Богородиця страстей (неустанна поміч)

Цей тип вважається похідним від Одигітрії, за іншою версією поєднує риси Одигітрії та Елеуси. Вперше з’являється у 12 ст. у Сербії. Виникає на основі літургійних текстів та понять заступництва.

Найдавніша ікона цього типу з’являється на Кипрі, в монастирі Араку (12 ст.). У 15 ст. особливо почиталась на о. Кріт, де і було додано фігуру архангела Михаїла, що тримає знаряддя страстей. Ікону названо „Другим Благовіщенням” – Благовіщенням Страстей.

Основні елементи:

Ø Христос звернений до архангела

Ø Присутність знаряддя страстей

Ø Жест рук

Ø Оголена п’ята.

 

Ноги і п’ята у Біблії мають символічне значення:

1. Іс. 52, 7: Які ж гарні на горах ноги його, хто несе добру новину, хто звістує мир, вістить щасливу долю, спасіння возвіщає, хто Сіонові говорить: „Твій Бог царює!” Тому одне із значень босих ніг Спасителя – зображення „прекрасних ніг благовісника”, принесення у світ Христового вчення.

2. У текстах Біблії „ноги” вживаються як поняття для вираження покори і підчинення. Бути босим – традиційно означало смирення та покору (2 Цар. 15, 30).

3. Вказівка на сповнення обітниці. Бт. 3, 15: Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту. Христос є той, Хто сокрушив голову змія – знак про Нього, як про Спасителя.

АКАФІСТНИЙ ТИП ІКОН

Для цього іконографічного типу характерним є представлення того чи іншого епітету Богородиці, яким її величають в Акафісті. Основний смисл такого типу – прослава Богородиці. Більша частина ікон цього типу є поєднанням вище згаданих типів з доповнюючими елементами. Акафістні ікони з’являються у 16-17 ст., коли богословська думка не відрізнялася оригінальністю.

 

Ø Неопалима Купина - зображення Одигітрії в оточенні небесних сил та слави, які представлені символічно.

Ø Гора Нерукосічна – Богородиця з Христом на престолі і навколо них – зображають різні символи, які ілюструють акафістні епітети: драбина Якова, неопалима купина, гора нерукосічна

Ø Життєносне або Животворне джерело – Богородиця зображена сама або з Христом – дитятком у чаші, заповненій водою, струмочки якої виливаються назовні. Навколо – ангели і люди, які прийшли напитися з цього джерела. Основа – Ів. 4, 10; 7, 38. Богородиця – це та, яка породила Христа – дателя життя.

Ø О тебі радується всяка твар – вершина акафістної іконографії. В основі – ідея космічного прославлення Богородиці. В центрі – Богородиця з Христом на троні у сіянні слави та в оточенні небесних сил. Образ вселенної – у вигляді багатокупольного храму, оточеного квітучими деревами. Це – водночас і образ Небесного Єрусалиму. У нижній частині ікони – люди: пророки, царі, святі.

Богословська думка: на іконі представлена нова земля і нове небо (Одкр. 21, 1). Образ переображеного світу та творіння, початок якому було закладено у тайні Боговтілення.

 

Іконографічних варіантів, де Богородиця зображена без Христа, є небагато і кожний з них представляє самостійну богословську ідею. Як приклад, Богородиця Семистрільна (Змягшення злих сердець) – Богородиця зображена з сімома мечами, які пронизують її серце (Лк. 2,35); Скорботна Богородиця (Матер Дольороса) – Богородиця представлена зануреною у молитовну скорботу за розп’ятим сином, як правило, зі схиленою головою і молитовно складеними руками біля самого підборіддя.

Тема 5. Празничні ікони

 

Літургійний рік Східної Церкви складається з 12- празників: 12 апостолів, 12 воріт, які ведуть до небесного Єрусалиму, дерева життя, яке дванадцять разів приносить плоди, 12 печатей Святого Духа, якими освячується світ. Кожний празник має свою іконографічну композицію, яка представляє найголовніше – суть свята. Джерелами є: Святе Письмо, апокрифи, історичні події, літургійні тексти.

 

 

Різдво Пресвятої Богородиці

Джерело: Протоєвангеліє Якова.

 

Дуже давній богородичний празник, хоча немає точних відомостей про час його виникнення. У 5 ст. про нього згадує Служебник папи Гелясія. Офіційне святкування цього празника у Візантійській імперії приписують імператорові Маврикиєві – 6 ст. Культ св. Йоакима та Анни (пам’ять яких вшановується на наступний день після Різдва Богородиці) поширюється одразу ж після встановлення празника Різдва. У 6 ст. вже з’являються храми в честь св. Анни. Цей празник розпочинає цикл дванадцяти празників літургійного року.

Андрій Критський назвав свято Різдва Пресвятої Богородиці – початком празників, двері до благодаті та істини. „ У Різдві Богородиці, Творче усього, розмістився одушевлений храм, і творіння приготовляє нове жилище для Творця. Людська гідність приймає дар першого творіння і повертається у первинний стан....сьогодні розпочинається відновлення нашої природи...” Це своєрідне введення у сім’ю Йоакима та Анни, і споглядач стає учасником радісної події – сповнення багаторічної надії очікування дитяти. Ця подія не лише освячує дім Йоакима та Анни, але і всю вселенну. У різдві Богородиці на прикладі життя Йоакима та Анни, освячується та виправдовується християнське подружжя як одна з важливих умов повноти людського існування.

Різдво Богородиці – це останні приготування людства до приходу Спасителя.

У порівнянні з іншими іконами, ця ікона має людський спосіб представлення речей. Вона не є символічним зображенням події, але має чисто інтимні риси: не позбавлена побутових дрібниць.

У давньоруських іконах Різдва Богородиці кінця 14 ст. використовувалася візантійська іконографічна схема. Центральне місце в ній займала сцена принесення дарів дівами святій Анні з приводу народження Богородиці. До 16 ст. сюди було додано сцени купання дитяти, заколисування, благовіствування ангела Йоакиму та Анні, зачаття св. Анни, пещення Марії батьками.

 

Ст. Зв. про Різдво Богородиці:

- сон Якова, де Богородиця символічно представлена у вигляді драбини, що простягнулася до небес, по якій зійде Бог;

- вежа Єрусалимської стіни: і ігумен пройде крізь ворота, і двері залишаться зачиненими – прообраз Богородиці.

- Приповідки: „ Премудрість дім собі збудувала”. Премудрість – прообраз Богоматері, яка стала вмістилищем Бога-Слова.

 

Основні елементи:

 

• У лівому кутку ікони – св. Анна. Вона одягнута у таких самих ризах, що й Богородиця, бо вона породила Богоматір. Анна лежить (напівсидить – ознака того, що вона безболісно породила) на припіднятому ложі, яке є пурпурового та білого кольорів – ознака праведності роду. Складається враження, що Анна народжує надворі (може бути зображена трава біля її ложа) – символ того, що подія є настільки важливою, що не може поміститися у стінах будинку.
• Біля Анни знаходиться поруч Йоаким – ознака того, що це є сім’я.
• Справа від Анни – служниці, що несуть їжу і пиття. Зображення служниць є типовим для домашнього побуту Йоакима та Анни, оскільки вони – люди похилого віку. На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив може бути запозичений із церемоній імператорського двору. Можна провести аналогію з іконою Різдва Христа, де пастухи несуть дари. Однак тут жінки несуть дари не безпосередньо новонародженій Богородиці, а її матері – це визнання з боку жінок, що новонароджена дитинка належить до їх коліна, до їх роду, і має право на визнання та виражає надію.
• У правому кутку ікони – повитухи, які готують купіль для новонародженої.
• Сама Богородиця не займає центрального місця в іконі, і зображається спеленаною на руках у повитухи або стоячою у воді, очікуючи на купіль. Вважається, що саме у скромності зображення Богородиці виражено те, що в ній було незмінне – повнота смирення.
• Велум – покривало пурпурового кольору (декорації античного театру), яке представляє, що подія відбувається у домі. В добу Античності велум символізував подію з життя богів, а в іконі він ніби поєднує Ст. і Нв. Завіти.

 

Воздвиження Чесного Хреста

Джерело: Дві історичні події - віднайдення Господнього Хреста в 326 році св. Оленою і його повернення з перської неволі в 7 ст.

 

Початок празникові Воздвищення дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Констянтин на Голгофі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 26 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хреста Господнього. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресіння 26 вересня, а празник Воздвищення Чесного Хреста 27 вересня.

Тема іконографії (і свято) Воздвиження Чесного Хреста не належить до циклу Страстей, але у християнській духовності вона є певним ідейним завершенням цього циклу.

 

Ікона на цей празник є досить оригінальна в своїй композиції.

Основні елементи:

- Центральне поле ікони займає двоповерхова сцена Воздвиження на рівнях церковної влади Візантії патріарха Макарія і світської влади Візантії, при участі імператора Констянтина і імператриці Олени.

- Хрест на іконі держить Макарій і Констянтин.

- Ікона має 11 сюжетних клейм розміщених по боках і знизу ікони.

- Клейми показують возвеличувальні моменти із життя Ісуса Христа, тобто моменти його життєвого подвигу і слави: В’їзд до Єрусалиму, Старозавітня Трійця, Переображення, Зіслання Св. Духа, Розп’яття Христа, Зняття з хреста, Покладення до гробу, Оплакування, Зішестя в ад, Вознесіння, Народження. Сцена Народження подається завершальною після Вознесіння, і тут її присутність видається незрозумілою.

 

Змінні характеристики:

 

 

- Може бути зображенна ця ікона також, як двоповерхова де є сцена Воздвиження на рівнях церковної влади Візантії патріарха Макарія і світської влади Візантії, при участі імператора Констянтина і імператриці Олени, але без сюжетних клейм.

- Ця ікона може бути також представленна як одноповерхова із представленням церковної влади Візантії патріарха Макарія, або світської влади Візантії, при участі імператора Констянтина і імператриці Олени із сюжетними клеймами або без них.

 

Найстарші ікони Воздвиження Чесного Хреста на Україні маємо збереженні із 15-16 ст.