Тема 4. Іконографія Богородичних ікон

 

Образ Богородиці у східно-християнському мистецтві займає особливе місце. Існує дуже багато різних типів богородичних ікон і всі вони – христологічні, оскільки через народження Христа Марія стає Богородицею, Богоматір’ю.

Богородична догматика основана на тайні Боговоплочення і через образ Богородиці розкривається глибина боголюдських стосунків. Марія, яка дала життя Богові у його людській природі, стає матір’ю Бога (Богородицею): творіння вміщує Творця. Таємниця Богородиці в цьому і полягає, що через Дівство і Материнство, вона є новим творінням. Її почитання пов’язане саме з цим. З Богородичної догматики розвивається іконографія, всередині якої можна виділити кілька основних напрямків про які мова йтиме дальше.

 

Джерела Богородичної іконографії: Св. Письмо, апокрифи, писання св. Отців, гімнографія, життя святих.

Євангеліє дає мало відомостей про життя Богородиці, хоча вона з’являєтьсяу найбільш важливих подіях, пов’язаних із земним шляхом Христа: Благовіщення, відвідини Єлизавети Марією, Різдво Христа, Стрітення, весілля в Кані Галилейській і аж до Розп’яття та Воскресіння. У Ст. Зв. міститься багато прообразів Богородиці: друга Єва, Неопалима Купина, драбина Якова і т.д., які були покладені в основу того чи іншого іконографічного типу Богородиці. Інші події з життя Богородиці ввійшли в іконописну традицію з апокрифів – Різдво і дівство Богородиці – Протоєвангеліє Якова; Успіння – Євангеліє Никодима. На основі Писання та Передання сформувалися богородичні празники та викристалізувалася іконографія цих празників.

Найраніші зображення Богородиці відомі з катакомб, зокрема у сценах Благовіщення (катакомби Прісцілли, 2 ст.) та Різдва Христового (катакомби св. Себастьяна, 3-4 ст.). Крім того, в катакомбах Прісцилли існує зображення жінки із дитям на колінах поруч яких знаходиться зображення чоловіка зі сувоєм, що вказує на зірку. Дослідники пояснюють таку сцену як зображення Богородиці з Христом та пророком. Під пророком вони розуміють – Валаама (Числа 24, 17: Бачу його, та не під теперішню пору; дивлюся на нього та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові потрощить, і розгромить всіх синів Сета. Заволодіють вони Едомом, підпаде Сеїр під ворожу владу, - Ізраїль же зійде вгору. Нащадок Якова панувати стане, і знищить з міста те, що залишилося.) або Ісаю (не згадує слово „зірка”, але говорить про світло, що засіяло при народженні Месії, чому відповідає зірка.) Ця зірка потім трансформується і переходить на мафорій Богородиці.

Перші ікони Богородиці у властивому значенні цього слова з’являються після Ефеського собору (431), на якому було потверджено титул „Богородиця” та утверджено атрибути іконографії. Це яскраво виражено в церкві Санта Марія Маджоре. Однією з найраніших ікон є Синайська Богородиця, де Марія сидить на троні тримаючи Христа на колінах, в оточенні ангелів та св. Теодора та Георгія. Ікона написана у пізньоантичному стилі, в якому з’являються риси нехарактерні тому часові – особлива увага до лику, фронтальність та жест рук Богородиці, яка вказує на Христа. Іншим прикладом є Ампули Монци з Боббйо (7 ст) – срібні посудини невеликого розміру для зберігання пахощів, на яких зображені досить канонічні сюжетні композиції Благовіщення, Різдва Христового і т.д.

В епоху полеміки з іконоборцями образу Богородиці надавали особливого значення – її образ виражав догму Воплочення, служив вказівкою на можливість зображення Христа. Тому саме в цей період детально розробляється Богородична символіка.

 

Щодо кількості типів богородичних ікон, то існують різні теорії. Отже, існують три підходи до систематизації типів:

1. Сім типів (М. Кондаков) – іконографічний аналіз.

2. Чотири типи (І. Язикова) – аналіз з точки зору богослов’я.

3. поділ на типи є штучним і тому неможлива ніяка систематизація.

 

Тип – це не копія, а ряд подібних зображень. Поділ на іконогорафічні типи є умовним і кожний розкриває одну з граней образу Богоматері. Кожний з типів представляє один з аспектів служіння Богородиці, її ролі в історії спасіння. Щодо назв того чи іншого типу, то вони пов’язуються або з якоюсь місцевістю, храмом, або представляють ту чи іншу рису Богородиці.

 

АТРИБУТИ БОГОРОДИЦІ

 

Ø Традиційно прийнято зображати Богородицю в одежах двох кольорів: вишневий мафорій, синя туніка та голубий чепець (очіпок). Мафорій накладався на хустку – очіпок, тому має кулясту форму (відсутність волосся вказує на ціломудріє).

Ø Мафорій означає материнство, прикритий ним голубий колір нижньої сорочки – дівство. Деколи мафорій може бути синього кольору (Візантія, Балкани) – вказівка на царськість Богородиці. У візантійській іконі мафорій майже повністю покриває тіло. Мафорій, хоч і скромний, але оздоблений, і часто золотом шитий – означає повну віданність Богові. Кайма по краях мафорію є знаком прославлення Богородиці. Жінки того часу завжди повинні були покривати голову.

Ø Зірки на чолі та раменах свідчать про приснодівство: до різдва, у різдві, і після різдва. Зірки мають різну форму: хрест і порослі трилистнички.

Ø Підніжок або орлець ще з дохристинських часів свідчив про владу.

 

 

ОДИГІТРІЯ - Провідниця

 

У цій назві закладена концепція богородичних ікон в цілому: Богородиця, яка веде до Христа. Вона – будучи мостом для приходу у світ Спасителя, тепер є мостом для людей до Нього.

Один з найбільш поширених типів богородичних ікон. Відомі зображення вже з 5 ст, хоча сама назва з’являється у 9 столітті. Немає точних свідчень щодо походження образу. За Переданням, перша ікона Одигітрії була написана Єв. Лукою, який послав її Теофілові разом зі своїм Євангелієм. Згодом, згідно із свідченнями Теодора Лектора, ікона була привезена зі Святої землі імператрицею Євдокією, дружиною Теодосія ІІ для її сестри Пульхерії в середині 5 ст. і поміщена у Влахернському храмі (за іншими джерелами – в храмі монастиря Одігон, звідки, за однією версією, і походить назва). Дослідники сперечаються щодо місцезнаходження ікони: одні говорять про монастир (Янін, Дуканге, Маджеска), інші – про церкву (Беквіз, Грабар, Еберсолт, Волфф), ще інші пов’язують її з чудотворним джерелом.

Згідно з розповіддями, Богородиця з’явилася двом сліпим чоловікам з Константинополя і провела їх до місцевини Мангана (згідно деяких досліджень – це місце знаходження монастиря Одигітрії), попросивши їх збудувати церкву на цьому місці. Вона повернула їм зір, а чоловіки, в свою чергу, дотримали обіцянки і побудували церкву. Тут почало бити чудодійне джерело. З цього часу розпочинаються численні прощі до цього місця.

Як і Спас Нерукотворний, Одигітрія стає військовим образом, провідницею у військовій дорозі. Ікона Одигітрії відігравала важливу роль в історії Візантійської імперії: захищала місто, забезпечувала перемогу імператорському військові, її обносили навколо мурів міста у час облоги чи повстання. Однак її слід губиться у 15 ст.

 

Один з різновидів цього типу – Троєручиця – написана у Єрусалимі, і пов’язується з Іваном Дамаскином, якого було звинувачено у наклепі під час написання трактату на захист ікон, і як покарання – відрубано руку. За його молитвою Богородиця відновила руку.

Основні елементи:

- постаті Богородиці і Дитини віддалені між собою. Якщо цієї дистанції немає, то з’являється фамільярність і неправдиве відношення. Правицею вона вказує на Христа. Значення цього жесту: вказівка, запрошення, отримання благословення. Правиця Христа звернена до Богородиці, до її правиці. Це означає, що її молитва є вислухана. Деякими дослідниками вважається, що цей жест Богородиці візантійська іконографія запозичила із сцени „Поклоніння волхвів” (римські катакомби).

- Христос представлений як Спас Еммануїл, зі сувоєм в руках – знак спасительного вчення.

- Богородиця буває праворучна і ліворучна – це не міняє її типу.

- Фронтальність або інколи зустрічається Богородиця із схиленою головою в бік Христа.

- Богородиця дивиться на нас, але вказує на Христа, щоб ми могли зустрітися з ним лицем в лице (вказівка на авторитетність Христа).

- Тобто, Богородиця жестом своїх рук ніби відвертає увагу від себе. Це немовби іконічне представлення її слів на весіллі в Кані Галилейській: Робіть все, що він вам скаже (Ів.2,5).

- Як правило, Богородиця поясна, хоча відомими є також поплечні (Казанська Одигітрія) та на повен зріст зображення.

 

З догматичної точки зору основний зміст зображення – поява у світ Небесного Царя і Судді, і поклоніння царському Дитяті.

 

 

БОГОРОДИЦЯ МИЛУЮЧА, УМИЛІННЯ (ЕЛЕУСА)

Даний іконографічний тип представляє стосунки між Богородицею – Матір’ю та Сином. Деякі дослідники вважають, що цей тип розвинувся з Одигітрії (М. Кондаков). Власне „Елеуса” - епітет, який окреслював особу. Згодом перенісся на тип, де Богородиця схиляється до Сина, шукаючи милості для людства, а Він, звертаючись, відповідає Матері та світу благословенням.

Широко використовується в ХІ-ХІІ століттях, особливо на Русі у зв’язку з поширенням поняття про Богородицю як милостиву заступницю. Тут Богородиця представлена не лише як мати, яка голубить Сина, але і символ людської душі, яка знаходиться у близькому спілкування з Богом.

 

Основні елементи:

 

Ø Богородиця з Христом на руках у традиційних для обох одежах, які торкаються щоками. Христос обнімає Богородицю. Те, що матір і дитина в обіймах – ознака любові і близькості. Богородиця не дивиться на Христа (апофатичний спосіб висловлення тієї правди, що вона перша побачила Бога), а дивиться на нас, бо і на вершині своєї радості (Бог є з Нею) вона не забуває про інших (ще один образ правдивої любові, яка пам’ятає про інших у щасті та горі). Постать Богородиці вказує також на те, що вона не тільки прийняла, зродила і носить Бога, що вона є з Ним.

Ø В особі Сина проголошується істина, що саме Він (Бог) є джерелом любові. Виявом Божої любові є бажання Бога бути з людиною. Для цього Він применшує Себе і стає таким, що людина може носити Його на руках і – більше того – бути Його Матір’ю.

Ø Між Марією (символом та ідеалом людського роду) та Христом немає відстані, їхня любов – безмежна. Ікона є прообразом хресної жертви як прояв найвищої любові Бога до людей.

 

У грецькому варіанті – це Гликофілюса (Солодкий поцілунок) - цей тип датується 8 століттям з монастиря Філотеу, що на Афоні.

Різновидностями типу Елеуси є тип „ Взиграние – в рос. мові” (особливо поширений на Балканах, менше в російському мистецтві), де Христос представлений у вільній позі – рукою торкається щоки або підборіддя Богородиці, немовби бавиться нею ---- безодня ніжності та довір’я. А також „ Богородиця Кормляща” – Богородиця, яка грудьми годує Христа. Тут не лише представлений інтимний момент, але, передусім, той містичний аспект, що так як Богородиця годує Сина, так само вона годує наші душі; так само Бог годує нас словами своєї благовісти (1 Пет. 2, 2).