Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працею. Воно різноманітне і всі його процеси такою ж мірою підпорядковані законам доцільності і соціалізації. Сама людина, її тіло, її зовнішність, наприклад, з прадавніх часів були предметом естетичної діяльності. Здавалося б, зовнішність людини є природним даром, проте в кінцевому підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової діяльності, а також, суспільного способу життя. Прямоходження, спеціалізація кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, людський нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом,— усе це є здебільшого результатом специфічної для людини форми життєдіяльності. Процеси вдосконалення людської форми і сутності проходили об'єктивно, несвідомо для самої людини. Проте виразність людського вигляду, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку передавати складні духовні, емоційні процеси її внутрішнього світу мали вирішальне значення у розвитку суспільних форм життя.

Вивчаючи історичні людські спільності, що перебували на первісному рівні розвитку, етнографи звернули увагу на важливу роль, яку відігравали татуювання, деякі інші прикрашення людського тіла. Виявляється, що з самого початку використання вони були соціальними знаками, за допомогою яких певна соціальна якість людини ставала очевидною для іншого, підсилювала соціальну репрезентацію носія прикрас.

Поява найпростішого одягу, який насамперед задовольняв потребу захисту від несприятливого впливу середовища, а також у зв'язку з певними морально-етичними набутками, теж зазнала значного розвитку, дедалі більшою мірою стаючи явищем естетичним. Уся багатовікова історія свідчить, що одяг ніколи не зводився тільки до функціонального його призначення. Адже в ньому, як правило,— точна соціальна характеристика людини, ознака її суспільного статусу, характеру суспільних відносин, до яких дана особа включена. Все це забезпечило історії людського одягу важливе місце в культурі.

Удосконалення самого тіла людини, що посилює його красу, міць і вправність, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для демонстрування соціальних якостей людей заклали основи для такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зазначити, що розвиток її і зміни напрочуд дивні. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Однак немає сумніву в тому, що вимоги до тіла людини, одягу, косметики і прикрас тісно пов'язані із змінами способу життя і рухаються в єдиному ритмі зі всім навколишнім предметним світом людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи. Та все ж у розвитку моди можна виділити дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що людське тіло, його пропорції і природні форми є домінуючими. З огляду на це суспільство більшою мірою зацікавлене в гармонійному фізичному розвиткові людського тіла за допомогою спорту; одяг та прикраси орієнтовані на природні людські форми. Що ж до іншої тенденції, то вона полягає в штучному, нерідко спотвореному посиленні стилізації людської статури з допомогою одягу, використання усіляких перук і надмірної косметики. В такі періоди вимоги до фізичного стану людського тіла помітно знижуються.

В історії світової моди мали практичний сплеск як перша, так і друга тенденції. Що стосується сьогоднішньої ситуації, то суспільство XX ст., очевидно таки, знайшло нарешті можливість гармонійного поєднання вимог як до людського тіла, так і до одягу, прикрас і косметики, що доповнюють природну красу людини. Масовий спорт, турботи суспільства про здоров'я і фізичну досконалість своїх членів є важливим естетичним надбанням людства, оскільки за всім цим стоїть високе загальнолюдське гуманістичне завдання — подовжити активне, здорове, радісне життя кожної людини, де б фізична досконалість стала запорукою повноцінного соціального життя. Разом з тим мистецтво косметики й одягу дає змогу в разі необхідності приховувати, підправляти недоліки зовнішності.

Зовнішній вигляд людини, вміння її через зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж є сьогодні важливим елементом естетичної культури особистості/ Слід при цьому пам'ятати, що зовнішність людини не є її особистою справою, що це передусім умова обопільного спілкування та взаєморозуміння, що вимагає поваги до суспільних норм і правил, людської гідності взагалі.

Відомий італійський філософ Антоніо Банфі так оцінює естетичну вагомість одягу (як і того, за допомогою чого людина формує свою зовнішність): «У широкому діапазоні значень: від міфічно-символічного до народно-орнаментального, від декоративного, пов'язаного з безпосереднім проявом характеру особистості, до практично-функціонального — одяг відрізняється тисячею відтінків, в яких проявляються найтонші нюанси самосвідомості і особистого світу індивіда. Одяг завжди є важливим елементом особистості, дзеркалом того, що в людині є природного і риторичного або фальшивого, колективного чи індивідуального, манерного чи справжнього. Саме тому історія костюма — це історія самої людини» 2.

Створення особистого стилю через формування зовнішності є, на наш погляд, важливою сферою естетичної діяльності людини. Звичайно, кожен з нас від природи наділений обличчям і статурою, ми не самі шиємо собі одяг і взуття, проте це не знімає відповідальності людини за свій вигляд. Адже ніхто краще не знає нас і наші властивості та якості, ніж ми самі, ніхто крім нас самих не може розвинути власне тіло, міміку, жести, багатство інтонацій, відшліфувати манери поведінки. Але для цього кожна людина має стати художником, здатним створити гармонійну єдність внутрішнього світу й індивідуальної зовнішності.

Навряд чи можна знехтувати народним спостереженням про те, що людину характеризує зовнішній її вигляд («видно пана по халявах»). Вказується на те, що вигляд людини повинен найбільшою мірою відповідати її особистості, а не суперечити їй. Головними помічниками у вирішенні цього завдання мають бути естетичний розвиток людини, її смак, мистецтво і спорт.

Естетичний досвід особи реалізується не тільки через створення власної зовнішності, а й через усю систему суспільних відносин, які утвердилися і діють, та до яких причетна людина. Це відносини моральні і юридичні, економічні і політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами, конституційними або відомчими нормативними актами. Але ж ці відносини можуть бути й об'єктом

Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

естетичної діяльності людини і суспільства. Іншими словами: будь-яка людська діяльність, оскільки вона призводить до встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює для себе певний осередок, який з часом на основі існуючих естетичних уявлень перетворюється на специфічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності і гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, який активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думок, викликає емоції і закріплює, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як прояв абсолютного і всєзагального суспільного життя, ця сила не тільки його супроводить, придає ритм і гарантує його спадкоємність, а й лежить в основі різноманітних явищ у сфері культури. Згадаймо, наприклад, ритуал, яким супроводжується будь-яка матічна дія: церковну літургію, яка своєю естетичністю захоплює і невіруючу людину, або військовий парад, політичну маніфестацію чи карнавальну процесію.

На початковому етапі свого розвитку суспільство в цілому може бути видовищем для самого себе. Це виникає в ситуації, коли воно звільняється від внутрішніх ієрархічних умовностей, пов'язаних як з практичною функціональністю суспільних відносин, так і з ізольованістю окремих виробників. Іншими словами, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багатстві, свободі і різноманітності своїх відносин. Народні свята, карнавальні ігри, ярмарки, спортивні змагання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний суспільний взаємозв'язок. У цих видовищах колективна участь людей носить відкритий і безпосередній характер. Кожен учасник несе в собі колективну свідомість І почувається частиною єдиного цілого.

Інший, дещо складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формується в залежності від конкретного культурного змісту, який визначає водночас цінність і конкретну естетичну форму самої дії. Практично всі найважливіші етапи людського життя, такі як народження, досягнення повноліття, шлюб, похорони, є колективною дією, якою забезпечується свідомість суспільної єдності і взаємозв'язку, а також суспільної цінності окремої людської істоти. У більш складних формах суспільного взаємозв'язку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії, форми дії встановлюються інституціонально, зміст їх стає загальнішим, але в той же час виникає момент розриву між діючими особами та глядачами, хоч останні ще активно беруть участь у дії, щоправда як другорядна особа, зате як представник спільноти, виразник її суспільних інтересів.

Що ж до міжособових взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі, то їхньою естетичною формою виступає етикет, як усталена система норм поведінки і спілкування; водночас вона має тенденції історичного розвитку. Довершеність етикетних форм міжособових взаємин забезпечує додержання моральних норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідомості людини.

На наш погляд, слід відновити в правах етикет, який відійшов на другий план ще у першій половині бурхливого XX ст. і нині здається багатьом тим елементом естетичної культури, якому вже нема місця в сучасному житті демократичного суспільства. Про нього згадують лише тоді, коли виникає потреба ведення дипломатичного протоколу, відвідання англійської королеви чи японського імператора. Між тим, етикет живе в наших повсякденних буднях у правилах «хорошого тону» — необхідності поступитися місцем жінці або літньому чоловікові, привітати або відповісти на привітання, піднятись, вітаючи вчителя, і т. ін.

Іноді доводиться чути, що, мовляв, додержання етикету маскує справжнє ставлення людини до людини, веде до лицемірства. Такий погляд не враховує того факту, що додержання норм етикету підсвідомо впливає на моральний стан людини, пом'якшує і навіть знімає агресивність, нетерпимість, нечутливість до іншої людини, змінює внутрішній настрій, моральні установки, не створює підґрунтя для конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня форма поведінки, що виступає спочатку як вимушена необхідність додержання етикетних правил, переходить у внутрішній стан людини, змінює її морально.

Людство в ході історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуманними. У цій сфері естетичне поєднане з моральним настільки органічно, наскільки у сфері предметної діяльності поєднані естетичне і утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особистості, передбачає розвиток в ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей та розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку ж спрямованість людського розвитку, визначивши її словом калакогатія, тобто гармонія зовнішнього і внутрішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особистості, велич її душі, висока культура поведінки лишаються і' сьогодні ідеалом гармонійного благородства, тим орієнтиром самовдосконалення, до якого має прагнути кожна людина.