Розкрийте сутність емпіризму та раціоналізму і проаналізуйте їх основні суперечності.

ВАРІАНТ № 1

Завдання 1. Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення.

Відображення — це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх вла­стивостях особливості інших явищ, предметів, сис­тем в процесі взаємодії з ними.

Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розгля­дати розвиток конкретних форм та видів відоб­раження, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії.

Характер відображення залежить від:

— природи впливу;

— особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матері­альних об'єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення.

Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відобра­ження — чуттєвість.

Виникнення живої речовини супроводжувало­ся появою ще більш складної біологічної форми відображення — подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняш­ника за сонцем протягом дня).

Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подраз­ливості. Відчуття — це певний внутрішній стан жи­вої речовини, який полягає в мобілізації можливос­тей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму. Форми відображення в живій природі розви­ваються в напрямку зростання ролі цього внут­рішнього стану мобілізації, настройки організму на розв'язання життєвих задач.

Виникнення відчуттів пов'язано з формуван­ням особливої матеріальної структури, що відпо­відає за відображення, — нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи. Спочатку примітивні нервові клітини під впли­вом зовнішнього середовища спеціалізуються, відбувається розподіл функцій між окремими гру­пами нервових клітин. Потім виникає централь­на нервова система, тобто дії організму регулю­ються з одного центру — головного мозку.

Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлен ня. Сприйняття — це синтез відчуттів, отрима­них від різних органів чуття. Уявлення — це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на орга­ни чуття, а й тоді, коли цього впливу немає.

Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідо­мості — понятійне мислення. Лише людині вла­стиві вищі психічні функції — мислення, пам'ять, воля, емоції.

Свідомості відповідає за специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодії зі світом. Цим спо­собом є практика, тобто практично-перетворюваль­не ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формуван­ня культури на основі практики спричиняє ви­никнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та нор­ми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колек­тивній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер.

Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси — людська свідомість має суспільну природу.

Завдання 2. Визначте поняття «розвиток».

рух — це будь-які взаємодії, а також зміни стану об'єктів, що відбуваються в процесі цих взаємодій. Тому рух є зміна взагалі, починаючи від простого переміщення і кінчаючи мисленням. Світ, як вже зазначалося, не може існувати без руху. Рух абсолютний. Рух існує в різних формах.

Вища форма, сутність руху називається розвитком. Розвиток — це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Особливий тип змін, перехід предмета, явища, процесу від одного стану до іншого, який не зводиться до попередніх.

Завдання 3.

А) Час – це…загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.

Б) Матеріалізм пояснює виникнення свідомості як....розвиток особливої функції мозку людини(завдяки їй людина здатна отримувати знання про природу і саму себе.)Французькі матеріалісти 18 ст. Ламерті,Кабаніс.

ВАРІАНТ № 2

Завдання 1. Розкрийте сутність закону єдності та боротьби протилежностей і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Єдність і боротьба протилежностей — характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності.

Діалектика є вченням про розвиток, а цей за­кон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розу­міння всіх сторін' та моментів розвитку.

Що означає "єдність суперечностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежно­стей, тобто існування однієї протилежності перед­бачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий — правий, добро — зло, притя­гання — відштовхування, низ — верх тощо.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності еребувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба — є природний закономірний наслідок того, що про-идежності всередині предмета чи явища одночас-о взаємно обумовлюють і заперечують одна одну. Єдність протилежностей має відносний характер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предмета чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті бороть­би протилежностей.

Боротьба протилежностей — це складний про­цес виникнення, розвитку та вирішення супе­речностей. Зміст закону єдності й боротьби проти­лежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, одна­ковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, таких як праве — ліве, плюс — мінус, хороше — погане, обумовлюється самим факто­ром існування предмета як єдиної цілісної систе­ми, що має певну кількісну та якісну визначеність. Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність — це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на проти­лежні сторони і тенденції.

Потім відмінність елементів і тенденцій у про­цесі розвитку перетворюється в протилежності. Протилежності — це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і вза­ємно обумовлюють одна одну.

А відносини між протилежностями називають­ся суперечностями. Суперечності — це системи відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, поро­джуючи кожного разу новий вид живої матерії.

Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неан­тагоністичні.

Внутрішні суперечності — це взаємодія про­тилежностей у системі внутрішніх відносин пред мета (наприклад, соціальні відносини в суспільстві).

Зовнішні суперечності — це взаємодія протилеж­ностей, що належать різним предметам (наприклад, будь-яка система і навколишнє середовище).

Основні суперечності — взаємодія протилеж­ностей, які створюють джерело саморозвитку пред­мета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем (на­приклад, екологічна, енергетична, продовольча тощо).

Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму (наприклад, спожив­ча вартість — вартість в ринкових відносинах).

Антагоністичні суперечності — це взаємодія протилежностей, що мають максимально діамет­ральні тенденції своєї еволюції. Вирішення та­ких суперечностей нерідко здійснюється револю­ційним шляхом, тобто переходом в нову якість. Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціаль­но-класовими спільнотами.

Суперечності не примиряються, а лише долаються. Подолання суперечностей означає усунення ста­рого і виникнення нового.

Завдання 2. Дайте визначення поняття «гностицизм»

Гностицизм (грец. знання) — релігійно-науковий термін, яким описують різноманітні релігійні течії та вірування у 2-3 століттях, та інколи і у раніші періоди. Гностицизм виник через природне бажання людини створити науку, що “захищає” доброту та всемогутність Бога від зла світу. Сутнісною основою вчення гностиків було питання зла. Гностики стверджували, що матеріальний світ є зло. З цього випливає, що Творець і Управитель всесвіту – не великий і багатомилостивий Бог а підлегла й недосконала істота – “деміург”.

Завдання 3.

А) “Розсудок” та “відчуття” є двома стовбурами дерева пізнання вважав… Кант

Б) Монізм – це такий філософський принцип, який визначає … наявність єдиної субстанції, джерела інших субстанцій.

 

ВАРІАНТ № 3

Завдання 1. Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі.

Наукове пізнання – вищий тип пізнавальної діяльності людини.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, виділяють такі групи методів:

· всезагальні методи (діалектика і метафізика);

· загальні методи;

· спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).

Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.

Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент).
Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.

Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних.

Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.

Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.

Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.

Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.

Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об'єкта.

Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.

Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.

Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.

Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.

Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо

Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.
Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.

Завдання 2. Об’єктивний ідеалізм і вульгарний матеріалізм.

Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок.

Вульгарний матеріалізм – течія матеріалізму початку-середини 19 ст., у час розвитку природознавства, теорій Дарвіна.
Відмінності об’єктивного ідеалізму і вульгарного матеріалізму по-перше у тому, що перші вважають ідею (Бога, свідомість) первинною по відношенню до матерії, а у матеріалізмі навпаки. Для об’єктивного ідеалізму «світ речей» не існує і є лише результатом «світу ідей». Тоді як у вульгарному матеріалізмі повністю ігнорується поняття ідей та свідомості.

Завдання 3.

А) Міфологія є … універсальним типом і передумовою філософського світогляду;

Б) Формалізм – напрямок в естетиці, мистецтві, літературі, що акцентує значення форми на шкоду змісту або навіть при повному забутті останнього; в етиці - термін, що позначає всяку етичну теорію, яка, подібно етиці І. Канта, кладе в основу своїх побудов чисто формальні принципи; у звичайному сенсі - дотримання зовнішньої форми на шкоду суті справи.

 

ВАРІАНТ № 4

Завдання 1. Потребує повної відповіді. Оцінюється за 50-бальною системою.

Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин.
Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.
Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.

Завдання 2. Сформулюйте основні положення філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

Вчення марксизму опирається на такі положення:

(1) весь свiт (природний, соцiальний i культурний) у своїй основi є матерiальним i розвивається дiалектичним шляхом;

(2) свiт є принципово пiзнаваним, а сам процес пiзнання є конкретно-iсторичним i пiдпорядковується законам дiалектики;

(3) суспiльне буття не залежить вiд суспiльної свiдомостi, а визначається рівнем розвитку матерiального виробництва;

(4) принципи матерiалiстичної дiалектики застосовні до пояснення iсторичного процесу (формацiйний пiдхiд);

(5) в основі капіталізму лежить «додана вартість», що по суті є неповністю оплаченою вартістю труда робітника;

(6) сучасний етап розвитку суспільства неминуче призведе до краху капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату внаслідок революції.

МАРКС. Не опублікував суто філософських робіт, його філософське вчення представлене в полемічних та соціально-економічних працях. Маркс впевнений, що змінити світ не можна шляхом змін у свідомості, як випливає з гегелівського ототожнення буття та мислення, тому для нього виявляється фейербахівська формула: основою мислення є буття. Спочатку Маркс зосереджується на способах подолання відчуження в процесі практики і встановлення суспільства без відчуження — комунізму, пізніше звертає увагу на економічний базис історичного розвитку та вплив виробничих відносин на духовне життя людей.

ЕНГЕЛЬС. Свою діяльність зосереджував на створенні цілісної діалектико-матеріалістичної філософської системи, досліджував походження людини та суспільства, роль праці у виокремленні людини з тваринного світу тощо. Після смерті Маркса продовжує розвивати його економічне та політичне вчення.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

А) Метою історії у праці “Філософія історії“ Гегеля є … сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання.

Б) Вперше термін “філософія” запровадив ПІФАГОР

 

ВАРІАНТ №5

ВАРІАНТ № 6

Завдання 1. Розкрийте та проаналізуйте основні форми суспільної свідомості.

Суспільна свідомість - це філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей.
Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Вона не пуста абстракція. Це - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості.Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.
Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.
Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості.Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.
Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Завдання 2. Визначте поняття «сродної праці» у філософії Г.С. Сковороди.

Сковородинська концепція "сродної праці" є засобом пояснення численних феноменів соціального життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діяльності — конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах розумової діяльності. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.

Завдання 3.

А) Автором твору «Метафізика» є АРІСТОТЕЛЬ

Б) Якому закону діалектики належить поняття «стрибок»? закон взаємного переходу кількісних змін

 

ВАРІАНТ № 7

Завдання 1. Розкрийте зміст праці, Сковороди Г.С. «Розмови п’яті подорожніх про істинне щастя в житті»:

у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть. Людина - «коваль свого щастя», творець власної долі.

Завдання 2. Сформулюйте гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця «Філософія історії»).

"Філософія історії" – це лекційний курс із всесвітньої історії, прочитаний в Берлінському університеті між 1822–1831pp.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.

Завдання 3.

А) Напрямок у філософії, який стверджує, що духовність є первинним по відношенню до матеріального світу називається ……ідеалізм

Б) Автором твору «Екзистенціалізм – це гуманізм» є … Жан-Поль САРТР

 

ВАРІАНТ № 8

Завдання 1. Розкрийте та проаналізуйте основні концепції походження та еволюції людини в історії філософії.

Основні теорії походження людини:
1. Теорія еволюції (К. Фахт, Ч. Дарвін)
2. Теорія креаціонізму (божественного творіння)
3. Теорія зовнішнього втручання
1. Еволюційна теорія
Еволюційна теорія припускає, що людина походить від вищих приматів – людиноподібних істот шляхом поступового видозміни під впливом зовнішніх факторів і природного відбору.
Відповідно до даної теорії, мали місце наступні основні стадії еволюції людини:
- періоди послідовного існування антропоїдних предків людини (австралопітек та ін);
- існування найдавніших людей: пітекантропа (найдавнішого людини, або протерантропа або архантропу);
- стадія палеоантропів, тобто давньої людини (неандертальці та ін.)
- Розвиток сучасних людей (неоантропів).
Австралопітеки – високоорганізовані прямоходячі примати – традиційно було прийнято вважати вихідними формами в родоводу людини. Австралопітеки отримали у спадок від своїх предків деревних багато властивостей, причому найбільш важливими з них були здатність і прагнення до різноманітного поводження з предметами за допомогою рук (маніпулювання) і високий розвиток стадних відносин
Пітекантропи – істоти прямоходячих, середнього зросту і щільної статури, які зберегли, однак, багато мавпячих рис, як у формі черепа, так і в будові лицьового скелета.
Палеоáнтроп (неандерталець)
Неандертальці були людьми середнього зросту, міцної, масивного складання, за загальним будовою скелета стоять ближче до сучасній людині.
Неоантроп
Час появи людини сучасного виду (Homo sapiens) припадає на початок пізнього палеоліту (70-35 тис. років тому). Воно пов'язане з могутнім стрибком у розвитку продуктивних сил, становленням родового суспільства і наслідком процесу завершення біологічної еволюції Homo sapiens.
Неоантропи представлені численними стоянками та поселеннями, де знаходять крем'яні та кістяні знаряддя, залишки житлових споруд. У них існували й складні обряди поховання, прикраси, ними були створені перші шедеври образотворчого мистецтва і т.д.
2. Теорія творіння (креаціонізм)
Погляди, засновані на тому, що людину створив Бог чи боги, виникли набагато раніше, ніж матеріалістичні теорії самозародження життя і еволюції антропоїдних предків у людини. У різних філософських, теологічних навчаннях давнину акт творіння людини приписувався різним божествам.
Значного поширення у світі отримали християнські релігійні погляди на створення світу і людини в ньому, пов'язані з божественним творінням Єгови (Яхве) – єдиного Бога у Всесвіті, який виявляє себе в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог- Святий Дух.
3. Теорія зовнішнього втручання
Згідно цієї маргінальної паранаукові теорії, поява людей на Землі так чи інакше пов'язане з діяльністю інших цивілізацій. У найпростішому варіанті теорії зовнішнього втручання вважає людей прямими нащадками інопланетян, що висадилися на Землю в доісторичний час.
Більш складні варіанти теорії зовнішнього втручання припускають:
- схрещування іномірян з предками людей;
- породження людини розумної методами генної інженерії;
- створення перших людей гомункулярним способом;
- управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного зверхрозума;
- еволюційний розвиток земного життя і розуму за програмою, спочатку закладеної позаземним зверхрозумом.

Завдання 2. Визначте поняття «абсолютна істина».

Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки.
За своєю сутністю абсолютна істина - це об'єктивна істина, яка пізнана в її повній, закінченій формі.
Завдання 3.

А) Еклектика – це таке вчення про принципи і методи пізнання, яке стверджує, що зв’язки між предметами та явищами … різнорідних понять, теорій, можна поєднати

Б) Автором твору «До критики політичної економії» є … Карл Маркс

 

ВАРІАНТ № 9

Завдання 1. Розкрийте сутність відчуженя та проаналізуйте його сучасні прояви.

Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».
Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням.
Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.
Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.
Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року».
За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.
Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.
Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.
Карл Маркс надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.
Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття.
Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.
Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.

Завдання2. Визначте поняття «об’ективна істина».

Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.

Завдання 3.

А) Діяльність людини відрізняється від всіх форм існування тварини тим, що людина …перетворює (змінює) навколишній світ, а тварина …пристосовуєть