Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Солдатські та рекрутські пісні

Поиск

 

Після зруйнування Запорізької Січі і знищення усіх залишків автономії України Росія запровадила на українських землях солдатчину (солдат від лат. solidus — монета, італ. soldato — буквально: той, що одержує платню) — військову службу чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась у рекрутську повинність (рекрут — від франц. rekruter — набирати, вербувати) — спосіб комплектування російської армії шляхом примусового набору від податних станів солдат-новобранців, а від дворян — офіцерів. Рекрутчина була трагічною сторінкою у долі українського селянства. Введена Петром І в 1699 р. у Росії (коли перед війною з шведами було наказано провести набір 32 тис. солдатів), у 18 ст., після знищення козацької демократичної держави, вона охопила всю Східну Україну. На Західній Україні було схоже явище — вербування українців до Австро-Угорської армії.

Служба у царській армії привела до появи цілого ряду тем, сюжетів, мотивів, образів, які за нових суспільних умов увійшли в народну творчість як окремий шар фольклору тієї доби. Нелегка солдатська доля стала темою народних оповідань, анекдотів, прислів´їв і приказок. У пісенній творчості вона породила новий жанровий різновид лірики — солдатські та рекрутські пісні. У них народ висловлював своє ставлення до нових історичних та політичних обставин, що були неприйнятними для українців, суперечили їхній національній психології селян-хліборобів. «Солдатчина і рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, займанськими державами, Австрією і Росією, для їх державних, чужих українському народові інтересів, — стрінулися з загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...».

Рекрутська повинність (назва «рекрут» з´явилась у 1705 р.) була страшним соціальним злом. Перш за все непомірною була сама тривалість служби. За Петра І вона була довічною, згодом термін зменшився і в 1793 р. був скорочений до 25 років, у 1834 — до 20, а пізніше —15,12,10 років. З 1874 p., коли була введена всезагальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не дивно, що окрім уже названих нових явищ в усній народній творчості, з´явились ще й рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони майже не відрізнялись від поховальних голосінь, бо пожиттєва чи довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у сім´ї, родині, рідному селі і знаменувала перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють чужі, незнайомі закони, невідоме майбутнє та ін.

На військову службу йшли молоді, здорові хлопці, але багато з них не доживали до завершення строку: гинули у війнах, від знущань, покарань, важких умов життя, хвороб та ін. Ті, кому щастило повернутися з війська, приходили додому каліками, хворими, зламаними фізично і морально. Роки життя у війську були наповнені страшними подіями, складними обставинами, кривавими картинами війни, нелюдськими знущаннями. Важкі умови життя і туга за домом ставали причиною самогубств у армії. Великою трагедією було, коли до війська віддавали чоловіка, який був одружений, мав дітей. Без господаря сім´я була приречена на бідування, жінка при живому чоловікові без надії на його повернення ставала вдовою. Усі ці явища солдатського життя, пов´язані з ним перипетії та сімейні драми, знайшли своє відображення у солдатських та рекрутських піснях. Як ліричні твори вони оспівували трагічну долю солдата, розкривали його внутрішній духовний світ: думки, почуття, переживання, породжені нелегкою солдатською дійсністю.

Ґенетично солдатські пісні тісно пов´язані з козацькими. Деякі з них — це просто дещо змінені варіанти козацьких пісень, пристосованих до нових суспільних обставин після занепаду козацтва. Деколи у них тільки мінялось слово «козак» на «солдат», а весь зміст пісні залишався без змін. Щоправда, виникло багато нових пісень, породжених новою дійсністю. Проте і в них є багато спільних рис і образів із козацькими піснями: життя далеко від дому, туга за рідними, небезпека, нестатки, жорстока дійсність — теми, що споріднюють ці два жанрові різновиди суспільно-побутової лірики.

Специфіка рекрутських пісень полягає у зображенні подій, породжених явищем рекрутчини. Воно поставало в народній уяві певним етапом у людському житті, що складається з трьох основних віх: відхід до війська, служба і солдатське життя, повернення додому або загибель. Ці різні за тривалістю періоди життя солдата і становлять основні тематичні цикли рекрутських пісень.

Перший цикл — набір рекрутів і їх проводи до війська. Час набору до війська був переломним у житті парубка. Звістка про набір приходила восени у вигляді «картки» чи «бумаги». За часів кріпацтва набором керував пан (власник села), який самовільно вибирав, кому іти в солдати, керуючись особистим ставленням до людей. Вибір падав передусім на непокірних, бунтівливих хлопців (яких віддавали в рекрути як покарання), чи тих, за кого не було кому заступитися. Після реформи 1861 р. і скасування кріпацтва, кому іти до війська вирішувала сільська рада, до якої входили переважно заможні господарі. Багаті люди мали змогу «відкупити» своїх синів чи просто підкупити тих, від кого залежав набір. Тому жереб найчастіше падав на бідних людей: до війська повинен був іти вдовиний син-чи сирота. Епізод рекрутського набору — одна з найпоширеніших тем цього циклу. Він описаний як страшне горе з усіма його атрибутами: хлопців, які повинні були стати новобранцями, без попередження «ловили» там, де вони були (вдома, на полі, на панській роботі), часто їх в´язали шнурами чи замикали в кайдани. «Навіть тоді, коли з села в набір повинен був іти лише один рекрут, староста з соцькими і десяцькими, взявши на підмогу кілька дужих дядьків, ловили і в´язали кожного, кого вдасться піймати. Лише після того, як наберуть повну хату, починають міркувати, кого ставити «лобовим», кого на «підставу», кого відпустити»:

Кують вони і гартують, Не на вора, не на злодія,

Кайдани готують, Не на разбойника,

Чи на вора, чи на злодія, То ж на того сиротину,

Чи на розбойника. Вдовину дитину.

(«Ой у полі на роздолі»)

На сироту чи вдовиченка, співалося в пісні, доля випадала найчастіше: «А у вдови один син — і той якраз під аршин». Від часу, коли хлопця ловили, вся процедура супроводжувалась голосіннями його рідних (матері, сестер і братів; дружини, якщо він був одружений, чи коханої дівчини). Ритуал проводів хлопця до війська В. Балушок пов´язує з давнім обрядом ініціації, виводячи його походження із княжого періоду, коли юнака віддавали з дому до двору князя чи великого боярина, де він мав стати воїном-дружинником: «Про цей обряд дають уявлення пізні за фіксацією воїнські пісні-голосіння і рекрутські пісні, в основі яких... лежить давнє воїнське голосіння, що не дійшло до нас».

Найдраматичнішим моментом, що ставав кульмінацією усього дійства, бо означав остаточний присуд парубкові, було примусове й обов´язкове «гоління чуба» — хлопця стригли «на лисо», що було першим приниженням людської гідності. Цей епізод широко відтворений у піснях. З особливим драматизмом він змальовується у ліриці карпатського та буковинського реґіонів, бо саме на Закарпатті та Буковині парубки хизувалися довгим волоссям, кучері були визначальним елементом красивої зовнішності. Тому «гоління чуба» завжди супроводжується плачем хлопця, який не міг змиритися зі своєю новою спотвореною зовнішністю:

Мене стрижуть, мене стрижуть, Мене сльози обливають,

Я в кріселці сиджу, Я світа не виджу.

Недаремно у рекрутських піснях звучить застереження:

... Не хвалися, козаченько. Під аршин ставати.

Кучерявим чубом. Молодого козаченька

Бо прийдеться, доведеться В військо віддавати.

Драматизм цього новітнього ритуалу увиразнюється мотивом смутку дівчини, яка, згадуючи милого, думає про те, як їй ще з дитинства подобались його кучерики, і вона починає їх збирати:

Волосічко моє, десь ся поділо? На облак летіло, за Дунай падало,

В кошіцкій касарні на облак летіло, Мила го збирала, жалосно плакала.

Очевидно, справді був такий звичай, що дружина чи дівчина збирала волосся новобранця у час, коли його стригли, бо у багатьох піснях, де говориться про смуток молодої дружини чи дівчини за коханим, вона згадує його, дивлячись на кучері, прибиті до стіни. Та і сам епізод визбирування кучерів зустрічається неодноразово:

Ой вже мости споріжені, набиті підлоги,

Пішли наші кучерики панам попід ноги.

А чиї ж то кучерики по помостах наго?

Але ж то кучерики легіника мого.

А ходила дівчинонька, ходила по ринку,

Та збирала кучерики в шовкову хустинку.

(«Задзвонили вночі ключі понад море йдучи»)

О. Потебня вказує на поширений мотив опалого листя у рекрутських піснях, який звучить паралельно із мотивом опадання обстриженого волосся або асоціюється з ним (на основі символічного порівняння парубка з деревом — дубом, явором).

Гоління чуба було остаточним прощанням юнака зі своїм життям на волі і початком важких поневірянь на чужині. Тема набору до війська завершується мотивами прощання хлопця з рідними та проводами усього села з передчуттям, що він загине, не повернеться. Тут використовується той же прийом неможливого: новобранець говорить матері чи сестрі посіяти на камені пісок і, коли він зійде, це буде означати його скоре повернення. Проводи з села змальовуються в символічних образах, мета яких — передати тяжку криваву дорогу, що нею женуть новобранців:

Ох, і то ж не маки — то наші козаки,

То ж наші козаки, та все новобранці,

Що понабирали в неділеньку вранці.

Таким чином, обряд проводів хлопців у рекрути є модернізованим ритуалом ініціації з усіма його атрибутами: «Пізні за походженням рекрутські пісні ввібрали в себе готові кліше давніх воїнських і ґенетично близьких їм поховальних голосінь. З текстів таких пісень ми бачимо, що молодих людей, які йшли у військо, проводжали як покійників на «той світ»... З юнаками, котрих проводжали, поводилися як з покійниками, про них говориться як про мертвих. Етнографічні описи проводжань на військову службу показують, що новобранців оплакували... як мертвих, або людей, наперед засуджених на смерть. Такий же характер носять і українські козацькі прощальні голосіння, складання яких веде теж у глибину віків...».

Другий великий тематичний цикл — солдатське життя. Основні його мотиви: тяжке життя в касарні, виснажлива муштра, важкі побутові умови, мізерна платня: «Грош на пиво, грош на мило, щоб рубашка була біла, щоб солдата вош не їла...»

Поширений мотив самотності на чужині, туги за домом; ряд пісень відтворює думки солдата про сім´ю, бажання поїхати додому хоч на Святий вечір. Особливо трагічним у солдатському житті був закон про жорстокі покарання за найменшу провину. У піснях цього циклу доволі рельєфно змальовується «вулиця» (кара, коли усі солдати вистроювались у два ряди з прутами в руках, а присуджений до покарання повинен був проходити між ними, а в цей час з обох боків на нього сипались удари), прив´язування до стовпа, позбавлення волі, карцер (де солдат залишався без їжі і води). Не витримуючи знущань, дехто кінчав життя самогубством чи ставав дезертиром.

У піснях цього циклу дійсність відтворюється узагальнено, без деталізації; солдатське життя подається як жорстоке приречення, у якому не видно просвітку:

Ой горе, горе, не солдатськеє життя,

Гей, що не дають ані плакать, ні ридать...

Найстрашнішою сторінкою солдатського життя була війна. Народна уява відтворює в піснях страхіття війни, кровопролиття, каліцтво, смерть воїнів на полі бою. Ця група пісень найбільше пов´язана з козацькими основними мотивами: смерть на полі бою, похорон солдата після битви; тіло убитого лежить серед поля, над ним літає ворон; смертельно ранений вояк посилає додому коня (орла або зозулю) зі звісткою про свою загибель; дві дівчини тужать над забитим солдатом і т. п. Однотипною є й образна система козацьких пісень: усталені персоніфіковані образи тварин, розмова з ними; опис битви доповнюється усталеними народними метафорами («мостити мости», «гатити греблю тілами», «битва — оранка» та ін.). Вони дуже давні за походженням. Але вводяться і нові теми та образи — каліцтво, перебування у шпиталі. На тлі зображення нових соціальних факторів подається осмислення причин військових подій та реакцію на них з боку солдатів, які були втягнені у воєнні дії, щоб захищати чужі державницькі інтереси. Тому, наприклад, у козацьких піснях нема засудження воєн, адже вони велися з метою визволення рідної землі від іноземних поневолювачів. У солдатській ліриці засуджується загарбницька політика царської Росії, проклинається цар і ті, хто посилає солдатів на вірну загибель.

Усі епізоди солдатського життя, згадувані в піснях, супроводжуються мотивами туги, страждання, гіркої самотності. Часто в них використовується епістолярний прийом — передача думок та почуттів у листі, написаному додому до матері чи коханої дівчини. У формі монологу передаються важкі думки вояка і надія на повернення. Рідше монолог трансформується у діалог з матір´ю (або з вітром, зозулею, орлом, які мають передати усне послання рідним, бо нема змоги передати його іншим шляхом):

Через три годочки пише син —

Я ж думала, сину, тебе оженити,

листочка: А ти пішов, сину, у військо служити.

— Ой мамо, мамусю, чужа

Я ж думала, сину, невістки діждати, стороночка.

А ти пішов, сину, у військо

Ой якби ти знала, яке мені горе, страждати.

То ти б переплила через синє море.

Я ж думала, сину, що то ворон кряче,

За синєє море, за довгії ріки,

А то за тобою дівчинонька плаче.

Ой мамо, мамусю, пропав я навіки,

Я ж думала, сину, що то скрипка грає,

Ой коли б ти знала, в якій я неволі,

А то за тобою дівчина вмирає.

То ти б передала горобчиком солі,

(«В неділю раненько зозуля кувала»)

Горобчиком солі, синичкою хліба,

Ой коли б ти знала, яка мені біда.

Тут з´являються виразні жіночі образи — матері, дружини, коханої дівчини. Як і в козацьких, серед солдатських пісень є чимало, присвячених темі кохання. Можна виділити кілька сталих любовних сюжетів: дівчина гине з туги за милим, що у війську; солдат просить відпустки, щоб побачитися з милою (а у разі відмови стає дезертиром); дівчина переночовує у вояка, але будить його запізно, за що йому загрожує розправа. Така тематична основа породила чимало солдатських пісень баладного характеру, де напружені любовні колізії драматизуються, подаються у романтичному ключі. У той час, як переважна більшість рекрутських та солдатських пісень тяжіє до реалістичного зображення дійсності (бо сам життєвий матеріал не дає широких можливостей для їх піднесено-романтичного трактування), у баладних піснях «можна помітити вкраплення романтичних блискіток то у вигляді розгортання дії на фоні грізної бурхливої природи, то в діалогах мертвої руки солдата з вороном, то символічних картин смерті, відтворених як весілля. Фантастичне, умовне, вражаюче своєю надприродністю, вливається у рекрутську і солдатську пісню передусім через баладу».

Баладних сюжетів є чимало: мати проводжає сина у солдати, а невістку заклинає в тополю; закохані дівчина і хлопець, дізнавшись, що його віддають у рекрути, втікають у поле і там стають квітами; вояк, одержавши звістку, що його дружина хвора, долає складні перешкоди, повертається додому, але застає її на смертному одрі; мати, син якої в солдатах, знаючи, як важко йому далеко від дому, перетворюється на зозулю і летить до нього; син, у тузі за рідним домом, стає соловейком і летить додому; хлопець, ідучи до війська, залишає коханій перстень, якого вона береже багато років, а коли він ламається, розуміє, що милий загинув і вже не повернеться додому; дівчина іде на війну замість свого брата; хлопця віддають у рекрути, а його кохану силоміць видають заміж за нелюба, — вона перетворюється на тополю, а солдат гине.

Тематичний цикл пісень про повернення солдата додому невеликий. Найпоширенішим мотивом цього циклу є мотив каліцтва:

Права ручка прострілена, Ліва ручка відтята... Подивися, мила чорнобрива, Яка війна проклята.

Цей мотив драматизується поширеним прийомом — каліку-сол-дата ніхто не впізнає; він іде своїм селом, зустрічає знайомих людей, але вони сприймають його як чужого:

Тільки всього роду, — Здрастуйте, — не каже,

Калина цвіте Ручки не дає,

З-під тої калини Бідному солдату

Милая іде. Жалю завдає...

Такі пісні нерідко закінчуються тим, що скалічений солдат, побачивши, що його дружина не впізає у ньому свого чоловіка, вирішує йти далі і вже не повертається додому, або й задумує самогубство:

Став ручку давати — А у лузі, в лузі,

Вона не бере, Колодязь з водою...

Став дитину брати — Тепер тобі, мила,

Вона не дає. Розлука зі мною!

(«Вийду я на гору»)

Часто, повертаючись додому після багаторічної служби, солдат не заставав нікого вдома:

Лишив вдома вітця, матір, 3 війни вернувсь без здоров´я,

Жінку та й дитину, Отець, мати в гробі,

А сам пішов воювати Моя жінка вийшла заміж —

У чужу країну. Сирота ж я собі.

(«Ой ви, гори високії»)

Сама життєва реальність спричинилася до того, що рекрутські та солдатські пісні у переважній більшості глибоко трагічні за змістом. «Кожне їхнє слово породжене болем і відчаєм, облите гіркими слізьми. Вся образна система їх спрямована на те, щоб передати горе й страж дання, настрої туги, суму, розпачу». Це споріднює їх з похоронними плачами, рекрутськими голосіннями:

Ой заплачеш, моя мамко,

В неділю з полудня,

Що всі хлопці на гулянні,

А мене не буде.

Ой заплачеш, моя мамко,

В неділю раненько,

Як не буде кому дати

Сорочку біленьку.

Рекрутські пісні перегукуються також з весільним обрядом, що зумовлено подібністю ситуацій проводів дівчини, яка назавжди залишає батьківську хату, і проводів хлопця у військо. Символіка весільного обряду використовується найбільше у піснях про смерть солдата:

Оженила ж його пуля бистрая,

А бояри були — усі дзвони ревли,

А жона ж молода — восковая свіча.

А звінчала його шабля гострая.

А старости були — корогви несли,

Особливе смислове навантеження несе образ весільної хустини, яку давали дівчата в дорогу своїм коханим: весільною хустиною накривали очі солдата, коли він гинув, а звідси і вся символіка смерті — одруження з сирою землею.

Поетиці жанру рекрутських пісень характерні прийоми, поширені у всіх ліричних піснях: паралелізми (Один сад зелений, а другий цвіте; Старший брат на службі, а менший іде...); порівняння-паралелізми (ворон кряче — мати плаче; зозуля кувала — мати сина в військо виряджала); метафори (чорна рілля ізорана ще й кулями засіяна); гіперболи (над ним коник зажурився — по коліно в землю вбився) та ін.

Жовнірські пісні

 

Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смутку, мотиву горя і страждання, що є провідною рисою рекрутських пісень. Це зумовлено історичною дійсністю, якою вони були породжені. Західні землі України (Галичина, Буковина, Закарпаття), які були у складі Австро-Угорської імперії (пізніше — Польщі) не відчували на собі такого сильного тягаря військової повинності, як східні українські землі у складі царської Росії.

У 17 ст. в Австрії, як і в інших західноєвропейських країнах, армія була найманою і комплектувалась шляхом вербування. Лише в кінці 18 ст. була здійснена перша спроба ввести військову повинність. Конскрипція — спосіб комплектування війська, за яким вся територія держави розподілялась на округи (кантони), які поставляли вояків певним полкам, поширилась і на українські землі. Так, Галичина від 1852 р. мала постачати жовнірів для 11 полків інфантерії (піхоти), двох полків стрільців, двох полків драгунів і шести полків уланів (кавалерійців). Якщо вербунок здійснювався переважно на добровільній основі, то конскрипція була спробою примусового набору до війська. Тому в жовнірських піснях є мотиви, споріднені з рекрутськими піснями: лови хлопців, переховування їх від влади, втеча та ін. Але конскрипція давала можливість легко відкупитись від військової служби, тому в цій групі пісень поширений мотив звертаня хлопця до матері з проханням продати коня вороного, щоб відкупити його від служби. Тут витворюється ліричний образ матері, яка готова продати все, щоб її син не йшов до війська. Оскільки майже все населення Австро-Угорської імперії ухилялось від служби, там практикувалася змішана система набору до війська, але провідним було вербування. Найчастіше у літературі описано такий спосіб найму хлопців на військову службу: «По селах розсилались браві жовніри, які справляли в коршмі музики, удавали із себе веселих, безжурних вояків, що п´ють, гуляють, сіють грішми. Простий селянський парубок, дивлячись на ці картини веселого життя, до того ж підпоєний вербувальниками та улещений привабливими розмовами про славу майбутніх походів, спокутувався «привільним» життям у війську і давав згоду на «службу цісареві». Часом така згода була викликана певними обставинами — нещасливим коханням або злом на дівчину...». Такий вербунок широко відображений у галицьких, буковинських, закарпатських піснях:

В Бердичеві, славнім місті Пристань, Юрку, до вербунку,

Звербовали хлопців двісті. Будеш їсти з маслом курку,

А чим же їх вербовали? Будеш їсти, будеш пити,

Злотих грошей дарували. Будеш, як панок, ходити...

Насправді жовнірське життя не було таким безтурботним. Хоч умови побуту в австрійській (та польській) армії не були такі жахливі, як у російській, але щоденна муштра, строгий режим виснажували вояків. Це відбилось у народнопісенній творчості:

Ой ніхто так не бідує, Ще до днини дві години —

Як жовнір бідує, Він вже марширує...

Особливо важко було в час війни. Як і в солдатських, так і в жовнірських піснях драматично змальовано наслідки війни: кровопролиття, каліцтво, смерть. Найпоширеніша тема — смерть вояка. Вона розкривається за традицією козацьких пісень, з усіма їх рисами: смертельно ранений жовнір сам у чистому полі розмовляє з конем, зозулею, вороном, орлом; просить сповістити рідних про його загибель:

В темнім лісі на камені Хоче й очі видзьобати,

Лежить жовняр поранений. Кости ж мої розтягати.

Темна нічка зимненькая, Ой ти, орле сизокрилий,

Мати ж моя рідненькая. Ти мій брате рідномилий,

Нащо мене породила? Принеси сю вістку мою

Умираю, ревно плачу. Та й прощай рідню мою —

Що при смерти вас не бачу: Брата, сестру, мать стареньку

В темнім лісі ні хатини, Та й вдовицю молоденьку,

Ані жінки, ні родини. Та й дрібненькі сиротята,

Нема кому заплакати, Що не мають свого тата...

Рани мої завивати. («В темнім лісі на камені»)

Лишень сумно вітер грає, Орел збоку заглядає:

Переважна більшість цих пісень побудована в формі діалогу (часто уявного діалогу-звертання до найближчих людей):

Умер жовняр, умер, ему не дзвонили, Приїхали два жовняри та му вистрілили. Не плач, тату, не плач, не вдавайся в тугу, Поховали твого сина у зеленім лугу. Не плач, мамко, не плач, не йди до ворожки, Поховали твого сина в полі край дорожки. Не плач, брате, не плач, не вдавайся в ліки, Поховали твого брата жовняри навіки. Не плач, сестро, не плач, гіркими сльозами, Поховали твого брата межи деревами. Не плач, мила, не плач, черлена калино, Бо вже нема та й не буде того, що-с любила.

У жовнірських піснях теж домінуючими є мотиви туги за домом, смутку, самотності, тяжкого вояцького побуту. Особливо період Першої світової війни спричинився до появи значного пласту пісень, породжених історичними та суспільними обставинами того часу. Страх перед війною вилився у ліричне осмислення її жахів та наслідків (смерті, каліцтва, сирітства). Все частіше зустрічається мотив небажання іти у військо, спроб уникнути служби:

Як прийшла ми карта нароковать.

Став я свого неня дошиковать:

Ой неню ж мій, неню, вчини ми ту волю

Йди за мене служить на ту войну!

Але навіть про війну жовнірські пісні не є такими трагічними, як солдатські: вони більш ліричні, ніж драматичні, передають почуття молодого вояка, не згадуючи подробиць його побуту. Ряд пісень присвячено любовній тематиці: багато з них оспівують кохання жовніра і дівчини з того дому, де він на постої, залицяння вояка до молодиці У корчмі та ін.:

В неділю рано стало світати — Чом в тебе, госпосю, уста солодкі?

Стали ся жовніри квартирувати. — То від медочку, мій жовнірочку. Господар з хати — жовнір до хати, — Чом в тебе, госпосю, очки чорненькі? Став жовнір госпосю ревідовати. — То від ноченьки, мій ти миленький... («Кукала зозуля од калиночки»)

Серед жовнірських пісень на любовну тематику є чимало жартівливих:

Ой надвисли чорні хмари, А я молод споглядаю

Дрібні дощі йдуть, На чужі жінки.

А молоді жовнярики Чужі жінки, як ластівки,

Мід-горівку п´ють. Як ружевий цвіт,

Ой п´ють они мід-горівку, А ти мені, шабелино,

їдять ягідки, Зав´язала світ...

(«Ой надвисли чорні хмари»)

Ф. Колесса в огляді «станових» пісень, зазначав: «Але ж деяка частина вояцьких пісень касарняного типу має дуже свобіднии, навіть сороміцький характер, а в мові їх помітні сліди чужих впливів: чеських, словацьких, польських, російських, а то й німецьких». Слушність такого спостереження підтверджує і такий текст:

Машеруют шволіжери, щаслива їм дорога Гей, га, ха, ха, ха, щаслива їм дорога. А вахмайстер попереду бефель їм видає... А ритмайстер на конику швадрону рівняє... Коли ж вас ся, шволіжери, назад сподівати?... Вже не треба, дівчинонько, о том споминати... Кохалися, любилися, старшина не знала... Ой та тепер розийшлися, як чорная хмара... Чорна хмара розийдеся, дощику не буде... З жовнірського закохання ніґди ніц не буде...

(«Машеруют шволіжери»)

Жовнірські пісні є дуже своєрідним жанровим різновидом усної словесності, що формувався під впливом іншомовних культур, відмінного способу життя і мислення. Тому хоч вони до певної міри зберігають національну традицію (елементи тематики та поетики козацьких, історичних пісень, українську символіку, образи-архетипи та ін.), проте в них відчувається і деякий відхід від цієї традиції, породжений суспільними та політичними умовами.

Жовнірські пісні, які як жанр формувались на основі козацьких пісень, у свою чергу стали джерелом тематики та поетики стрілецьких пісень. Частина з них, що має виразний епічний характер, де вказуються конкретні особи, події та ін., творять історичний героїчний епос. Однак чимало стрілецьких пісень є власне ліричними творами, побудованими на зразок козацьких, вояцьких, жовнірських Кріпацькі пісні

Після зруйнування Запорізької Січі і ліквідації всіх ознак державної автономії в Україні царська Росія почала запроваджувати на українських землях кріпацтво — систему суспільних відносин, внаслідок якої селянин знаходився в особистій залежності від поміщика чи пана. Це закріплювалось державною владою у вигляді кріпосного права, фіксувалось в ряді документів, правових норм, що узаконювали залежність селянина від землевласника. На Україні процес закріпачення селян набув особливого поширення у II половині 18 ст., коли царським указом 1763 р. було різко обмежено (а практично майже зовсім заборонено) переходи селян з місця на місце, категорично заборонено селянам продавати земельні наділи і вступати в козаки. Остаточно кріпосне право на Україні було оформлене указом Катерини II 1783 р. Відтоді становище селян-кріпаків стало нестерпним. Серед різних видів кріпацьких повинностей, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.

Усі ці суспільні явища і пов´язані з ними життєві ситуації відбилися у кріпацьких піснях, в яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях абсолютно нема романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню життєвої конкретики: нелегкої праці, умов побуту селян, епізодів знущання поміщиків та їхніх посіпак над кріпаками, приниження людської гідності та ін. «Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Характерні для поетики козацьких та чумацьких пісень розгорнуті метафори, образна символіка, Щедрі зіставлення відступають у кріпацьких піснях перед конкретним точним відтворенням реальних життєвих фактів».

Центральна тема цих пісень — важка праця, яку повинна виконувати вся родина кріпака:

Наступає чорна хмара,

Третю дочку-паняночку

А другая синя,

Тютюну садити,

Не заступить син за батька,

А свекруху з невісткою

А батько за сина.

У лан жита жати...

Женуть батька в степ косити.

Сина молотити,

Особливо важко було у час жнив — щоденно доводилось працювати на панському полі, а свою власну нивку, щоб не пропав урожай, жати вночі. Тут кріпацькі пісні перегукуються з календарно-обрядовими (жниварськими) та родинно-побутовими (у них вплітаються проблеми сім´ї, догляду за дітьми, стосунків між членами родини):

Ой отаман з прикажчиком Осталися малі дітки

Огні заливають, Та їстоньки просять,

А всіх дочок з матерями А матері із батьками

В поле посилають. Та снопики носять.

Майже у кожній пісні говориться про знущання з кріпаків, приниження їхньої людської гідності: нагаями їх женуть на панщину, б´ють непокірних.

У них колоритно змальовано образи панських посіпак: отаманів, десятників, економів, осавулів, що проявляли свавілля і жорстокість у ставленні до людей.

У кріпацьких піснях початку 18 ст. з´явилась ще одна тема, породжена посиленням кріпацького гніту — недільної панщини (було запроваджено працю і в неділю, незважаючи на те, що для християн це був святий день, працювати в який вважалося великим гріхом):

Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять,

А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять.

— Ой годі вам, препогані хлопи, до церкви ходити, —

Ідіть на свого вельможного пана роботу робити!

Ой годі вам, хлопи, до Бога молитву зсилати, —

Ідіть свойому вельможному пану садочки копати...

У них також звучать мотиви зубожіння селян, трагедії їх безвихідного становища. Тут знайшли відображення і мотиви протесту проти кріпацтва, що виявились у різних формах, зокрема втечі на Запоріжжя, у вільні південні степи на Бессарабію, у збройних виступах проти поневолювачів. Кріпаки, яким вдавалося втекти, приставали до загонів опришків та гайдамаків:

Ой ходімо, пане-брате, та за круті гори.

Нехай тута виводяться круки та ворони!

Ой ходімо, пане-брате, в степ та в гайдамаки,

— Та дамося, пане-брате, добре панам взнаки!

Тому дехто з дослідників, крім історичних пісень про Довбуша, Кармалюка, про повстання в селах та ін., виділяє тематичні цикли суспільно-побутових опришківських та гайдамацьких пісень, куди відносить ліричні твори про безіменних народних героїв, життя, побут месників (що жили в лісах далеко від дому, ховались від переслідувачів, гинули в сутичках з владою). Основними темами та мотивами вони нагадують козацькі пісні.

Скасування кріпацтва 1861 р. позначилось в усній народній творчості циклом пісень, в яких картини панщини (недавнього минулого, про яке ще не встигли забути) поєднуються з уявними саркастичними картинами безпорадності панів, які, опинившись без кріпаків, самі мали працювати в полі:

Ой летіла зозуленька, стала говорити:

— Не будете, мужики, панщини робити!

Ой пішов же пан старий стосиків рубати,

А за ним стара пані стосики в´язати.

Ой перейшла стара пані від стоса до стоса,

Погубила черевики, йде додому боса.

Ой пішла стара пані пшениченьку жати,

А за нею паничі снопики в´язати.

В інших піснях змальовується, як пани плачуть за панщиною, уклінно просять людей іти до них працювати, обіцяють добре заплатити.

 

Бурлацькі пісні

 

У період Руїни, особливо після скасування кріпацтва 1861 p., з´явилась ще одна суспільна верства — бурлаки. Переважно це були люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялись по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття. Частково це були колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади, каторги чи заслання, втікали до окраїн України — доходили до Молдавії, Криму, Дону. Бурлаками ставали також колишні селяни, що не змирилися з умовами життя у кріпацтві, а тому покинули свої домівки, рідних і втекли від поміщиків; а також ті, що рятувались від насильницького віддання до війська. Тобто бурлаками називали людей, які, не маючи притулку, з тих чи інших причин поневірялися, шукаючи заробітку для прожиття. їх не слід ототожнювати з бурлаками в Росії, де так називали робітників, що до розвитку пароплавства пересували річкові судна за допомогою линви чи весел. В Україні слово «бурлака» має інше, більш узагальнене значення — бездомна самотня людина, як правило, неодружена, або яка з певних причин покинула сім´ю.

Бурлацькі пісні неоднорідні за тематикою та поетикою, бо різняться й своїм походженням. Найбільшу групу становлять пісні про життя втікачів від кріпаччини. Образною структурою вони уподібнюються до кріпацьких пісень. Основні їх мотиви — тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, злидні, нарікання на злу долю:

Нема горя так нікому, Аж піт очі заливає,

Як бурлаці молодому... А хазяїн його лає,

... Що бурлака гірко робить, А хазяйка дорікає...

Бурлака виконував важку роботу, за яку мало платили, йому часто доводилося жити у нелюдських умовах, проте він був вільний, ні від кого не залежний, міг переходити з місця на місце (що категорично заборонялось кріпакам). Тому в бурлацьких піснях звучить мотив волі, що протиставляється підневільному становищу кріпаків; з´являється образ безмежного степу, подекуди зустрічаються картини бурлацьких гулянь:

Ой гук, мамцю, гук, Веселая тая уличенька,

Там, де бурлаки п´ють. Ой де вони йдуть...

Однак і в цих піснях немає атмосфери безтурботності життя, справжньої волі. Усі бурлацькі пісні пройняті сумними настроями, породженими тугою за рідним домом, бажанням знайти притулок, не мандруючи світом, бо хоч «степ веселий, край далекий», та «ніде прожити». Ліричного героя цих пісень турбують тривожні думки про його осиротілу родину, спогади минулого, невпевненість у майбутньому. Він подумки розмовляє зі своїми рідними, скаржиться матері, батькові, дружині на свою нелегку долю. Великою тугою пройняті думки бурлаки, який знає, що родина цурається його, бездольного:

..Да сидить бурлак на чужині, Далеко від себе,

Та сорочку латає. Ой чую я через люди —

Сам до себе розмовляє: Цураються мене...

Десь родину має. («Та летить орел понад морем»)

Да ой маю родиночку

Тут картини нелегкого побуту, важкої праці ще більше затьмарюються душевним конфліктом, пісня набуває рис елегійності.

Кульмінацією розвитку мотивів бурлацьких пісень є драматизовані, глибоко трагічні картини смерті бурлака на чужині, далеко від дому. У них особливо підкреслена тема самотності, марності прожитого життя:

Та забіліли сніги, забіліли сніги... Прости ж мене, брате, в



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 765; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.224.105 (0.016 с.)