Державний статус української мови у 90-х рр. Хх ст. – на поч. Ххі ст. De jure I de facto.

У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 p., серед іншого вказувалося: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя».

Незадовго до проголошення незалежності України, 12 лютого 1991 p., Рада Міністрів України ухвалила Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 p., яку не було виконано.

Відповідно до ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») Конституції України[12] українська мова є єдиною державною мовою України.«Стаття 10.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.»

окрім того ще шість статей Основного закону України — 11, 12, 92, 103, 127 та 148 — теж певною мірою стосуються функціонування української та інших мов в Україні та мовних потреб українців, що мешкають поза межами України.«Стаття 11.

Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.»

«Стаття 12.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.»

«Стаття 92.

Виключно законами України [визначається:... 4)] порядок застосування мов.»

«Стаття 103.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який […] володіє державною мовою.»

«Стаття 127.

На посаду судді може бути рекомендований […] громадянин України […], який […] володіє державною мовою.»

«Стаття 148.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який […] володіє державною мовою.»

Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року[13] про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України у пункті 3 установчої частини рішення та пункті 1 основної частини рішення зазначено таке:

Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.

Відповідно до чинних законів питання застосування української мови визначено щодо розгляду звернень громадян; діяльності Збройних Сил України та Національної гвардії України; видання друкованої продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо); висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації; оформлення митних документів тощо.

Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.

Згідно з чинним Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР»[14] від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.

Відповідно до Закону України «Про освіту»[15] в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту»[16] від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.

Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для зайняття декількох державних посад (Президента, судді та судді Конституційного суду України).

Не зважаючи на конституційність статусу української мови, дуже часто її державність є декларативною. Чинний Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року[17], що також регулює використання української мови в Україні, фактично по-іншому окреслює сфери застосування української мови (практично всюди замість неї може використовуватися російська чи інша мова):

Стаття 2. Державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.

Стаття 5. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською […], російською мовою або мовою, прийнятою для сторін. […] Рішення по суті звернення оформляється українською мовою чи іншою мовою роботи […]. За бажанням громадянина таке рішення може бути видане йому в перекладі російською мовою.

Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою […]. Незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу.

Стаття 8. Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.

Стаття 10. Акти найвищих органів державної влади та управління Української РСР приймаються українською мовою і публікуються українською і російською мовами.

Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.

Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.

Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.

Стаття 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова, [… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.

Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.

Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.

Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.

Деформованість мовної ситуації в Україні

Див. також Мовна ситуація в Україні.

На існуючу деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української і російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8 % населення України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5 %.

Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, у 2005 році:

українську мову вважали рідною лише 64,3 % населення,

російську 34,4 %,

іншу — 1,5 %.

Мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були:

переважно українська — 41,8 %,

переважно російська — 36,4 %,

обидві мови (залежно від обставин) — 21,6 %.

Річний тираж журналів та інших періодичних видань українською мовою у 2004 році склав 28 % від загальної кількості, тоді як ще в 1995 р. складав 70 % (для російськомовних видань ці цифри навпаки зростають з 18 % до 64 %). На книжковому ринку України переважають російськомовні видання. За даними Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що їх реалізують в Україні, вийшли друком в Росії.