. Ос-новним репрезентантом зворотності виступаєьзайменник себе. Йому не властива форма називного відмінка, оскільки вказує на виконавця / виконавців зворотної дії, які позначені особовими займенниками, напр.:
Я (ти, він) впевнений в собі. Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе /Ми бачимо себе.
У формі давального відмінка собі може втрачати самостійність лексичного значення та синтаксичної функції і переходити до роз­ряду часток. Вживаючись при дієсловах, а також інших словах, які виступають у ролі присудка, наголошує, що дія відбувається віль­но, незалежно. Функціонує переважно у текстах, що мають роз­мовний характер, напр.: А братія мовчить собі, витріщивши очі (Т. Шевченко).
Використання цього займенника в усному діловому мовленні по­м'якшує категоричність наказу, напр.: Неберіть собі до серця!
У складі виразу нічого собі передає значення „досить добре, непо­гано" або „такий, як треба; досить добрий, непоганий", напр.: Він хло­пець нічого собі! З виразним оцінним значенням, що супроводжує за­хоплення та здивування, звучить вираз Нічого собі! у радіопередачі про незвичайні історії та події.
3. Присвійні — вказують на належність (або стосунок) предмета
особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх),
першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою
діяльність.
Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особо­вих займенників він, воно, вона, вони. Таким чином, їхня присвійність виражається синтаксичною позицією, на відміну від займенника їхній (їхня, їхнє, їхні). З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу слід надавати займеннику їхній для вираження значення присвійності, пор.: їх запрошення і їхнє запрошення, їх вибір і їхній вибір*.
4. Вказівні - стосуються широкого діапазону ознак (кількості) пред-
мета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке
коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річ-
ний звіт включає такі форми.

Супроводжувальною функцією займенників цей, той є вказівка на просторову та часову близькість, напр.: уцьому будинку - у тому бу­динку, ця конференція - та конференція. Для окреслення часового про­міжку, позначеного іменником рік, використовують слова цей і мину­лий, пор.: цього року і минулого року.
Під впливом діалектного оточення можлива підміна форм - займен­ник той вживають у значенні „цей", а його функцію виконує діалект­ний займенник тамтой.

5. Означальні - пов'язані з вираженням кількісно-означальних зна-
чень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).

Займенник сам, самий (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої до­помоги, напр.: Він сам розв'язав цю задачу.

Інше значення „крайня просторова або часова межа" виражає за­йменник сам, самий (сама, саме, самі), що має наголос на першому складі, напр.: Край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко).

У формі середнього роду саме займенник може виконувати роль частки і підсилювати значення часу, причини, напр.: саме тому не при­йшов; саме тоді не прийшов.

8 Дослідники вказують на паралельне вживання присвійних займенників їхній та їх, однак стверджують, що перший має відтінок розмовності, другий - книжності, або навпаки, наголошують, що для уникнення зайвого паралелізму краще в діло­вому мовленні додержуватися родового чи знахідного відмінків множини займен­ника вони (тобто їх), ніж присвійного займенника їхній:Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібн. - К., 1999. - С. 135); Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X., 2004. - С. 229.

Високою частотою вживання в діловому мовленні відзначається за­йменник інший, напр.: інші види діяльності, кредити банків та ін­ших кредиторів, інші джерела фінансування, придбання майна іншогопідприємства. Він вказує на предмет чи особу, виражаючи відокрем­лення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, напр.: Фірма здійснює реалізацію продукиії. інших матеріальних иінностей.

Синонімічними є займенники кожен (кожний) і всякий (усякий, всяк), які виражають значення „виділення окремого із сукупності", тобто виконують функцію розділовості, напр.: Ми оцінюємо роботу кожного на основі його вкладу в загальний результат; Ми є прибічни­ками компетентної роботи кожного з нас на всіх рівнях; Кожен ду­май, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт (І. Франко); / кожен з нас те знав, що слави нам не буде, ні пам 'яті в людей за сей кривавий труд (І. Франко). До речі, з двох паралельних форм означального займенника кожний і кожен в офіційно-діловій мові перевага надається повній формі кожний.
6. Питальні - використовують для вираження питання про істот
та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) - хто? що?;
ознаку предмета (якість, властивість чи належність) -я/аш? чий?; кіль-
кість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі - скільки? котрий?
Займенники хто? що? неозначено вказують на одну особу (пред­мет) чи кількох осіб, пор.: Хто ти такий?Хто ви такі? Що приніс? Морфологічною ознакою їх є координація у ролі підмета з присудком: питальний займенник хто? вимагає дієслівної форми чоловічого роду, а займенник що? - дієслівної форми середнього роду, пор.: Хто при­їхав? Що впало? Залежні слова прикметникового типу словозміни до­помагають виявити ознаки чоловічого і жіночого роду та ознаки числа займенника хто?, напр.: Хто такий? і Хто така? Хто такі?
7. Відносні - займенники, які виконують роль сполучних слів у
складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки).
Для займенників хто, що найтиповішою є функція зв'язку підряд­ного речення з головним, в якому наявні співвідносні займенники той, такий, кожний, все, напр.: Відповідати буде той, хто вчинив злочин; Треба займатися тим, що приносить прибуток.

Рідше ці займенники можуть стосуватися також іменника в голов­ному реченні, приєднуючи підрядне означальне речення, напр.: Сума коштів, що надійшла на банківський рахунок; Треба залучити працівників,у кого є досвід роботи. Власне атрибутивні відношення між частинами складнопідрядного речення передають займенники який, чий, котрий, пор.: Договір складено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу; На кожний сорт і артикул товару. котрому визначено окрему ціну, відкривають окремий аналітичний рахунок.

8. Заперечні - узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, аб-страктних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсут-ність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий,ніскільки). Вони виступаютьдругою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова.
Заперечні займенники ніхто, ніщо у формі нікого, нічого вказують на відсутність суб'єкта, об'єкта, адресата, знаряддя дії в безособово­му реченні, напр.: Нікому передати досвід; Нічого було втрачати. В текстах ділових паперів практично не використовуються.
9. Неозначені - вказують на невизначеність особи, предмета, кіль-кісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності на-дають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь,хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий,котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, аби-що, абиякий, абикотрий і под.
Використання неозначених займенників у текстах ділового та нау­кового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функ­ціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.
У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.
У текстах ділового мовлення існують застереження щодо викорис­тання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи сти­лістичне забарвлення, зокрема:
1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та
писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввіч-
ливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.
У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допусти­ти); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.
2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займен-
ники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я
та по батькові або використати слова пан, добродій.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слу­хача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває за­йменник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як мисебе почуваємо?

4.
Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює на­явне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у су­часній українській літературній мові значення „свій", наприклад,свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власноїпрактики.

5.
Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенни­ків для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було за­пропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведе­нозамість вами доведено.

 

84.Специфіка вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.

Дієслово в діловому мовленні

Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм:

1. Інфінітив.

2. Власне дієслово (особово-родові форми).

3. Дієприкметник.

4. Дієприслівник.

5. Предикативні форми на -но (-єно), -то.

/. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію без­відносно до діючої особи, часу, способу та стану.

Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти(па­ралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).

Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиці­ях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова.

Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівни­ки) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можли­вість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснен­ня, напр.:Економіка починає працювати стабільно; Працівники го­тові докласти максимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідувати безробіття.

Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостій­но або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне зна­чення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття.

Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взя­ти інформаціюдо відома: допустити до участі в конкурсі; позбави­ти пільг; встановити доплату в розмірі...; вважатиувалу зборів трудового колективу недійсною; запропонувати ректорові кандида­туру ... для ...; вважатитаким, що обраний за конкурсом.

Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самопова­га, впевненість у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з ба­жаннямдосягти мети; Вміння працювати в команді є однією з ви­мог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінити резуль­тати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися; Головне завдання - всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів.

2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.

Дієвідмінювання - це тип словозміни дієслів за особами в теперіш­ньому, майбутньому часі дійсного способу (І, II дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в ми­нулому часі та умовному способі.

Парадигма теперішнього - майбутнього часів будується на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі май­бутнього часу:-у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -eme (-eme), -уть (-ють) -1 дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) - II дієвідміна.

Давній тип словозміни зберігають дієслова бути, їсти, дати та діє­слова на -вісти (в сучасній українській мові вони вживаються лише з префіксами, напр: відповісти, доповісти, переповісти), пор.:

Однина
1-а ос.дамїмвідповім2-а ос.дасиїсивідповіси3-я ос.дастьїстьвідповістьМножина1-а ос.дамоїмовідповімо2-а ос.дастеїстевідповісте3-я ос.дадутьїдятьвідповідятьВід дієслова бути вживається форма є (інколи в поетичній мові для 1 -ої і 3-ої особи однини - єсть, для 2-ої особи однини - єсй), що засту­пає всі інші форми. Дієслова на -вісти утворюють форму 3-ої особи множини переважно описово, напр.: вони дадуть відповідь.

Особова парадигма дієслів наказового способу має спеціалізовані особові закінчення тільки в трьох формах - 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та -0(нульове закінчення), -мо, -те. Аналітична форма утво­рюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається до дієслів­них особових форм, омонімічних формам теперішнього (для дієслів недоконаного виду) або простої форми майбутнього (для дієслів доко­наного виду) часу.

Дієслівна парадигма минулого часу дійсного (та умовного) спосо­бу має морфологічний показник роду - закінчення та суфікси у фор­мах однини, напр.:

Однина Множина

чол. рід чита-в, біг

жін. рід чита -л(а), біг-л(а) чита-л(и), біг-л(и)

сер. рід чита-л(о), біг-л(о)

У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може викону­вати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто не бере участі в роз­мові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1, 2-ої особи, тобто


їх особова парадигма є неповна, пор.: боліти - болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти — цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).

Крім них, виділяють безособові дієслова, тобто дієслова, що озна­чають дію поза зв'язком з виконавцем (діячем, особою). Історично вони споріднені з 3-ою особою однини та формою середнього роду мину­лого часу і виражають значення "стан людини, природи, міра наявно­сті", напр.: світати — світає, світало; нудити — нудить, нудило; не спиться, не сидиться, вистачає, бракує. Безособового значення мо­жуть набувати особові дієслова у формі 3-ої особи однини, вжиті в безособовому реченні, напр.: Пахне морем;Віє свіжістю. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами. Використання дієслів цієї групи у діловому мовленні допомагає звер­нути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле, напр.: Вам бракує досвіду; Нам не вистачає спеціалістів у цій галузі.

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допо­могою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяєть­ся, (категорично) забороняється; не допускається.

Зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови сто­совно особи та числа або роду та числа органічно пов'язана з граматич­ними категоріями часу та способу.

Час - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. В сучасній українській літературній мові розрізняють теперішній, майбутній, минулий і давноминулий час.

У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із зна­ченням позачасовості - теперішній постійний, виражені формами 1 -ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією відкли­кати...; рівень інфляції становить;банк впроваджує нові форми ро­боти з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб... .

Теперішній час може вживатися в значенні майбутнього, якщо тре­ба підкреслити обов'язковість виконання дії, напр.: Нарада розпочи­нається об 11 годині!

Майбутній час представляють дієслова доконаного виду (проста форма) або недоконаного виду (складена форма), напр.: Форум відбу­деться у вересні; На засіданні вченої ради буде доповідати завідувач кафедри.

Спосіб - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності. Категорія способу об'єднує три граматичні значення -дійсного, умовного, наказового способу. Дійсний спосіб репрезентують часові форми дієслів, про особливість вживання яких зазначалося. Окрім них, можливе використання форм дієслів наказового способу, здебільшого в усному мовленні, напр.: виконайте, допоможіть, про­читайте, ознайомтесь, вимагайте; хай попрацює, нехай запросять. У творенні форм наказового способу українського дієслова не бере участі допоміжне слово давайте. Отже, вирази типу давайте прого­лосуємо, давайте привітаємо не є нормативні! Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що по­м'якшують категоричність наказу, напр.: пробачте (пробачте, будь ласка; прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).

Стан - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до суб'єкта та об'єкта одночасно. Логічні відношення дії до безпо­середнього виконавця та об'єкта, на який спрямована ця дія, грама­тично виражається формами дієслів активного, пасивного та зворот­ного стану.

Дієслова активного стану позначають дію суб'єкта, спрямовану на об'єкт, виражений формою знахідного відмінка без прийменника (у випадку вживання дієслова з часткою не об'єкт названий формою ро­дового відмінка) або родового із значенням частини від цілого, напр.: Банк проводить валютні операиії (Банк не проводить валютних опе-раиій): Треба купити акиії.

У більшості випадків надають перевагу активній конструкції. Це відбувається навіть тоді, коли реальний суб'єкт мислиться неозначе­но, напр.: Грошові доходи (витрати) оцінюють за такими стаття­ми;Розрізняють такі нормативи питомих капітальних вкладень.

Використання дієслів пасивного стану пов'язано з потребою акцен­тувати увагу на об'єкті, а не на дії, напр.:Нормативи встановлюють­ся банком. Однак зловживати такими структурами не варто.

Суб'єктно-об'єктні відношення не властиві безособовим, непере­хідним дієсловам, оскільки вони позначають дію безвідносно до су­б'єкта або дію, замкнену в самому суб'єкті, напр.: Гранична кількість матеріальнихвитрат на виробництво одиниці продукції служить для

 

розрахування потреби в матеріальних ресурсах та для контролю за її використанням; Під час золотого і грошового стандартів поняття валютний паритет збіглося з поняттям золотого паритету.

Особливої уваги потребують неперехідні дієслова з постфіксом -ся, утворені від перехідних дієслів. Виділяють похідні постфіксальні діє­слова із зміненою семантикою, використання яких у структурі україн­ського речення не викликає заперечень, напр.: дивувати - дивуватися, утверджувати - утверджуватися, оглядати - оглядатися. Однак ті дієслова, семантичні відтінки яких майже непомітні, оскільки вира­жають значення пасивного стану, варто замінити дієсловами без -ся, напр.: Протиріччя пояснюються теорією корисності —> Протиріччя пояснюють теорією корисності; При цьому до розрахунку береться половина залишків на початок і кінець року —> При цьому до розрахун­ку беруть половину залишків на початок і кінець року; Виплата про­водиться у визначеному законом порядку —» Виплату проводять у визначеному законом порядку.

3. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає ди­намічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприк­метники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоко-наного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від осно­ви інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою су­фікса-л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкме­тників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від діє­слів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися —» той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива пере­хідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -ія-, напр.: прочита-ти —> прочи-та-н(ий), запроси-ти —» запрош-ен(ий), приклеї-ти —> прикле-єн(ий), висуну-ти —> висуну-т(ий), або висун-ен(ий), писа-ти —> писа-н(ий).

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного виражен­ня думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзна­чаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними (їх співвідношення у тексті складає 5:19). Виступаючи у ролі означення самостійно чи у поєднанні з іншими сло­вами (дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточню­ють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд,призначених для виробничих потреб, не належать до кошторисної документації будов. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майбутній час); Робота була завер­шенавчасно (минулий час). Відсутність допоміжного дієслова свід­чить про минулий час, напр.: Роботазавершена вчасно. Аналогічно може бути виражене часове значення активних дієприкметників зі су­фіксом -л-, напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим (майбут­ній час).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'я­тати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповід­ні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикмет­ники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполу­чення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий -наступний, подальший, такий; діючий (закон) - чинний; існуючі (недо­ліки) -наявні;вражаючий (ефект) -могутній; галопуюча (інфляція) -обвальна, нестримна; пануюча (тенденція) - панівна; існуюча (кате­горія) - наявна; обнадіюючі (показники) — обнадійливі; знеболюючий (засіб) - знеболювальний або засіб від знеболення; контролюючі (орга­ни) — органи контролю; підслуховуючий(пристрій) — пристрій для підслуховування; керуючий (банком) - керівник, завідуючий (відділом)-завідувач (відділу); зростаюча (інфляція) - щораз більша інфляція.

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанк­рутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 882; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.153.166.111 (0.01 с.)