Поєднання однорідних членів речення, особливості їх вживання в офіційно-діловому тексті.

Поняття про однорідні члени речення

Члени речення, які в одному плані стосуються того самого слова в реченні і відповідають на те саме питання, називаються однорідними.

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією пе­релічування або протиставлення. У реченні вони функціонують як сурядні словосполучення.

Однорідні члени можуть становити відкритий ряд (допус­кають продовження) і закритий ряд (не допускають продов­ження). Наприклад, у реченні Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини — приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людині (М. Коцюбинський) перший ряд однорідних членів речення — відкритий, другий — закритий (його закриває одиничний спо­лучник і).

У реченні може бути як один, так і більше рядів одно­рідних членів. Так, у реченні Для когось ліс — це гриби, для когось — суниці, чорниці чи ожина, для городян — переважно місце відпочинку з неодмінними шашликами і печеною в золі кар­топлею, хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця, а то й кабана, а для них [лісників] гаї, діброви та березняки — це щоденна рутинна робота (З газети) є п'ять таких рядів.

Однорідні члени одного ряду виконують однакову синтак­сичну функцію, тобто є тими самими членами речення — або всі тільки підмети, або всі тільки прямі додатки, або всі тільки обставини способу дії і т. д. Наприклад, у реченні Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т. Шевченко) однорідні підмети — дума, пісня] однорідні присудки — не вмре, не загине. Однорідні члени найчастіше мають і однакове морфологічне вираження: Голос її окликався гнівом, докорою, огидою (Панас Мирний); але не завжди: Машина старенька, зате дешево дісталась мені (В. Дрозд).

Не є однорідними слова, які хоч і поєднані сурядним зв'яз­ком (за допомогою сполучника), проте є різними членами речення: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильовий). Це добре відчувається, якщо сполучник опустити: Ніхто ніде мене не чекає.

Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова).

Якщо в одному простому реченні є два або більше під­метів, присудків чи однакових додатків (які стосуються того самого слова й відповідають на те саме питання), то вони однорідні: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т. Шев­ченко). Я живу, і борюсь, і творю для людей (В. Забаштанський). Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави (В. Симоненко).

Але не є однорідними членами:

а) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності, — це єдиний член речення:

Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю, рости, рости, тополенько, все вгору та вгору (Т. Шевченко). Jhue-плив, плив-плив, що аж обридло (І. Котляревський);

між такими словами ставиться кома або дефіс;

б) дві власні або просторові, часові чи кількісні назви на зразок формула петроградського—Гаусса, автобус Київ— Одеса, протягом березня—травня, вісім—десять днів

тощо; між такими словами ставиться тире;

в) два однакові або подібні слова, між якими вжито заперечну частку не, якщо вони становлять смислову єдність: Дивиться вона не надивиться на свого сина: вті­шається не навтішається своїм Івасем (І. Нечуй-Левицький);

г) два однакові за формою дієслова, що означають дію і її мету: Кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їйочі (П. Тичина);

ґ) два повторювані слова, з'єднані порівняльним сполуч­ником як: Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стельмах); тут частина як молодиця є присудком;

д) фразеологічні словосполучення з двічі повторюваним сполучником / або ні на зразок / сяк і так, і сміх і гріх, ні світ ні зоря, ні сіло ні впало тощо.

у чотирьох останніх випадках між повторюваними слова­ми кома не ставиться.

Якшо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними й неоднорідними. Навіть ті самі означення в різному контексті виступають:то як однорідні: Сіре, кошлате небо нависло над задимле­ним Петроградом (1. Цюпа);то як неоднорідні: Балтики дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (1. Цюпа).

Означення однорідні, якщо:

а) вони являють собою перелік ознак: За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. Цюпа);

б) вони характеризують предмет в одному плані (їх можна замінити одним словом): У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки (О. Гончар); тут однорідні означення можна замінити словом привабливі;

в) вони стоять після означуваного слова (тоді вони сприймаються переважно як перелік ознак): Люблю я бистрину життя прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко). Йому

жаль стало Жука — здорового, чорного, мордатого (Панас Мирний); але не завжди такі означення однорідні: Минаючи убогі села понаддніпрянські невеселі, я думав... (Т. Шевченко);

г) першим стоїть непоширене означення, другим — поширене: Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар); але якщо навпаки, то такі означення будуть неоднорідні: Залитий сонцем рівний степ одразу принишк.

Якщо означення в різних планах характеризують предмет (їх не можна замінити одним словом), то вони неоднорідні. Наприклад, у реченні В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко) кожне з означень По-різному пояснює предмет, причому перше з них (густий) стосується словосполучення зелений березовий гай, друге (зелений) — словосполучення березовий гай.

Завжди неоднорідними є означення, виражені сполучен­ім займенника й прикметника (мій найкращий друг), якісно­го і відносного (високий дніпровський берег), якісного і при­свійного прикметників (улюблена мамина пісня).

Обставини однорідні лише тоді, коли вони являють собою перелік: Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скир­тами в полях (О. Гончар).

Якщо обставини по-різному характеризують дію, то вони неоднорідні. Наприклад, у реченні дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи (Т. Шевченко) обставина часу — у неділю, обставина місця — на призьбі, обставина способу дії — вдвох; отже, вони неоднорідні.

Неоднорідні також обставини, які хоч і відповідають на те саме питання, проте доповнюють одна одну, залежать одна від одної. Наприклад, у реченні Шумлять сади над берегами в моєї юності краю (В. Сосюра) обставини місця над берега­ми і в моєї юності краю хоч і відповідають на те саме питання де?, проте неоднорідні: остання група слів, крім обста­винного значення має ще й означальний відтінок (над бе­регами (яким и?) в моєї юності краю). Так само в реченні Гострим полиском хвилі спалахують після бурі у місячну ніч (Леся Українка) обставини часу після бурі і у місячну ніч не в одному плані стосуються присудка спалахують. Тут можна поставити питання у зворотному порядку: у місячну ніч (а коли саме?) після бурі. Можна слова після бурі розглядати і як додаток: спалахують (після ч о г о?) після бурі (коли?) у місячну ніч.

Однорідні члени речення поєднуються між собою суряд­ним зв'язком:

а) без сполучників: Земля зляглася, перепріла, перемліла, спарилася, прагнула роботи (К. Гордієнко);

б) за допомогою одиничних сполучників /, та, а, але, про­те, зате, однак, все ж, або, чи: Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками (О. Довженко); тут дві пари однорідних членів: бродити чи ловити, грому й дощу;в) за допомогою повторюваних сполучників і... /, та..та, або... або, чи... чи, то... то, ні... ні (сполучник по вторюється два або більше разів поспіль): Від Батьківщини — клич, і звага, і рання сила, й доля пізня (М. Сингаївський);

r) за допомогою парних сполучників не тільки... а й, не лише... але й, як... так і, хоч... але, як не... то, не стільки... скільки (перша частина сполучника ставить­ся перед першим однорідним членом чи групою їх, друга — перед наступним чи наступними): Митець думає не тільки розумом, а й серцем (О. Довженко). Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (М. Коцюбинський).

Між однорідними членами речення бувають єднальні, про­тиставні та розділові відношення, які виражаються як за до­помогою сполучників, так і без них.

Єднальні відношення передаються звичайно за допомогою єднальних сполучників і, та (= і), та й, і... і, та... та, ні... ні, як... так і; не тільки... а й і под. Вони виражають, як правило, перелік чи зіставлення певних явищ: Буде ще після цього простір лиману, і вітер попутний, і біла заметіль чайок над головою (О. Гончар). Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні врай, ані в пекло (Леся Українка). Годилося б думати не тільки про роботу, а й про себе (Є. Гуцало). Цей зв'язок може передаватися й без сполучників: Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука (В. Сухомлинський).

Протиставні відношення позначаються звичай­но протиставними сполучниками а, але, та (= але), зате, проте, однак, все ж, так. Вони передають несумісність, проти­лежність певних явищ: О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю караюсь, мучуся... але не каюсь (Т. Шевчен­ко). Цей зв'язок може виражатися й без сполучників: Це була не звичайна — мінеральна вода (О. Гончар).

Розділові відношення виражаються за допомо­гою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, хоч... хоч і под. Вони передають роздільність, чергування або взаємовиключення певних явищ: Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (М. Коцюбинський). Дитина стоїть, пильно дивиться то на батька, то на матір (Панас Мирний).