Основні іконографічні типи Господських ікон

 

Розрізняють такі основні іконографічні типи Господських ікон:

 

1. Спас Вседержитель – Пантократор

Назва (текстова основа):

Ø Я-Альфа і Омега, початок і кінець – говорить Господь Бог, хто є і хто був і хто приходить, Вседержитель. (Одкр. 1,8).

Ø Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: „Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є, і хто приходить” (Одкр. 4,8).

 

Це найбільш поширений тип в іконографії. З єврейської мови це слово означає „Саваот”, „Бог-Отець”. Вперше слово з’являється при перекладі Септуагінти і з грецької означає „всемогутній, вседержитель”. Св. Атанасій надає це ім’я Синові, стверджуючи його єдиносущність. Ів. 10, 30: „Я і Отець – одно.” Тобто, Отці Церкви стверджували, що Синові, так само як і Отцеві, належить атрибут Вседержителя.

Іконографічний тип складається вже в 6 ст., але назва ікони відома з 9 ст.

 

Існує кілька варіантів композиції: зображення у повний зріст, поясне зображення та Христос, який сидить на троні, які свідчать про різні підходи до образу Христа, різні його пояснення. Крім того, можна зустріти також такі назви: Христос Учитель, Христос Спаситель, що своєю композицією та богословським змістом схожі до Христа Пантократора.

Основні елементи:

- лик;

- німб;

- одяг;

- жест благословення;

- книга у лівій руці.

А. Лик

Слід зауважити, що риси Христа приходять в іконопис різними шляхами, але завжди своїм джерелом мають первообраз, тобто конкретну історичну особу. Джерелами є Передання, безпосередні зустрічі та розповіді очевидців. Риси Христа, прийняті традиційним іконописанням в якості незмінного канону, мають певний історичний характер, тобто типову схожість зі справжнім ликом Христа. Вони були створені на документальній основі і виражають соборне уявлення Церкви про його зовнішність.

Отже, лик у Христа, як правило, овальний, дещо звужений донизу з високим, оголеним чолом, темними очима, тонкими бровами, прямим носом, малими нечитливими устами, негустими вусами, які переходять у бороду. Борода, як правило, невелика, темна, звужується донизу, деколи загострена, на кінцях може бути розділена. Волосся довге, розділене посередині, пряме згори і дещо хвилясте біля вух, оточуючи лик правильним овалом. Довге волосся розуміється як благословення з неба.Вигляд лику Христа стверджує, що Він правдива людина, бо прийняв людську природу. Вигляд лику деколи суворий: Він-суддя світу; але водночас і Чоловіколюбець.

Могутня шия – символ могутності, влади; символ фізичної та духовної сили в давнину.

 

 

Б. Німб

Хрещатий німб, що нагадує про хресну смерть Спасителя, його дію відкуплення.

Число 4 – символізує просторову повноту. Чотири кінці, які складають хрест, з’єднують в ньому чотири сторони світа. 9 ліній хреста в німбі вказують на 9 ангельських чинів. У німбі – напис ώ oν означає „Той, що є”, „Сущий”. Цим написом підкреслюється божество ІС ХР. Тобто, тут представлене воплочення Христа та символічно зображено тайну Його божества (свідчення поєднання божества та всієї повноти правдивої людської природи).

Ст. З - Вих. 3,14: Бог сказав до Мойсея: Я той, хто є.

Н.З.- Ів. 8, 24: Коли не увіруєте, що я Сущий, помрете у гріхах ваших.

 

В. Одяг

Історичний характер.

- нижній – хітон ( сорочка), що часто має клавій (нашивка, рівно нашита). Це відзнака, яка вживалася, щоб вказати на різні ранги знаті: знатне походження. У апостолів та ангелів – це духовне, знатне походження. У Христа – фізичне походження з царського роду. Колір – пурпуровий або темно-вишневий з фіолетовим відтінком. Сорочка вказує на царську гідність Христа з людської та духовної точки зору. Також є символом його божественної природи. Божество асоціюється з вогнем: „ Бог – твій вогонь палючий. ” Сорочка є на тілі, бо Христос одягнувся спершу в божественну природу.

- верхній – гіматій (накидка, плащ) звичайно синього кольору, що символізує людську природу. Двоколірність відповідає двом природам Спасителя, таїнственно поєднані в його особі.

В таких одежах Христос зображений у сценах свого земного життя. Де йдеться більше про його божественну природу, то це дещо інші кольори.

 

Г. Жест благословення

 

- благословення десницею – свідчення того, що „Бог так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав ... Бо не послав Бог у світ Сина, щоб світ засудити, лише ним світ спасти - Ів. 3,16-17.

- двуперстне – три пальці складені (ІС ХР – божество трьохособове, середній та вказівний – підняті -богочоловік.) Типово для греко-східньої іконографії.

- Трьохперстне або ім’яславне – два пальці складені, а три підняті. Поширене з 9 ст.

Передання ім’я Ісуса Христа: вказівний палець озн. букву І, напівзігнутий середній – букву – С; схрещенний безіменний та великий – букву Х; напівзігнутий мізинець – С. Тобто, даний жест виражає основні засади христологічної догматики.

- вказуючий на себе – „Я є”- „Я істина, дорога і життя”.

Інколи зустрічається рука в русі, злегка затиснута в кулак. Таке зображення характерне для зображення Пантократора. Існувало Передання, що коли десниця розігнеться, то настане Армагедон.

 

Д. Книга.

Книга буває у формі кодексу (відкритого або закритого) або сувою (в життійних сценах). Христос тримає книгу в лівій руці. Закрита книга нагадує Євангеліє, яке Христос довірив своїй Церкві, щоб його учні її слухали, виконували та поширювали по всьому світі. Також нагадує книгу Життя, в якій записані імена всіх тих, хто поклав на Бога свою надію і прийняв від Бога спасення. Крім того, закрита книга навіювала очікування суду. Защіпки асоціювалися з печатями, процесом суду.

 

Відкрита книга – пишуться цитати, які мають універсальне значення. Христос навчає.

 

Надписи в книзі:

Ø Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і я облегшу вас. Мт. 11,28

Ø Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте праведним судом. Ів. 7,24

Ø Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темраві, а матиме світло життя. Ів. 10,9.

 

Місце у храмі – купол, апсида храму, намісна ікона біля царських врат – залежить від архітектури. Христос в оточенні ангельських сил – сам Христос говорив, що в другому пришесті Син Чоловічий прийде у великій славі та в супроводі великого числа ангелів (Мт. 24,29-31; Мр. 13,24-27; Лк. 21, 25-27).

 

1. Поясне зображення ІС. ХР.

Ціль – зосередити увагу молільника на обличчі та жесті благословення. Приклад – Звенигородський Спас.

Місце знаходження – помісний ряд іконостасу.

Богословська думка – Христос вводить особу в Царство Боже – „ Я є двері: хто ввійде мною, той спасеться” – Ів. 10,9.

Закрите Євангеліє – підходячи до воріт ми лише наближаємося до тієї тайни, яка буде відкрита у повноті в день суду: тоді все тайне стане явним.

 

1. Пантократор на троні.

Богословська думка – Христос сприймається як Небесний цар та Суддя.

У Візантії можна зустріти зображення імператриці та імператора поряд з Христом – щоб підкреслити ідею сакральності імператорської влади; земна влада, як акт відображення небесної.

 

Текстова основа:

Ø Понад твердю, що в них над головами, було щось немовби сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. Єз. 1,26.

Ø Так говорить Господь: „Небо – мій престол, а земля – мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити? Іс.66,1.

Ø Відразу я став у Дусі; і от престол стояв на небі,а на престолі – сидячий. Одкр.4,2.

Трон складається з:

- індивідуального сідалища

- підніжка для ніг

- катизми – подушка циліндричної або подовгастої форми, щоб не сидіти на твердому.

 

Це – атрибути трону.

Лише імператори і вожді мали індивідуальне сідалище, а всі решта – сиділи на лавках. Трон вивищує людину, тому потрібен підніжок. Це ще земний трон, але він має тенденцію до перетворення у трон небесний про який знаємо з видіння Єзекиїла, Ісаї. Богородицю зображають на троні, щоб споглядачі могли відчути її гідність.

 

Богослов’я образу:

Образ виражає ідею боголюдської влади Христа над своїм сотворінням. Титул Вседержителя підкреслює перш за все його божественну природу: Я – Альфа і Омега..., але також стосується і людської природи Христа: за словами ап. Павла „...вводить первородного у вселенну (Євр. 1,6.)”. Це означає, що Христос, будучи людиною, отримує у володіння вселенну. Тобто, Христос є Вседержителем при повній участі обох природ.

 

Г. Ніський: „ Хто той, що в ньому було все створене і що в ньому всі істоти мають буття. В якому ми живемо, рухаємося та існуємо Який має в собі все, що є від Отця. Хіба ми цього не знаємо з того, що вже сказав св. Павло: той, який є Богом над усіма істотами – це наш Господь ІС ХР. Він держить у своїх руках все передане йому від Отця, як сам заявив; він охоплює абсолютно все в своїх, найбільш просторих обіймах; він рядить всім, що обіймає, і ніхто не вихоплює що-небудь із його руки тому, що якщо він посідає все і рядить всім, що посідає, ким іншим може він бути, як не Вседержителем, що всім завідує?„

 

1. Спас Еммануїл - З нами Бог

 

Це зображення, на яких Христос представлений у виді дитини – Предвічного Дитяти чи отрока, зачатого в лоні Пресвятої Діви: „ Ось Дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл.” (Іс. 7,14), в якому слід бачити Бога.

Тема Предвічного Дитяти з’явилася досить рано – у 6 ст., але розвинулася у 14 ст. у візантійському та балканському мистецтві. Вважається, що іконографічним джерелом міг бути ідеалістичний або римо-елліністичний тип зображення Спасителя, що зустрічається в катакомбах, на саркофагах, мозаїках Риму та Равенни.

Місце – над входом у храм.

Образ Спаса Еммануїла зустрічається як складова частина більших композицій – Богородичні ікони, ангельські деісізи, собор небесних Сил, сцени дитинства Спасителя – рідко, як молільна ікона.

 

Основні елементи:

· Спас Еммануїл – безбородий юнак з високим чолом, владним поглядом та серйозним виглядом обличчя. Образ дитини відзначеної печаттю духовної зрілості.

· Одяг – в богородичних іконах – різний: золотий, червоно-синій, білий – невидима божественна природа, асоціюється з Таворським світлом. Тобто, вказує на Божество Христа. Може зустрічатися декоративна нашивка – лор- ознака імператорської величі.

· У лівиці тримає сувій, що символізує його вчення, яке він приносить у світ, благовість; правицею – благословляє.

· Ножки – босі або в золотих сандалях, які символізують благу вість – Еф.6,15.

 

1. Спас в Силах

Це найбільш глибоке іконописне зображення – цілий богословський трактат.

Це особливий тип зображення Христа Пантократора у сяйві небесної слави, в оточенні Небесного ангельського воїнства – Херувими, Серафими та Престоли і 4-ьох апокаліптичних тварин – Одкр. 9,2-9- символів 4-ох євангелистів, які розносять його славу на 4-ох кінцях вселенної – червоний прямокутник з вигнутими сторонами.

Цей тип сформувався на основі старозавітніх текстів – Іс. 6,1-3; Єзк. 1, 4-21- Апокаліпсису – Одкр. 4,6-8 – літургійних анафор та патристичних текстів – Псевдо-Діонісія Аеропагіта „Про небесну ієрархію”, Григорія Двоєслова „Гомілії на Єзикиїла”, Германа Константинопольського „Тлумачення Божественної Літургії”.

 

Ікона поєднує різні аспекти щодо трактування образу Христа:

- есхатологічний – другий прихід Христа та Страшний суд;

- апокаліптичний – образ Царя Царів, Небесного Владики та Агнця;

- софійний – Пантократор –Логос, Бог, який творить.

 

Ø В даному образі відображена богословська концепція появи Христа в силі та славі в кінці світу, як сповнення Божественного промислу щодо світу: „щоб все земне та небесне поєднати під головою Христа.”

Поява Божої слави передане в іконі у вигляді символічних фігур, які означають різні небесні, земні сили та рівні.

Ікона появляється у Візантії не пізніше 12-13 ст., а на Русі – кін. 14-поч. 15 ст. В Україні цей тип переважно зустрічається в деісусному чині.

Основні елементи:

Ідейним та композиційним центром ікони є велична фігура Христа на престолі. Престіл – атрибут царського достоїнства, вживається у якості символічної форми вираження ідеї царства, яка, в свою чергу, поєднана з ідеєю суду, бо будь-який цар є одночасно і верховним суддею – Пс.102,19; 9,8. Престіл небесний – це Престіл слави Божества.- Мт.19,28; 25, 31-34, 41.

- Христос на престолі на фоні червоного квадрату, на який накладається синє коло - овал, мандорла – і червоний ромб. Коло і два квадрати символізують земну і небесну хвалу Христа. Вся композиція побудована на поєднанні синього та червоного кольорів – символічне поєднання в Христі антиномічних начал: милості та істини, вогня Духа та живої води, Божої і людської природи. Сполучення ромба та прямокутника ніби творять 8-ми раменну зірку – знак майбутнього вічного блаженства.

- Нижній червоний квадрат – означає землю, оскільки прямокутнук вважався земною фігурою: 4 сторони світа, 4 стихії. У чотири кінці світа проповідується Єванґеліє, тому тут – 4 символи євангелистів: ангел – символізує Матея, віл – Луку, лев – Марка, орел – Івана. Те, що всі тварини крилаті – вказує на здатність євангелистів піднестися до осягнення та передачі Божественного слова. Крила підкреслюють безмежність та вселенськість поширення Євангелія. Дія проповіді уподібнюється дії вогню, який спалює гріх. Також через вогонь передається думка про переображення землі, всього людського християнським навчанням.

- Синє коло – небесна сфера, світ безплотних сил або ангельських чинів. Дуже часто тут можна побачити голови ангелів.

- Все, що зображене навколо фігури Христа – це зображення небесної ієрархії. Підніжки престолу та сам престіл – це зображення різних небесних сил: престолу, сили, власті. Вони носять престіл Бога і завжди супроводжують його появу. Навколо Христа – Херувими, як ті, що носять престіл Бога і завжди супроводжують його появу.

- Царський престіл і всі необхідні при ньому атрибути повністю прозорі, наведені лише контури – в такий спосіб, згідно з Діонісієм Аеропагітом, представляється духовна природа надземних предметів.

- Христос в оточенні червоного ромбу знак божественної слави. Ромб означає вогонь, який сходить з неба, воґненну природу божества, неопалиму купину. Втор. 4,24; Вих. 3,2.

Вогненне сіяння нагадує про друге пришестя Христа на землю – „у полум’ї вогненнім” (2 Тес. 1,8; Євр. 12,29).

Григорій Двоєслов пояснює оцей вогонь як „полум’я жару любові”, яке запалює серця людей до покаяння.

- Христос одягнений в традиційний одяг або золотий одяг – означає сіяння його слави.

- Правою рукою Христос благословляє, а лівою – тримає розкриту книгу: книгу життя – Вих. 32,32; Одкр. 3,5-; книгу Одкровення, запечатана сімома печатями, яку прочитати та відкрити може лише Агнець – Одкр. 5, 1-7; книгу Завіту та Закону – Втор.30,10 – благовість принесена Христом у світ; символ Христа, який є слово Боже, що приходить у світ. Жест благословення – знак кінцевого рішення людської долі.

- Промені, які виходять від Спасителя через духовні небеса до символів євангелистів – це Божественні джерела, які кормлять євангельську проповідь.

Богослов’я: Ця ікона відкриває картину Царства Божого, і світу, який увійшов у те Царство. Ієрархічність виражена композиційно. Ікона вказує не лише на день суду, а також на остаточне сповнення Божого промислу щодо сотворіння.

Вважається, що два наступні іконографічні типи - західного походження і з’являються в російській іконографії в 17 ст. Крім того побутує думка, що подібна комбінація іконографічних елементів, так само як і смисл ікони, є прикладом людського символо-творіння.

 

1. Спас Великий Архиєрей

Текстова основа:

- Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека. Пс. 110,4.

- Як і на іншому місці каже: „ Ти – священник навіки за чином Мелхіседека.” Євр.5,6.

o Півфігурне зображення Христа, одягнутого по архиєрейському чину. Напис „Цар Царів і Великий Архиєрей” (омофор, мітра, навхрест сакос)

o Імітування типу Спаса на престолі

o Христос одягнений в царську або священичу одежу, прикрашену золотом і у вінку у вигляді то корони, то тіари. З’являється в російській іконографії з кінця 17 ст.

o Основа – Одкр.19,11-12; 15-16.

o Написи в книзі: Мт.11, 28-29; 19,19; 25,34; Ів. 8,12; 15,17-18; 18,36.

o Зміст ікони – Євр. 3-10 – думка про божественне священство Христа

 

Богослов’я: Просячи у Бога за людей, Христос від їхніх осіб виступає як Первосвященник.

Ця ікона входить в деісусний чин. Відомі зображення з 13 ст., на Русі – з 15 ст. У 16-17 ст. це зображення вишивалося на митрополичих сакосах відповідно до змісту священичого одягу і духовного образу митрополита.

 

1. Спас Цар Царів

Текстова основа: Лк. 1,32-33; Одкр.1,5: Владика царів земних; 15,3: Цар святих; 19,16.

o Які появи свого часу з’явить блаженний і єдиний Володар, Цар Царів і Владика Владик.

1 Тим. 6,15

o І побачив я небо відкрите; і от – кінь білий і хто сидить на ньому, Вірний зветься і Правдивий, і в справедливості судить і воює. Очі його – промінь вогню; на голові його діадеми численні; мав ім’я написане, якого ніхто не знав, тільки він сам. Одк.19,11-12.

 

Основні елементи:

- атрибути царської влади: жезл або посох; скіпетр та держава

- в імператорській владі він сідає на престолі з підніжком

- одяг: далматик з опліччям розшитим дорогим камінням; царська шапка у вигляді мітри; взутий в м’ягкі шкіряні чоботи пурпурового кольору.

 

Богослов’я: Христос – Цар у повноті цієї істини.

Як окрема ікона зустрічається рідко, а з 18 ст. – в деісусному чині.

1. Христос у гробі або Не ридай мене, мати

Цей тип ікон виникає в 13 ст. у Візантії. У слов’янському іконописі цей тип поширюється у 15-16 ст.

Темою для зображення послужив канон Косми Маюмського на Велику Суботу: „ Не ридай мене мати, бачачи у гробі, Його во чреві без сімени зачала єси Сина: возстану бо і прославлюся, і вознесу со славою непрестанно, яко Бог, вірою і любов’ю тя величаючих. ”

Однак не існує єдиної думки щодо походження цієї ікони і сам зміст образу пояснюється по-різному.

 

Основні елементи:

 

- Фігура Христа до пояса, покладена у гріб

- Христос нагий; голова схилена на грудях, очі закриті, руки складені навхрест

- За спиною – хрест біля якого можуть зображатися знаряддя страстей, а вгорі – терновий вінок

- Можуть бути предстоячі Богородиця, Іван Богослов та інші святі, які його оплакують.

 

Місце: у святая святих, де приготовляються дари

Богослов’я: хресна жертва як прояв найвищої любові Бога до людини: „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав...” Ів. 3,16.

1. Моління або Деісіс

- Не має відповідного джерела в Євангелії

- Її центр складається з трьох осіб: Пантократор та двох стоячих по боках в молільних позах постатей Богородиці та Івана Хрестителя – т риморфон

- Згодом додаються інші фігури: архангели Михаїл та Гавриїл, апостоли Петро і Павло, святителі В. Великий та І. Золотоустий... Були і більш ускладнені композиції, коли до них додавали 4-ьох євангелистів, ще двох святителів: Миколая, Івана Дамаскина або Григорія Богослова.

 

Ідейною основою є мотив Заступництва: посередництво між Богом та людиною, яке можуть виконувати найбільш дієві особи з ряду святих.