Система фізичного виховання запорізьких козаків.

У добу козаччини (XVI—ХУПІ ст.) існувала система засобів військово-фізичної підготовки молоді і дорослих, яка включала: ігри військового спрямування, військові танці (гопак, козак, метелиця та ін.), фізичні вправи з предметами (переважно різновиди холодної та вогнепальної зброї), фізичні вправи з застосуванням засобів пересування (човен, кінь,...), змагальні фізичні вправи (бої навкулачки, різновиди боротьби — гойдок, спас тощо — та протиборства, фехтування та ін.). Суттєвим компонентом підготовки козаків було загартування із застосуванням чинників навкілля (сонце, повітря, вода).

Серед найрозповсюдженіших змагальних форм у військово-прикладній підготовці були: народні змагання, козацькі змагання та поєдинки — «герці», полювання „військові походи".

Таким чином, високий рівень народної фізичної культури, як компонент всієї культури, сприяв вихованню здорового, міцного покоління. А це, в свою чергу, сприяло зміцненню військової організації Запорізької Січі. Фізична культура в історичний період козаччини характеризується значним розвитком і поширенням серед народу, зберігаючи традиційні віковічні надбання. Вона із сфери побуту, релігійних свят поступово переходить у професійно організовану сферу військово-фізичної підготовки та в освітні заклади.

З перших років свого існування Запорізька Січ вела безперервну збройну боротьбу. Ці специфічні умови спричинили до створення в дуже короткий історичний строк однієї з найефективніших на той час системи військово-фізичної підготовки воїнів.

Стан безперервних воєн вимагав постійного поновлення війська. Тому існували певні критерії відбору що застосовувались до козаків. За даними Д. Яворницького, доступ на Січ був вільний за таких умов: бути вільною людиною, розмовляти українською мовою, сповідати православну віру і пройти певне навчання. Згодом був ще один пункт — присягти на вірність російському царю.

До лав козацтва приймались найсміливіші, наймужніші і фізично підготовлені люди, адже їх чекали походи й битви, тривала повсякденна боротьба з ворогами.

За свідченням Боплана, до козаків приймався лише той, хто пробув там певний час і здійснив один морський похід. Отже, не всі ставали козаками. Молодь спочатку проходила сувору школу фізичного випробування. В описах козацького побуту наголошено, що кожен десятник, крім десяти товаришів, мав під наглядом до 50 юнаків, яких готував до козацтва.

Важливе місце відводилось вмінню плавати в різноманітних умовах, веслувати, добре маскуватись. За різними свідченнями, претендент мусив проплисти всі пороги Дніпра, пройти семирічну підготовку, здійснити один морський похід. Інакше кажучи, справжнім козаком ставав той, хто виявив себе у військовому поході, довів свою військову зрілість, здатність долати негаразди січового життя.

Як відомо, щовесни влаштовувались змагання по веслуванню поперек бурхливого Дніпра. Перемагав той, хто фінішував напроти старту. Частими були пірнання, інколи за люлькою, цінувалось вміння підняти її зубами.

Відмінну підготовленість демонстрували козаки під час морських походів, проходили до 15 км моря за годину. Як засвідчив турецький хроніст Мустафа Наїма,«... можна відверто сказати, що на всій землі не знайти людей сміливіших, які менше турбувались би своїм життям, менше за все боялися б смерті». Є свідчення, що запорожці в походах проти Туреччини використовували підводні човни.

На Запоріжжі існував культ гармонійного фізичного і духовного розвитку особистості. Слабку тілом або духом людину ніколи не обирали старшиною. Суворе, аскетичне життя запоріжців викликало справедливий подив очевидців, а право називатись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато польських шляхтичів, а згодом і московитян прагнули здобути військову освіту на Запоріжжі. Так, М.І. Кутузов отри­мав атестат «знатного товариша Щербинівського куреня Запорізь­кої Січі». Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим та політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову, графу Паніну, князю Про- воровському, графу Остерману. Навіть фаворит Катерини II По- тьомкін охоче отримав атестат коша Запорізької Січі, вступивши в один із його куренів.

В козацькому війську не було муштри, але обов'язковими були фізичні вправи, щоб утримувати свій фізичний стан, порядок в куренях та «вмножуватк військові виступи».

Значно поважалась фізична досконалість козака. Часто за прояв фізичних якостей його називали почесним прізвищем, наприклад Іван Підкова, який міг підряд зігнути 5 підков.

Аналіз історичних матеріалів дає підстави стверджувати, що в Запорізькій Січі функціонувала система фізичного виховання, основу якої складали віковічні звичаї українського народу. Вона носила виключно національний характер.

Військово-фізична підготовка запоріжців виступала як системно завершена педагогічна структура, яку складали компоненти:

а) початковий відбір, де переважає рівень розвитку фізичних і моральних якостей;

б) традиційно народний здоровий спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями, використанням сил природи (водні про це дури, загартування водою, сон на повітрі, поміркованість харчування, пости тощо);

в) національні за своїм змістом специфічні засоби та методи військово-фізичної підготовки (герці, народні види боротьби, двобої навкулачки тощо).

В системі фізичного вдосконалення козаків переважали ігрові та змагальні форми рухових дій, що часто поєднувались з піснями або музикою.

Пріоритетне місце в спеціальній підготовці козаків надавалось:

а) цілеспрямованому розвитку рухових якостей (піхотинець, на коні тощо);

б) вдосконаленню навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи;

в) володінню різними видами зброї, засобами пересування (віз, лодка, галера тощо).

Вінцем розвитку системи фізичного виховання козаків слід вважати відродження національного бойового мистецтва—«Гопака».

Освітянським здобутком Запорізької Січі була реалізація принципу гармонійного виховання (формування) людини. Це особливо помітно в структурі січової школи, де поруч із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялось психо-фізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Як і в попередні епохи, хтось у суспільстві намагався науково обґрунтовувати доцільність фізичного виховання, в часи козаччини це зробив відомий вчений педагог першої половини ХУП століття в Україні Єпіфаній Славинецький. Йому належить значне місце серед передових діячів тогочасної освіти. Він виступав прихильником реального навчання, відстоював ідеї педагогічного гуманізму і світського навчання дітей. В його книзі «Гражданство обьічаев детских», що вміщала запитання і відповіді, поруч з порадами, як вести себе дитині в школі, вдома, у гостях, багато уваги приділено іграм та фізичним вправам. В одному із запитань йшлося «Що при­крашає грання?». У відповіді вказувалось: «... постійність, чесна веселість, рухливість», тобто грати правдиво, а не обманом чи з хитрощами, щоб у грі перемогти. В цій же книзі названі вправи (рухові дії), рекомендовані дітям. Це ігри з м'ячем, городки, біг, стрибки і підскоки на одній або двох ногах. Під час гри діти повинні бути стриманими, уважно ставитись до слабших.

Славинецький розглядав фізичні вправи та ігри як засоби виховання і зміцнення здоров'я. Як педагог він ділив ігри і вправи на доцільні або недоцільні для виховання. До доцільних відніс ті, що розвивають силу, спритність, кмітливість та інші корисні якості і навички. Недоцільними він вважав ігри в карти, кості, також такі, що формують брехню, користь, порожній гонор, лукавство та інші вади.

До заборонених він чомусь відніс боротьбу, плавання, лазіння, вважаючи їх небезпечними для здоров'я та життя дітей. Його педагогічний твір — оригінальний, в ньому зроблена спроба визначити місце фізичного виховання в системі освіти дітей, підкреслювався зв'язок з розумовим і моральним вихованням підростаючого покоління.

Слід відмітити, що подібні спроби знаходимо у сучасника Слави- нецького — Яна Амоса Коменського, котрий у книзі «Велика дидак-

тика» звернув увагу на формування народної системи фізичних вправ, а дитячі ігри теж ділив на корисні і шкідливі.

Після історичної події возз'єднання України з Росією (1654 р.) почались зворотні процеси у фізичній культурі українців, пішов на­ступ на неї. Вже у 1709 році скасовуються всі вольності козаків. Реакційна політика московського царизму спрямовується на ліквідацію культурних здобутків і традицій українського народу. Це особливо посилилось, коли у 1685 р. Київський митрополит Тедеон визнав над собою зверхність Московського патріарха. Спільна церква (Київська консесторія) заборонила вечорниці та інші зібрання молоді, так характерні для українців усіх регіонів. Далі пішли заборони української мови, як важливішого елемента культури народу (офіційно — 1720 р. вперше, а у 1876 р. остаточно). Поступово зменшується кількість шкіл і починається епоха ліквідації парубоцьких громад та інших осередків, причетних до фізичної культури в Україні. Завершенням, так званою «Руїною», було виселення запорожців на Кубань (1775 р.). Але, незва­жаючи на постійні утиски з боку польських магнатів, московського царизму та інших, український народ зберіг і збагатив свої традиції і обряди, що сприяли утвердженню народної за своєю сутністю фізичної культури і в наступні часи. Такі організації, як парубоцькі громади, зберігались на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та інших аж до 30-років XX століття, нехтуючи більшовицькими заборонами. Традиції — вічні.

Рекомендована література

1. Кордіяк Ю.Є. Чемпіони живуть у Львові. – Львів: Каменяр, 1980. – 176 с.

2. Кулик Я.Л., Костюк С.А., Петренко М.І. Історія виникнення й розвитку фізичної культури та спорту на Україні. – Вінниця: Логос, 1997. – 133 с.

3. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта: Пер. с венгерского. – Москва: Радуга, 1982. – 399с.

4. На олімпійських хвилях: Довідник УСЦАК (1981-1996) / Упорядник О.Твардовський. – Нюарк (США), 1997. – 142 с.

5. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник. - К.: Олимпийская литература, 1994. - Кн. 1. – 496 с.

6. Приступа Є.Н. Народна фізична культура українців. - Львів, 1995. – 254 с.

7. Приступа Є.Н., Пилат В.С. Традиції української національної фізичної культури. – Львів: Троян, 1991. – 104 с.

8. Савчук Б. Український пласт (1911-1939). – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. – 272 с.

9. Твардовський О., Попович О. Січовими шляхами: Історія українського спортивно-виховного товариства “Чорноморська Січ” в Нюарку (1924-1999). – Нюарк, 1999. – 416 с.

 

Контрольні запитання

1. Назвіть умови спричинення створення системи військово-фізичної підготовки.

2. Назвіть ступені козацького виховання.

3. Що таке «парубоцькі громади»

4. Які ви знаєте компоненти військово-фізичної підготовки козаків.

 

 

Завдання для самостійного опрацювання

1. Причини утворення козацького війська.

2. Особливості фізичної культури періоду козачини.

3. Рухливі ігри та забави.

4. Особливості військово-фізичної підготовки запорізького козацтва.

 

Лекція №7