ТОП 10:

Тема 1. Абсурдність тверджень різних сект відносно вшанування св. ікон (дуже коротко)



Різні секти сьогодні звинувачують православних християн у тому, що вони відають іконам шану і почесть: моляться перед ними, стають на коліна, запалюють лампади перед ними, свічки, кадять їх. Вони називають це ідолопоклонством, уважаючи, що шанування ікон і поклоніння ідолам одне і те саме.

Ми знаємо, що всяке ідолопоклонство осоружне Богові, але чи можна до цього прирівняти шанування ікон!

Ідоли, кумири зображають неіснуючих богів, що виникли з людської вигадки, ікони зображають істинного, дійсного існуючого Бога. Поклоніння ідолам - це поклоніння бісам (1 Кор. 10, 19-20; Одкр. 9. 20) ; поклоніння священним зображенням – поклоніння єдиному Богу.

Поклоняючись іконі, ми поклоняємося не витворові рук, не творові мистецтва, а прототипові. Ікони не Бог, а зване Богом, вони не змінюють собою Бога, а нагадують нам про Нього. Дивлячись на ікони, ми бачимо Божественний лик Спасителя, пречистий лик Богородиці, благодатні просвітлені лики Святих – бачимо ніби їх Самих, споглядаємо через мистецтво іконописців.

Хіба не шанують різні секти книгу св. Письма. Само по собі книга – також витвір рук людини, але вони не кидають її серед нечистих предметів, а вибирають для неї почесне місце, роблячи при цьому честь не паперу й друкарській фарбі, а слову Божому. Так само і в іконі ми шануємо не дошки й фарбу, а самого Бога, на ній зображеного. На іконах фарбами зафіксоване те, що буквами записане в Св. Писанні.

Сектанти також моляться Богові, але у них перед очами стіни, шафа, стіл, вікно і т. п., а в православних християн – лик Спасителя, Божої Матері, Святих, зображення якоїсь події із священної історії. Яка ж обстановка краще сприяє молитві !

Ухвалюючи, щоб св. ікони ставити повсюди: в Храмах і в будинках, і на всіх шляхах людини, так само, як і образ Чесного Хреста, Свята Церква засвідчила, що священий образ ікона означає сповідування істини, сповідування віри.

Ікона – це сила і краса Православ’я. З допомогою ікони ми відчуваємо реальне Царство Боже. Тому ікона сама по собі – проповідь істини й віри. Шанування ікон – це містична зустріч віруючих з Христом, відкидати ікони – це значить дивитися, але не бачити.

Не можна сказати, що молитва без ікони неможлива, але мати перед собою ікону під час молитви краще.

Ікона зводить зовнішні і внутрішні почуття до одного споглядання Божественного. Проте, якщо ми не маємо Христа у серці, мати ікону Христа перед нашими очами – це безглуздо.

Будучи за своєю природою мистецтвом богослужбовим, ікона, як і євангельське слово, складає невід’ємну частку християнської релігії і є єдиним із засобів пізнання Бога, одним із шляхів спілкування з Ним.

 

Тема 2. Ікона в богослуженні[11] та ікона вдома (на самостійне опрацювання студентів)

Рекомендована література до теми:

 

Шпідлік Т., Рупнік М. І., Про що розповідає ікона, Львів1999, ст. 10 – 12.

Evdokimov P., The Art of the Icon: A Theology of Beauty, Redondo Beach, 1990, cт. 171 – 188.

Лєпахін В., Ікона та іконічність. Львів 2001, cт. 92 – 126.

Belting H., An Image and Its Function in the Liturgy: The Man of Sorrows in Byzantium, в: Dumbarton Oaks Papers, N.34-35, 1981.

Patterson Sevcenko N., Icons in the Liturgy, в: Dumburton Oaks Papers, N. 45, 1991.

Woolfenden G., Is Seenig Necessarily Believing? Some Liturgical and Theological Reflections on the Templon Screen. в: Studia Liturgica 29, 1999.

 

ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДИСЦИПЛІНИ „БОГОСЛОВ’Я ІКОНИ”

 

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Креховецький Я., Богослов’я та духовність ікони,Львів 2000

2. Лєпахін В., Ікона та іконічність. Львів 2001.

3. Шпідлік Т., Рупнік М. І., Про що розповідає ікона,Львів 1999

 

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Ouspensky L., Lossky V., The Meaning of Icons, Crestwood 1989.

2. Rothemund B., Handbuch der Ikonenkunst, München 1983.

3. Schönborn Ch., Die Christusikone, Schaffhausen 1984., рос. пер.: Икона Христа, Милан – Москва 1999.

4. Zibawi M., Die Ikone, Bedeutung und Geschichte, Solothurn und Düsseldorf 1993.

5. Успенский Л., Богословие иконы, Москва 2001.

6. Языкова И., Богословие иконы, Москва 1994.

 

До першого розділу

 

1. Grabar A., Christian Iconography. A Study of Its Origins, Washington 1968.

2. Hamman -Mac Lean R., Grundlegungen zur einer Geschichte der mittelalterlichen Monumentalmalerei in Serbien und Makedonien, Gießen 1976.

3. Kitzinger E., The Cult of Images in the Age before Iconoclasm, // Dumbarton Oaks Papers, N.8, 1958.

4. Mango C., The Art of the Byzantine Empire 312 – 1453: Sources and Documents, Toronto, Buffalo, London 1983.

5. Mouriki D., Stylistic Trends in Monumental Paintng of Greece during the Eleventh and Twelfth Centuries, // Dumbarton Oaks Papers, N. 34-35, 1981.

6. Nowosielski, J.,Jubileuszowa wystawa twórczości, Poznań 1993.

7. Pelikan J., Imago Dei, Bollingen Series XXXV, Princeton 1990.

8. Walter Ch., Art and Ritual of the Byzantine Church, London 1982.

9. Weitzmann K., Survival of Mythological Representations, // Dumbarton Oaks Papers, N. 14, 1960.

10. Иоанн Дамаскин,Три защитительных слова против порицающих святые иконы или изображения, Москва 1993.

11. Попович В., Нео-візантиністи й псевдо-візантиністи в українському малярстві, в Нотатках з мистецтва, № 29, 1989, ст. 11 – 39.

12. Шмеман А., Исторический путь Православия, Париж 1989.

 

До другого розділу

1. Kalavrezou I., Images of the Mother, // Dumbarton Oaks Papers, N. 44, 1990.

2. Schiller G. Ikonographie der christlichen Kunst, Bd. 4,2. Maria.

3. Tayor M., A Historiated Tree of Jesse, // Dumbarton Oaks Papers, N. 34-35, 1981.

4. Wessel K., Christusbild, in: Reallexikon zur Byzantinischen Kunst.

5. Кондаков Н., Лицевой иконописный подлинник. Иконография Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа, Санкт Петербург 1905.

6. Кондаков Н., Иконография Богоматери, Санкт Петербург 1998.

7. Лазарев В., Византийская живопись, Москва 1971.

 

До третього розділу

 

1. Galadza P., The Role of Icons in Byzantine Worship, // Studia Liturgica 21, 1991.

2. Konstantynowicz J. B., Ikonostasis. Studien und Forschungen. Bd. I. Lemberg 1939.

3. Флоренский П., Иконостас. Москва 1994.

До четвертого розділу

 

1. Belting H., An Image and Its Function in the Liturgy: The Man of Sorrows in Byzantium, // Dumbarton Oaks Papers, N.34-35, 1981.

2. Nowosielski J., Inność prawoslawia, Białystok, 1998.

3. Patterson Sevcenko N., Icons in the Liturgy, // Dumburton Oaks Papers, N. 45, 1991.

4. Walter Ch., Two Notes on the Deesis, // Revue des études byzantines, 26, 1968.

5. Walter J., The Origins of Iconostasis, // Eastern Churches Review, Bd. III, N3, 1971.

6. Woolfenden G., Is Seenig Necessarily Believing? Some Liturgical and Theological Reflections on the Templon Screen. // Studia Liturgica 29, 1999.

7. Волоцкий, И,Послание иконописцу, Москва, 1994

8. Иулиания (Соколова), Труд иконописца, Москва 1995.

9. Круг Г., Мысли об иконе, Париж 1978.

10. Лидов А(ред.)., Восточно-христианский храм, Санкт Петербург 1994.

11. Лидов А.(ред.),Чудотворная икона в Византии и Древней Руси, Москва, 1996.

12. Філевич, М., Декілька зауваг до розуміння ікони // Патріярхат №6, 2003.

 


[1] Лепахин В. Икона и иконичность. Сегед, 2000; перек. Ікона і іконічність, Львів - Свічадо 2001, ст. 6-7.

[2] Там само, ст. 6.

[3] Там само, ст. 15.

[4] Священні зображення з'явилися досить давно. Відома оповідь про Авгарія едеського правителя, якому Христос свій образ, обтершись відбив на обрусі.

 

[5] Іконоборство заперечувало основу християнської свідомості - антропоморфізм релігійного образу, з чим народ не міг погодитися, продовжуючи поклонятись зображуваному божеству. Під час іконоборства мощі святих топили в морі, з монастирів робили казарми або конюшні, монахів осуджували або віддавали в солдати і насильно одружували, деяких мучили і карали, навіть пат­ріарха обезглавили. Рідкісної краси релігійні сцени, викладені мо­заїкою в храмі св.Софії в Константинополі, були збиті, ікони по­палені.

 

 

[6] П. Павлович, Иконография Рождества Христова, Православная икона. Канон и стиль, с. 340 - 346.

[7] „Фигура пастуха в иконе Рождества Христова” Г. Дробот / Правословная икона. Канон и стиль, М. 1998, ст. 329-340. На користь теорії спокушування Йосифа дияволом говорять такі факти як: вираз сумніву на обличчі Йосифа; пастух старий і згорблений з кострубатою палкою в руках: „Як із сухої палки не може прорости дерево, так не може бути незаміжнього народження.”; пастух у вивернутих шкурах – двуликість спокусника; свідчення про це в апокрифах; не міг диявол пропустити таку подію, як Різдво Христове; на одній пізній сербській іконі у пастуха на обличчі маска.

[8] На основі Протоєвангелії Якова.

[9] Євангеліє Псевдо-Матея: до вертепу були приведені дві повитухи. Згідно з Протоєвангелієм Якова, одна повитуха була приведена Йосифом. Інша, на ім’я Саломея, яка не називалася повитухою, зустрілася першій біля печери. Вона сумнівалася у дівстві Богородиці після Різдва і хотіла в цьому переконатися. За своє невірство вона була покарана – рука її відпала. Вона розкаялася перед Богом і за порадою ангела, взяла дитя Христа на руки, і зцілилася. Тому оголена рука жінки, яка тримає Христа, нагадує про цю подію.

Щодо зображення злих духів в іконографії, то, як правило, вони зображені внаступний спосіб: 1) в іконі Страшного суду – це крилаті, людиноподібні нагі фігури з волоссям, яке стоїть дибки на голові або твариноподібні чудовиська; 2) різнокольорові твариноподібні чудовиська та химери – ікона „Спокушення св. Антонія”; 3) зла сила у вигляді змія –дракона – ікона Юрія Побідоносця; 4) нага, крилата людина, з волоссям, яка стоїть дибки, незграбної тілобудови – ікона архангела Михаїла на коні. Тобто, в ранніх іконах зображення диявола зустрічається досить рідко, а вже з 14-15 ст. все частіше. Основні риси людиноподібних бісів в іконі: нагість, коротенькі, общипані крила, деколи хвостаті, густе та пряме, стояче дибки волосся на голові; не тілесний, а зеленковатий колір плоті.

[10] „Коли в Йордані хрестився ти, Господи, троїчне явилося поклоніння. Родителя голос бо свідчив Тобі, возлюбленим Сином тебе називаючи, і дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.”

[11] Ікона в богослуженні, разом зі словом, співом, поезією, архітектурою творить єдину літургійну цілість, і в цьому ансамблі вона найповніше виражає преображений божественним світлом стан святого зоб­раження.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.120.174 (0.01 с.)