ТОП 10:

Введення в храм Пресвятої Богородиці



Джерело: Протоєвангеліє Якова та Псевдоєвангеліє Матея

„Йшли місяці за місяцями, і коли дитині виповнилося два роки, Йоаким сказав: Відведімо її у храм Господній, щоб виконати дану обітницю, і щоб Господь не відкинув нас та щоб наш дар Йому угодний був. І сказала Анна: Почекаймо ще до третього року, щоб дитина не шукала за батьком та матір’ю. І сказав Йоаким: Дочекаймося. От сповнилося дитині три роки, і сказав Йоаким: Покличте дівиць юдейських, і нехай вони візьмуть світильники, і будуть стояти із запаленими світильниками, щоб дитя не повернулося назад, а щоб полюбила вона храм Господній у своєму серці. І зробили так по дорозі до храму Господнього, де жрець прийняв її, поцілував, дав благословення, і сказав: Господь возвеличить ім’я твоє по всі роди, бо через тебе явить Господь в останні дні відкуплення синам Ізраїля. І посадив її на третій сходинці біля жертовника, і зійшла на неї благодать Господня, і вона стрибала від радості, і полюбив її увесь народ Ізраїля. І повернулися її батьки додому дивуючись та хвалячи Господа, що дочка їхня не повернулася додому. Марія ж перебувала в храму як голубка, і приймала їжу з рук ангела.”

Єдине свято, яке представляє дитячі і юні літа Богородиці. Згадки про це свято датуються 5 ст. З 9 ст. це свято святкують усі.

Основні елементи:

  • Богородиця зображена у темних одежах – свідчення її духовної зрілості. Її вводить у храм процесія дівиць із запаленими свічками (вказівка на історичну реальність) – символ того, що Марія внесла в Церкву інститут дівицтва. Запалені свічки – чистота серця та світло благодаті, як обов’язкова умова для пізнання Божих таїнств (Мт. 5, 8). Богородиця входить у Єрусалимський храм готуючись стати храмом живого Бога.
  • Деколи Богородиця зображена як така, що ступає на три сходини, що ведуть у храм. Ці три сходинки – це три ступені сходження до Бога: від споглядання видимих речей – до споглядання невидимих – до споглядання Пресвятої Трійці.
  • Три роки - духовна зрілість, яка значно відрізняється від фізичної зрілості. Дитячий вік – „Те, що втаєне від мудрих світу, може бути відкрите дітям.” (Лк. 10, 21).
  • Богородицю зустрічає священник Захарія – символ Ст. Зв. Він представляє Богові матір того, кого потім вона сама ж приведе до Захарії.
  • Вгорі в кутку може бути зображення Богородиці, яка отримує поживу від ангела. Вважалося, що хліб, який приносить ангел, - це бачення Бога, духовна пожива. Крім того, побутує думка, що перебуваючи у храмі, Богородиця працювала над виготовленням завіси для святая святих. Оріген у покрові, який тче Марія, бачив символ людськості Христа, крізь яку слід проникнути духовним поглядом, щоб відкрити у смиренній подобі божественність Слова.
  • Для Григорія Палами входження Богородиці у храм є символом сходження душі до Бога. Він бачив її приготування до покликання у практикуванні внутрішньої тиші, безмовності, яка може створити відповідний грунт у серці, щоб воно змогло відповісти Богові з любов’ю. Вона отримала здатність знати Бога, посідати повноту любові через внутрішню безмовність. І це дозволило їй почути і прийняти Боже Слово у Благовіщенні.

 

Різдво Христове

Джерело: Святе Письмо (Мт. 2, 1-12; Лк.2, 1-20), Протоєвангеліє Якова та Євангеліє Псевдо-Матея (2-3 ст.)

Появу празника Різдва Христового відносять до перших віків християнства, де воно святкувалося разом із Богоявленням. В Апостольських постановах вказано святкувати цей день 25 грудня і при цьому стверджується важливість цього свята. Йоан Богослов: „Хто ісповідує Бога, який прийшов у плоті, є від Бога, а хто не ісповідує пришестя Бога-Слова, пришестя во плоті, не від Бога, а від антихриста.” Окремо Різдво почали святкувати з 4 ст.

Максим Ісповідник: „Христос – крапка, в якій сходяться всі лінії космосу”. Тому найдавніші зображення виділяли в центрі колиску Христа, але з 6 ст. поступово композиція образу змінюється – ікона стає більше Богородичною, водночас зміст ікони стає більш ширшим і становить короткий підсумок історії спасіння.

Найдавніші зображення цього празника з’являються на ампулах, які паломники приносили із святої Землі, на саркофагах, в катакомбах. В катакомбах[6] сценою Різдва Христового прийнято вважати зображення Богородиці у вигляді молодої жінки з класичними, правильними рисами обличчя та задуманим поглядом. Вона з особливою ніжністю припіднімає з колін дитя і підносить до грудей. Обличчя дитяти повернуте до споглядача. Оподалік видно фігуру чоловіка, який одягнутий як філософ, в лівій руці тримає звиток, а правою вказує на зірку, що знаходиться над Богородицею та Христом. Це – символічне представлення Різдва під фігурою чоловіка розуміють Йосифа.

Ікона Різдва свідчить про появу Бога у плоті і передає радісний стан всього сотворіння від зустрічі з Богом. Крім того, ця подія є свідченням глибокого Божого милосердя до впалої людини. „Бог став людиною, щоб людина стала богом.” Різдво Христове ніби представляє нове сотворення світу, поєднання неба і землі. Час, який передував цій події був сповнений тривоги, відбувалося постійне переселення народів, взаємнопроникання та змішання культур. І водночас це було поле, готове прийняти насіння вічного життя.

Образ Різдва Христового таємничо представлений у сні, який бачив Навуходоносор, і який був пояснений пророком Даниїлом (Дан. 2, 27-45) – камінь, який відірвався від гори без людської допомоги і розтрощив боввана. Це – образ Різдва Христового. Як правило, в іконі Різдва Христос ніби-то має образну подобу цього каменя, який знищив людську гордість в образі боввана.

Основні елементи:

  • Волхви або мудреці – вчені – астрологи, які знали пророцтво Валаама про зірку Якова і про могутнього царя юдейського (Чис. 24, 17-18).
  • Мудреці –символ людства, яке шукає втрачений рай; сходження людського ума до Бога. Мудреці, які піднімаються на вершину символізують людське зусилля, що намагається проникнути у Божі тайни. Крім того мудреці символізують вершину поганського світу, яка восходить до осягнення смисла Різдва Христового. Однак, восходить не простим, але важким шляхом і для поклоніння Христові вони приходять здалеку. Цей шлях був важким, і на ньому їх супроводжувала зірка. Для Івана Золотоустого, зірка, яка вела царів, - це ангел, який випромінював світло як зірка. Згідно з тлумаченням Святих Отців, вифлиємська зірка була не звичайним небесним світилом, а Божою силою в образі зірки, яка вела мудреців. Вони принесли Господу дари як Богові, цареві і людині.
  • Ангели –свідки присутності Бога. Як правило вони зображені вверху у великій кількості або кількох ангелів (Лк. 2, 13-14). Ангел, який звертає свій погляд до пастуха, свідчить про те, що немає сенсу прикладати зусиль, щоб піднестися на гору, оскільки сам Бог сходить з висоти. Необхідно лише мати чисте серце, щоб побачити Його (Мт. 5, 8). „Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння. В ньому бо ті, що звіздам служили від звізди навчилися поклонятися тобі, Сонцю правди, і пізнавати Тебе схід з висоти, Господи, слава Тобі” (тропар празника)
  • Пастух -представляє вибраний юдейський народ, і пастухам призначено поклонитися Христові від лиця всього Ізраїля. Пастухи через ангелів отримали цю вістку.
  • Зірка –зображена так, ніби вона послана стати над вертепом, не стоїть осторонь, але сходить з небесних сфер. Інколи із зірки виходять три промені – на образ Пресвятої Трійці.

Різдвяна стихира:Що можемо офірувати Тобі, Христе, бо для нас ти родишся на землі як чоловік? Адже кожне сотворіння, яке є ділом рук твоїх, віддає Тобі своє свідоцтво вдячності: ангели – свій спів, небеса – зірку, волхви – свої дари, пастирі – своє поклоніння, земля – яскиню, пустиня – ясла, ми ж , люди, офіруємо Тобі Діву-Матір.”

§ Богородиця -у традиційних одежах, напівсидяча, бо безболісно породила, з покритими руками, бо дотикалися до святині. Вона офірувала себе Богові для воплочення (Бт. 28, 10-22). Нова Єва віддала себе, щоб Бог міг стати людиною. Лик Богоматері сповнений смутком: сина пеленають, немов мертвого і кладуть у саркофаг. Вона повторює долю Єви, яка змушена приводити дітей у світ для смерті. Марія також приводить у світ Сина, якому судилося померти. Богородиця – перша людина, яка погоджується бути жертвою разом з Христом. Як правило, вона зображена найбільшою – вона є тією горою (згідно з тлумаченням сна Навуходоносора), від якої відірвався камінь – Христос.

§ У лівому кутку – зображення Йосифа. Він увесь у сумнівах, змучений терзаннями, оскільки неспроможний збагнути таємницю Різдва. Перед ним стоїть пастух у овечій шкурі, тримаючи палку в руках (Іс. 11, 1: „ І вийде паросток із пня Єссея ,і вітка виросте з його коріння”.) На давніх грецьких мініатюрах серед пастирів зображався пророк Ісая. Інколи перед Йосифом два пастирі в пастушиних одежах. Пояснення фігури пастуха (старця), як диявола, який старається посіяти сумніви у Йосифа, є пізнішого походження[7]. У 16-17 ст. під пастухом, що стоїть перед Йосифом, розуміли книжника Анена, який звинувачував Марію та Йосифа у дошлюбних стосунках.[8] В деяких іконах Різдва перед Йосифом взагалі немає ніякого зображення. Отже, як правило під пастухом розуміють безпосередньо пастуха (Лк. 2,17). Переходячи через всі сумніви, які мають швидше, внутрішній характер, Йосиф усвідомлює всі події через зовнішні знаки і стає свідком чудесного Різдва Христового. Згідно логіки іконопису, пастух говорить з Йосифом про те, що почув від ангела.

§ Для більшості ікон Різдва характерним є те, що Богородиця обернена обличчям до Йосифа, і на її обличчі – глибока тривога та печаль. Вона хоче допомогти йому, і в цьому проявляється її характерна риса – заступництво.

§ В іншому кутку ікони - дві жінки, які купають новонародженого Христа. Згідно з апокрифами[9] вони готові свідчити, що Христос народився від Діви як людина. Купаючи дитя, вони свідчать, що Ісус – справжня людина, бо кожну новонароджену дитину купають. Зображення повитух з’явилося у 7 ст. на основі Протоєвангелія Якова.

§ Христос –як правило зображений у центрі. Сповитий пеленами і покладений у ясла, які у вигляді гробу (він є світлом, що народилося у темряві). За розмірами – він найменший на іконі, однак займає царське місце. В цьому применшенні, прийнявши на себе смирення пелен та скотських ясел – тайна зцілення людського роду. Христа тут можна порівняти до гірчичного зерна, яке будучи найменшим за своїм розміром, якщо його вкинути у землю, повинно стати великим деревом. Так само і Христос, як гірчичне зерно, вкинуте у недрі землі, народився в темних недрах викопаного в землі вертепа, в глибині землі, яка приймає в себе нове життя.

§ Різдвяна яскиня, представлена темною печерою на іконі є водночас місцем поховання – натяк на смерть. Ясла – місце, де людина задовільняє свій інстинкт (місце гріха). Побажавши знову зустрітися з людиною, Богові потрібно було потрапити в місце, де людина грішить. Христос поміщається у ясла – він понижується до рівня, де людина може його знайти, бо це єдине місце до якого людина напевно повернеться. Як ми знищуємо їжу, так буде знищений Христос – Він дає себе знищити, щоб людина могла споживати Хліб Життя, бо „хто цей хліб їстиме, житиме повіки.” (Ів. 6, 51).

§ Біля Христа – віл та осел – про них не згадують євангелисти, однак вони відображають сповнення пророцтва Ісаї (Іс. 1, 2-3): „ ...Господь говорить: Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє.”

§ Земля в іконі не представлена гладкою, але з виступами, ніби повна руху. Таке зображення земної поверхні є не лише відповідним гористому та нерівному ландшафтові поблизу Вифлиєму, але містить глибше значеня – земля пізнала прихід Христа, і тому вся стривожилася, почала рухатися як тісто, в яке кладуть закваску вічного життя. І тому всі виступи земної поверхні повні радісного трепету.

 

Богоявління

Джерело:Святе Письмо

Хрещення – поява Христа народові, Його служіння новоствореному світові, поява Пресвятої Трійці (Бог-Отець – сигмент неба, голос; Бог-Син, Бог-Дух Святий – голуб). Троїчний зміст празника виражений у тропарі Боявління.[10] Це празник світла, бо світ створюється таємничо, по-новому. Христос занурюється у води, щоб очистити їх, освятити. Дух Святий у виді голуба осінює води схоже, як було при сотворенні світу, коли Дух Божий ширяв над водами. Лише в іконі Хрещення Дух Святий зображений у вигляді голуба.

Василій Великий: „Дух, як квочка, зігрівав води, щоб вони могли дати життя.” Давні євреї вважали голуба однією з смиренних пташок. Зображення голуба в іконі водночас представляє якою буде проповідь Христа: навчання смиренності, покори.

Хрещення Йоана було хрещення покаянням. Води хрещення були очищенням, спасінням людини. Христос не мав потреби у хрещенні, і лише через смирення прийняв хрещення, освятивши собою води та увесь світ.

Композиція ікони Богоявління розвивається між 3-6 століттям, і залишається незмінною протягом століть.

 

Основні елементи:

§ Христос сам приходить на Йордан, щоб хреститися як другий Адам – представник та образ відновленого людства. Він приходить, щоб занурити грішну людську природу у води Йордану, і піднести її чистою та відновленою. Струмені води можуть покривати постать Христа, але в основному Христос зображений перед водами (це характерно для візантійського іконопису). Води немовби краї гробу – символ смерті старої людини та народження нової, бо присутність божества розбиває скелі. Крім того води нагадують ясла,мандорлу та глибини Аду, як в іконі Воскресіння.

§ Христос може бути зображений нагим – ідея народження нової людини; упокорення або з пов’язкою на бедрах (з’являється з 12 ст. на руських іконах). Ранні християни завжди зображали Христа в сорочці на хресті, оскільки нагість вважалася великим приниженням. Христос своєю присутністю благословляє води, щоб вони були життєдайними. Ідея кенозису.

§ По правиці Христа – Іван Предтеча, який дивиться на небо. Це свідчить про те, що він один бачив Теофанію. Іван зображений з довгою бородою, розкуйводженим волоссям, стоїть вище за ангелів, однією рукою він вказує на Христа, а друга – спочиває на голові Христа.

§ По лівиці Христа – ангели (двоє або троє), руки яких покриті червоною або білою крижмою. Вони свідчать про Божу присутність. Інколи покриття рук ангелів пояснюють тим, що вони тримають одяг Христа.

§ Внизу у воді – чоловіки з ріжками та амфорами, інколи зображені на рибі – це алегоричні образи моря та Йордану. (Пс. 114, 3-4, 7-8) – вказують на стежку до нового життя, яка є можливою через смерть Христа. В іконі, як і в Писанні, води Йордану і присутність Св. Духа у вигляді голуба ніби звертаються до історії про потоп та його богословське значення - зруйнування та новий початок.

§ Міцна вертикальна лінія проходить по особі Христа, промень, який виходить із сигменту неба творячи вісьову симетрію навколо якої розташовуються інші фігури.

 

 

Стрітення

 

Джерело: Лк. 2, 22-39, Вих. 13, 2, 12.

 

Стрітення це празник зустрічі людства з Богом. В особі старця Симеона увесь Старий Завіт побачив сповнення довгоочікуваної обіцянки. Старець Симеон за переданням, через свою невірність був приречений жити до глибокої старості аж поки не побачить прихід Христа, і не триматиме його на своїх руках.

Свято Стрітення відомим вже є з 5 ст, а іконографія свята повністю сформована з 9 ст.

 

Основні елементи:

  • Симеон –у вигляді старця, який тримає на руках Христа. Постать старця в цьому триманні Господа, ніби виражає сповнення старозавітніх очікувань. Він схилений над дитиною, все його тіло звернуте до Спасителя і своєю вигнутістю воно ніби творить посудину, що приймає благодать, а покриті руки старця ніби творять престіл, який приготований Спасителеві.
  • Христос – сидить на руках у Симеона не як дитя, а як 40-ка денний цар на престолі. Правою рукою він благословляє Симеона, а в лівій - тримає звиток. Христос у білих одежах, як на Таворі. Голова Спасителя схилена до Симеона і це підтверджує риси його служіння, адже він прийшов у світ, щоб спасти людство.
  • Відбулася зустріч між Симеоном та Христом –перед новозавітнім престолом, на якому жертвується Непорочний Агнець – постійна жертва Христа на Літургії.
  • Посередині ікони – престіл з киворієм, що тримається на стовпах. Вони ніби розділяють ікону навпіл: Богородиця і Йосиф, Симеон та Анна. Йосиф тримає дві пари голубів – жертву, яку приносили в храм згідно із законом. Два голуби – символ юдейського та поганського світів.
  • Споруди символізують старозавітній храм, а поміж ними – храм новозавітньої Церкви. Це є свідченням того, що у події Стрітення відбулася зустріч обох завітів. Над престолом – балдахин – символ Нового Завіту. На деяких іконах Стрітення на престолі зображається Євангеліє, що є обов’язковим атрибутом східних церков.
  • Позаду Семеона, або поряд з Марією та Йосифом зображена св. Анна, інколи із піднятою рукою, що символізує її пророцтво про Ісуса. Йосиф симетрично зображений із постаттю Семеона, тримаючи в руках жертву. Він звершує своє служіння тихо і покірно, і запрошує інших до тихої, жертовної та услужливої любові.
  • Богородиця – схилена, руки підняті в такому жесті ніби тримає Спасителя. І саме у порусі рук та у всій постаті Богородиці – передчуття втрати Сина. Вона вийшла на хресну дорогу – відання свого Сина для спасіння світу. Марія, довіривши своє дитя Семеонові, сповнює своє служіння – прийнявши Христа, дає його у руки Семеона, а з ним – усьому людству. Простягнута рука Богородиці – ознака того, що вона довірила свого Сина людству, яке давно вже очікує на прихід Месії. Ісус теж вказує на Богородицю – через неї людство отримало Спасителя.

Вся ікона ніби висловлює подвійний характер свята – радість Стрітення і Страсну скорботу, що представлено словами Симеона (Лк. 2, 34: „Ось цей поставлений для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились серця багатьох”).

Ікона є закликом для всіх вирушити на стрітення з Господом.

 

Благовіщення

Джерело:Св. Письмо (Лк.1, 26-38), Протоєвангеліє Якова.

 

Згідно з церковним Переданням, Богородиця читала книгу пророцтва Ісаї і роздумувала над його пророцтвом, коли з’явився їй архангел Гавриїл. У деяких іконах Благовіщення зображена книга Ст. Зв. розкрита на цьому пророцтві. При зустрічі з архангелом Богородиця зображається з пряжею в руці або біля криниці, згідно з Протоєвангелієм Якова. У західному варіанті – за читанням книги Ісаї. Молитва і читання св. Письма – це засоби поєднання з Богом.

Найраніше зображення Благовіщення – в катакомбах (3 ст.). Іконографія свята у 6 ст. вже була сформована.

 

Основні елементи:

  • Богородиця зображена у розмові з ангелом (це канон): Бог Слово зароджується після діалогу. Богородиця у зелених та синіх барвах, щоб вказати на те, що вона є сотворінням. Зелений колір – це колір землі, а синій – людськості. Марія тримає в руках червону нитку: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло Слова Божого. Червона нитка – колір божественності. Або Богородиця може мати піднесену руку у знак привітання.
  • Богородиця рівна ангелові, стоїть на підвищенні – Чесніша від херувимів і славніша від серафимів. Вона нахилила голову, що означає прийняття, згоду – представляє все людство.
  • Дух Святий у вигляді голуба або у вигляді променя, який світить над головою Богородиці – це сила Всевишнього. Це вказує, що сила зачаття походить від Бога, а ангел лише є посланцем.
  • Архангел Гавриїл благовістує Богородиці, і тому має простягнуту руку. Рука його піднята у привітанні і пальці руки складені для благословення. Одне крило архангела простерте за спиною, інше – підняте у знак привітання. Як правило він не стоїть твердо на землі, а ніби злегка висить у повітрі. Ангел може мати злегка зігнуте коліно, в руках – посох. Він може бути одягнутий або в дияконський одяг, або як особа імператорської знаті.
  • Ангел, небесна істота, зійшов на землю – це Богородиця-, яка покликана стати оселею неба. Тому ця сцена розташована у священному просторі.
  • Ікона Благовіщення представляє три події: проголошення вістки, її прийняття і зачаття, яке відбувається у момент згоди Богородиці.

 

В’їзд Господній в Єрусалим

 

 

Джерело: Святе Письмо.

Цей празник передує Страсному тижневі. Сам день був вибраний Господом для в’їзду в Єрусалим – образно свідчить про жертву відкуплення.

Амврозій Медіолянський: Слід відмітити день, в який ввійшов Ісус Христос в Єрусалим. Це був дев’ятий день місяця. Тому – Христос – істинний Агнець, який повинен був прийняти розп’яття у п’ятницю, ввійшов в Єрусалим в той день, коли вибирався агнець.”

Основні елементи:

§ Композиція будується на зіткненні двох світів, ознаменована деревом (діти зривають пальмове гілля і кидають під ноги Спасителя).

§ Христос їде на осляті і дивиться в сторону учнів, які ідуть за ним.

§ Христос іде зі сторони гори, яка повинна бути не меншою ніж Єрусалим, бо символізує царство Бога на землі.

§ Єрусалим – символ людської цивілізації, яка відходить від Бога. Це символ людської пихатості, зарозумілості. Це єдине місце на землі, де не живе Бог.

Вознесіння

Джерело:Святе Письмо.

 

Празник Вознесіння до половини 4 ст. святкувався разом із святом Зіслання Святого Духа. Окремо ці події почали святкувати в Сирії та в Малій Азії, і така практика поширилася до 7-8 ст по всьому християнському Сході. Це свято сповнення Божої любові і вважається, що перегукується із Різдвом Христовим. Так як в Різдві ми святкуємо початок нашого спасіння із народженням Воплоченого Бога, у Вознесінні ми святкуємо завершення спасіння через Христа і піднесення нашої людськості до Божого трону.

Пасхальне перебування Христа на землі було приготуванням апостолів та всього людського роду до приходу Царства Божого. У Вознесінні Христа, яке знаменує собою закінчення Пасхи, вже криється проголошене ангелам його друге та славне пришестя. Ікона є христологічною, а точніше еклезіологічною. Вознісшись, Христос продовжує жити в Церкві: божественна природа Христа залишається на землі у Євхаристії, а людська природа возноситься по правиці Отця.

Іконографія празника сформувалася в 6 ст., а вже до 9 ст. ця композиція з’являється у храмових розписах.

 

Основні елементи:

§ Христос зображений у тій славі, в якій прийде судити вселенну. Він сидить на престолі слави у світлих одежах, що просвічені золотим промінням (азист) – образ божественних енергій. Обидві руки підняті для благословення (Лк. 24:50). Христос у мандорлі (коло, що представляє небесну сферу), також наповнену золотим промінням. Цю небесну сферу із зображенням Спасителя тримають ангели. Ангели вгорі мають одежу червоного кольору – символ людської крові.

§ Богородиця зображається в цій іконі, хоча про неї немає жодної згадки в Писанні. Вона в оточенні апостолів Петра та Павла (уособлює всіх нас) з піднятими вгору руками, а також ангелів у білих одежах (вказівка на те, що Євхаристія – таїнство Церкви). З одного боку, Богородиця – уособлення Спасителя для апостолів та вірних, а з другого – символ Божого народу, цілої Церкви, тому вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання про зіслання Святого Духа.

§ Вся ікона має хрестоподібну структуру, де Богородиця і Христос становлять вертикаль, а апостоли – горизонталь. Хрест є символом поєднання неба і землі. Це ніби невидиме проведення межі між небесним та земним. На межі ростуть дерева: коріння – в землі, а гілки – в небі (плоди Церкви в небі). Це – символ Церкви, бо все, що бачимо на землі, то життя Церкви.

§ Апостоли зображені у вигляді двох груп: перша – динамічна, друга – статична. Ідея – дія та споглядання є двома рівноцінними шляхами до Бога.

 

П’ятидесятниця

Джерело: Діяння 2, 1-13. – народження Церкви.

 

Іконографія празника розвивається в 6 ст. свідчення – зображення у Євангеліях, Псалтирях, давніх рукописах, мозаїках, фресках.

 

Основні елементи:

  • Апостоли, розміщені в ієрархічному порядку, ніби творять трикутник на чолі з ап. Петром та Павлом. У руках вони тримають звитки, або можуть благословляти десницею.
  • Зверху – промінь світла, деколи з вогненними язиками, а деколи є зображені лише язики. Образ язиків для того, щоб показати якою повинна бути проповідь: полум’яною та у силі духа. Промінь світла, який виходить із сигменту неба є образом Бога Отця, 12 язиків – образ Св. Духа, порожнє місце між апостолами Петром та Павлом – образ Ісуса Христа.
  • В центрі внизу – арка (темного кольору) – тут поміщаються натовпи народу, як описано у Діяннях. Деколи натовп замінений двома-трьома фігурами. У 9 ст. для багатьох наявність арки була незрозумілою: деякі вважали її сіонською світлицею. Тому на деяких іконах цього періоду замість порожньої арки зустрічаються написані двері.
  • У давньо-візантійських зображеннях натовп народу представлявся по-різному: фігура царя, темно-шкірі люди. У грузинських іконах – люди із собачими головами. Згодом з’являється фігура царя з обрусом в руках і 12-ма звитками. Напис: „Космос – весь світ”.
  • Фігура царя має різні пояснення: - пророк Йоіл (Йоіл 2, 28-29); Цар-Христос, який обіцяв апостолам бути з ними аж до кінця віку. Те, що цар у вигляді старця – рівність Сина Отцеві, темна риза – відкуплення людей Пречистою Кров’ю, вінок – співцарювання Сина з Отцем та Святим Духом, обрус – чистота, звитки – апостоли; Цар – Всесвіт, персоніфікація створеного Всесвіту. 12 звитків – символ апостольської проповіді, яка в день П’ятидесятниці отримала вище помазання, і яка призначена для всієї вселенної. Звитки розташовані в обрусі як священний предмет, до якого не слід торкатися голими руками.
  • У давньо-візантійських зображеннях Богородиця відсутня, хоча можна припустити її присутність (Дії 1, 14). З 18 ст. в іконі П’ятидесятниці Богородиця з’являється у грецькій та російській іконографії.

Переображення

 

Джерело:Мт. 17, 1-8; Мк. 9, 2-8; Лк. 9, 28-36

Переображення (з грец. метаморфозіс) – переміна постаті, образу. Цей празник є дзеркалом, в якому можна побачити містерію християнства у повноті – брати участь у божественному житті. Це поява Христа у славі і об’явлення Його божества.

На вершині гори Тавор, Спаситель у присутності учнів переобразився, наповнився несотвореним Божим світлом. Цим світлом наповнена повністю ікона – хмара, яка осінила Спасителя, рух променів, які знаменували собою божественні енергії, рух Таворської гори і падаючих апостолів. Три особи Пресвятої Трійці явили себе у славі несотвореного Божого світла.

Щодо походження та розвитку цього свята, то немає точних відомостей. У 8 ст. це свято вже святкують у Константинополі і вважається, що походить з Єрусалимської Церкви. У монастирі св. Катерини на Синаї (6 ст.) знаходиться вже досить добре розвинута композиція Переображення. Особливого богословського значення цьому святові надавали у період розвитку ісихазму (14 ст.).

 

Основні елементи:

§ Гора зображена в такий спосіб, ніби вона призначена приготувати місце для Спасителя. Вгорі вона звужується, залишаючи три виступи для Христа, Іллі та Мойсея.

§ Ікона ділиться на дві частини: перша – Ілля (по правиці Христа; він з раю; довга борода та довге волосся, представляє пророків), Мойсей (по лівиці Христа; взятий з аду; з короткою бородою та гладким волоссям, з сувієм в руках, приніс народові Закон). Вони – найбільні боговидці Ст. Зв. Крім того, зображення цих трьох фігур представлено через Божий план в історії: Закон, пророки та Воплочення; друга – апостоли: Петро, Яків (безбородий) та Іван, зображений у більшій динаміці. Вони – боговидці Нв. Зв, представляють новозавітню Церкву. Петро на певний момент прирівнює Іллю і Мойсея зі Спасителем, тому вони зображені майже в один зріст, хоча обоє схилені перед Христом та звернені до Нього.

§ Апостоли деколи зображені такими, які падають стрімголов або впалими на землю, закриваючи обличчя руками. Апостол Петро зображений з піднятою головою та простягнутою рукою, ніби розмовляє з Христом.

§ Христос – у білих ризах, в мандорлі слави (темний колір). Промені, які виходять від його постаті мають чітку геометричну форму. Ця геометричність вказує, що світло, яке виходить від Нього не є сотвореним. Складки одежі святих, апостолів наповнені світлом Переображення.

§ Інколи є ще зображені дві картини: Христос, який виводить учнів на гору і сходить з ними вниз – наголос на необхідності сходження на гору богопізнання, але водночас необхідності сходження (повернення) до реальності.

 

Успіння Богородиці

 

Джерело: Євангеліє Никодима

 

Успіння – пробудження в Царстві Божому.

 

Основні елементи:

§ Христос у славі, одягнений в синьо-червоні ризи, тримає на руках дитину – душу Богородиці, руки у нього покриті – ознака цінності тієї душі. Богородиця була без гріха і не мусіла вмирати, однак смерть вона хотіла розділити з нами.

§ Славу Господню увінчує херувим чи серафим.

§ Христос тримає в руках душу своєї матері з такою ніжністю, з якою вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти.

§ Богородиця лежить на пурпуровому ложі в центрі ікони. Навколо ложа – апостоли: апостол Петро кадить (символ Божої присутності), апостол Іван зображений як старець, бо він дожив аж до 90 років і близько до лику Богородиці, апостол Павло – в ногах Богородиці.

§ Крім того на іконі можуть бути зображені Діонісій Аеропагіт, Тимотей, Яків, брат Господень, а також є жінки, бо Богородиця за звичаєм перебувала серед жіноцтва.

§ Зверху – чудо з хмарами: на дванадцяти хмарках летять апостоли, які ангелами були оповіщені про Успіння Богородиці. Апостол Павло (високе чоло із залисиною, довга борода, в руках – кодекс, бо багато писав) - тринадцятий; апостол Петро (коротке кучеряве волосся, в руках – сувій); апостол Тома, як завжди, запізнився, прибув аж на третій день після погребення, але тіла Богородиці не знайшов.

§ Внизу, біля ложа – зображення чоловіка з обрубаними руками. Це – Антоній, юдей, який хотів скинути тіло Богородиці з ложа під час похоронної процесії. Але архан. Михаїл відтяв йому кисті рук. Крім того Антоній осліп, після чого перепросив Бога та Богородицю – руки його приросли і він прозрів. Це перша вислухана Богородицею молитва. Це є ознакою того, що вона і після Успіння не залишає нас.

Не двонадесята ікона - Воскресіння Христове (Сходження в Ад)

Джерело:Св. Письмо, Євангеліє Никодима

 

Неосяжний по самій своїй суті момент Воскресіння у Євангеліях не описаний. Євангеліє говорить про великий землетрус та відвалення каменю від входу в печеру. Але як відбулося воскресіння, в якому вигляді був воскреслий Христос, як він встав із гробу і про подальше місце його перебування – невідомо. Євангелисти мовчать про це і їхня мовчанка свідчить про безперечну правдивість та велич події, яку неможливо описати.

У ранньому християнстві Воскресіння Христове зображалося у символічних формах. Одним з таких символів являється зображення пророка Йони, який був викинений на берег морським чудовиськом; ангел при гробі; зображення Марії Магдалини. Тобто, такі типи представлення свідчать про сам факт воскресіння.

У 5-9 ст. подія Воскресіння створила в мистецтві композицію, яку називають „Сходження в ад”, і яка у своєму історичному розвиткові пройшла кілька стадій. Основою для неї було Євангеліє Никодима. Вперше зображення з’явилися у Псалтирях, текст яких дав приводи для зображення. На давніх зображеннях представлений повалений ад у вигляді зв’язаного чоловіка або чоловіка з щетиноподібним волоссям на якому стоїть сам Переможець Ада, простягаючи руки Адаму та Єві, підводячи їх. Деколи були зображення старозавітніх праведників, царів в діадемах, які простягають руки до Христа. Зчасом з’являються зображення Йоана Хрестителя, який вказує на Христа.

У 12 ст. з’являється іконографічна формула – Христос, який виходить із гробу.

На загал, ікона Воскресіння представляє мить, коли Христос розбиває гріб, а не виходить із гробу.

 

Основні елементи:

§ Христос сходить у земні глибини в одежах божества (золоті, білі, червоні). У лівій руці Він може тримати хрест – знамено Його перемоги або сувій – ознака того, що Христос проповідує Слово своїм божеством в аді. Хоча проповідь Христа в аді була ще до його зшестя туди – пророки, Предтеча, святі, праведники. Йоан Предтеча введений у славу. Його в аді не впізнали, бо там була темрява кромішня, а світло прийшло з Христом. Христос стоїть босими ногами на дверях аду, де є зображення страстей.

 

§ Христос, зійшовши до Аду, бере Адама за руку (за зап’ястя, щоб обновити до життя з глибокого упокорення), піднімає його з колін і виводить з гробу, вводячи у своє божество (мандорла). Слава Христова може бути зображена прозорою – ідея дверей через які спасається людина. Христос може лівою рукою тримати Єву – ознака того, що Христос спасає цілу людину. Ризи Адама і Єви – червоні (людська кров, ідея життя) та зелені – (надія). За Адамом та Євою двома великими процесіями із землі виходять попередні покоління аж до пришестя Христа. Це – повернення до Отця. Крім Адама та Єви на іконі можуть бути зображені: два царі – Давид і Соломон; Авель в овечій шкурі; Мойсей з кодексом; пророки з кидаром (шапкою) на голові – це Тора, яку носили на голові.

 

§ Інколи є зображення 12-ти ангелів, які у правиці тримають таблички, де написано чесноти.

 

 

Ікона показує дві сфери духовного життя: перша – у царстві сметрі, зруйнованому Христом, панує морок та лихі помисли. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері; друга – це сфера Христа. Він відкрито показує чесноту, яку досягає людина.

 

 

Розділ 3: Іконоcтас







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.169.76 (0.035 с.)