Розділ І. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ; ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ ПРОБЛЕМИ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ І. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ; ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ ПРОБЛЕМИ



ЗМІСТ

 

Розділ І. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ; ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ ПРОБЛЕМИ
§ 1. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ: ПРОБЛЕМА ТЕРМІНОЛОГІЇ
§ 2. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ: СТАНОВЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ НАУКИ
§ 3. ЕСТЕТИКА ЯК САМОСТІЙНА НАУКА
§ 4. ЕСТЕТИКА В СТРУКТУРІ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Розділ II. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ
§ 1. ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ
§ 2. ЛЮДИНА І СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ ЯК ОБ'ЄКТИ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
§ 3. ПРИРОДА В СТРУКТУРІ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
§ 4. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І МИСТЕЦТВО
Розділ III. СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ
§ 1. ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ
§ 2. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК
§ 3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ
§ 4. ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ТЕОРІЇ
Розділ IV. ОСНОВНІ ЕСТЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ
§ 1. КАТЕГОРІЇ «ГАРМОНІЯ» І «МІРА»
§ 2. КАТЕГОРІЇ «ПРЕКРАСНЕ» і «ПОТВОРНЕ»
§ 3. КАТЕГОРІЇ «ПІДНЕСЕНЕ», «ГЕРОЇЧНЕ», «НИЗЬКЕ»
§ 4. КАТЕГОРІЇ «ТРАГІЧНЕ» і «КОМІЧНЕ»
§ 5. КАТЕГОРІЯ ЕСТЕТИЧНЕ
Розділ V. ЕСТЕТИКА ЯК МЕТАТЕОРІЯ МИСТЕЦТВА
§ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ МИСТЕЦТВА
§ 2. ВІДОБРАЖУВАЛЬНА СУТНІСТЬ МИСТЕЦТВА
§ 3. ПРЕДМЕТ І ЕСТЕТИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В МИСТЕЦТВІ. ХУДОЖНІСТЬ ЯК ЕСТЕТИЧНА КАТЕГОРІЯ
§ 4. ЗМІСТ І ФОРМА В МИСТЕЦТВІ: ДІАЛЕКТИКА ЗВ'ЯЗКУ
§ 4. ЗМІСТ І ФОРМА В МИСТЕЦТВІ: ДІАЛЕКТИКА ЗВ'ЯЗКУ
Розділ VI. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА СИСТЕМА МИСТЕЦТВА
§ 1. ГЕНЕЗИС І ПРИРОДА ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ
§ 2. ПОНЯТТЯ БЕЗПОСЕРЕДНОСТІ І «ПРИСУТНОСТІ» В ХУДОЖНЬОМУ ОБРАЗІ
§ 3. ПРИНЦИП АНТИНОМІЧНОСТІ ПОБУДОВИ И АНАЛІЗУ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ.ХУДОЖНЯ УМОВНІСТЬ
§ 4. АСОЦІАТИВНІ ПОРІВНЯННЯ. МЕТАФОРА. СИМВОЛ. АЛЕГОРІЯ
Розділ VII.МИСТЕЦТВО В СТРУКТУРІ ЛЮДСЬКОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
§ 1. СПОСІБ БУТТЯ МИСТЕЦТВА
§ 2. СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМ У МИСТЕЦТВІ
§ 3. ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА ФУНКЦІЙ МИСТЕЦТВА
§ 4. СПРИЙНЯТТЯ МИСТЕЦТВА
Розділ VIII. ЕТНІЧНЕ, НАЦІОНАЛЬНЕ, ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ У МИСТЕЦТВІ
Розділ IX. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО РОЗВИТКУ
§ 1. ІСТОРИЧНА ТИПОЛОПЯ МИСТЕЦТВА
§ 2. МИСТЕЦТВО ДОІСТОРИЧНОЇ ЛЮДИНИ
§ 3. МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
§ 4. МИСТЕЦТВО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
§ 5. МИСТЕЦТВО ВІДРОДЖЕННЯ
§ 6, ОСНОВНІ МИСТЕЦЬКІ НАПРЯМИ НОВОГО ЧАСУ
§ 7. МЕТОД СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ: ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ
Розділ X. ЕСТЕТИКА XX СТ.: ТЕОРЕТИЧНІ ПОШУКИ
§ 1. ФІЛОСОФІЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.ЯК ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ЕСТЕТИКИ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ.: ПРОБЛЕМА СПАДКОВОСТІ І ПОШУКИ ВЛАСНОГО ШЛЯХУ
§ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОПЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ XX СТ.
Розділ XI. ЕСТЕТИКА XX СТ.: МИСТЕЦЬКА ПРАКТИКА
§ 1. АБСОЛЮТИЗАЦІЯ ФОРМАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ПОШУКІВ У МИСТЕЦТВІ XX СТ.
§ 2. АБСТРАКЦІОНІЗМ
§ 3. ЕКСПРЕСІОНІЗМ
§ 4. СЮРРЕАЛІЗМ
Розділ XII. ЕСТЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ
§ 1. ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ: ПРОБЛЕМА ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ
§ 2. СПЕЦИФІКА ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ В МИСТЕЦТВІ
§ 3. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ХУДОЖНІХ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ
Розділ XIII. ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

 

Розділ І. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ; ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ ПРОБЛЕМИ

Розділ II. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ

Розділ III. СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Ця своєрідна абстракція є насамперед особливим духовним утворенням, яке характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість — продукт значного історичного розвитку суспільства, вона існує як форма суспільної свідомості, що відтворює рівень естетичного освоєння світу. Існує вона також і як особиста, індивідуальна характеристика окремої людини.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особистості, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшла мова у попередньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, структура якої досить складна. Певною мірою вона є дітищем, а отже, подобою головних історичних чинників її творення. Розглянемо найсуттєвіші елементи естетичної свідомості, а саме: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Що ж до мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі. Отже, зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Почуття та емоції, які переживає людина в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Одні з них — голод, холод, страх, осторога — близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими і детермінуються відповідно суспільними і культурними причинами. Естетичне почуття належить якраз до останніх і є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Слід, проте, зазначити, що воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як показують наукові досліди, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства і лю*дства в цілому. При цьому естетичне почуття, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, з яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами. Тобто сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але оком, що вміє насолоджуватися красою предметів, володіє лише людина. Орган слуху також властивий багатьом тваринам, однак музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, які забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середовища,— це наслідок довготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів — результат усієї соціальної історії людства. Відповідно до різноманітних форм діяльності та спілкування народжуються і розвиваються у людини музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око — тобто почуття-здіб-ності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є продуктом культурно-історичним. Форми споглядання і уявлення аж ніяк не задаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід при цьому пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, всією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне почуття і не опосередковується раціональним мисленням, проте воно теж є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними, інтелектуальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні — у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту людини як у філогенезі, так і у онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, спонукало вдосконалення інтелектуальних здібностей, розвиток мозку. Відомий філософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприймання людини подібна до «форми воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до то го, аби сприймати форму будь-якого предмета погоджувати свою діяльність з будь-якою предметною формою. «Форми споглядання», як і «форми мислення»,— пише він далі,— ні в якому разі не наслідуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і наслідуються особливим шляхом — через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, через що вони передаються від одного покоління до другого» '.

Культура, її предметні окреслення, духовний зміст, а також людська спільнота — то є носії форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально — через різні способи діяльності і спілкування, через гру та навчання. Поза світом культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічними та генетичними у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм споглядання і мислення. Вони формуються у ранньому дитинстві і перетворюються у справжні психічні механізми, а далі діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж природними особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці здібності властиві усім людям, різняться лише мірою їхнього розвитку та культурно-етнічними особливостями прояву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання і чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, що тільки-но входить у життя, має готовим не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні вимоги та почуття, формуються суто людські духовні потреби

1 Ильенков Э. В. Об эстетической природе фантазии // Вопр. эстетики. М., 1964. Вып. 6. С. 7.

і здібності, До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її. С Естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття — цієї підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, яке визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може задовольнити якусь окрему потребу, не задовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а самої питної води поставила її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація обумовлюють форму і характер задоволення поряд з практичними потреб естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних та художніх цінностей певної епохи має по відношенню до індивіда нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що панують у суспільстві, є для нього орієнтиром в його естетичному ставленні до дійсності, слугують еталонами формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксованим у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер світосприймання може бути загальним для цілої історичної епохи. Найвиразніше це відчувається в мистецтві. Саме тому романтичне світосприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними творами мистецтва. Не виключена можливість також знайти схожість естетичного почуття в національно-етнічній спільності людей. Залежить це передусім від соціально-культурного розмаїття людської спільності: чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим різноманітнішими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують певне ставлення людини до дійсності,— вони скоріше набувають значення моделей, на основі яких людина будує власну систему світосприймання. Від того, який комплекс соціокультур-них факторів найбільше вплине на індивідуальний розвиток особи, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Ступінь його розвитку також індивідуальний і значною мірою залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Ступінь розвиненості естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особистості. Низький рівень його свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльності. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Звичайно, не можна не враховувати об'єктивні соціальні умови, які можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і переважної більшості населення. Тому доступність багатств естетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на володіння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших закладів культури є важливою умовою соціальної справедливості і рівності.

Ступінь розвиненості естетичного почуття суттєво впливає на характер і якість суспільної діяльності людини.- Найвиразніше це відчувається у потягу до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління.

Безсумнівно, що особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. З допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світосприймання, розширюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ чужими очима. А отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії.

 

 

ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК

Категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці у XVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV — початку XVII ст., що ламали старі канони і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток індивідуальності, започаткований епохою Відродження, ставив питання про можливість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. Але ж як тоді бути з розумінням всезагальності смаку, якщо оцінка має абсолютно суб'єктивний характер? Таке питання було досить непростим для науки XVII — XVIII ст. І особливий внесок у розв'язання його вніс видатний німецький філософ І. Кант. Попередники Канта вже зробили крок до переоцінки чуттєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення про людину. Вони визначали смак як здібність інтуїтивно відчувати прекрасне, як почуття, що вільне від будь-яких утилітарних міркувань та незалежне від суджень розуму.

Кант вважав, що суттєвим естетичним фактором смаку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Незаінтересований характер, що властивий цьому почуттю і який відрізняє його від утилітарного та морального почуттів, визначається Кантом так, як і його попередниками. Почуття прекрасного лежить у підґрунті смаку. Саме від нього залежить судження останнього. Проте, якщо ці судження, незважаючи на їхнє індивідуальне джерело, містять у собі принципи всезагальності, що надає їм безмежну достовірність, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетичному почуттю. Кант вважав, що почуття задоволення викликається всезагальною доцільністю, яка існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідомості та об'єктивно — як чиста форма предмета. Таким чином, естетичне почуття або почуття задоволення є усвідомленням доцільності предмета.

Однак остаточне вирішення цього питання ще й донині носить дискусійний характер. Усупереч відомому латинському прислів'ю — «про смаки не сперечаються» скажемо: сперечались і досить жваво сперечаються.

У чому ж причина такого протиріччя? Визнання права особи на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з другого? Відразу обмовимося: в житті є сфера, де про смаки справді не сперечаються, бо сперечатися було б нерозумно. Але це сфера чисто фізіологічного відчуття — що смачно, а що несмачно. Це скоріше не смак, а уподобання, якому надається перевага: солодкому чи солоному, гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характеристики предметів не мають суспільного змісту, а тому і не торкаються інтересів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуальний, однак належить зовсім до іншої сфери — сфери суспільної, соціальної. Естетичний смак не є природженою властивістю людиніГТТиогО не можна зводити доТісихофїзюлогічних реакцій." Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, в процесі виховання та навчання людини.

Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик особистого становлення, що відбиває рівень самовизначення кожної окремої людини. Тобто естетичний смак не зводиться до здатності естетичної оцінки, оскільки не зЗошняється~на самій оцінці, а завершується присвоєнням або запереченням культурної естетичної цінності. Тому вірніше буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим до саморозвитку і самовиховання.

Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, вирізняється з-поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто є не тільки людським індивідом, а й особистістю. Різниця полягає в тому, що поза індивіду альними ознаками — стать,__ вік^ зріст, колір волосся й очей, тип психіки — особистість володіє також індивідуальним внутрішнім духовним світом, який визначається певними соціальними цінностями та уподобаннями.

Становлення особистості — процес тривалий, який, власне, не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа — від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі й естетичний смак. Цінність кожної особистості і полягає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється унікальність умов формування кожної людини. І естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її об'єктивації, суспільного самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це "передусім прояв всеядїюсті, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеядність якраз характеризує ^недостатність особистого ставлення до світу, нездатність відібрати з багатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповнюють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, моральному, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури і цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього і зовні-шїГього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його прояву. Наприклад, розглядають смак як здіб-ністьлюдини^ дотримуватись моди як у вузькому, так і в наиширТїїому розумінню Тобто смак зводять до уміння модно вдягатися, відвідувати модні виставки та спектаклі, знати про останні літературні публікації. Звичайно, все це не суперечить формам об'єктивації смаку, проте естетич-щш_см^]исп?авд1жс_окого рівня — не тільки, більше того, не стільки зовнішні прояви, скільки глибока гармонічна сполука духовного багатства особи з відповідністю її соціального прояву. Адже особистість, що володіє естетичним смаком, сліпо не додержується моди, а у випадку, коли модний одяг нейтралізує, деформує її індивідуальні особливості, вона сміливо може стати старомодною або нейтральною до моди. В цьому і проявляється її естетичний смак. Ще більшою мірою вибірковим він може бути щодо форм поведінки і спілкування. Осо^давостіспілку-вання є, мабуть, головними характеристиками особистості. Саме тому створити правдиве уявлення про людину можна лише за умов спілкування або спільної праці. Вміння людини послідовно та цілеспрямовано розвивати і культивувати особисті соціокультурні властивості через відбір та засвоєння певних* культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію — художній смак. Розвивається він на основі естетичного і взаємно впливає на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом" мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою людини, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення різних видів, мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є та ж сама система суспільних цінностей (щоправда, представлена у даному разі в художній формі), то і художній смак стає предметом суперечок, в усякому разі відтоді, як виникло саме поняття «смак».

Ці суперечки є не тільки можливими, вони стали необхідними, тому що стосуються цінностей, які становлять саму духовну структуру людської особистості і є визначальними як для характеру особистої самосвідомості, так і для характеру індивідуальної життєдіяльності. Отже, особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири та потреби щодо сенсу життя.

Такою ж мірою, як і по відношенню до особистості, естетичний та художній смаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії соціального прошарку або класу. Естетичний смак, обумовлений усім комплексом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві завжди несе на собі відбиток класових уподобань, цілей та цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, які були б притаманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Щодо цього М. Черни-шевський, наприклад, переконливо показав, наскільки відрізняються еталони жіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціального розшарування на-Роду.

"Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним цінностям."Тому необхідно бути тактовним і терплячим у ставленні до міркувань інших людей, визнаючи за ними рівне право на власний пошук і самостійний погляд. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша річ, коли йдеться про смаки, що претендують на загальнозначущість. Це стосується передусім творів мистецтва. Художник, як відомо, виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво, щоб через свою творчу обдарованість і професіоналізм виразити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, першим виносить на суспільне обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку сталих уявлень і цінностей. При цьому цей процес пов'язаний з пошуком нових зображувально-виражальних засобів, художньої мови, які несуть провідне смислове навантаження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Якась порівняно спільна думка виробляється лише протягом тривалих художньо-критичних дискусій. Саме тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й знайомитися з літературно-критичним обговоренням художнього твору, обмінюватись думками з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не лишаються незмінними протягом усього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду людини шліфують і відточують її смак, а нерідко вони здатні надовго консервувати уподобання або, навпаки, робити людину терплячою і багатогранною.

Хотілося б при цьому зауважити, що не тільки несмак, всеядність є антиподами доброго смаку. Ще більшою мірою сюди можна віднести спотворений смак. Йдеться саме про смак, оскільки мається на увазі усвідомлене уподобання і пристрасть. Спотворена обраність щодо антицінностей детермінується соціальними обставинами і виражає антисуспільну, антигуманну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Виникає питання, як розрізняти добрий і поганий смаки? Чи існують об'єктивні критерії смаку? Питання вирішується по-різному. Частина вчених вважають судження смаку суб'єктивними і на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного критерію якості смаку. Проте більшість дослідників вважають, що ні релятивізм щодо смаку, який визнає всі смаки правомірними, ні догматизм, який вимагає чітких правил і нормативів доброго смаку, не здатні вирішити це складне питання. Адже добрий смак є таким же багатоваріантним, як і поганий, тобто смаки різноманітні та мінливі, вони можуть існувати в численних варіантах. Та все ж їх можна відрізняти один від одного, оскільки існують об'єктивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже підкреслювалося,— це оцінка дійсності у відповідності з естетичними почуттями, потребами, інтересами та світоглядом людини. Отже, естетичний смак.є єдністю об'єктивного і суб'єктив-ноґоТ тобто в судженні смаку знаходять відображення не тільки~~яГОс'тТ предмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, що сприймає. В ньому відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, його освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелектуальний механізм —^хелшщх.іщ^їцік), яка ґрунтується на творчій уяві, що дає змогу сприймати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не піддаючи його логічному розчленуванню, аналітичному опрацюванню розумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження смаку, то є специфічна форма пізнання, що дає змогу через розвинуте естетичне почуття пізнавати явища дійсності, які ще не пізнані наукою, не формалізовані, тобто не виражені в понятті, формулі, категорії. Іншими словами: естетична інтуїція (творча уява) є особливим інтелектуальним процесом, який ґрунтується на розвиненій людській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо людських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія, свавілля особистих, групових або інших уподобань. В основі цих суперечок — істинне або неістин-не в суспільному житті, істинні або хибні цінності. Вирішується це питання усім життям суспільства, всією його історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментом у всезагальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання, визначення сенсу життя і особистого життєвого шляху, що й повинна вирішити для себе кожна окрема людина. А все це не обходиться без помилок, омани, хибних пошуків і кроків, уявних вірувань.

 

 

ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У повному змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосується естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому образі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визначення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею» 2. Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія пізнає її в поняттях,а релігія — в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» Л. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал» 4.

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності, як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасив--ного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосується суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягуєть-

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1963. Т. 3. С. 502.

3 Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. М., 1971. Т. 1. С 79.

4 Там же.

ся» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові протиріччя, які позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Тому зовсім не випадково дослідники називають естетичний ідеал синтезом сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Так само, як і останні, відповідно до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і естетичний ідеал. Наприклад, для античності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінюва-лась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизитися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живы будете».

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в н<





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 151; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.016 с.)