Вікова періодизація життя людини (після народження)

 

Назва періоду	Роки життя, на які припадає період
♀	♂
Новонародженості	Перші 10 днів
Грудний	10 днів – 1 рік
Раннє дитинство	1-3
Перше дитинство	4-7
Друге дитинство	8-11	8-12
Підлітковий	12-15	13-16
Юнацький	16-20	17-21
Зрілий вік (І період)	21-35	22-35
Зрілий вік (ІІ період)	36-55	36-60
Похилий вік	56-74	61-74
Старечий вік	75-90
Довгожительство	Понад 90 років

ШКІРА

Шкіра – зовнішній багатофункціональний покрив тіла товщиною 2-5 мм (без підшкірної жирової клітковини) і площею близько 2 м². Складається з 3 шарів:

- епідерміс – утворений багатошаровим роговіючим епітелієм; в свою чергу складається з 2 шарів:

o рогового (мертві зроговілі клітини, щільно прилягають одна до одної);

o росткового (живі клітини, постійно діляться і забезпечують регенерацію епідермісу);

- дерма (власне шкіра) – основна частина шкіри, утворена пухкою і щільною сполучними тканинами, що мають велику кількість колагенових та еластинових волокон; тут містяться:

o дрібні кровоносні судини (артеріоли, капіляри, венули);

o дрібні лімфатичні судини;

o нервові волокна і їх закінчення – рецептори;

o волосяні фолікули (волосяний фолікул – заглиблення епідермісу, у якому знаходиться корінь волосини із розширенням – волосяною цибулиною – на кінці; волосяна цибулина розміщена на виступі – ростковому сосочку – до якого підходять кровоносні капіляри і нервові волокна);

o гладенькі м’язи (містяться біля волосяних фолікулів; забезпечують піднімання волосин);

o сальні залози (відкриваються протоками у волосяні фолікули; забезпечують змащення волосин і поверхні шкіри шкірним салом для їх пом’якшення і захисту);

o потові залози (мають вигляд трубочок, що починаються щільно закрученим клубочком; відкриваються протоками на поверхні епідермісу; виділяють піт, що за складом подібний до сечі, але менш концентрований).

- підшкірна жирова клітковина – найглибший шар шкіри, утворений жировою тканиною; товщина може досягати кількох см.

Колір шкіри залежить від глибини розташування в ній кровоносних судин а також від кількості пігменту меланіну, що виробляється пігментними клітинами епідермісу – меланоцитами.

 

Придатки шкіри:

- волосся – волосина складається з кореня (міститься у волосяному фолікулі, закінчується волосяною цибулиною) і срижня (виступає над поверхнею шкіри, утворений кірковою речовиною і кутикулою мертвих зроговілих клітин, які черепицеподібно налягають одна на одну); ріст відбувається у корені за рахунок росткового сосочка; волосся розрізняють:

o довге (на голові, у пахових ділянках, у чоловіків – на обличчі);

o коротке (над очима – брови, на повіках – вії);

o тонке (на більшій частині тіла);

- нігті – ніготь складається з кореня і тіла (нігтьової пластинки), що міститься на нігтьовому ложі; корінь і краї тіла прикриті складкою шкіри – нігтьовим валиком; ріст відбувається у корені.

 

Функції шкіри:

- бар’єрна і захисна (епідерміс перешкоджає проникненню в організм різних речовин і мікроорганізмів з навколишнього середовища; підшкірна жирова клітковина захищає від ударів);

- видільна (потові залози у складі поту виділяють непотрібні і шкідливі продукти життєдіяльності);

- терморегуляторна (випаровування поту з поверхні шкіри призводить до її охолодження; зміна просвітів кровоносних судин регулює тепловіддачу; підшкірний жир забезпечує термоізоляцію);

- запасна (підшкірна жирова клітковина містить запас жирів);

- сенсорна (шкіра є органом дотику – містить первинні та вторинні рецептори, які сприймають тактильні (дотикові) подразнення, зміни тиску, зміни температури).

 

Захворювання шкіри

1. Дерматит (запалення шкіри, що виявляється в почервонінні, лущенні, набряках; може спричинятись різними факторами).
2. Псоріаз (захворювання, що пов’язане з порушенням діяльності НС; характерною ознакою є поява на шкірі рожевих бляшок, вкритих сріблястими лусочками).
3. Нейродерміт (захворювання, що пов’язане з порушенням діяльності НС; характерною ознакою є поява на шкірі ерозійних ділянок; супроводжується свербінням).
4. Екзема (алергічне захворювання; характерною ознакою є поява пухирів, які розриваються і залишають ерозійні мокнучі ділянки шкіри; супроводжується свербінням).
5. Кропивниця (алергічне захворювання, що виявляється як шкірні висипи різного розміру і форми).
6. Вітиліго (захворювання, що пов’язане з порушенням діяльності вегетативної НС; характерною ознакою є зникнення пігменту на окремих ділянках шкіри).
7. Стригучий лишай або трихофітія (спричиняється грибом трихофітоном; характерною ознакою є почервоніння, лущення шкіри і обламування волосся на ураженій поверхні).
8. Мікроспорія (спричиняється грибом мікроспорумом; характерною ознакою є локальне випадіння волосся – на коренях волосин утворюються білі чохли зі спор гриба).
9. Кандидамікоз або молочниця (спричиняється грибом кандидою; характерною ознакою є білий наліт на слизових оболонках, опрілості та ерозії на шкірі).
10. Молюск заразний (вірусне захворювання; характерною ознакою є поява вузликів блідорожевого кольору, з яких, при натисканні з боків, витискується біла жироподібна маса).
11. Вугрі (хронічне захворювання, що спричиняється закупоркою протоків сальних залоз; найчастіше зустрічається у молодих людей).
12. Фурункули (гнійне запалення сальних залоз і волосяних фолікулів; від злиття кількох фурункулів утворюється карбункул).
13. Педикульоз (спричиняється комахами: головною, лобковою, одежною вошами).
14. Короста (спричиняється кліщем коростяним свербуном).
15. Рак шкіри (спричиняється дією УФ; розрізняють: базальноклітинний рак – розвивається в епідермісі, плоскоклітинний рак – поширюється в дерму, злоякісна меланома – розвивається із меланоцитів епідермісу, поширюється в дерму).
16. Шкірні висипи (можуть спричинятись різними факторами, зокрема такими інфекційними захворюваннями, як: кір, краснуха, вітряна віспа, скарлатина).
17. Бородавки або папіломи (розростання епідермісу, що спричиняються папіломовірусом людини).
18. Опіки (ушкодження шкіри і м’яких тканин, що виникають внаслідок дії високої температури, сонячного проміння, електричного струму, їдких речовин, контакту з вогнем чи розігрітими предметами; розрізняють опіки 1-4 ступенів).
19. Обмороження (ушкодження шкіри і м’яких тканин, що виникають внаслідок дії низької температури; розрізняють обмороження 1-4 ступенів).
20. Поранення (пошкодження або видалення частини поверхні шкіри; рани розрізняють: подряпини, колоті, різані, рвані).

 

 

АНАЛІЗАТОРИ (СЕНСОРНІ СИСТЕМИ)

Аналізатори (сенсорні системи) – сукупність взаємодіючих утворень ПНС і ЦНС, які сприймають, проводять і аналізують інформацію про явища, що відбуваються в навколишньому середовищі та всередині організму.

Аналізатор складається з 3 відділів:

- периферичний (сприймаючий) – представлений рецепторами, у яких енергія подразника перетворюється в енергію збудження; рецептори, як правило, зосереджені в спеціальних органах чуттів;

- проміжний (провідниковий) – представлений нервами, провідними шляхами і проміжними нервовими центрами ЦНС;

- центральний (кірковий) – представлений нейронами кори великих півкуль, які здійснюють аналіз і синтез інформації.

В організмі людини є 8 аналізаторів:

1) зоровий (забезпечує зорові відчуття);

2) слуховий (забезпечує слухові відчуття);

3) вестибулярний (забезпечує відчуття положення тіла в просторі);

4) нюховий (забезпечує нюхові відчуття);

5) смаковий (забезпечує смакові відчуття);

6) шкірний (забезпечує дотикові відчуття);

7) руховий (забезпечує відчуття щодо роботи опорно-рухового апарату);

8) вісцеральний (забезпечує відчуття щодо роботи внутрішніх органів).

Властивості аналізаторів:

- висока чутливість до відповідних подразників;

- здатність розрізняти подразники за інтенсивністю;

- здатність пристосовувати рівень чутливості до інтенсивності дії подразника;

- здатність тренуватись;

- здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

- здатність постійно взаємодіяти (разом дають повну об’ємну інформацію про зміни в навколишньому середовищі та в організмі).

 

Зоровий аналізатор

 

Біля 90% інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору.

Око (очне яблуко) – парний орган зору кулястої форми, що міститься в очній ямці (орбіті) черепа. Кріпиться 4 прямими і 2 косими м’язами. Маса – 6-8 г, діаметр – 24 мм.

Допоміжний апарат ока (органи, що служать для захисту очного яблука):

- слізна залоза (міститься у верхньому зовнішньому куті орбіти, утворює слізну рідину, яка зволожує поверхню ока і містить речовини з бактерицидними властивостями);

- повіки (шкірні складки, що рівномірно розподіляють слізну рідину на поверхні ока, захищають орган зору від механічних подразнень, надмірного освітлення);

- кон’юктива (прозора сполучнотканинна плівка, що покриває видиму поверхню ока і вистилає внутрішню поверхню повік);

- вії (захищають очну поверхню від потрапляння пилу);

- брова (відводить від ока піт, що стікає з чола);

- носослізний канал (сполучає поверхню очного яблука і носову порожнину, через нього видаляється відпрацьована слізна рідина).

Будова очного яблука

Всередині око заповнене прозорою напіврідкою речовиною – склистим тілом. Зовні оточене 3 оболонками:

1) склера (білкова оболонка) – зовнішня; утворена щільною сполучною тканиною; до неї кріпляться очні м’язи у передній частині ока переходить у прозору випуклу рогівку (під рогівкою міститься рідина – водяниста волога);

2) судинна оболонка – середня; представлена сіткою кровоносних судин (забезпечують живлення очного яблука); у передній частині ока переходить у райдужну оболонку (райдужку), забарвлення якої визначається наявністю певних пігментів (може значно варіювати); отвір у райдужці – зіниця (оточена гладенькою мускулатурою і може рефлекторно змінювати свій діаметр в залежності від кількості світла); за зіницею в особливій частині судинної оболонки – ціліарному тілі – міститься еластичне щільне прозоре утворення у формі двоопуклої лінзи – кришталик (оточений війковими м’язами і може рефлекторно змінювати свою кривизну в залежності від відстані до предметів, зображення яких сприймається (це явище називається акомодація) – якщо зір спрямований на віддалені предмети, то кришталик стає більш плоским, якщо на наближені – більш опуклим).

3) сітківка – внутрішня, найтонша оболонка; тут фокусуються промені світла і відбувається їхнє сприйняття; у будові сітківки розрізняють 3 шари:

- зовнішній – містить пігментні клітини (утворюють чорний пігмент – фусцин, який перешкоджає відбиванню променів від внутрішньої поверхні ока) і фоторецептори:

o палички – видовжені, тонкі, подразнюються навіть присмерковим світлом, збуджуються завдяки фоточутливому пігменту – родопсину (зоровому пурпурові); зосереджені в основному на периферії сітківки (в центрі їх практично немає); в сітківці ока є близько 100-130 млн. паличок;

o колбочки – потовщені, подразнюються лише яскравим світлом і можуть розрізняти кольори, збуджуються завдяки фоточутливому пігменту – йодопсину (зоровому фіолетові), а також 3 різним – червоночутливому, зеленочутливому, синьочутливому – пігментам (відповідно до цього розрізняють 3 типи колбочок); зосереджені в основному в центрі сітківки (найбільше колбочок знаходиться навпроти зіниці – це зона найвиразнішого бачення (жовта пляма); заглиблення в центрі жовтої плями – центральна ямка); в сітківці ока є 3-7 млн. колбочок;

- проміжний – містить біполярні нейрони, які зв’язують фоторецептори з клітинами третього шару;

- внутрішній – містить мультиполярні нейрони, аксони яких утворюють зоровий нерв, що пронизує всі оболонки і виходить з очного яблука (місце виходу зорового нерва не містить рецепторів і називається сліпа пляма).

Волокна зорового нерва діляться на дві приблизно рівні частини, одна з яких переходить на протилежний бік; далі вони проходять крізь структури головного мозку і зазнають багатьох перемикань; в результаті досягають потиличної частки кори, де розташована зорова сенсорна зона (вищі зорові центри).

Оптична система ока (світлозаломлюючий апарат): рогівка → водяниста волога → кришталик → склисте тіло. Заломлені світлові промені, що йдуть від предметів навколишнього середовища, фокусуються на сітківці, де виникає дійсне, зменшене і обернене зображення (у зорових центрах кори формується дійсне зображення предметів).

Око людини сприймає електромагнітні коливання з довжиною хвилі 320-760 нм (за межами цього діапазону – ультрафіолетове та інфрачервоне світло).

Порушення зору

1. Дальтонізм (спадкове порушення сприймання червоного і зеленого кольорів).
2. Астигматизм (нерівномірне заломлення світла рогівкою чи кришталиком).
3. Косоокість (розлад бінокулярного зору через порушення іннервації очних м’язів).
4. Катаракта (помутніння кришталика).
5. Глаукома (атрофія зорового нерва, спричинена підвищенням очного тиску).
6. Короткозорість (виникнення фокусу перед сітківкою, нечітке бачення віддалених предметів; вроджена форма спричинена видовженням очного яблука, набута – втратою еластичності кришталика; для корекції рекомендують двоввігнуті лінзи).
7. Далекозорість (виникнення фокусу за сітківкою, нечітке бачення наближених предметів; вроджена форма спричинена вкороченням очного яблука, набута – втратою еластичності кришталика; для корекції рекомендують двоопуклі лінзи).
8. Кон’юктивіт (запалення кон’юктиви).

Слуховий аналізатор

 

Слух є джерелом інформації про звуки і необхідний для розвитку мови.

Людина здатна сприймати звуки частотою від 16 до 20 тис. Гц (за межами цього діапазону – ультразвуки та інфразвуки).

Вухо – парний орган слуху, що складається з 3 частин:

1) зовнішнє вухо:

- вушна раковина – утворена в основному жовтим еластичним та гіаліновим хрящами; служить для локації звуків;

- слуховий прохід – має довжину 2,5 см; служить для проведення звуків; у ньому є волоски (захищають від проникнення пилу) і видозмінені потові залози, що утворюють вушну сірку (має бактерицидні властивості); слуховий прохід закінчується тонкою (товщина – 0,1 мм) сполучнотканинною плівкою – барабанною перетинкою, яка коливається при дії звукових коливань;

2) середнє вухо – обмежене барабанною перетинкою і овальним вікном (частина внутрішнього вуха), сполучене із носоглоткою слуховою (євстахієвою) трубою (через неї урівноважується дія атмосферного тиску на барабанну перетинку ззовні і зсередини); у порожнині середнього вуха містяться 3 слухові кісточки: молоточок (одним кінцем прикріплений до барабанної перетинки), коваделко і стремінце (слухові кісточки рухомо сполучені між собою і передають коливання барабанної перетинки на овальне вікно, при цьому зменшують їхню амплітуду і збільшують силу в 30-40 разів);

3) внутрішнє вухо – міститься у скроневій кістці, представлене кістковим лабіринтом, що включає завитку, присінок, круглий мішечок, овальний мішечок і 3 півколові канали (функцію сприйняття звуку виконує тільки завитка, інші частини внутрішнього вуха є органом рівноваги); кістковий канал завитки вміщує перетинчастий лабіринт – він поділений на 3 частини (верхній, середній і нижній канали) 2 мембранами: тоншою – вестибулярною мембраною (мембраною Рейснера) і більш товстою – основною (базилярною) мембраною; в основі завитки є 2 отвори, затягнені тонкою плівкою – овальне вікно і кругле вікно; овальним вікном починається верхній канал, а круглим вікном закінчується нижній канал; верхній і нижній канали заповнені рідиною – перилімфою і з’єднуються на верхівці завитки через отвір – гелікотрему; середній канал відокремлений і заповнений рідиною – ендолімфою; в середньому каналі міститься звукосприймальний апарат – спіральний (кортіїв) орган.

Сприйняття звуку

Спіральний (кортіїв) орган розміщений на основній мембрані і складається з опорних епітеліальних клітин та розташованих рядами механорецепторів – волоскових клітин (на поверхні мають чутливі волоски). Вестибулярна мембрана утворює виріст всередину ендолімфи – покривну мембрану, яка знаходиться безпосередньо над волосковими клітинами.

Коливання овального вікна спричиняє коливання перилімфи (при цьому вібрує і кругле вікно), що в свою чергу зумовлює коливання мембран. Чутливі волоски рецепторів торкаються покривної мембрани і відбувається сприйняття звукових подразнень.

Збудження передається на біполярні нейрони, відростки яких входять до складу слухового нерва. Його волокна проходять через різні структури мозку, зазнають багатьох перемикань і досягають скроневої частки кори, де розташована слухова сенсорна зона (вищі слухові центри).

 

Порушення слуху

1. Вроджена глухота (недостатність однієї з частин слухового аналізатора, зумовлюється різними спадковими чинниками).

2. Набута глухота (спричиняється різними факторами: утворенням сірчаної пробки у слуховому проході, пошкодженням барабанної перетинки, атрофією слухового нерва).

3. Неврома слухового нерва (доброякісна пухлина, що перетискає нерв).

4. Отит (запалення середнього вуха; причиною є поширення інфекції із носоглотки).

Вестибулярний аналізатор

 

Орган рівноваги (вестибулярний апарат) є частиною кісткового лабіринту внутрішнього вуха – представлений присінком (переддвер’ям), круглим мішечком, овальним мішечком і 3 півколовими каналами. Порожнини цих структур заповнені рідиною – ендолімфою.

У мішечках є чутливі ділянки – плями, які містять опорні епітеліальні клітини та розташовані між ними механорецептори – волоскові клітини. Волоски рецепторів занурені в отолітову мембрану (драглисту речовину, у якій знаходяться кристали карбонату кальцію – отоліти).

У розширеннях півколових каналів є чутливі ділянки – ампульні гребінці, які містять опорні епітеліальні клітини та розташовані між ними механорецептори – волоскові клітини. Волоски рецепторів занурені в желатинозний купол (драглисту речовину).

При зміні положення тіла у просторі зміщуються отолітові мембрани і желатинозні куполи, відтак збуджуються волоскові клітини (рецептори плям реагують на зміну положення тіла відносно землі, а рецептори ампульних гребінців – на обертальні рухи). Збудження передається на біполярні нейрони, відростки яких входять до складу слухового нерва.

Надмірно сильне подразнення вестибулярного апарату може зумовити вегетативні реакції організму: запаморочення, нудоту, блювання, зміну серцевого ритму і судинного тонусу («морська» і «льотна» хвороби).

 

Нюховий аналізатор

 

Органом нюху є слизова оболонка верхньої частини носової порожнини площею до 10 см², у якій між опорними епітеліальними клітинами містяться хеморецептори (мають ворсинки-антени, які вловлюють молекули пахучих речовин).

Механізм сприйняття запаху пояснює стереохімічна теорія: на мембранах нюхових рецепторів містяться білкові молекули певної просторової конфігурації; якщо структура пахучої речовини підходить до структури білка, як «ключ до замка», то мембрана рецептора збуджується і виникає нервовий імпульс, який передається волокнами нюхового нерва до нюхової зони кори великого мозку (міститься у скроневій частці).

Відчуття запаху спричиняє відповідна (порогова і більша) концентрація пахучої речовини.

Класифікація запахів:

- за психологічним сприйняттям: приємні, неприємні, індиферентні;

- за сукупністю ознак: квіткові, фруктові, приправні, м’ятні, ефірні, смолянисті, пригорілі, гнилісні тощо.

 

Смаковий аналізатор

 

Органом смаку є слизова оболонка язика (виступи – сосочки), внутрішньої поверхні щік, піднебіння і глотки, у якій є смакові цибулини (смакова цибулина – сукупність опорних епітеліальних клітин і розміщених між ними хеморецепторів з ворсинками-антенами, що вловлюють молекули чи іони розчинених речовин).

Механізм сприйняття смаку подібний до механізму сприйняття запаху (стереохімічна теорія).

Збудження від смакових рецепторів передається через лицевий та язикоглотковий нерви до смакової зони кори великого мозку (міститься у скроневій частці).

Відчуття смаку спричиняє відповідна (порогова і більша) концентрація розчиненої речовини. Смаковий поріг неоднаковий для різних речовин (найменший – для гірких, найбільший – для солодких).

Класифікація смаків:

- прості:

o солодкий (найчутливішим є кінчик язика);

o кислий (найчутливішими є краї язика);

o солоний (найчутливішими є кінчик і краї язика);

o гіркий (найчутливішим є корінь язика);

- складні (змішані).

 

Шкірний аналізатор

Шкірний аналізатор забезпечує тактильні (дотикові), температурні та больові відчуття.

Шкіра є великим рецепторним полем, здатним сприймати цілий комплекс подразнень.

Рецептори (механорецептори, барорецептори, терморецептори) шкіри:

- первинні (вільні нервові закінчення; становлять 75 %) – сприймають зміни тиску, температури, тактильні подразнення; при певній (пороговій і більшій) силі подразників, що діють на ці рецептори, виникає відчуття болю;

- вторинні (спеціалізовані клітини, сполучені з нервовими закінченнями; становлять 25 %):

o диски Меркеля – сприймають тактильні подразнення;

o тільця Мейснера – сприймають тактильні подразнення;

o тільця Руффіні – сприймають тактильні подразнення і обертальні рухи;

o тільця Паччіні – сприймають вібрацію і зміни тиску.

Збудження від рецепторів передається на чутливі нейрони, відростки яких входять до складу різних нервів. Їхні волокна проходять через спинний мозок, різні структури головного мозку, зазнають багатьох перемикань та досягають тім’яної частки кори, де розташована зона шкірної і суглобово-м’язової чутливості.

 

Руховий аналізатор

 

Сенсорна система суглобово-м’язового чуття відповідає за отримання інформації, яка надходить від пропріорецепторів рухового апарату (м’язів, сухожиль, зв'язок, суглобових сумок). Механорецептори реагують на ступінь напруження м’язових волокон, розтяг сухожиль і зв'язок, зміну положення суглобів і різних частин тіла в просторі та відносно інших частин тіла).

Збудження передається на чутливі нейрони, відростки яких входять до складу різних нервів. Їхні волокна проходять через спинний мозок, різні структури головного мозку, зазнають багатьох перемикань і досягають тім’яної частки кори, де розташована зона шкірної і суглобово-м’язової чутливості.

 

Вісцеральний аналізатор

 

Вісцеральна сенсорна система відповідає за отримання інформації, яка надходить від вісцерорецепторів, що містяться у внутрішніх органах; забезпечує тактильні (пов’язані із механічними подразненнями та зміною тиску), температурні і больові відчуття.

Збудження від рецепторів передається на чутливі нейрони, відростки яких входять до складу різних нервів. Їхні волокна проходять через спинний мозок, різні структури головного мозку, зазнають багатьох перемикань і досягають відповідних центрів у корі великих півкуль.

Нервові імпульси, що йдуть від внутрішніх органів, мають важливе значення для регуляції кровообігу, дихання, акту дефекації, сечовипускання тощ

 

 

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Вища нервова діяльність (ВНД) – сукупність взаємопов’язаних нервових процесів, що відбуваються в головному мозку і забезпечують перебіг поведінкових реакцій тварин і людини (функція кори великого мозку і підкірки).

ВНД людини є фізіологічною основою психічних процесів (психіки).

ВНД базується на безумовних та умовних рефлексах.

Ідею про те, що психічна діяльність людини є рефлекторною, висловив російський фізіолог І.М.Сєченов у 1863 році.

Вчення про ВНД розробив російський фізіолог І.П.Павлов у 1907 році.

 

Безумовні рефлекси – природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюються за участю нервової системи.

Безумовні рефлекси розрізняють:

- харчові (виділення слини, шлункового соку, жовчі, панкреатичного соку, кишкового соку);

- дихальні (рухи, що забезпечують вдих і видих);

- серцево-судинні (рухи, що забезпечують серцебиття та зміни просвітів судин);

- захисні (кашель, чхання, блювання, мигання повік, зміна діаметру зіниці, відсмикування руки від гарячого чи гострого предмету);

- хапальні (рухи верхніх кінцівок, що забезпечують висяче утримання тіла).

- орієнтувальні (повертання голови та тіла у бік світлового чи звукового подразника);

- статеві (ґрунтуються на лібідо, забезпечують репродуктивну функцію організму, виявляються у період статевого дозрівання).

Інстинкти – складні системи безумовних рефлексів, пов’язаних зі збереженням виду (природжені програми поведінки, для здійснення яких не потрібне попереднє навчання).

 

Умовні рефлекси – реакції організму на дію зовнішнього середовища, що здійснюються за участю нервової системи, виникають впродовж життя, мають тимчасовий характер і можуть згасати зі зміною умов.

Основною умовою утворення умовних рефлексів є збіг у часі одноразової чи багаторазової дії умовного подразника з безумовним подразником (спочатку має з’являтись умовний подразник, потім – безумовний). При цьому встановлюються тимчасові зв’язки між нервовими центрами аналізаторів безумовного й умовного подразників.

Умовні рефлекси розрізняють:

- соматорухові – пов’язані з діяльністю скелетних м’язів; забезпечуються соматичною НС;

- вегетативні – пов’язані з діяльністю внутрішніх органів; забезпечуються вегетативною НС.

Також умовні рефлекси поділяють на:

- штучні – вироблені на подразники, які не стосуються безумовного подразника (наприклад, слиновидільний рефлекс на звук дзвінка);

- натуральні – вироблені на подразники, які тісно пов’язані з безумовним подразником, є невід’ємними його властивостями (наприклад, слиновидільний рефлекс на вигляд їжі).

Гальмування умовних рефлексів – припинення або послаблення умовнорефлекторних реакцій організму; розрізняють:

- зовнішнє гальмування – виникає під дією стороннього сильного і несподіваного подразника; спричиняє тимчасове припинення умовного рефлексу;

- внутрішнє гальмування – виникає за умов, коли умовний подразник більше не підкріплюється безумовним; розвивається повільно і необоротно.

Характер взаємодії процесів збудження і гальмування у ЦНС визначають такі явища:

- іррадіація – поширення гальмування (збудження) на всю ЦНС;

- концентрація – скорочення зони гальмування (збудження) в ЦНС;

- індукція – взаємний вплив збудження і гальмування, у якому виділяють дві фази:

o позитивну (гальмування підсилює збудження);

o негативну (збудження спричиняє гальмування).

 

Динамічний стереотип – система послідовних закріплених тимчасових нервових зв’язків (умовних рефлексів), що утворилися у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. На основі динамічних стереотипів формуються навички.

Навички – способи виконання дій, за яких вони стають автоматичними, тобто виконуються підсвідомо (ходьба, їзда на велосипеді, гра на музичному інструменті, уміння писати, володіти виделкою і ножем тощо).

Звички – типові для людини дії або особливості поведінки, які стали її потребою; розрізняють:

- позитивні звички (ранкова зарядка, чищення зубів, уміння слухати співрозмовника тощо);

- негативні звички (вживання алкоголю, наркотиків, тютюнопаління тощо).

 

Мова – унікальна властивість людини, здатність знако-символічного уявлення про предмети і явища навколишнього світу та відбиття власних почуттів.

Розрізняють усну та письмову мову. У зв’язку з наявністю мови ВНД людини базується на взаємодії двох сигнальних систем:

- перша сигнальна система – сукупність нервових процесів, що виникають у корі великого мозку при безпосередньому впливові на сенсорні системи чинників зовнішнього та внутрішнього середовища;

- друга сигнальна система – сукупність умовних рефлексів, вироблених на слова і позначені ними поняття (ця сигнальна система відсутня у тварин).

На основі розвитку мови у людини сформувалась система мислення.

Мислення – процес узагальненого відбиття суттєвих властивостей предметів і явищ, їхніх зв’язків та відношень, сукупність різних типів розумової діяльності, що постійно змінюють і доповнюють одна одну.

 

Сприйняття – психофізіологічний процес, спрямований на відбиття в мозку людини предметів навколишнього світу в цілому, а не окремих їхніх якостей.

Властивості сприйняття:

- активність – здатність сприймати об’єкти з урахуванням минулого досвіду;

- цілісність – здатність сприймати об’єкти в сукупності їхніх якостей і характеристик;

- вибірковість – здатність сприймати тільки ті об’єкти, які мають найбільший інтерес.

Види сприйняття в залежності від ступеня організації:

- неорганізоване сприйняття – звичайне нецілеспрямоване сприйняття навколишнього світу;

- організоване сприйняття (спостереження)– цілеспрямоване, планомірне сприйняття предметів і явищ навколишнього світу.

Види сприйняття в залежності від форм відбиття у свідомості:

- сприйняття простору – відбиття форми, величини, об’єму, відстані, напрямку;

- сприйняття часу – відбиття об’єктивної реальності, швидкості, послідовності;

- сприйняття руху – відбиття в часі змін, що відбуваються у просторі.

Ілюзія – хибне, спотворене сприйняття.

Увага – фактор, який керує вибором інформації для сприйняття.

Властивості уваги:

- концентрація – ступінь зосередженості на об’єкті;

- розподілення – можливість зосередити увагу одночасно на кількох різних об’єктах;

- обсяг – кількість об’єктів, які людина може сприйняти одночасно;

- переключення – здатність швидко переключатись з одного об’єкта на інший.

Види уваги:

- мимовільна увага – не залежить від волі та свідомості людини;

- довільна увага – залежить від волі та свідомості людини.

Пам'ять – психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід.

Основні процеси пам’яті:

- запам’ятовування – закріплення в пам’яті певних знань; розрізняють:

o механічне запам’ятовування (є результатом повторення інформації без її осмислення);

o осмислене запам’ятовування (є результатом повторення інформації з її усвідомленням та розумінням);

o мимовільне запам’ятовування (не залежить від волі та свідомості людини);

o довільне запам’ятовування (залежить від волі та свідомості людини).

- відтворення – процес пригадування певних знань і викладення їх у логічній послідовності; розрізняють:

o мимовільне відтворення (не залежить від волі та свідомості людини);

o довільне відтворення (залежить від волі та свідомості людини).

Властивості пам’яті:

- кількісні:

o обсяг (кількість збереженої інформації);

o тривалість (час збереження інформації);

- якісні:

o швидкість (кількість часу на відтворення інформації);

o точність (якість збереженої інформації);

o готовність (здатність до продуктивного використання).

Види пам’яті в залежності від часу, впродовж якого зберігається інформація:

- сенсорна пам'ять – збереження інформації на час, що потрібний для виконання певного завдання;

- короткочасна пам'ять – збереження інформації на короткий термін (до кількох хвилин);

- довготривала пам'ять – збереження важливої інформації на тривалий час (ця інформація надходить із короткочасної пам’яті після багаторазового її повторення і відтворення).

Види пам’яті в залежності від шляху засвоєння інформації:

- моторна пам'ять – запам’ятовування і відтворення рухів;

- емоційна пам'ять – збереження і відтворення пережитих почуттів;

- образна (зорова, слухова, смакова, нюхова) пам'ять – збереження і відтворення образу певного важливого об’єкта;

- словесно-логічна (змістова) пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення почутих або прочитаних думок у словесній формі.

 

Емоції – особливі реакції чи стани, що виникають у відповідь на дію зовнішніх і внутрішніх подразників; розрізняють:

- позитивні емоції – позитивно впливають на організм (радість, захоплення, задоволення);

- негативні емоції – негативно впливають на організм (ненависть, заздрість, відраза, гнів, страх, незадоволення).

Прояви емоцій:

- емоційні реакції – короткочасні переживання, пов’язані з конкретними подіями у даний час (сміх, плач, хвилювання, гнів);

- емоційні стани – тривалі переживання (радість, смуток, страх, тривога, пригнічення); зумовлюють настрій (стійкий, тривалий емоційний стан);

- емоційні почуття – переживання, що спрямовані на певний об’єкт (любов, прив’язаність, ненависть, заздрість, ревність).

Воля – свідоме керування емоціями і вчинками.

 

Свідомість – одне з найскладніших психічних явищ, притаманних лише людині, відображення дійсності у вигляді знань, закріплених у мові, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям.

Критеріями свідомості є: усвідомлення себе і оточуючих, зосередження думки, абстрактне мислення, оцінка дій, сприйняття культурних цінностей.

Підсвідомість