Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.

 

Нова радянська дійсність витворила ще одну групу суспільно-побутової лірики — колгоспні пісні. Насаджувана радянська ідеологія відобразилась у фольклорі в темах прославлення колективізації, електрифікації села, оспівання праці на благо радянської батьківщини. У цих піснях провідні мотиви трудових буднів:

У колгоспах і радгоспах, в лісосіці й шахті — Всюди наші славні люди на трудовій вахті...;

соцзмагання: Ми в роботі на гербів будемо рівнятись, За високі урожаї будемо змагатись;

п´ятирічок: Збиралися лісоруби в глибокі затоки.

Виконають п´ятирічку за чотири роки.

Навіть у тему кохання вплітаються реалії радянської дійсності:

Звила я віночок з колгоспного проса, Мене хлопці люблять — я чорноволоса. Як би мене, мамко, хлопці не любили, Коли мою ланку в газеті хвалили.

Подекуди колгоспна лексика настільки пронизує ці пісні, що вони набирають пародійного звучання:

Кажуть люди, кажуть, Чуєш, чорнобрива, Беруть мене хлопці

Що я файна дівка, Ти поправді файна. Першою у танці,

Аяв нашім селі, гоя-гой! Будеш пасувати, гоя-гой! Бо я у колгоспі, гоя-гой!

Краща бригадирка! До мого комбайна! Перша на ділянці!

Але крім відображення планомірно впроваджуваної радянською ідеологією пропаганди, в українському фольклорі є ряд народних сатиричних співанок про колгоспну дійсність, якою її бачили селяни:

У колгоспі добре жить — Один робить — сім лежить;

чи про тодішні побутові умови:

Батьку Сталін, дай нам мила, Бо вже воші мають крила.

Подібною до колгоспної є пісенність будзагонів про трудові будні на радянських новобудовах (Дніпрогес, БАМ та ін.). Такі тексти не закорінені у народній традиції, у багатьох випадках створені штучно на вимогу часу (точніше, пануючої ідеології). Тому вони не набувають поширення і невдовзі зовсім зникають з побутування.

Серед сучаних явищ в усній творчості можна помітити тенденцію виникнення студентських пісень (з усіма атрибутами студентського життя, вкрапленнями студентського жаргону). Досить чітко окресленою є й група туристських пісень, що творяться у середовищі українських бардів (яких можна умовно вважати модифікованим типом народних співців), а потім побутують анонімно, як народні. Можна виділити й групу скаутських пісень, зокрема пластунських, які мають усі ознаки народних. Однак ці групи суспільної лірики фольклористичною наукою на даний час не досліджуються.

Отже, суспільно-побутова пісенність, яка виникла у 15—16 ст., продовжила розвиток жанру ліричної пісні на основі давнішої календарної та родино-обрядової творчості. Кожна із суспільних груп творила пісні, породжені явищами свого соціального середовища, а тому цей жанровий різновид народної творчості є художнім осмисленням історії, життя і побуту в різні епохи різними верствами населення. Оскільки теми і проблеми, заторкнуті в них, не стосувалися широкого загалу, вони не набули масового побутування, а тому й не поширені такою мірою, як родинно-побутова лірика. Поетика суспільно-побутових пісень не відрізняється від поетики інших ліричних пісень.

Танкові пісні

 

Танкові пісні — це веселі жартівливі чи ліричного характеру співанки до танцю. Вони сягають корінням давніх часів. Подібний синкретизм тексту, мелодії і танцювальних рухів властивий здебільшого найдавнішому пластові народної творчості. Ґенетично танкові пісні, очевидно, пов´язані з календарно-обрядовою лірикою, яка супроводжувала магічні танцювальні дії і ритуали. Особливо близькі вони до веснянок, серед яких є чимало жартівливих зі звертаннями дівчат до хлопців і навпаки. Термін «танкові пісні» об´єднує ряд жанрових різновидів, які виділяються не на основі змісту чи характеру, а у залежності від ритмічної форми.

Найпоширеніший жанр — коломийка. Період його виникнення до кінця не з´ясовано, але ряд учених, у тому числі один з найактивніших дослідників і збирачів жанру В. Гнатюк, вважають, що це щонайменше початок 18 ст. Вчений також наголошує на тому, що коломийку слід вважати «зовсім самостійним витвором народного генія, паралельним до інших самостійних родів народної поезії. Подекуди можна їх ставити навіть вище; ми знаємо, що деякі пісні, особливо обрядові, прив´язані тісно тільки до певних проявів народного життя;... коломийка натомість огортає собою всі прояви життя чоловіка у всіх порах;... звідти в ній висловлене і радість і горе, і утіха і жаль; звідти вона дихає і повагою і жартом; звідти в ній і гумор і сатира і іронія і т. ін.».

Серед дослідників нема одностайності щодо походження назви «коломийка», існують різні гіпотези. Дехто пов´язує її з назвою міста Коломия, вважаючи, що назва танцю виникла за аналогією до польського «краков´яка» (похідне від міста Кракова). Інші етимологію терміна виводять від назви річки Коломийки, біля якої жителі називались «коломієць», «коломитка», «коломиточка».

Інша точка зору побудована на основі спорідненості назв подібних танців різних слов´янських народів: словацького «коломайка», сербського «коло», болгарського «хоро». Усі вони похідні від слова «коло» — основного компонента багатьох народних танців. У колі танцювалися ритуальні обрядові танці, їх виконання супроводжувалося співом і ритуальними рухами. Виходячи з такої етимології назви, жанр коломийки є одним з найдавніших танкових жанрів, витоки якого сягають далекої давнини.

Коломийка — це дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із типовим віршовим розміром і паралельним жіночим римуванням. Структура коломийкової строфи — два 14-складові рядки із паузою після четвертого складу і цезурою після восьмого складу, що утворюють типову побудову вірша — 4+4+6:

Ой дрібонька І коломийка / дрібонька, дрібонька Одна мила, / друга люба, / третя солодонька.

Нерідко зустрічається внутрішнє римування:

Співаночки складаночки, я вас не складала Складали вас парубочки. а я переймала. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та годна робити.

Ф. Колесса вказує, що є модифікації коломийкового розміру, на зразок схеми 4+3+6 чи 3+3+6:

Ой піду я I на майдан / та й витну осику, Та й виплету / личаки, / піду на музику. Не тепер, І не тепер / на гриби ходити: Восени, І восени, І як будут родити.

В. Гнатюк детально аналізує різні ритмічні відхилення від традиційного коломийкового розміру, вважаючи найпоширенішим такий, де перший рядок має коломийковий розмір, а другий козачковий:

А там в лісі / при дорозі / злапав комар муху: Тихо, тихо, не кричи, / бо задушу тя вночи.

Дослідник також підкреслює, що «хоч коломийковий розмір такий одностайний, мелодії коломийок незвичайно різнорідні й багаті і числяться не на десятки, а на сотки. У збірнику пісень д-ра Івана Колесси, записаних в однім селі, приходить 41 коломийкова мелодія».

Як чітко усталена віками вироблена форма коломийка характеризується рядом властивих їй рис, має специфічну поетику жанру пісенної мініатюри. Перш за все це стосується сталих поетичних формул, які часто виконують роль традиційного зачину (наприклад: «Ой летіла зозуленька...», «На високій полонині...», «Ой легонька коломийка...»). Перший рядок тісно пов´язаний з другим на основі аналогії чи контрасту, тому найпоширенішим є прийом паралелізму з усіма його різновидами:

— традиційний фольклорний паралелізм із картинами природи:

Я гадала, молоденька, що сонечко сходить, А то милий, чорнобривий по городі ходить. Ой дощ іде, роса паде на білу березу, А я свому миленькому сорочку мережу;

— психологічний паралелізм:

Як ми вірно ся любили, сухі дуби цвили,

А як ми ся розлучили — зелені зів´ели.

Сухе листя скоро горить, а сиреє курить,

Молодеє веселиться, а старе ся журить;

— заперечний (контрастний) паралелізм:

Ой зацвіла файна квітка на плоті, на плоті, Ой змарніло біле личко на панській роботі. Гей у моїм городчику ружа розцвітає, Чи вже наша, мій миленький, любов пропадає?

З-поміж інших художньо-поетичних засобів найуживанішими в коломийках є порівняння:

В тебе очка чорненькії, як терн на галузі, Личко таке рум´яненьке, як калина в лузі. Та ми собі заспіваєм, дві сестриці рідні, Дзвенять наші голосочки, як дзвіночки срібні.

Оскільки коломийки виділяються в окремий жанр за формою, а не змістом, то серед них зустрічаються тексти дуже різноманітні за тематикою. У переважній більшості вони не виходять за межі родинно-побутової сфери, однак є ряд коломийок суспільно-побутового змісту.

Збирачі коломийок вказували на труднощі їх класифікації та систематизації. Одна з перших спроб класифікації жанру належить Ф. Колессі, який у праці «Усна народна словесність» виділяв такі тематичні групи:

1. Про пісні і співи:

А я ходжу при Дунаю та так си думаю: Нема кращих співаночок, як у нашім краю. Ой шуміла дібровонька від вітру буйного, Ой ще буде в´на шуміти від голосу мого.

2. Про танці й музики:

Коб-mo мені до неділі, буду танцювати, Дам музиці паляниці — буде добре грати. Чи ти мене, моя мамко, купала в романці, Що я така охочая в неділю до танців.

3. Дівоцькі — про любов:

Не спала я тої ночі, не спала на волос, Я гадала, чи не вчую миленького голос. Не спала я тої ночі, гадала гадочку, Кому маю привернути свою головочку.

4. Парубоцькі:

Заграй мені, музиченько, я буду співати, Щоби було моїй любці легко танцювати. Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав, Як я твою цілу хату калинов обтикав.

5. Із суспільним підкладом:

Ой не ходи, багачику, горою за мною,

Бо ти багач, а я бідна — не пара з тобою.

Ця класифікація недосконала, бо деякі тематичні групи взає-мопересікаються. Чітко можна виділити три основні групи: 1. Коломийки у первісному їх значенні як співанки до танцю, де основна тема — пісні, танці, гуляння, музики:

Коломийку заспівати, коломийку грати,

Айбо тоту коломийку легко танцювати.

Заграй-ко мі, музиканте, в пальці золотії, Та най собі погуляють хлопці молоди.

Відколи коломийка вийшла за межі приспіву до танцю, виникли інші тематичні групи:

2. Коломийки родинно-побутового змісту, в якій виділяються:

а) про кохання і залицяння:

Ой місяцю-перекрою, не світи нікому, Тільки мому миленькому, як іде додому;

б) про сімейне (родинне) життя:

Ой я прошу здоров´ячка і доброго віку

Любій мамці та й нянькові, й мому чоловіку.

3. Суспільно-побутові, де зустрічаються практично всі теми суспільно-

побутових ліричних пісень:

а) наймитсько-заробітчанські:

Ей, мамко моя рідна, велика в ня біда:

Дуже тяжко заробити у багача хліба;

б) рекрутські:

Славний город Коломия, ще славніші Кути,

Бувай, мила, здоровенька, бо я йду в рекрути.

Ой летіла ластівочка, загубила перце,

Пішов милий у рекрути — замкнув мені серце;

в) опришківськогайдамацькі:

Ой у гори, легіники, у гори, у гори, Та підемо розбивати багацькі комори. Ой кувала зозулиця раненько в суботу, Зібрав Довбуш в полонині легіників роту;

г) емігрантські:

Гори мої високії, мушу вас лишити,

Волів би-м був у вас гнити, як в чужині жити.

Монітобо, Монітобо, яка ти недобра,

Через тебе нарід гине, як тая худоба;

та інші.

За цими тематичними групами стоїть певна еволюція жанру. З танкових пісень коломийки, наповнюючись новим змістом, розвинулись у самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту і колориту, елементи інших видів народної культури. Як вказував І. Франко, «...коломийковим розміром зложено протягом XIX в. досить значне число епічних пісень історичного та побутового змісту, в тім числі досить значні групи пісень рекрутських та військових про важніші приго ди деяких полків, про події 1848 р. та про війну з Кошутом, про панщину та її знесення, про опришків та про різні незвичайні пригоди по селах, такі як убійство мужа жінкою або жінки мужем, отруєння парубка дівкою або вдовою. Поза обсяг галицько-руської території і в дальшу минувшину поза XIX в. сягають зложені коломийковим розміром пісні про смерть Нечая в р. 1650, про вбійство Бондарівни паном Каньовським при кінці XVIII в. та про чумака. Пісні про опришків творять у тім ряді окрему досить визначну групу переважно гуцульського походження».

За емоційним пафосом вони містять весь спектр людських почуттів від елегійності і тужливості до жартівливих сатиричних, чи навіть саркастичних текстів:

Ой мала я миленького, ой мала, ой мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі — замерзає, коло миски — пріє.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі — за дівками, до полудня — спати.

Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки, а об´єднуються у віночки (в´язанки), чи тематично циклізуються з трьох-чотирьох та більше строф. Сталого поєднання, як правило, нема. Виконавці об´єднують їх експромтом, добираючи до конкретної ситуації, місця, умов виконання, аудиторії на основі спорідненості змісту, асоціацій чи спільного заспіву.

Завдяки легкій віршованій формі коломийки є одним з найбільш імпровізованих жанрів. Деякі народні виконавці спонтанно складають коломийки до різних життєвих ситуацій, сполучаючи сталі формули і типові образи у нові тексти, долучаючи актуальні на певний час чи до певної нагоди елементи змісту, картини побуту, ставлення до тих чи інших явищ. Ф. Колесса називав коломийки «найбільш живучою віткою української народної поезії». І. Франко, аналізуючи цей оригінальний жанр народної словесності, зазначав: коломийки «перекочуються, наче перлини великого намиста, частки великої епопеї народного життя», і тільки «зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, праці і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й жарти нашого народу в різних його розверствованнях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські й етичні ідеали».

В. Гнатюк вважав, що письменники повинні вчитися з коломийок лаконізму і точності вислову, чіткості формулювання думки, рельєфності образів: «Незвичайне багатство і різнорідність мови, висловів, образів, порівнянь, римів, короткий і ядерний стиль — се такі прикмети, яких не можна іґнорувати. Хто хоче писати гарно, хто хоче навчитися вислову, з якого не можна ні слова випустити, і до якого не треба ні слова додавати, той мусить учитися коломийок напам´ять». Саме Гнатюку належить перше найбільше зібрання коломийок у трьох томах (четвертий том залишився незавершеним). Видані ним збірники 1905, 1906,1907 pp. містять близько 9000 зразків жанру. Серед інших дослідників — І. Франко, М. Сумцов, О. Дей, Н. Шумада та ін.

Коломийки, як жанр народнопісенної творчості, мали значний вплив на розвиток літературної лірики. Чітка побудова строфи з ритмомелодійною симетрією, суміжним та внутрішнім римуванням відчутно позначилась на творах художньої літератури. Окрім використання народних коломийок в епічних творах як прийом образо-творення, передачі настрою персонажа і т. п. (показовим прикладом у цьому відношенні є «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського), письменники використовували коломийкову форму для своїх творів. Ритмічна строгість цієї форми приваблювала Т. Шевченка, понад 60 відсотків творів якого написано коломийковим розміром (зокрема «Катерина», «Гайдамаки», «Гамалія» та ін,). Значне місце займає коломийковий розмір у творчості П. Куліша та В. Забіли; С. Руданського, який цим розміром написав ряд співомовок та поем про гетьманщину. Користувалися ним у галицькій Україні В. Шашкевич, І. Вагилевич, Є. Згарський, буковинці — Ю. Федькович (поема «Лук´ян Кобилиця», жовнірські поезії), брати Воробкевичі, пізніше — І. Франко та ін.

Другий поширений жанр танкової лірики — шумки — це короткі (1 або 2 строфи) пісні у музичному розмірі 2/4 з характерною чотирирядковою строфою, кожен рядок якої, як правило, складається з 8 складів із цезурою 4 (4+4):

Кину кужіль І на полицю. Нехай миші / кужіль трублять,

Сама піду / на вулицю. Нехай мене / хлопці люблять.

Зустрічаються і дещо видозмінені варіанти побудови шумкової строфи. Ґенетичні корені цього жанру теж слід шукати в обрядовій ліриці, зокрема у веснянках, які супроводжувались танцювальними рухами. У назві, як і в змісті, збереглися відголоски обряду «закликання шуму», тому для них характерне використання звуконаслідування та алітерації:

І шумить, і гуде, А хто ж мене молодую

Дрібний дощик іде, Та й додому поведе?

 

Подекуди спостерігаються і елементи змісту та образотворення із обрядів закликання жуків:

По дорозі жук, жук, Який я моторний,

По дорозі чорний, І в кого ж я вдався,

Подивися, дівчинонько, Хіба дасиш купу грошей,

Який я моторний. Щоб поженихався.

Відірвавшись від обрядової основи, шумки урізноманітнилися за змістом, але зберегли специфічний танковий ритм. Як правило, це жартівливі сатиричні пісні про кохання, невдале побачення, залицяння кума до куми, родинні перипетії і т. п.

Дуже схожі змістом і формою до шумок козачки. їхній танковий ритм такий самий, як шумок, але на місці другої 4-складової групи з´являється 3-складова анапестична фігура із сильним наголосом на останньому складі:

Дам лиха / закаблукам Закаблукам / лиха дам.

Анапестична фігура може переноситись і у першу половину рядка, тому зустрічаються варіювання строфи від 6-складових до 8-скла-дових рядків і їх різне поєднання:

Ой дівчина І горлиця А козак / як орел,

До козака / горнеться. Як побачив, / так і вмер.

На думку Ф. Колесси така форма танкової пісні походить із Наддніпрянщини, на що вказує і сама назва жанру «козачок» від «козак». Цей жанр широко побутує на всій території України упродовж кількох століть. Уже в 17 ст. були зафіксовані тексти на зразки козачкових і шумкових строф, що свідчить про давність походження жанру. В. Гнатюк наголошує, що відмінність цього жанру від коломийки полягає не лише у побудові строфи та ритму (козачкова строфа складається з 32 складів, а коломийкова лише з 28), а й у функціональному: козачок співається тільки при танці, а коломийка скрізь.

Ще одним поширеним танковим жанром є краков´яки — лемківські танкові пісні з дворядковою строфою і ритмікою польських краков´яків (розмір 2/4 із характерними синкопами у кожному такті): 2(6+6):

Стрілєв бим на воду, / шкода ми набою. Зрадив бим дівчину, / та сі Бога бою.

За змістом вони дуже різноманітні, чим споріднені з коломийками (відбивають подробиці побуту, життєві ситуації, різні настрої):

Штири морґи ліса, а два смеричини, Не ходи, гультяю, до мої дівчини.

Вони легкі для імпровізації, але побутують лише в репертуарі Лемківщини та на Покутті.

На Сході України (особливо в промислових реґіонах) набули популярності російські частушки (українська назва — частівки) — чотирирядкові пісні з характерною строфою, побудованою за схемою 2(4+3) /4+4 /4+3:

Над лісами / сивий дим, Скрізь ростуть но/ві заводи —

/ по полю / котиться, Ой, як жити / хочеться!

Частівки, як правило, виконуються російською мовою. їх зміст виходить за рамки побутової тематики, торкається соціальних явищ. У сучасному фольклорі побутують сатиричні частівки стосовно політичних подій чи постатей. Жанр не має витоків в українській словесності, а запозичений із російської народної культури. Більшість українських фольклористів дорадянської доби сходились на думці, що частівки є ознакою не тільки денаціоналізації, а й деморалізації представників українського етносу. Зокрема П. Куліш висловлював занепокоєння тим, що «смак до дум і пісень... поволі зник у народі, в міру забуття давніх спогадів, або змінився грубим смаком до жартівливих віршів».

Окрім вище названих, є й інші жанрові різновиди танкових пісень: гопачки, чабарашки, дрібушки та ін. їх мелодії характеризуються специфічними динамічними ритмами, а тексти чіткістю побудови строфи, лаконізмом вислову, гумористичною чи сатиричною спрямованістю. Однак ці жанри набагато менше поширені, ніж проаналізовані. Теми, мотиви та ритміка танкових пісень дуже різноманітні, що дало підставу В. Гнатюкові твердити: «Разом узяті коломийки, козачки і краков´яки представляють таке багатство нашої пісні, яке ледве у інших слов´ян подибається...».