Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

 

На різних слов´янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, коноплі та льону, винограду чи фруктів тощо), неоднаковими періодами дозрівання врожаю в різних реґіонах. Тому у цей час, як і упродовж усього року, є безліч менших свят, що мають свої територіальні відмінності та особливості. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяються на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.

Зажинкові (зажнивні) пісні — це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов´язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): «Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній:

Чия то красна нивка?

А хто її зерном сіяв, —

Люба би му всяка днинка;

Золотом би любо віяв!

А хто їїрозно орав, —

А хто її подовж смичив, —

Гаразд би ся на все імав!

Солодко би ся випочив!

Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи, їх заворожування:

Там на горойці три панинойці ячмінь жнуть.

Рефрен: Гей милий боже, хто ж їм допоможе?

Не вижнуть! Соненько низько, вечеройка близько, не вижнуть! Пташеньки літають, снопойки зношають, не знесуть!

(Рефрен) Сивий соколейко копойки складає, не зложить! (Рефрен) Зозулька кує, копойки рахує, не злічить! (Рефрен)

Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: «Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі!».

Часто ці твори, як і замовляння, виконуються у формі діалогу. Дехто з дослідників вважає, що діалогічна форма є більш давньою, ніж оповідна. Але, на думку Ю. Крутя, — форма діалогу — не вирішальний показник: «Головним критерієм старожитності тої чи іншої хліборобської пісні слід вважати її безпосередній зв´язок з обрядом, поширеність і варіантність, а також сюжетну й образно-поетичну спорідненість у різних слов´янських народів...»

По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку. Деякі пісні є відгомоном цього ритуалу:

— Ой добраніч, широкеє поле,

— Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонійко зійде,

— Добраніч, на здоров´я, Росиця опаде

Жнії молодії, серпи золотії! Та приносьте по бохону хліба...

Жнивні пісні — цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:

Там у полі криниченька,

Золоті серпи мали,

Навколо пшениченька.

Срібнії юрочки,

Там женьчики жали,

Що в´язали снопочки.

Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):

Перепілочка — малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в´язала, в´язала, І в копоньки складала, складала.

Втіленням духів померлих предків виступає й хмара, що символізує родючу вологу і сприяє кращому врожаєві:

Із бору темна хмаронька йде,

Рідна матінка попереду.

Молода дівонька пшеницю жне.

Не водою обіллє мене —

— Чи не страшно тобі, дівонько,

— Щастя-долю принесе мені. Темної цієї хмароньки? Не водою мене намочить —

— Чого ж мала б я боятись?

Щастя-долю мені напророчить... У хмароньці — весь мій рід.

У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з´являються архетипні образи небесних світил, — сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі — «скільки в небі зірочок — стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.

Древніми тут можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. Дж. Фрезер пов´язує традицію змагання женців із ритуальним жертвоприношенням жниці (зав´язуванням у сніп), яка зжала останні колоски на полі і, як вважалось, на неї переходив дух поля. Згодом женці такими піснями підбадьорювали один одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:

Наша хазяічка дома домує

Варила варенички в сметані,

Та женчикам вечероньку готує...

Ідуть мої женчики кохані.

Такими ж древніми є мотиви, де пиття ритуального напою супроводжується закликами: «Будем, сестри, жито жати /їв житі бога шукати... / Знайшли бога при барильці / Та при красненькій горілці». Ці мотиви перегукуються з пошуками в колосках маленької дитини, де простежуються натяки на жертовні ритуали: «Нам потрібне дитятко, Як додому прийдемо, Щоб хазяйка злякалася, Злякалася — заплакала».

У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Анафоричні повтори наближають такі твори-звертання до замовлянь.

Обжинкові пісні — це твори, якими супроводжувались обряди, пов´язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, — пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.

Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:

Ой нивоноко, нивонько,

Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали.

То ми силоньку мали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідь білесенькі.

Часто біля «бороди» імітували оранку, сівбу, скородження, що було символічним відтворенням цілорічного кола польових робіт і мало, за віруваннями, забезпечити безперервну родючість ниви. При цьому співали: «Вже-сьмо посіяли, поорали, поорали, / Бодай-єсьмо на без рок дочекали, дочекали». Тотемічними віруваннями позначені обжинкові пісні-звертання до польових птахів. Провідними їх мотивами є смуток за минулим літом, співчуття:

Перепілонько біла,

Перепілонько мала,

Де ж ти будеш сиділа?

Де ж ся будеш ховала?

Нема жита ні пшениці

Ми жито вже пожали

На господарській нивці.

І в снопи поскладали.

Частий мотив скликання пташкою (перепілкою, павою, соколом, яструбом тощо) своїх малих дітей додому із поля.

Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків, наряджання «княгині», процесії женців від поля до дому господаря:

..Женчики кружинають,

В нашого господаря

Пшениці дожинають.

Та золотая брама.

Кінець нивоньці, кінець,

Мальовані одвірки,

Будемо плести вінець.

Зробим сьогодні обжинки.

То з жита то з барвінку

Світи, місяцю, з гора,

На хорошую дівку.

Щоб була видна дорога...

Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом — духом поля, до якого звертаються женці: «Не лежи, віноньку, не лежи при зеленій межі; підведи головоньку, час тобі додомоньку». Нерідко в цих піснях вінок розмовляє із господарем, проситься до хати, розповідаючи про своє життя на полі:

...Хай я в стороні спочину,

Буйного вітру начувся,

Ой поки піду на ниву.

Дрібного дощу напився.

Вже я в полі набувся,

На хороших женців надивився.

У цих піснях зустрічаються звертання до сил природи, запрошення їх повернутись у поле: замовляється вітер повіяти на вижату ниву, хмара з дощем — повернутися, щоб «покропити віночок». Ідучи з ниви, женці прощалися з нею до наступного року, співаючи: «Бувай, нива, здорова, Я тебе поборола».

Значна кількість обжинкових пісень призначалася для співу по дорозі від поля до дому господаря. Вони зберегли елементи обряду котіння віночка, величання кращої жниці:

Наші женчики з поля йдуть,

То не голосок, то женці

На двір голосок подають:

Привели дівоньку у вінці.

Серед обжинкових пісень можна виділити окрему групу творів величального характеру, які за формою, структурою, поетикою, ху-дожньообразною системою дуже подібні до відповідних колядок, щедрівок, веснянок. Частина цих творів призначена для виконання на полі господареві, який присутній при завершенні праці:

Наш пан молоденький,

В щасливу годиноньку.

Під ним кінь вороненький,

Добрую долю має

Виїхав на нивоньку

За сонця обжинає.

Нерідко такі пісні виконуються у формі діалогу:

А в нашого господаря сивий кінь, — Ой женчики, женчики, ви мої,

Ой літає він по полю, як сокіл. Чи дожали житечко ви мені?

Ой літає він по полю, літає. — Ой дожали житечко, дожали,

Та й все своїх женчиків питає: Щоб здорові на другий рік діждали.

Інша група величальних обжинкових пісень призначалася для виконання їх при воротях, у дворі та в домі господаря. Цими творами похід женців сповіщав володаря жнив про те, що його робітники повертаються з поля: «Ой одчини, господарю, новий двір, Несем тобі вінчика на вибір...». Женці у цих величальних творах викликали всю родину господаря на двір радіти успішному завершенню врожаю:

Ой на небі ясний місяць з зорою, Ой на небі ясний місяць з зірками,

Вийди, вийди, хазяїне, з жоною! Вийди, вийди, хазяїне, з дітками!

Архетипи сонця, місяця, зірок наближають цю групу пісень до величальних колядок (тут трапляються й перегуки з колядками, на зразок «Жала Ганнуся шовкову траву на зорі, Гей, по зорі, по місяці ясному»). Подібним є і те, що серед обжинкових величань є твори, призначені для окремих членів родини. Співаючи господареві, женці звеличували його працю, мудрість, уміння вчасно засіяти і виростити хороший врожай, його турботу за поле, добре ставлення до женців. Частий мотив скликання женців на гостину і частування з нагоди завершення жнив. У цих творах зустрічаються прохання викупу за віночок та плати женцям за роботу: «Хоч гордуй, господарю, а хоч не гордуй — за вінчики червінчики наготуй...». У найархаїчніших творах цієї групи зберігаються натяки на жертовні трапези на полі, що вважалися необхідними для забезпечення родючості ниви:

Ой вижали житечко в добрий час, То не буде житечко вилягати.

А тепер, господарю, частуй нас! А як будеш, господарю, поїти,

Ой як будеш, господарю, частувати, Буде тобі житечко родити.

Викуп за вінок завжди постає своєрідною жертвою за те, щоб добре велось господарство, щоб сили природи сприяли у всьому.

Були також окремі величальні обжинкові пісні, які співалися господині. У них величалась її краса, працелюбність, хороше ставлення до женців:

Добродійка пишна за воротонька вийшла, Стала си у воротях у червоних чоботях. Тарілочку тримає, женчиків вітає, Віночка виглядає...

У величаннях господині звучить мотив подяки їй за те, що в час жнив вона турбувалась про робітників, виглядала їх з поля, вчасно давала обід та вечерю, готувала для них найкращі страви. Оспівується її любов до господаря, з яким вона ділить турботу про врожай, потішає, що він вже зібраний:

Господиня калину ламала

— Спи, господарку, доволі,

І господареві в головах поклала:

Вже твоя пшениця в стодолі.

Поряд з господинею величаються її діти. Особливі твори призначалися дорослій дочці, яка теж оспівувалась як хороша господиня, що готує женцям святкову вечерю на честь обжинків:

Що Ганночка дівка по дворику ходить,

Женців привітає.

В руках ключі носить, скрині одмикає...

Столи тесовії, женці молодії.

...Скатерті виймає, столи застеляє.

Ой паночку наш, обжиночок ваш. Гу-у-у!

Кінцевий вигук «Гу!» часто зустрічається у піснях давніх, в яких знаходимо залишки обрядів відлякування злих духів від поля.

В окрему групу обжинкових пісень можна виділити твори, якими супроводжувався обряд ритуального випікання короваю з нового зерна (своєрідна жертва богам та духам поля). Ця лірика сповнена елементів давньої міфології. У ній часто звучать розмови з короваєм, звернення-замовляння до нього як до живої істоти: «Короваю мій рум´яний, Чи боги тебе малювали?», «Вітай, вітай, святий короваю, Вітай, вітай, гість із божого дому. Де ж ти був, святий короваю, Що ж ти бачив з божого дару?» Зустрічаються тут і звертання до язичницьких божеств, які, на думку праслов´ян, сприяли хорошому врожаєві:

— Ладо моє, Ладо моє, що є на тім короваї? (Рефрен, що повторюється після кожного рядка). — Єсть на нім зорка і місяць ясненький.

— Єсть на нім райськії пташеньки.

— Єсть на нім житнєє колосся.

— Єсть на нім вишні і черешні...

Із завершенням обжинків молодь мала більше часу, тому в піснях, призначених для дівчат та хлопців, звучить мотив кохання, який іноді поєднується з мотивом скорого весілля (що традиційно відбувалось восени після завершення польових робіт). Мотиви кохання звучать і в піснях для господаря з господинею: «Пан золото віє, а пані обмітає, А пан паню обнімає...». Вони доносять залишки язичницьких ритуалів, здійснюваних на полі на честь духів ниви, що відбувались біля «бороди». Часом ці обряди називались «качання по стерні». Це були своєрідні язичницькі грища-гуляння, за формою схожі до весняно-літніх, з тією відмінністю, що головними їх учасниками були зрілі люди, а не молодь. До нашого часу дійшли окремі тексти, якими супроводжувалися ці ігри:

Женьчичок, бреньчичок вилітає,

Якби-то забито ніженьку пробито,

Високо ніженьку піднімає,

В зеленім лугу, бери собі другу...

Як і інші жанри календарної обрядовості, про які говорилося раніше, хліборобська лірика, втрачаючи зв´язок з язичницькими віруваннями, позбувалась ритуальних елементів, набуваючи натомість покрифічно-біблійних мотивів:

Святий Петро за плугом ходив,

А сам Господь Бог пшениченьку сіяв.

Святий Павло волоньки водив,

А святий Ілльо заволочував...

Основною ознакою таких творів є язичницько-християнський синкретизм. А в інших випадках, втрачаючи сакральний пафос, багато обрядових жниварських пісень набули гумористично-жартівливого тону:

Пішли в поле женці жати,

Серпи взяли, хліб забули,

Та й забули серпи взяти,

То ж то такі женці були.

Елементи хліборобської обрядовості увійшли не лише, як зазначалось вище, в інші жанри календарної та родинної обрядовості, а й у балади, казковий та неказковий епос, народну пареміографію тощо. Дещо наближеними до жниварських пісень за тематикою та художньообразною структурою є косарські та гребовицькі пісні.

Косарські пісні — твори, які виконувались як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи. Такими вони дійшли до наших днів. Але, як вважають окремі дослідники, у давнину вони мали інше призначення. Зокрема В. Валушок пов´язує їх виникненя та виконання з традицією ініціації як посвяти до косарських громад, вважаючи, що основна їх частина співалась після прийняття нового члена у громаду як його величання.

Основними образами у цих творах є косарі, робота яких поетизується та оспівується:

Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі.

Ей, нуте, косарі, бо нерано почали:

Хоч не рано почали, так багато утяли!

І в жниварських, і в косарських піснях часто звучать мотиви важкої праці та недолі вдови, що сама не може впоратись із роботою в полі, тому в неї бідний врожай, немає кому допомогти, і їй доводиться за плату наймати робітників:

Зажурилась бідна удівонька,

Косарі косять, а вітер повіває,

Що не кошена дібровонька.

А бідна вдова з жалю вмирає,

Найму косарів сімдесят і чотири.

Над дрібними дітьми ридає...

Щоб покосили гори й долини.

Цими мотивами жниварські та косарські твори перегукуються із вдовиними піснями. Меланхолійним настроєм, мотивами кохання, переживаннями ліричного героя окремі з них наближені до родинно-побутових пісень, які, очевидно, виникли із календарно-обрядової творчості:

Косарі косять, вітер повіває.

До грубленої крайниці,

Десь моя мила з іншим розмовляє.

Брать холодної водиці.

Як піду я яром, яром, долиною

А там беруть воду чужі молодиці.

Архетип води тут знову ж таки є відголоском архаїчних звичаїв і обрядів.

Давність традиції косарських пісень засвідчує той факт, що їх провідні мотиви кошення трави, образи срібної коси, чистої роси тощо наявні у творах інших циклів, зокрема в зимовому, де вони широко представлені у щедрівках («Там Василій сіно косить», «А Василій сіно косив» та ін.). У цьому виявляється річна календарна циклічність та безперервність, зв´язок із жанрами інших періодів, де кожен цикл є провіщенням наступних, що чітко простежується у тематиці, мотивах та образності усіх жанрів, спільній архетиповості. Символічним є образ смерті з косою, який з´являється не лише в обрядовій творчості (зокрема різдвяній), а й у народній ліриці, ліро-епосі та епосі.

Однак, частина косарських пісень походить з пізнішого часу, ніж архаїчна календарна обрядовість, тому вони менше зв´язані з ритуалами і більше із «новітніми» жанрами. Зокрема, зафіксована значна кількість косарських пісень з коломийковим розміром:

Ой косив я сіно-сіно, косив я отаву.

Ой любив я дівчиноньку біляву, чорняву.

Ой косив я сіно-траву, косив я осоку,

Ой любив я дівчиноньку тоненьку, високу.

Ой косив я вперед гречку, а потім пшеницю,

Ой любив я вперед дівчат, потім — молодицю.

Співзвучними із косарськими піснями є гребовицькі. Гребовицькі пісні — це твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив. Ця група пісень менш чисельна, і в них є мотиви, що зустрічаються в інших жанрах землеробської творчості. Так, поширене величання робітників-гребців, оспівування їх праці:

Ой чиї ж то гребці, дівчата та хлопці? Самі молоденькі, граблі золотенькі, Зубочки тернові, самі чорноброві.

Як у жниварських та косарських піснях, у гребовицьких є мотиви замовлянь до сонця (щоб воно не палило), до вітру (щоб не розносив сіно, а освіжив від важкої праці), до вечора (щоб швидше прийшов і приніс спочинок). Особливо гостро ці мотиви звучать у творах, де вони переплітаються з темою панщини, роботою в наймах тощо.

Поширеними тут також є теми кохання, залицяння, женихання, любовно-еротичні мотиви:

Ой ми сіно громадили,

А ще будем громадити,

Чорнявого принадили,

Щоб луччого принадити:

Чорнявого кучерявого.

Іще чорнявішого, іще кудрявішого.

Часто проводиться паралель між згрібанням сіна та «згрібанням докупи» козака з дівчиною, що, очевидно, є відголоском якогось давнього обряду чи гри.

Провідною темою гребовицьких пісень є величання господаря, господині. Значна їх частина призначалась для того, щоб співати після завершення праці при воротях чи перед двором. Про це свідчать початкові рядки творів — «Заскрипіли ворітечка...», «Одчиняй ворота, вже йде твоя робота...» тощо:

Чиняй, пане, погреби,

Уже й покопили, пана звеселили.

Бо вже сіно погребли,

В копиці поклали, ми й не спочивали.

Часто в таких піснях, як і в жниварських, звучать мотиви викупу, плати за роботу, заклики до частування робітників найкращими стравами, найдорожчим вином, накликання біди на господарство, якщо пан не віддячиться як слід і не прийме гребців якнайкраще. Є серед них багато творів жартівливо-гумористичних. У них висміюються невмілі гребці, що поламали граблі, поганий та скупий господар чи господиня, що невчасно давали їсти тощо. Об´єктами насмішок ставали і чужі ватаги гребців, які працювали на сусідніх ланах. Окремі дослідники висловлювали думку про те, що такі твори не мають зв´язку з обрядом, зокрема Ф. Колесса гадав, що косарські та громадільницькі пісні не мають обрядового характеру й не відрізняються своєю формою від звичайних пісень. Все ж їх слід вирізняти в окремі групи календарної творчості, оскільки, на відміну від ліричних пісень, які не мають жодної часової локалізації, косарські та гребо вицькі пісні тісно пов´язані з певним періодом річного циклу, поза яким вони не виконуються.

Календарна обрядовість усіх циклів пройшла однаковий шлях трансформації: у найдавніший період свого існування вона відігравала утилітарну роль, маючи на меті за допомогою магічних ритуалів впливати на природу та світ. У всіх циклах чітко простежуються елементи магії, ознаки давніх культів та вірувань, центральним з яких є вшанування духів померлих предків (з ним зокрема пов´язане наявне в усій річній обрядовості сприймання чужинця як божества чи втіленого духа із потойбіччя: колядника-полазника у зимовий час; прибульця як «судженого» у весняно-літній; подорожнього як втілення духа поля у час жнив). Згодом, «втративши своє високе призначення, не сприймаючись більше як урочисті обряди, від пунктуального виконання яких залежить благополуччя і саме існування общини, вони поступово звелись до карнавалів, пантомім і розваг. І нарешті, на останній стадії виродження ці обряди, що колись всерйоз сприймались дорослими та мудрими людьми, стають пустою дитячою забавою». Саме такими більшість із них є у наш час.