Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Філософія другої половини XIX ст. Як теоретична основа естетики кінця XIX — початку XX ст. : проблема спадковості і пошуки власного шляхуСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Естетика XX ст. — складне і суперечливе явище. її розвиток має як самобутні риси, так і певні загальні ознаки, обумовлені поняттям сучасність. У широкому обсязі всю естетику XX ст. називають сучасною. Але в це поняття включається і більш конкретний смисл — маються на увазі теоретичні і художні проблеми конкретних десятиліть. Отже, реконструюючи теоретико-методологічні пошуки в естетиці XX ст., необхідно через реалії конкретних десятиліть вийти на теоретичні узагальнення, і на ідеї, 12 Лукач Д. Своеобразие эстетического: В 4 т. М., 1987. Т. 4. С. 498. які мають не випадковий, а закономірний характер, на ідеї, сукупність яких є концептуальним надбанням естетичної науки XX ст. XX ст. позначене тенденцією активної взаємодії філософського, естетичного і художнього процесів, становленням «філософії мистецтва» та «мистецтва філософії», утвердженням нових форм філософсько-естетичного аналізу дійсності і мистецтва. На наш погляд, хронологічна реконструкція теоретичних пошуків естетики XX ст. має спиратися на становлення тих філософських концепцій, які безпосередньо вплинули на естетику кінця XIX — початку XX ст., стали теоретичною основою авторських концепцій XX ст., позначилися на долі сучасного мистецтва. Серед таких філософських течій відзначимо марксизм, позитивізм, психоаналіз та інтуїтивізм. Марксизм і марксистсько-ленінська естетика. Пенят-тям марксизм охоплюється передусім теоретична спадщина К- Маркса і Ф. Енгельса — засновників діалектичного й історичного матеріалізму, керівників перших міжнародних пролетарських організацій. Марксизм був пануючою філософією в умовах радянської влади і виступав як теоретико-методологічне обгрунтування всіх прикладних наук, у тому числі й естетики. Марксизм виник у контексті всієї світової культури і враховував досягнення попередньої філософської, економічної, соціальної думки. Свідомий інтерес до досягнень гуманітарних наук, зокрема етики, естетики, теорії і історії мистецтва, дав йому змогу відтворити досить повну картину руху творчої активності людини від міфо-символічного бачення світу до становлення соціального роману XIX ст. З численних творів Карла Маркса (1818—1883 pp.) виділимо працю «До єврейського питання» (1843 р.) та «Економічно-філософські рукописи» (1844 p.). Період 1843—1844 pp. слід розглядати як період переходу К. Маркса від ідеалізму до матеріалізму, від революційного демократизму до комунізму. У статті «До єврейського питання» він визначає різницю між буржуазною («політична емансипація») і пролетарською («людська емансипація») революціями, а у статті «До критики гегелівської філософії права» він формулює ідею про історичну місію пролетаріату. З 1844 р. К Маркс працює разом з Ф. Енгельсом (1820—1895 pp.). Першим наслідком теоретичного співробітництва стає книга «Святе сімейство» — гостра критика младогегельянства і розробка деяких принципів матеріалістичного розуміння історії. У період 50—70-х років XIX ст. Маркс і Енгельс осмислюють широке коло проблем, пов'язаних з процесом становлення людини як соціального суб'єкта, досліджують механізм формування її ставлення до дійсності. При цьому особлива увага зверталася на роль створеного предметного світу як «дійсної» природи людини, в умовах якої відбувається її життєдіяльність. Загалом високо оцінюючи політичні й економічні розробки Маркса і Енгельса, дослідники не раз опинялися перед дилемою: як розглядати їхню спадщину? Як філософську систему і спиратися на марксистську методологію в процесі дослідження естетичних проблем? Народник М. Михайловський наполягав на точці зору, згідно з якою відсутність систематизовано викладеної філософської концепції взагалі знімає питання про її існування. Він вважав, що К. Маркс повинен був викласти свої ідеї приблизно так, як це робив Ч. Дарвін у праці «Походження видів». Близькі до позиції М. Михайловського М. Покров-ський та В. Фріче, які в період 20—30-х років XX ст. стверджували, що марксистську теорію мистецтва, теорію художньої творчості слід створювати, бо її ще немає. Ми переконані, що теоретичне осмислення й оцінка марксизму робитимуться неодноразово. В умовах 90-х років, тобто у період розпаду СРСР і гострої критики «радянської» моделі соціалізму, викладемо лише окремі факти щодо теоретичного становлення і розвитку марксистсько-ленінської естетики. Після жовтневих подій 1917 р. в Росії були вперше опубліковані такі рукописи К. Маркса і Ф. Енгельса, як «Німецька ідеологія», «Нариси критики політичної економії 1857—1858 pp.», «Діалектика природи». Ці праці дали змогу реконструювати процес становлення марксизму в цілому, в тому числі і естетичну концепцію. У 30-і роки радянські вчені М. Ліфшиць та Ф. Шиллер при підтримці і під редакцією А. Луначарського підготували і видали хрестоматію «К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве» (1933 p.). Відтоді естетичні погляди Маркса і Енгельса увійшли в загальні надбання марксистської науки. Доповнювалися вони теоретичними розробками проблем класовості і партійності мистецтва, співвідношення таланту і світоглядної позиції митця, критикою формалізму, представленими в роботах В. Леніна. Слід також підкреслити, що з кінця 20-х до другої половини 50-х років, тобто в період панування сталінської ортодоксії, естетика потрапила до числа тих наук, які не «вкладалися» в методологію «Короткого курсу історії ВКП(б)». Як справедливо зазначають дослідники, «наприкінці 20-х років в СРСР відбувалися процеси подальшої деградації марксизму у напрямі остаточної втрати тих істотних гуманістично-екзистенціальних моментів, які становили філософське ядро вчення Маркса. Силою нав'язуючи країні і міжнародному комуністичному рухові (через Комінтерн) ленінізм як сучасну (епохи імперіалізму і пролетарських революцій) «єдино істинну» модель марксизму, Сталін утверджував вкрай догматизовану, фанатично непримиренну до будь-якого «інакомислення» версію марксизму — сталінізму» '. Така методологія більш ніж на два десятиліття загальмувала теоретичний розвиток естетичної науки, зруйнувала ті надбання щодо аналізу чуттєвої природи людини, специфіки художньої творчості, плюралізму художніх напрямів, безпосередніх контактів із західними теоретичними школами кінця XIX — початку XX ст., які були властиві першим пожовтневим рокам. Нагадаємо, що тоді в країні широко видавалися твори Ф. Ніцше, 3. Фрейда, А. Бергсона, Б. Кроче та багатьох інших європейських теоретиків, відбувалися теоретичні дискусії, зберігалися принципи спадковості з гуманістичними традиціями XIX ст. Ідеологізація, політизація культури Сталіним, Бу-харіним, а пізніше А. Ждановим практично перетворили ЗО—50-і роки на «білу пляму» в історії естетичної науки. 50—60-і роки стали періодом нового відкриття теоретичної спадщини К. Маркса і Ф. Енгельса з намаганням використовувати її як методологічну основу естетичної науки. Які проблеми естетики привернули увагу Маркса і Енгельса, як позначилися вони на теоретичних розробках радянських вчених 60—90-х років? Слід передусім виділити факти, що пов'язані із загальною оцінкою естетики, з розумінням її ролі і значення. Так, у 1857 р. американський видавець Чарльз Дана запропонував К. Марксу написати для «Нової американської енциклопедії» статтю 1 Історія філософії України: Хрестоматія. К., 1993. С. 547. «Естетика*. Звертаючись до Енгельса, Маркс роздратовано писав про нереальність поставленого завдання —«фундаментально» викласти естетику на одній сторінці. В іншому випадку він різко критикував «спекулятивну естетику» младогегельянців («Святе сімейство»). У свою чергу, Енгельс в листі до Конрада Шмідта рекомендував тому познайомитися з естетикою Гегеля, яка, за його висловом, «вражає». Інтерес до естетичної проблематики живився власною літературною творчістю, яка для Енгельса мала принциповий характер. Ше у 1838 р. він видрукував вірш «Бедуїни», в якому прагнув дати морально-психологічну оцінку одному з древніх народів світу, проаналізувавши його долю. Енгельс активно співробітничав з літературним товариством «Молода Німеччина», яке склалося під ідейним і художнім впливом видатного німецького поета Г. Гейне. Члени товариства намагалися перетворити літературу у дієве знаряддя перебудови суспільства, наголошували* на соціальному призначенні мистецтва. Саме Ф. Енгельс через оцінку творчості К. Бека, Л. Бьорна, Л. Уммермана добивався чіткості щодо теоретичних програм і художніх спрямувань «Молодої Німеччини». Пов'язуючи спрямованість предмета естетики з аналізом людської чуттєвості, Маркс і Енгельс значну увагу приділили розробці чуттєвого опанування людиною навколишнього світу, ролі і значенню системи «зовнішніх» і «внутрішніх» почуттів людини. Але здатність чуттєво ставитися до світу визначається не фактом існування у людини органів чуття, а формуванням такої здатності в акті чуттєвого споглядання, яка сприяє розпредмеченню суспільно значущого предмета. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс визначав як перетворення людського у «теоретичне почуття». Осмисливши загальну природу чуттєвості як основи формування естетичного почуття, марксизм зробив багато плідного в царині удосконалення понятійно-категоріального апарату естетики, розгляду естетичних проблем у контексті культурно-історичного процесу. Маркс застосовував принцип історизму до аналізу прогресу і регресу в мистецтві, а це давало можливість як об'єктивно оцінити, скажімо, роль і значення міфологічної свідомості людства, проаналізувати специфіку міфа, причини досконалості античного мистецтва, так і розкрити суперечливість культурного розвитку в XIX ст., визначити історичну долю реалістичного мистецтва тощо. В естетичній спадщині К. Маркса і Ф. Енгельса важливе місце посідає їхнє полемічне листування з Фердинандом «Лассалем щодо його п'єси «Франц фон Зікінген» (березень — травень 1859 р.). У цих листах містяться перші тези майбутньої полеміки марксизму з лассальянством, аналізується специфіка трагічної колізії в реальній історії та мистецтві, даються оцінки творчій спадщині конкретних авторів, талант яких дозволяв їм працювати у жанрі трагедії, осмислюється проблема творчого методу. Пізніше, у листуванні з Маргаритою Гаркнесс (квітень 1888 p.), Енгельс проаналізував поняття «тенденційний роман» і визначив реалізм як метод, в межах якого є крім «правдивості деталей правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах». Естетику К. Маркса і Ф. Енгельса було покладено як методологічну основу у теоретичні розробки естетиків СРСР. Слід зазначити, що з середини 50-х років і до кінця 80-х радянська естетика розвивалася досить активно, наголошуючи на найважливіших теоретичних проблемах. Так, протягом кількох десятиліть вчені Росії, України, Грузії, Білорусії розробляли понятійно-категоріальний апарат естетики, кількісно збагачуючи традиційну категоріальну систему, запропоновану ще у часи античності, і якісно обґрунтовуючи категоріальний статус таких понять, як гармонія, міра, героїчне, драматичне тощо. Ця проблематика вимагала і вимагає сьогодні значної уваги передусім тому, що понятійно-категоріальний апарат відбиває динаміку історичного розвитку науки, процес її теоретичного збагачення. У межах марксистської методології формувалися авторські концепції, які розширювали уявлення про природу чуттєвого пізнання, про складну внутрішню структуру естетичного процесу 2. Надбанням естетичної науки 70—80-х років слід вважати інтегративні процеси, які привели до зближення естетики з етикою, психологією, мистецтвознавством і культурологією. Складалася своєрідна міжпредметна теоретична площина, що давала змогу виокремити і всебічно проаналізувати проблеми художньої творчості, художньо-естетичної цінності, специфіки сприймання мистецтва, йо- 2 Див., наприклад: Канарский А. С. Диалектика эстетического процесса // Диалектика эстетического как теория чувственного познания. К, 1979; його ж: Диалектика эстетического процесса. Генезис чувственной культуры. К., 1982. го функціональність, проблеми синтезу мистецтв тощо. Плідно розроблялася історія естетичної науки, висвітлювалися естетичні погляди конкретних персоналій. Слід зазначити, що розвиток естетичної проблематики в період 50—80-х років відбувався у гострих теоретичних дискусіях, які свідчили про принципово різне розуміння окремих положень марксизму, про намагання творчо мислячих естетиків подолати вульгарно-спрощене, декларативне тлумачення і принципу історизму, і діалектики об'єктивно-суб'єктивних відношень, і співвідношення матеріального та ідеального (дискусія «природників» і «су-спільників», критика аксіології в естетиці, полеміка щодо оцінки нереалістичного мистецтва). Марксистська естетика розвивалася і в інших країнах соціалістичної орієнтації, зокрема, теоретично перспективними були дослідження естетиками Болгарії і Польщі проблеми прекрасного, широкого кола проблем специфіки естетичних цінностей, співвідношення художнього і естетичного, психології художньої творчості. Марксизм не був єдиною філософією XIX ст., яка трансформувалася в естетику і протягом кількох десятиліть визначала її розвиток. У середині XIX ст. теоретично оформився позитивізм, в межах якого відбувалося становлення й естетичних принципів натуралізму. Позитивізм і естетика позитивізму. На практику розвитку європейської естетики і мистецтва XX ст. значний вплив мали позитивізм, обгрунтований відомим французьким філософом Огюстом Контом (1798—1857 pp.), та неопозитивізм, що склався як нова історична форма позитивізму на початку 20-х років XX ст. Позитивізм О. Конта визнавав існування об'єктивної реальності — матерії, але заперечував можливість пізнання її. Сприймаючи зовнішню форму речей, ми, на думку Конта, ніколи не опановуємо внутрішній, глибинний зміст тієї чи іншої речі. Така теоретична позиція давала можливість Конту розглядати позитивізм як проміжну позицію між емпіризмом і містицизмом. Однією з важливих сторін контівської концепції є обгрунтування трьох стадій інтелектуальної еволюції людства — теологічної, метафізичної і позитивної. Теологічна стадія — обожнювання світу, невміння його пояснити. На рівні метафізичної стадії людина намагається пояснити світ науково, але робить це споглядально, стаючи, зрештою, рабою абстрактних філософських схем. І лише на позитивній стадії людина відкриває для себезначення конкретної речі, яку треба спостерігати і вивчати. Проголосивши позитивізм своєрідною вершиною інтелектуальної еволюції людства, О. Конт абсолютизував конкретну річ, знехтувавши проблеми зв'язку, залежності, взаємодії речей. У межах контівської філософської концепції певне місце належить естетиці і мистецтву. Конт виділяє в історії людства дві епохи, найбільш, на його думку, сприятливі для розвитку мистецтва. Перша — античність, що мала «численні духовні і соціальні умови справжнього розквіту високого мистецтва». На зміну античності прийшли періоди монотеїстичного, теологічного і метафізичного мислення, які не стимулювали творчість ні в поезії, ні в філософії, ні в політиці. І лише в епоху позитивного мислення мистецтво набуло особливого значення, а саме — стало допомагати поєднувати «позитивне знання» з «релігією людства». Конт вважав, що мистецтво може бути інтерпретатором, популяризатором природничих наук та «об'єктивного» знання. Водночас воно існує для ідеалізації реального буття, для створення системи ідеалів, утвердження краси. Але ця спрямованість мистецтва переноситься із сфери чуттєвого світу у сферу науки, промисловості і соціології. «Дивовижні діяння людини, підкорення природи, чудова організація суспільства — ось що повинен оспівувати у наші дні справжній естетичний геній, який знаходиться під активним впливом позитивного духу — дієвого джерела нового могутнього натхнення» 3. Так пише. О. Конт. Вузькопрагматичний погляд Конта на мистецтво як на естетичний феномен (проблеми естетики лише побіжно розглянуті філософом) дістав подальший розвиток в концепції відомого французького мистецтвознавця Іпполі-та Тена (1828—1893 pp.). Перебуваючи під впливом ідей Ч. Дарвіна, І. Тен, як і більшість англійських та американських позитивістів цього періоду, намагався пристосувати концепцію біологічної еволюції до розвитку суспільт ства, різних видів творчої діяльності людини. Тен вважав, що гуманітарні науки повинні «вчитися» у природничих чіткості мислення, аргументованості висновків, вони мусять послідовно розробляти понятійно-категоріальний апарат. Як наслідок такого підходу до естетики і мистецт- 3 История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. М., 1967. Т. 3. С. 730. за, Тен вводить поняття факт і ототожнює естетичний факт з конкретним твором мистецтва. Визначивши естетичний факт, слід, на його думку, переходити до описання фактів, пошуків джерел детермінації фактів. Однією з важливих ідей естетики Тена є ідея про «головний характер», тобто пануючий тип людини, який формується в конкретному суспільстві і відтворюється мистецтвом. «Головний характер» визначається трьома факторами: расою (спадковими ознаками), середовищем (географічним, політичним, соціальним) і моментом (конкретною історичною епохою). Цими ж факторами Тен визначає і творчий розвиток митця. Процес художньої творчості має бути спрямований на створення естетичної цінності, але для визначення останньої він знову звертається до біологічних, моральних і формальних критеріїв. Творчий процес обумовлений здатністю митця зануритися у расові глибини створюваного характеру, а потім обгрунтувати його моральну значущість. Розгляд позицій Конта і Тена дає змогу визначити ті основи, на яких відбулося використання філософії позитивізму в процесі становлення і утвердження у XIX — XX ст. натуралізму в естетиці та мистецтві. Філософсько-естетичні позиції Конта і Тена мали безпосередній вплив на розвиток натуралізму у французькій літературі другої половини XIX ст. (Гі де Мопассан, Е. Золя, брати Ж. та Е. Гонкур). Зазначимо, що для французької художньої інтелігенції цього періоду властивим був інтерес до філософії, до боротьби теоретичних концепцій, непереборним було бажання відбити активність науково-теоретичного життя в художній творчості, в конкретних художніх конфліктах. Вважалося, що це збагатить мистецьку палітру, залучить до осмислення філософської, морально-психологічної проблематики значну частину суспільства. Подібна тенденція не тільки взаємно збагачувала філософію, естетику і мистецтво, а й популяризувала нові ідеї, безпосередньо впливала на художні пошуки. Натуралісти домагалися безпристрасного, «об'єктивного» відображення реальності, копіткого «нанизування» фактів. Введені І. Теном у теоретичний обіг терміни «факт», «естетичний факт» діставали безпосереднє тлумачення у розробці, наприклад, діагнозів психічно хворих людей, в аналізі генетики «поганої» спадковості, явищ психічної чи сексуальної патології («Жерміні Ласерте», «Пані Жервезе» братів Гонкур, 20 романів із серії «Ругон- Маккари» Е. Золя, в яких, за словами письменника, вивчені «на прикладі однієї родини питання крові і середовища»). У літературно-критичних статтях «Експериментальний роман», «Романіст-натураліст», «Натуралізм у театрі» Е. Золя наполягає на відмежуванні мистецтва і митця від політичних чи соціальних аспектів життя, проголошує помилковими «метафізичний» і «психологічний» погляди на людину, які, як він вважає, є ознакою реалістичного мистецтва. Е. Золя відмежовує свою творчість і своє бачення мистецтва від Бальзака як мораліста і реаліста. Що ж пропонує натуралістичне мистецтво часів Еміля Золя? Натуралізм проголошує предметом мистецтва процес спостереження над «усією людиною», про яку слід сказати «всю правду». Проте це завдання мистецтва інтерпретувалося досить обмежено — лише через наголос на сфері фізіології людини, на властивій їй біологічній боротьбі за існування, на фатальній залежності людини від спадкових факторів. Наслідком такого розуміння мистецтва стало руйнування напрацьованої віками понятійно-категоріальної системи його осмислення. Так, натуралісти відмовилися від мистецтвознавчих понять «умовність», «типізація», а аналіз й оцінку зображуваного підміняли фотографічною точністю відтворення життєвих фактів. Слід зазначити, що натуралізм другої половини XIX — початку XX ст. зазнав гостро критичної оцінки як з боку представників клерикально-містичної орієнтації в естетиці (Брюнет'єр, Гюісманс, Бергсон), так і револю-ційно-демократичкої, марксистської (Герцен, Енгельс, Лафарг, Плеханов). Енгельс, зокрема, підкреслював перевагу соціально спрямованого, морально-психологічного реалізму Бальзака над всіма «Золя минулого, сучасного і майбутнього». Незважаючи на критичне ставлення сучасників, натуралізм знайшов прихильників у багатьох європейських країнах. На основі другого етапу розвитку позитивізму — емпіріокритицизму Є. Маха, К. Пірсона, А. Богданова, а також третього етапу — неопозитивізму Ч. Огдена, В. Вуда, А. Річардса, Ч. Морріса, С. Лан-гер — натурал/зм трансформувався у XX ст. в досить розгалужену, суперечливу, представлену численними теоретичними дослідженнями натуралістичну естетику. У 20—30-і роки XX ст. представники натуралістичної естетики особливу увагу приділяли проблемі естетичної цінності, яку намагалися поєднати з поняттям естетичний досвід. «Естетична цінність як естетичний досвід» (а саме так зв'язує ці поняття відомий англійський естетик. А. Рі-чардс4) розкривається через біологічні, психологічні і соціальні механізми дослідження естетичного досвіду. Важливе місце в концепціях А. Річардса і Ч. Огдена займають нетрадиційні естетичні поняття: синестезія, імупльс, стимул. Синестезія як міжчуттєва асоціація, вважає А. Рі-чардс,— це реакція на безпосередній стимул, активізація пам'яті і попереднього досвіду, а на їх основі — прогнозування майбутнього. Своєї завершеної форми синестезія досягає в мистецтві, у процесі художньої творчості, де органічно зливаються часові категорії минулого, сучасного і майбутнього. Щодо поняття імпульс, то стан людини, який воно відбиває, пов'язаний з її віковими ознаками: імпульси дитини, її нахили, уподобання хаотичні, безсистемні. Згодом, відповідно до віку, людина переходить від хаотичного стану й імпульсів до систематизації їх. Здійснити життєво-необхідну організацію імпульсів допомагає мистецтво. Річардс вважає, що «світ поезії не є якоюсь іншою реальністю, відмінною від іншого світу, не має якихось особливих законів, а складається з того ж досвіду, яким ми користуємося і в інших випадках життя». Водночас поема, роман, фільм, театральна вистава, симфонія — це «обмежений відрізок досвіду», індивідуальне спілкування митця і звичайної людини, побудоване на більш високому ціннісному рівні. Естетичний досвід може бути легко зруйнованим, його слід захищати від вторгнення байдужих або навіть ворожих сил. Ці сили Річардс об'єднує поняттям контамінація (забруднення) — внесення в естетичний досвід «неестетичних» елементів, девальвація естетичної цінності. Провідна ідея естетичної концепції А. Річардса і Ч. Огдена про мистецтво як форму організації досвіду протягом кількох десятиліть залишалася об'єктом теоретичних дискусій і водночас коригувала подальші пошуки західноєвропейських й американських естетиків. Саме в полеміці з Річардсом формувалася теоретична позиція Д. Д'юї5, який критикував його за «психологізацію» 1909 p. теорія австрійського психіатра знайшла прихильників і у США. Популяризації ідей Фрейда сприяли дев'ять психоаналітичних конгресів, проведених Фрейдом та його послідовниками між 1908 і 1925 pp., а також численні публікації європейських психоаналітиків. Зазначимо, що вже у перші десятиліття існування психоаналізу Фрейд наполегливо працював над розробкою теорії нового методу, над понятійно-категоріальннм апаратом, вів значну емпіричну роботу, особисто корегував відбір хворих пацієнтів, яким психоаналіз міг допомогти найкращим чином. Фрейд наполягав: хворий повинен мати певний рівень інтелектуального розвитку, бути не надто старим і «виявляти характер». Як зазначає один із біографів Фрейда Роже Дадун, ці вимоги часто-густо набували карикатурного характеру, адже ідеальним пацієнтом могла бути лише «молода, приваблива, балакуча, розумна, енергійна» людина 8. Ще жорсткіші вимоги Фрейд висував щодо матеріального стану хворого. У статтях і листуванні він, не криючись, висловлював своє кредо: «час і гроші». Фрейд відверто обговорював питання про гонорари лікаря, неодноразово підкреслював, що «ніщо в житті не коштує так дорого, як хвороба». Наслідком такої позиції стала соціальна обмеженість психоаналізу, орієнтація його на певні кола суспільства, представники яких відповідали висунутим вимогам. Саме ці тенденції психоаналізу часто ставали об'єктом гострої критики у роботах Е. Соссюр, Дж. Наема, Р. Дадуна та ін. Психоаналіз, на думку 3. Фрейда, грунтується на трьох положеннях, без врахування яких він втрачає цілісність, а саме: 1) позасвідоме; 2) вчення про дитячу сексуальність, яке, по суті, переросло у твердження, що сублімована (перетворена) статтева енергія є джерелом творчої активності людини; 3) теорія сновидінь. Вчення про позасвідоме було вихідним положенням у психоаналізі, його, за висловом Фрейда, «першим ко-роблячим твердженням». Проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. Поняття «позасвідоме» покладено в основу теоретичних концепцій Ф. Гербарта, А. Шопен-гауера, Г. Лебона. Зазначило, що в «Автобіографії» 3. Фрейд віддавав належне тим теоретикам, ідеї яких тією чи іншою мірою вплинули на формування окремих положень психоаналізу: «Я завжди був відкритий для ідей Г. Т. Фехнера 9 і у найважливіших пунктах спирався на цього мислителя». Фрейд визнавав також значний збіг психоаналізу з ідеями «примату аффективності і першорядного значення сексуальності», що містилися в роздумах А. Шопенгауера, та з окремими ідеями Ф. Ніцше. Проте, стверджував Фрейд, знайомство з творчістю цих філософів відбулося вже після формування основних ідей психоаналізу — для нього «важливим був не пріоритет, а неупередженість» 1и. Незалежно від того, як 3. Фрейд поставився до своїх попередників, незаперечним є те, що ні до Фрейда, ні після нього ніхто не надавав позасвідомому такого значення, як це зробив він у роботі «Психологія мас і аналіз людського «Я», стверджуючи, що всі процеси психічного життя людини, по суті, позасвідомі, а свідоме життя розуму займає надто маленьку частинку в порівнянні з його позасвідомим життям. Почуття, мислення, бажання, фантазію, уяву Фрейд пов'язує зі сферою позасвідомого. Свідоме («Я») та позасвідоме («ВОНО») Фрейд порівнює з фотографічним відбитком і негативом. Зрозуміло, що без негатива не може стати фотопортрета, але не всякий негатив може бути портретом. Щось подібне, стверджує Фрейд, ми спостерігаємо у психіці людини. Позасвідоме віддає свідомості частину свого внутрішнього змісту, свого «психічного багажу» — тобто тієї важливої та різноманітної інформації, якою воно володіє. Проте далеко не все те, чим володіє позасвідоме, повинно усвідомлюватися, зауважує Фрейд. Він також переконаний, що свідомості властива агресивність, консервативність, які повністю не трансформують зміст позасвідомого у сферу свідомості, звужують ту інформаційну насиченість, якою володіє позасвідоме. Між сферами позасвідомого та свідомого існує, на думку Фрейда, третя сфера — передсвідомого. Вона виконує роль своєрідного «сторожа». Передсвідоме вводиться вченим з метою регулювання взаємодії між свідомістю і позасвідомим. Варто зазначити, що в позиції Фрейда існує певне протиріччя між формальним визначенням місця і ролі позасвідомого у психіці людини та фактичним знанням 9 Фехнер Г. Т. (1801—1887 pp.) — німецький фізик, психолог,філософ. У кн: «Елементи психофізики» (1860 р.) відстоював ідею «оживленого Всесвіту» і розгляду матерії як зворотного боку психічного. 10 Фрейд 3. Автобиография // Фрейд Зигмунд. По ту сторону принципа удовольствия. М., 1992. С. 136. головних його рис. Визначити ті риси (а вони розкрили б нам внутрішній зміст позасвідомого) нелегко. На жаль, Фрейд не систематизував їх. З нашої точки зору, найважливішими ознаками позасвідомого Фрейд вважав такі: а) позачасовість, б) спадковість, в) активність, г) інфантильність, д) ірраціональність, Позасвідоме служить також непохитною основою для найрізноманітніших психічних нашарувань.Будь-які інші сфери психічного життя людини, які визнає Фрейд, виступають лише як надбудова, що має власні риси в окремих індивідів або цілих рас. Але в час руйнування цієї надбудови однорідним у всіх виявляється позасвідомий фундамент — такого висновку дійшов учений. Причину неврозів, різних аномалій людської психіки Фрейд вбачав у придушенні позасвідомого, насамперед дитячих сексуальних спогадів. Інфантильні сексуальні потяги створюють, на його думку, серцевину позасвідомого. Звідси й основна мета психоаналізу — проникнути у позасвідомі психічні процеси. Спираючись на позасвідоме, 3. Фрейд аргументував також ідею дитячої сексуальності, однією з форм прояву якої став «Едипів комплекс». На думку вченого, в «Едипо-вому комплексі» спостерігається збіг начал релігії, моралі та мистецтва. У межах ідеї дитячої сексуальності Фрейд вводить поняття «лібідо», що, як він вважає, «абсолютно аналогічне голодові, означає силу, з якою виявляється потяг — у даному разі сексуальний, схожий на той, що виникає при потягу до їжі». Протягом усього людського життя енергія еросу — лібідо — бореться з енергією смерті — танатосом. Слід зазначити, що в поняття еросу і танатосу Фрейд вкладає досить об'ємний зміст. Ерос — це інстинкт життя, самозбереження, а не лише сексуальний потяг. Танатос також поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом руйнування, агресії, деструкції. Боротьба еросу і танатосу, на думку Фрейда, не лише пояснює буття конкретного індивіда, а й визначає діяльність соціальних груп, народів і держав. Займаючись терапією психоневрозів і дослідженням причин, що їх викликають, вчений виявив неврози, можливою причиною виникнення яких був конфлікт між сексуально-еротичними потягами, з одного боку, і морально-психологічними обмеженнями, з другого. У зв'язку з цим він припустив, що неврози виникають внаслідок придушення сексуально-еротичних бажань. Спираючись на думку, що сексуальна поведінка людини є «прототипом її загального реагування і поведінки в житті» ", Фрейд стверджував, що сексуальність є формуючою силою, яка має вплив на всі інші реакції людини, є джерелом моралі, сорому, страху, відрази тощо. Звернення до давньогрецької міфології дало вченому можливість на прикладі аналізу долі фіванського царя Едіпа продемонструвати трагедію придушення дитячих бажань, У міфі розповідається про трагічне вбивство Едіпом свого батька — царя Лайя і одруження з рідною матір'ю — царицею Іокастою, Фрейд інтерпретує дії Едіпа як «здійснення бажань нашого дитинства», а в подальшому прагнув використати цей міф як засіб об'єднання людства на основі єдиного, спадкового, позасвідомого фундаменту. Отже, «біологізованому» людству штучно нав'язувалася сексуальність як єдина рушійна сила досягнення справжньої людської сутності. Поряд з позасвідомим і дитячою сексуальністю Фрейд аналізує роль і значення сновидінь у житті людини Сновидіння, на думку вченого, «розкріпачує» зміст позасвідомого, адже психологічна природа сну пов'язана із зникненням інтересу до зовнішнього світу. Людина, вважає Фрейд, без особливого бажання існує у реальному світі і робить все можливе, аби хоча б тимчасово «повернутися» у материнське лоно. Сон і є тим станом, який нагадує людині утробне існування: тепло, темно, нема ніяких зовнішніх подразників. Фрейд намагається виявити часові і просторові аспекти сновидінь, дію принципу «логіка — алогічність» у снах людини. Він переконаний, що «сновидіння ніколи не відтворює альтернативу «або — або», а містить обидві її складові як рівнозначні, в одному і тому ж зв'язку». Ось чому при відтворенні альтернативи «або — або», з якою ми зустрічаємося уві сні, її слід «передавати словом «і». Фрейд доклав чимало зусиль, щоб розробити новий понятійний апарат для аналізу природи сну і сновидінь або ж трансформувати існуючі поняття у новому контексті. Аналіз численних сновидінь пацієнтів і своїх власних вчений проводив, спираючись на поняття «регресія», «конфлікт волі», «подібність», «спільність», «узгодженість», «нова єдність» та ін. Розробка нового понятійного апарату потрібна була Фрейду для тлумачення сновидіння — тобто «заміщення сновидіння прихованими його думками», адже Фрейд " Фрейд 3. «Культурная» сексуальная мораль и современная нервозность//Психотерапия. 1912. № 1. С. 43. визнавав «існування прихованих думок як психічного матеріалу вищого порядку, який володіє всіма ознаками вищої розумової діяльності, але не потрапляє у сферу свідомості до того часу, поки сновидіння не спотворить його» 12. Такі «приховані думки» є, вважає Фрейд, у кожного, бо навіть «найнормальніша людина» здатна бачити сни. Важила для Фрейда і символіка сновидінь. Пояснюючи її, він зазначає, що «постійне відношення між елементом сновидіння та його перекладом ми називаємо символічним, самий елемент сновидіння — символом позасвідомої думки сновидіння» І3. Взагалі, Фрейд розробляв чотири види відношень між елементами сновидіння та його власним змістом, а саме: частини від цілого, натяку, образного уявлення, символіки. Поступово символічне відношення набуло особливого значення і зазнало найбільш послідовного висвітлення. Що ж містять у собі символи сновидіння, як вони «розшифровуються»? На думку Фрейда, сновидіння (через символи, натяки, образні уявлення, певні деталі тощо) дають змогу лікареві-психоаналітику зрозуміти приховані бажання людини, визначити об'єкт любові чи ненависті, злочинні нахили, самообожнювання, тугу за смертю і т. ін. До речі, Фрейд широко застосовував сновидіння в процесі аналізу художньої творчості конкретних митців, а також при поясненні тематичної спрямованості конкретних творів, художніх образів, сюжетних ліній. І взагалі, він виявляв значний інтерес до історії мистецтва, до особи митця, прагнув показати, як виявляється стимулююча роль позасвідомого, сновидінь, дитячих сексуальних потягів у творчому процесі. Найпершою спробою цілісного застосування психоаналізу до художньої творчості можна вважати роботу вченого, присвячену життю і творчості видатного італійського митця Леонардо да Вінчі. Свій психоаналіз Фрейд будує на дитячих спогадах митця, на аналізі його сновидінь. Леонардо залишив свідчення про шуліку, яка неодноразово, у різні періоди його життя «приходила» до нього уві сні. Фрейд пов'язує символ шуліки з поняттям «мут», яке у давньоєгипетській міфології інтерпретувалося як мати, богиня неба, мати 12 Фрейд 3. Психология бессознательного. М., 1990. С. 329, 343. 13 Фрейд 3. Введение в психоанализ. М., 1989. С. 93. 14 Див.: Фрейд 3. Леонардо да Винчи. Одно детское воспоминание. М., 1912. матерів. Поняття «мут» єгиптяни писали ієрогліфом «шуліка» і серед зображень «мут» найчастіше зустрічалося зображення напівжінки-напівшуліки. Серед інших символів матері єгипетська міфологія з глибокою повагою ставилася до богині Сехмет (жінка-лев), богині Баст (жінка-кішка). Фрейд тлумачить сновидіння шуліки як образ матері, якої не знав Леонардо. Крім цього, він вводить міфологічні образи численних тварин, поява яких у сновидіннях людини є шляхом до розкріпачення позасвідомого. На думку Фрейда, сексуальний потяг до матері «сублімувався» (перетворився) у Леонардо в інші форми творчої активності. Саме на цьому шляху слід, стверджує Фрейд, шукати пояснення геніальності митця. Пізніше один з учнів Фрейда — Альфред Адлер введе поняття «компенсація» — подолання тих чи інших ознак неповноцінності через розвиток протилежних рис характеру і особливостей поведінки. На думку А. Адлера, талановитість чи геніальні
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 428; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.143.118 (0.013 с.) |