ТОП 10:

Тема 3. Початки вшанування святих ікон, іконоборство і його осудження, тріумф православ’я (дуже коротко)



 

 

Про наявність найдавніших християнських ікон засвідчують ранні християнські ав­тори, такі як Євсевій Кесарійський та Єпіфаній Саламинський, які стверджують, що ікони вже були в II - III ст. незважаючи на протидію тодішніх церковних служителів, які дотри­мувалися неіконної юдейської традиції.

Ікони (як священні зображення) ми вперше находимо у гностиків (наприклад у Карпакратіан). Може бути що не церковне походження ікони являє її заборону на Ельвірському Соборі в 306 р., мотивуючи свої дії тим, що Христа-людину не­можливо зображати, бо його намальований вигляд є тільки людський, а не божественний.

Так, Євсевій Памфіл єп. Кесарійський, який виражав офіційну думку Церкви, відноситься до "портретів" Христа і апостолів, як до чисто язичнецького мистецтва. Він пише:

"Не следует удивляться, что язычники таким образом хранят память о благодеяниях, полученных ими от Спасителя. Мы видели образы апостолов Петра и самого Христа, которые сохранились в красках до нашего времени. Это было естественно, так как древние имели обычай почитать их таким образом, без задних мыслей, как спасителей, согласно существующему у них языческому обычаю" ("Церковная история", VII, стр. 18).

Тому фрески римських катакомб це звичайно ще не іконографія, а особливе символічне мистецтво, яке не заборонялося в Ст. Завіті. По походженню ці символи були біблійні, християнські і чисто язичницькі.

Проф. А. Шмеман пише:

"Ранняя Церковь не знала иконы в её современном догматическом значении. Начало христианского искусства – живопись катакомб – носит символический характер, как определил его проф. В.В. Вейдле, "сигнитивный". Это не изображение Христа, святых или разных событий священной истории, как на иконе, а выражение определённых мыслей о Христе и Церкви... В искусстве сигнитивного типа показательна не трактовка его тем (ибо, как они трактованы для его целей безразлично), а самый их выбор и их сочетание. Оно склонно изображать не столько божество, сколько функцию божества. Добрый Пастырь саркофагов и катакомб не только не образ, но и не символ Христа; он – зрительное ознаменование той мысли, что Спаситель спасает... Искусство это в подлинном смысле слова вообще не может быть названо искусством. Оно не изображает и не выражает: оно знаменует..." ("Исторический путь Православия", Париж, 1989 г., стр. 246).

Поховальні надписи і зображення були кроком до зародження іконопису, а також христологічні диспути V ст, які визвали інтерес чоловічого образу Христа і Божої Матері. А також легенда про те, що Спаситель залишив свій нерукотворний образ для почитання (який був чудесно знайденний в Едессі в VI ст). Ікони виникають перше усього як портрети. Найстарші збереженні ікони (із мон-ря св. Катерини на Синаї) відносяться до початку VI ст.

Включення ікони в богослужіння почалося в VI ст. (а не в середині IX ст. після іконоборства). Ікони з VI ст. входять в літургійно-церковне життя через процесії, формування іконостасу і через чудесне їх заступництво в бідах.

Джудіт Херрін в своїй статті "Женщины и иконопочитание в ранней Церкви" доказує, що заказчицями і почитательницями подібних портретних ікон були в основному візантійські жінки. І тому захисницями ікон проти їх нищення в основному були жінки: імп. Теодора, імп. Ірина і інші. (сб-к "Восточнохристианский храм. Литургия и искусство", СПб 1994 г., стр. 94-99).

Зловживання іконою людьми давало теж свій поштовх до боротьба проти неї, як пише А. Шмеман:

"В массах иконопочитание преломлялось иногда грубым и чувственным суеверием... Появился обычай брать иконы в восприемники детей, примешивать соскобленную с икон краску в евхаристическое вино, причастие класть на икону, чтобы получить его из рук святых и т. д. "В массе этих явлений, несомненно, давало себя знать грубое извращение церковного обряда. Чествование икон приближалось к идолослужению и превращалось в чествование самого вещества их" (Болотов). Иными словами, с иконопочитанием происходило то, что раньше происходило часто с культом святых и почитанием мощей. Возникнув на правильной христилогоческой основе, как плод и раскрытие веры Церкви в Христа, – они слишком часто отрываются от этой основы, превращаются в нечто самодавлеющее, а следовательно, ниспадают обратно в язычество" ("Исторический путь православия", стр. 248-249).

 

Зображення святих ікон тривалий час викликало в ранній церкві за­пеклі суперечки і диспути (Ельвірський Синод в 306 р. забороняє будь яке зображення). Вони тривали до Константинопольського Собору 692року, коли нарешті 82-м каноном було узаконено іконне зображення Христа. Після цього ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до володіння візантійського цісаря Лева ІІІ-го Ісаврія (717-741). Під впливом двох Єпископів з Малої Азії він осудив почитания св. ікон і вважав їх за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти св. ікон почав від того, що наказав усунути ікону Ісуса Христа, що була поміщена на брамі його палати, а відтак 730 р. він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання св. ікон у цілій державі. Цим декретом починається у Східній Церкві довга, завзята, болюча і кривава боротьба проти св. ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства[5]. Ця боротьба ізневеликими перервами тривала понад сто років і закінчилася світлим тріумфом почитання св. ікон.

Цісарський декрет наказував св. ікони нищити, палити, а їхніх оборонців в'язнити, посилати на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І-ий (713-730 pp.) не хотів під­писати цісарського декрету проти ікон і за те цісар його усунув та назначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, найперше Григорій ІІ-ий (715-731), а відтак Григорій ІІІ-ій (731-741), пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.

Цісар Констянтин V-ий Копронім(741-775), син Лева ІІІ-го, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитания св. ікон Церква урядово осудила. В тій цілі 754 року він скликав єпископів до Кон­стантинополя на собор, який під його натиском заборонив почитания св. ікон.

Дозвіл на почитания св. ікон приходить за цісаревої Іри­ни, яка 784 р. усунула з уряду іконоборця-патріярха Пав­ла, а на його місце сказала вибрати Тарасія (784-806). Він у порозумінні з цісаревою Іриною й Апостольською Сто­лицею скликав 787 р. Собор до Нікеї. Цей собор знаний у Церкві як Сьомий Вселенський Собор.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рі­шення щодо св. ікон бере науку св. Івана Дамаскіна (675-749), великого богослова Східньої Церкви. Собор виразно підкреслює різницю ніж почитанням — адорацією, з-грецька латрія, яке належиться тільки одному Господеві Богові, і між почестю і пошаною, з-грецька дулія, що її віддаємо Преч. Діві Марії, Ангелам і Святим. Собор нав­чає, що св. ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, щоїм віддаємо почесть. Почитаючи св. ікони, ми не почи­таємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені св. ікони, тільки віддаємо почесть тим особам, що їх вони представ­ляють. Почитания св. ікон Собор ставить нарівні з почи­танням св. Євангелії, хреста й мощів святих.

З початком 9-го століття за цісаря Лева V-го Вірме­нина (813-820) приходить нове переслідування св. ікон і воно триває ще до 842 року. В цьому році цісарева Теодора дозволяє на почитания св. ікон і усуває іконоборчого патріярха Івана VII-го, а на його місце настановляє Методія І-го (842-846). Патріярх Методій І-ий, що сам був гонений і мучений за св. ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно привертає почитания св. ікон. Ця кінцева перемога, знана як "тріумф православ'я", і її щорічно наша Церква обходить у Неділю Православ'я.

До великих оборонців св. ікон належать патріярх Герман І-ий, св. Іван Дамаскін, св. муч. Андрій Критський , св.Теодор Студит і патріярх Методій І.

 

Хоча противники зобра­ження мали слушність в тому, що відстоювали за божеством його піднесену духовність, яку ніякими малярськими засобами неможливо передати, проте прихильники видимого образу, до речі, не були позбавлені суперечностей, передовсім доказували його необхідність. Вона полягала в тому, що всякий образ є виявлення і розкриття прихованого, як наголошує Дамаскін, бо в цьому полягає пізнавальна особливість людської душі, що мислить образами і символами. Образами може бути все зображено, а також Бог, що реально втілився в людську плоть, навіть безтілесні духовні єства, як ангели, демони, душа. Їх зображають в традиційних формах, як їх бачили достойні люди. Отже, Бога безтілесного, нематеріального зобразити не можна, що й забороняє робити Писання, але втіленого в людську плоть і фор­му - все пиши - і словом, і фарбами. Не бійся, не страшись (за ви­словом Івана Дамаскіна).

Продовжуючи думку Івана Дамаскіна, Федір Студит проголошує тезу про те, що за допомогою чуттєвих образів ми піднімаємося, наскільки можливо, до божественних споглядань. Він уточнює своє розуміння зображення Христа, яке носить властивості (його) ті­лесного вигляду і образу і (має) всі останні зовнішні ознаки.

Ф. Студит визнавав лише зовнішню видимість Бога, яка фактично присутня в душі кожного християнина. Цінність такого зображення ще полягає в православній похвалі божества. Однак Христос і описовий, і не описовий, отже, має дві природи. Описова природа утверджувала ікону, що було немаловажно для всієї візантійської культури і культури слов'янського світу.

Після іконоборства наступив період, в якому на вищому худож­ньому рівні творились всі види мистецьких творінь, серед яких іконі належало почесне місце. Недаремно цей періоду в візантійській культурі називають золотим століттям, де створювалася нова іконографічна схема і нові засади. Ікони святих набувають твердо установленого визначення, аж до найдрібніших деталей, важливих для ідентифікації кожного зі святих. Це був період в якому оформилися принципи візантинізму, за якими визначилися високі духовні і стильові особливості візантійської ікони, як зразка для наслідування країн Європи, а також слов’янських країн.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.251.81 (0.004 с.)