Групи крові. Переливання крові

На мембранах еритроцитів є речовини білкової природи – аглютиногени (А і В). У плазмі крові є речовини білкової природи – аглютиніни (α і β). В крові однієї людини не може бути одночасно А і α або В і β, оскільки тоді б відбувалась реакція аглютинації (склеювання еритроцитів).

 

Групи крові	Аглютиногени	Аглютиніни
І (0)	-	α, β
ІІ (А)	А	β
ІІІ (В)	В	α
ІV (АВ)	А, В	-

 

Є три алельні форми гена І, який відповідає за групу крові: І⁰, І^А, І^В. Групи крові визначаються такими парами алелів:

І (0) – І⁰І⁰; ІІІ (В) – І⁰І^В, І^ВІ^В;

ІІ (А) – І⁰І^А, І^АІ^А; ІV (АВ) – І^АІ^В.

Серед населення Західної Європи І групу крові мають 43% людей, ІІ – 47%, ІІІ – 6%, ІV – 4%.

Донор – той, хто віддає кров для переливання.

Реципієнт – той, хто приймає кров при переливанні.

Люди з І групою крові – універсальні донори (їхню кров можна переливати людям з будь-якою групою крові).

Люди з ІV групою крові – універсальні реципієнти (їм можна переливати кров будь-якої групи).

 

Донор	Реципієнт
І (0) – α, β	ІІ (А) – А, β	ІІІ (В) – В, α	ІV (АВ) – А, В
І (0) – α, β	-	-	-	-
ІІ (А) – А, β	а	-	а	-
ІІІ (В) – В, α	а	а	-	-
ІV (АВ) – А, В	а	а	а	-

 

а – реакція аглютинації (відбувається тоді, коли незначна кількість аглютиногенів донора потрапляє у велику кількість аглютинінів реципієнта – за принципом: «трохи стружки в море клею»).

Резус-фактор (Rh) – білок (своєрідний аглютиноген), що є на мембранах еритроцитів у 85% людей (відсутній у 15%).

Наявність резус-фактора позначається «Rh⁺», відсутність – «Rh^–».

Якщо кров Rh⁺ переливати людині з кров’ю Rh^–, то у плазмі реципієнта будуть вироблятись своєрідні аглютиніни (антитіла) і буде відбуватись реакція аглютинації (виникне резус-конфлікт). Резус-конфлікт можливий у випадку, коли мати Rh^– виношує дитину Rh⁺ (в крові матері виробляються антитіла, які можуть спричинити відторгнення або аномалії розвитку зародка чи плода).

 

Імунітет – прояв захисних реакцій організму, спрямованих на збереження гомеостазу, у відповідь на генетично чужорідні речовини (антигени).

Види імунітету за природою:

- клітинний – здійснюється клітинами, які здатні до фагоцитозу (фагоцитують і мікроорганізми, і чужорідні речовини, пізніше за допомогою гідролітичних ферментів розщеплюють їх на прості речовини):

o нейторофілами і моноцитами;

o Т-лімфоцитами (клітинами-кіллерами) – формуються у тимусі; знищують (фагоцитують) тільки певні види мікроорганізмів; при взаємодії з антигеном Т-лімфоцит «запам’ятовує» його і передає інформацію наступним поколінням Т- лімфоцитів (утворює клон таких же клітин);

- гуморальний – здійснюється білковими речовинами:

o антитілами – виробляються В-лімфоцитами, які формуються у лімфатичних вузлах; при взаємодії з антигеном В-лімфоцит «запам’ятовує» його, як і Т-лімфоцит, але реагує по іншому: утворює клон плазматичних клітин, які здатні виробляти антитіла; антитіла зв’язуються з даним антигеном: якщо антиген – токсична речовина, то антитіло нейтралізує її, якщо антиген міститься на поверхні бактеріальної клітини, то антитіло прискорює захоплення мікроорганізму фагоцитами;

o інтерфероном (α, β, γ) – виробляється в клітинах організму у відповідь на вірусну інфекцію; забезпечує резистентність клітин до проникнення вірусів (процес утворення інтерферону прискорюється при підвищенні температури).

Теорію клітинного імунітету розробив російський вчений І.І.Мечніков у 1883 році (вивчав захисні властивості лейкоцитів, що здатні до фагоцитозу), теорію гуморального імунітету – німецький вчений П. Ерліх.

Види імунітету за об’єктом дії:

- інфекційний (антитоксичний) – спрямований на знищення хвороботворних мікроорганізмів та на нейтралізацію їхніх токсинів;

- трансплантаційний – спрямований на відторгнення чужорідних тканин чи органів;

- протипухлинний – спрямований на знищення новоутворень в організмі (перероджених власних клітин).

Види імунітету за походженням:

- природний:

o природжений – успадковується від батьків;

o набутий – виникає після перенесення інфекційних захворювань;

- штучний:

o активний – виникає внаслідок щеплення (введення в організм вакцини – ослабленої або вбитої культури хвороботворних мікроорганізмів); діє довго;

o пасивний – виникає внаслідок введення в організм готових антитіл у складі лікувальної сироватки; діє недовго.

Алергія – стан підвищеної чутливості організму до дії алергенів (речовин білкової природи, що спричиняють імунні реакції організму) – передумова виникнення патологічного імунологічного процесу.

Алергени розрізняють:

- екзоалергени (зовнішні) – потрапляють до організму з навколишнього середовища;

- ендоалергени або аутоалергени (внутрішні) – виробляються в організмі внаслідок певних патологічних процесів (спричиняють автоімунні реакції).

Імунні реакції організму – це механізми, що забезпечують підтримання гомеостазу організму при його порушенні чужорідними факторами.

 

Органи кровообігу

 

Кровообіг – рух крові по замкнених порожнинах серця і кровоносних судин.

Органи кровообігу:

- серце;

- кровоносні судини (артерії, артеріоли, капіляри, венули, вени).

Серце – порожнистий м’язовий орган, який має форму сплющеного конуса; розташований в передній частині грудної клітки (більше зліва, верхівкою донизу і дещо вперед). Розміри: довжина – 12 см, ширина – 9 см, товщина – 6 см.

Серце 4-камерне (включає 2 передсердя і 2 шлуночки).

Оточене сполучнотканинною оболонкою – перикардом (серцевою сумкою). Між перикардом і стінкою серця є целом, заповнений рідиною, яка зменшує тертя під час скорочення серця.

Шари стінки серця:

- епікард – зовнішній сполучнотканинний;

- міокард – середній м’язовий (утворений серцевою мускулатурою);

- ендокард – внутрішній сполучнотканинний (вистелений одношаровим плоским епітелієм– ендотелієм).

У лівому шлуночку стінка товща, ніж у правому, оскільки з нього починається велике коло кровообігу.

Клапани серця (служать для забезпечення одностороннього руху крові):

- стулкові клапани – містяться між передсердями і шлуночками є (зліва – двостулковий, справа – тристулковий);

- півмісяцеві (кишенькові) клапани – містяться при виході зі шлуночків великих артерій (із лівого шлуночка – аорти, із правого шлуночка – легеневого стовбура), мають по три заслінки (кишеньки).

Властивості міокарда:

- збудливість – здатність переходити зі стану спокою до робочого стану під впливом певних подразників;

- провідність – здатність поширювати збудження;

- скоротливість – здатність до скорочення;

- автоматія – здатність скорочуватись під впливом імпульсів, які виникають у самому серці (незалежно від зовнішніх стимулів – нервових і гуморальних).

Провідна система серця – спеціальний нервово-м’язовий апарат міокарда, який забезпечує автоматичне скорочення серця (передсердь і шлуночків); включає 3 частини:

- пазушно-передсердний вузол («водій» серцевого ритму) – знаходиться в стінці правого передсердя біля місця впадання венозного синуса; в клітинах цього вузла підтримується мембранний потенціал; коли іони Na⁺ надходять всередину клітин, їхні мембрани деполяризуються – виникає хвиля збудження, яка поширюється по м’язових волокнах передсердь, зумовлюючи їхнє одночасне скорочення.

- передсердно-шлуночковий вузол – знаходиться на межі між правим передсердям і правим шлуночком, є єдиним місцем сполучення м’язових волокон передсердь і шлуночків (вони розділені сполучнотканинною перегородкою); тут збудження передається на міокард шлуночків;

- пучок спеціалізованих волокон – відходить від передсердно-шлуночкового вузла (проходить між двома шлуночками); проводить хвилю збудження по міокарду шлуночків, зумовлюючи їхнє одночасне скорочення.

Робота серця

Серцевий цикл:

- систола (скорочення серця):

o систола передсердь – 0,1 с;

o систола шлуночків – 0,3 с;

- діастола (загальна пауза)– 0,4 с.

Частота серцевих скорочень (ЧСС) у стані спокою – 60-80 ударів на хвилину.

Систолічний об’єм (СО) крові (кількість крові, яку серце викидає в судини за одне скорочення – близько 70 мл.

Хвилинний об’єм (ХО) крові (кількість крові, яку серце викидає в судини за одну хвилину – близько 5 л.

Регуляція роботи серця:

- нервова (робота серця регулюється автономною НС):

o симпатична гілка блукаючого нерва (медіатор норадреналін) збільшує частоту і силу скорочень;

o парасимпатична гілка блукаючого нерва (медіатор ацетилхолін) зменшує частоту і силу скорочень;

- гуморальна (робота серця регулюється гормонами наднирників, іонами Са²⁺ і К⁺):

o гормони надниркових залоз (адреналін, норадреналін), іони Са²⁺ збільшують частоту і силу скорочень;

o іони К⁺ зменшують частоту і силу скорочень.

Кровопостачання серця здійснюється коронарними артеріями (відходять від аорти). Відпрацьовану кров забирають коронарні вени.

Кровоносні судини:

- артерії – несуть кров від серця; стінки мають 3 шари:

o зовнішній сполучнотканинний;

o середній м’язовий (утворений гладенькою мускулатурою та еластичними волокнами, добре розвинений);

o внутрішній сполучнотканинний (вистелений одношаровим плоским епітелієм – ендотелієм);

артеріоли – найдрібніші розгалуження артерій;

у великих артеріях тиск крові високий (найвищий в аорті), швидкість крові висока (найвища в аорті);

- вени – несуть кров до серця; стінки (тонші, ніж у артерій) мають 3 шари:

o зовнішній сполучнотканинний;

o середній м’язовий (утворений гладенькою мускулатурою та еластичними волокнами, менше розвинений, ніж у артерій);

o внутрішній сполучнотканинний (вистелений одношаровим плоским епітелієм – ендотелієм);

всередині вен є кишенькові клапани, які запобігають зворотній течії крові;

венули – найдрібніші розгалуження вен;

у великих венах тиск крові низький (найнижчий в порожнистих венах), швидкість крові висока (найвища в порожнистих венах); вени розміщені поряд із скелетними м’язами (м’язи, скорочуючись, проштовхують кров по венах);

- капіляри – сполучають артеріоли і венули, утворені одношаровим плоским епітелієм; забезпечують обмін речовин між кров’ю і тканинною рідиною;

у капілярах тиск крові середній, швидкість крові мінімальна.

Велике коло кровообігу

лівий шлуночок
аорта
висхідна частина аорти	дуга аорти	низхідна частина аорти
грудна аорта	черевна аорта
- коронарні артерії	- плечоголовний стовбур (ділиться на праву загальну сонну артерію і праву підключичну артерію); - ліва загальна сонна артерія; - ліва підключична артерія	артерії, що йдуть до міжреберних м’язів і діафрагми	- права загальна клубова артерія; - ліва загальна клубова артерія; - артерії, що йдуть до внутрішніх органів
дрібні артерії тіла → артеріоли
капіляри тіла (кров змінюється з артеріальної на венозну)
венули → дрібні вени тіла
права загальна клубова вена	ліва загальна клубова вена	права плечоголовна вена	ліва плечоголовна вена
нижня порожниста вена	верхня порожниста вена
венозний синус
праве передсердя

Мале коло кровообігу

правий шлуночок
легеневий стовбур
права легенева артерія (ділиться на 3 гілки)	ліва легенева артерія (ділиться на 2 гілки)
дрібні артерії легень → артеріоли
капіляри легень (кров змінюється з венозної на артеріальну)
венули → дрібні вени легень
4 легеневі вени
ліве передсердя

Артеріальний тиск

Під час систоли виникає короткочасне підвищення тиску. Під час діастоли тиск весь час знижується (поки не настане нова систола). Тому артеріальний тиск коливається між максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним).

Тиск крові вимірюють на плечовій артерії за допомогою манометра. У дорослої людини у стані спокою систолічний тиск становить 120 мм рт.ст., діастолічний – 70 мм рт.ст.

Гіпертонія – стан підвищеного кров’яного тиску (спричиняється підвищенням тонусу і звуженням просвітів судин).

Гіпотонія – стан зниженого кров’яного тиску (спричиняється зниженням тонусу і розширенням просвітів судин).

Пульс – ритмічне коливання стінок артерій, зумовлене скороченням серця (частота пульсу відповідає ЧСС).