Педагогічні ідеї та снітоглядні позиції ідеолога епохи Відродження Яна Амоса Коменського

KOMENSKY Jan Amos - видатний чеським мислитель-гуманіст, "батько нової педагогіки",основоположник дидактики, останній (двадцятий) єписком протестантської общини Чеських братів.

Народився 28 березня 1592 р. у Моравії, в Нівниці, що біля м. Угорські-Брод. Осиротілого ще в дитинстві, хлопця віддали під опіку родичів. За власним бажанням у 1608 р. вступив до латинської школи, з якої виніс розуміння її недоліків та думку про необхідність реформ. Вирішивши стати священиком общини Чеських братів, він відправився у Гейдельберзький університет, де провчився із 1610 до 1612 р. Після подорожі до Голландії і можливо, до Англії юнак повертається в 1614 р. на батьківщину і починає викладати у школі Прерова, застосовуючи у навчанні реальний метод. Із 1616 р. - священик. Протягом І6І8-І621 рр. Я.Коменський - проповідник і наглядач школи у Фульнеку. Трудове життя молодого священика перервала Тридцятилітня війна, насильницькі заходи якої, спрямовані проти некатолпків, змусили його залишити (у 1628 р.) Чехію. Разом з іншими братами-вигнанцями він оселився у польському м. Лєшно. Роки поневірянь спричинили появу цілого ряду аскетичних та містичних богословських трактатів Коменського. найважливіший серед яких - "Лабіринт світла і рай серця" - прониклива і яскрава критика людських відносин. У Лєшно він перебував протягом 1628-1656 рр. з невеликими перервами.

Вчителювання у лешненській братській школі знову спрямувало думку мислителя на питання педагогіки і дидактики. Тут виникли такі відомі твори як "Дидактика". "Короткий нарис про оновлення шкіл у Чеському королівстві". "Informatorium материнської школи" (про виховання дітей до 6-літнього віку), 6 навчальних книг для загальнонародної школи (не збереглися) і "Відкриті двері мов (Jаnuа linguarum)", разом із "Передоднем (Veslibiilum)" - два посібники латинської мови. "Двері мов", перекладені на усі європейські та деякі східні мови, принесли Коменському широку популярність. Роздуми про природні основи, на яких повинно базуватися шкільне навчання, привели його у сферу філософії й відобразилися у "Фізиці" (1634), тобто філософії природи, у біблійному (перших розділів книги Буття)

висвітленні. Бажання лаконічно і зрозуміло викласти усю сукупність людських знань (енциклопедія) було висловлене до лондонського друга С.Хартліба у трактаті "Предтеча всемудрості", який і був видрукуваний Хартлібом. Лондонські друзі в 1640 р. викликали Коменського до Англії, але переговори щодо заснування колегії вчених для розвитку науки не принесли бажаного результату.

1643-1648 - роки роботи у німецькому м. Ельбінг: з одного боку, над латинськими посібниками, з іншого - на посаді старшини общини Чеських братів. Найважливіша літературна праця цього періоду "Новітній метод мов" - філософське вчення про мову, яке проводить глибоку культурно-історичну думку щодо необхідності розвитку народних мов, всупереч гуманістичній прихильності до латині. Укладення Вестфальського миру (1648), який залишив Чехію в руках Габсбургів, та обрання Коменського єпископом общини змусило його залишити м. Ельбінг. Після повернення до Лєшно нового єпископа незабаром (у 1650 р.) викликав князь Сігізмунд Ракоці до Угорщини для відкриття шкіл у його князівстві. Протягом чотирьох років педагог упорядковував школу в Шарошпатаці, писав для неї посібники, шкільні драми та випустив знаменитий "Світ в картинках", що знайомив дітей із предметами за допомогою наочних зображень. Повернувшись до Лєшно. Коменський разом із своїми одновірцями перетерпів у 1656 р. велике горе: під час військових дій місто було спалене і пограбоване. Пожежа знищила все майно вченою й більшу частину рукописів. Покинувши Польщу, після блукань по північній Німеччині він на запрошення Амстердамського сенату оселився в Голландії, де і прожив до самої смерті. Тут у 1657р. Коменський видав усі свої педагогічні твори. Його турботи про розсіяну церкву втілилися у виданні Святого Письма та богослужбових книг, збиранні грошової допомоги. Із сумом спостерігаючи за кінцем общини, пануванням особистої й національної ворожнечі навколо нього, він мріяв про братерство людей, про загальним мир, благополуччя й освіту.

Я.Коменський - надзвичайно плідний письменник. За змістом його праці (близько 142) можна розділити на богословські, філософські та педагогічні. Система педагогічних ідей мислителя змальовується таким чином. Людина - створена Богом - останнє і досконале творіння. Вона складається з усіх основних елементів світу, вона - світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Що Бог надав іншим творінням вибірково - буття, життя, відчуття, розум, усе це Він дав одній людині разом. Людина складається із трьох частин: тіла, душі (spiritus), як і тварини, і духа (аnirmа, mens), який зійшов безпосередньо від Бога. Тваринна душа володіє трьома внутрішніми відчуттями: attentio - здатність сприймання, judicium - здатність судження, memoria- здатність помічати. Вона служить духові у його вищій діяльності: intellectus (розум), voluntas (воля), conscientia (свідомість, совісті.). Людина створена як образ Божий і здатна усе духовне засвоювати для себе.

Щодо освіти, то людина за допомогою зовнішніх відчуттів може сприймати образи усього, що знаходиться у навколишньому оточенні, мовби відбиток у дзеркалі. Зовнішні відчуття повідомляють ці образи внутрішнім, а вони, у свою чергу, духові, який "детально споглядає, порівнює і скрупульозно вивчає їх " і знову відображає у слові, у мовленні.

Я.Коменський стверджував, що три основні форми людського співжиття: сім'я, держава й церква настільки виродилися, що у сьогоднішньому своєму стані абсолютно нездатні допомогти людині у досягненні та приготуванні до вічного блаженства. Усі ці інститути потребують докорінної реформи. Єдиним доцільним засобом такої реформи є зразкове виховання юні. Мета виховання - зробити людину людиною, тобто повно й гармонійно розвивати її вроджені нахили. Виховання юнацтва є справою школи, яка повинна навчити людей бути мудрими, діяти і говорити. Школи - майстерні гуманності. До цього часу школи не відповідали своєму вищому завданню, вони були місцем мук. Душа та основа якісного навчання полягає у впорядкованому часі, матеріалі й методі, який усіма своїми складовими повинен наслідувати природу.

Щодо вікової періодизації, то вона повинна відповідати вікові життя (дитинство, підлітковий вік, юність, молодість) і розділяється на 4 ступені: материнська школа, народна школа, гімназія та академія (університет)..Для кожного ступеня надається 6 років - у 24 роки повинна завершитися духовна освіта, як і ріст тіла. Материнська школа - тренує та вдосконалює зовнішні відчуття, народна -внутрішні, поряд із рукою й мовою, гімназія - розум і мислення, академія - волю.

Що необхідно вивчати? На підставі книги Премудрості Соломона педагог доводив, що людина повинна вивчати все те, що взагалі може бути предметом людського ознайомлення. До обов'язкового знання належать: наука або знання речей, мистецтво або навички у правильному застосуванні, вдалому вживанні цих речей; мови, вивчення яких складає не частину освіти, а тільки засіб засвоєння і повідомлення освіти; моральність, особливо володіння чотирма "кардинальними доброчинностями": розсудливість, поміркованість, мужність та справедливість, Благочестя є намагання і здатність серця повсюди шукати (розумом) Бога, наслідувати віднайденому (волею) і радіти (совістю) досягнутому. Отже, матеріальний принцип дидактики й універсальне знання (енциклопедія), і тільки воно є межею істинної освіти.

Завданням методу педагогіки с легке, успішне і швидке навчання: "Нехай усе відбувається вільно, нехай не буде у справах примусу". Вже саме завдяки тому, що людина як мікрокосмос містить у собі все існуюче у світі, правильне навчання буде полягати у розвиткові того, що вже закладене у людині, але тільки у стислому вигляді. Вчитель - не пан, а слуга природи. Його діяльність повинна бути вмілою підтримкою, керівництвом, ненав'язливим поштовхом прихованого у людині природного потягу. Тільки за такої умови можливе органічне зростання. Головним завданням вчителя є пробудження й зміцнення самодіяльності учня. Якщо це не вдається, якщо учень не проявляє любові до науки, то винен у цьому вчитель, який не зумів викликати до життя самодіяльність учня: наука сама по собі містить стільки привабливого, що вона повинна полонити дух учня, якщо тільки викладається правильно. Оскільки метою навчання є універсальне знання, а єдиним шляхом до нього - відчуття (нічого немає у розумі, чого не було б насамперед у відчутті - стверджує Я.Коменський разом із Ф.Беконом), то усі речі повинні безпосередньо пропонуватися для відчуттів, у першу чергу, звичайно, для зору. Тільки у випадку відсутності самих речей допускається і навіть необхідне застосування їх заміни - зображення. Таким чином, в якості фундаменту природного Методу педагог пропонує принцип наочності навчання.

У безпосередньому зв'язку із ним існує ще один принцип - паралелізму речей і слів, коли чуттєве споглядання речей продовжується тлумаченням вчителя. Пізнання слів без пізнання речем абсолютно нічого не вартує, а, навпаки, шкодить, тому що всі біди у світі відбуваються через незнання істинної суті речей. Найважливіша вимога, котра звідси випливає, полягає у тому, щоб не пропонувати нічого незрозумілого для заучування напам'ять. А з того факту, що людина тілесно й душевно складає організм, а тому підкоряється органічному зростанню, випливає принцип поступовості й безперервності навчання. Цей принцип повинен стосуватися як кожного класу школи зокрема, так і всіх їх разом. У першому випадку він вимагає, щоб це вивчалося у зв'язку, енциклопедично, а у другому - щоб кожен вищий клас концентрично розширював знання, отримані у нижчому, щоб, таким чином, класи більше відрізнялися формою знання, аніж його змістом. Але, щоб усі ці принципи могли бути якісно використані у школі, необхідна дисципліна. Більш вимогливу дисципліну належить застосовувати не до невстигаючих, а до аморальних учнів, причому намагатися якнайрідше використовувати тілесні покарання замість звичайних дисциплінарних: окрик, осуд, звернення до самолюбства шляхом похвали інших чи шляхом диспутів.

У праці Я.Коменського "Велика дидактика", де розглядаються питання виховання дітей дошкільного віку і підготовки підростаючого покоління, міститься чітке усвідомлення того, що правильно підібрані і дозовані фізичні вправи не тільки зберігають здоров'я, але й сприяють відновленню учнів після розумового навантаження. У зв'язку з введенням у школах розкладу уроків Коменський запропонував, щоб великі перерви і частина післяобіднього часу використовувались педагогами для занять фізичними вправами, тренування і в той же час для виховної роботи.

Велику увагу Коменський звертав на формування системи фізичних вправ. Серед дитячих рухливих ігор він виділяв ті, які вважав корисними, доповнюючи їх у відповідності з вимогами військової підготовки того часу бігом, стрибками, боротьбою, плаванням тощо. На основі наведених у підручнику Коменського малюнків дидактичного характеру, сюжетних описів, педагогічних порад можна зробити висновок, що він послідовно застосовував принцип наочності і в галузі фізичного виховання.

Коменський рекомендував "спочатку показувати фізичні вправи, щоб їх можна було виконувати без небезпеки для життя".

В педагогіці Коменського роль різноманітних ігор і фізичних вправ не обмежувалась виключно фізичною підготовкою, вони виконували важливу функцію і з точки зору духовного та естетичного виховання. Він вказував на ті переваги змагань, які сприяють формуванню характеру: "...перемагай в грі хоробрістю, а не брехнею..., з ким би і в якому стані ти не боровся, намагайся, щоб гра ніколи не перетворювалась в знущання або бійку...". На основі вказівок Коменського в навчальних закладах запроваджувалася така система гуманних цінностей, етики фізичної культури, яка у незмінному вигляді, починаючи з кінця XIX століття, впливала на розробку норм проведення змагань, однак тепер вже націлених на досягнення високих результатів.

Вклад Коменського у розвиток шкільного фізичного виховання складає цілу епоху. Завдяки сформульованим вимогам стосовно чергування праці і відпочинку, зібраному багатому матеріалі про фізичні вправи, умінню про єдність напрямків виховання він сприяв створенню основ сучасного фізичного виховання у школі.

Підсумовуючи коротку біографічну довідку, необхідно зауважити, що Я.Коменського разом із його творами й геніальними ідеями забули протягом всього XVIII і першої половини XIX століть: лише окремі видатні мислителі, як Лейбніц і Гердер, знали і високо цінували вченого. Розвиток педагогічних ідей (Локк, Руссо, Песталоцці) відбувався без впливу (принаймні, літературного) Коменського. І лише Раумер у своїй "Історії навчання і виховання" вперше "відкрив" Я.Коменського. З того часу його ідеї ввійшли у європейський науково-літературний обіг. Величезна кількість літератури про Я.Коменського на усіх європейських мовах виявила той факт, що усе сказане пізнішими педагогами по частинах, ним було висловлене відразу й комплексно. Для вивчення цього "Колумба виховання" у 1891 р. засноване берлінське "Міжнародне товариство Коменського".

Рекомендована література

1.Оливова В. Люди и игры: у истоков современного спорта/Пер. с чешек. -М.: Физкультура и спорт, 1985. - 240 с.

2.Столбов В.В. История физической культуры. -М.: Просвещение, 1989. - 288 с.

3.Тягур P.C. Історія фізичної культури і спорту: Курс лекцій. - Івано-Франківськ.: Лік, 1999. - 276 с.

4.Кравець В.П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

5.Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта - М.: Радуга, 1982.-399 с.

6.Мешко О. І, Янкович О. I, Мешко Г. М. Історія зарубіжної школи і педагогіки. - Тернопіль, 1996.

7.Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. -К:"Академія" 2000 - 544 с.

8.Бычков В. Малая история Византийской эстетики. -К: 1991.

 

Контрольні запитання

1.Дайте загальну характеристику епохи середньовіччя.

2.Розкрийте зміст педагогічних ідей та думок в епоху Відродження.

3.У чому полягала суть протистояння між християнською релігією та фізичним вихованням?

4.Охарактеризуйте ступені лицарської системи фізичного виховання.

5.Розкрийте внутрішню суть лицарських ігрищ-турнірів.

6.У чому полягають педагогічні ідеї та світоглядні позиції Я. А. Коменського